Ранкова, поки тепла, тиха свіжість,
Охоплена промінням сонця золотим,
Дарує після спеки літа свою ніжність,
Фарбує в жовте навіть серпанковий дим.

І від проміння теплим жовтим все сіяє.
Навіть зелені ще наразі дерев коси,
В котрі природа жовті пасма заплітає -
Так ледь помітно наступає осінь.

Колись піду... Чи лишуся собою
У спогадах чужих і у думках?
Чи хтось тоді помітить душу мою,
Що десь колись застигла у рядках?
Звичайно ні. Та і не треба.
Хай просто буде слів набір,
Що десь колись писав для себе,
На вільну тему вільний твір.
Там важко іншим розчинятись,
Немов у дзеркало дивитися в рядки...
Не в своє падати, не в своє підійматись,
Радіти і журитись не своїм таки.

Нудно у вас тут. Нудно.
Час, як липке щось й колюче,
Свята не кращі за будні,
Завжди не те щось мучить.

Липнуть до часу миті
Змістом не так багаті,
Можна вовком завити
На цьому нудному паті.

Проколює час кульки
Мрій, яким не здійснитись.
Тицяє в очі дульки,
Щоби на них дивитись.

Миті - вічність неначе,
Але не в раю точно.
Шкребе у душі чи плаче
Життя прожите заочно.

Війни, хвороби, гроші...
Віє від цього сумом...
З непотребу різного ноші...
Який сценарист це придумав?

Нудно в раю було,
Єві пригод захотілось,
Від змія вона щось почула
Й навколо усе змінилось.

Адам породив сина -
Каїном його звали.
Ще Авель була дитина,
Але її потім не стало.

Сета ще народили,
А далі рясно плодились...
Заняття важливі робили:
Плодились, їли і бились.

Нудно у нас тут. Нудно.
Явно пішло щось не так.
Хоча в світі досить людно
Та кожен трохи мудак.))

Чотили...
Ще мало сили,
Світ кольоровий би пізнати,
Відчути б смак, все б в руки взяти,
Все, що навколо - все моє!
Я, я, я, я - Є!

Вісім...
Світ непростий, немов у лісі,
Можна в навчанні заблукати,
Без допомоги не здолати
Шлях невідомий і складний.
Я, я, я поки ще такий малий...

Шістнадцять...

Широкою дорогою хтось стрімголов летить у ад,
Вузькою - хтось у рай заслужений прямує,
А я по свому бездоріжжю - то вперед, а то назад,
Не знаю точку прибуття і чи кудись дійду я...

Звертаю з віри в сумнів й навпаки,
Любов й ненависть почергово душу окупує,
В різних місцях надії світять маяки
Та часом йти кудись - бажання й сил бракує.

Не легко розібрати світить це добро чи зло,
Нещастя, а чи щастя, сум чи радість.
Куди це бездоріжжя вже мене не завело...
Та все ж кудись іду чогось заради....

Я сьогодні дощу хотів -
Прохолоди в спекотний день.
Я б йому неодмінно зрадів,
Хай би впав він із неба лишень.

Цілий день неймовірно пеклО,
Ніби пЕкло вже на землі.
Вбивче часом буває теплО.
Як там люди живуть в Сомалі?

День минав і під вечір ось,
Коли час йти з роботи додому,
Ось звершилось! Бажання збулОсь!
Дощ пішов, мов з відра, ще й із громом!

З неба душ, хтось на повну ввімкнув,
Під ногами річки та озера,
Безперервна гроза й грім загув -
Нічогенька така атмосфера.

Весь промок, скільки літрів води
Ввібрав одяг складно сказати -
Літри три. Гарно так походив...
Головне, що дійшов до хати.

Ось таке безкоштовне теплО
І вода безкоштовна з неба,
Може трохи засильно гуло...
Що людині для щастя ще треба?

Погань не насититься поганим,
Буде жити підступом й обманом,
Бо до злого голод її мучить -
Не людина, а дитина суча!

Всі кажуть: бери! Я ж на краще чекаю:
На зоряне небо від краю до краю,
На день, котрий довший, на сонце тепліше,
На чисту росу, від якої свіжіше,
На розум ясний і на серце без болю,
На добру, не зламану бурями долю,
На чисту, що з радості світиться душу -
Це все неодмінно взяти я мушу.

А ще громовицю, що від краю до краю,
Мов голосом Божим у небі лунає,
Від неї земля вся навколо здригає
І небо вона на шматки роздирає...
Ще каже: "Чому всі беруть, а ти не береш?
Ще трохи - ні з чим незабаром підеш."
А я відповім: "Я і сам про це знаю,

В полоні ночі
Не бачать очі,
Вдивляючись в безмовну тьму.
В полоні ночі
В слова пророчі
Ти не повіриш будь-кому.

В полоні ночі
Душа не хоче
Відкриватись... Хто ж бо там?
В полоні ночі
Сумнів лоскоче
Та важко вірити словам.

В полоні ночі
Брехня у очі
За правду легко так підЕ.
В полоні ночі
Бруд чисте топче,
Не розрізнити що і де.

Як сонце встане
І світло стане -
Відкрити б очі без страху,
Що не туди звели омани
Та все ж на вірному шляху.

Щось часом бракує, щоб бути щасливими:
Можливо бажання здійснити,
Чи трохи більше бути вродливими,
Чи краще навчитися жити,
А може любові від інших бракує,
В душі може в нас її мало,
А може не в той бік наш розум міркує,
Де ласка потрібна - там жало,
Комусь би здоров'я трохи для щастя,
Комусь би грошей й насолоди,
Комусь би у пастку якусь не попасти,
Комусь наробити би шкоди,
Комусь би простити когось за помилку,
Комусь би не помилятись,
Комусь для щастя треба горілку,
Хтось хоче тверезим лишатись,
Комусь би війну, бої, перемоги,
Хтось інший хотів би миру,
Комусь би хвоста, копита і роги...
Себе хтось приніс би в офіру.
Знайти кожен хоче в житті свою нішу,
Де щастя і там залишитись,
Життя вибиває із неї, буває сильнішим...
Та вчить - треба вміти змиритись.