Ще трохи й буде більше часу
І відчуття, що мож його обняти
Та скинути проблем велику масу,
Стати легким ніким та політати.

Відкинути чужі і свої "треба,"
Пірнути в безтурботність на коротку мить.
Піднятись би увись десь вище неба,
Де менше шуму й тиша, наче музика звучить.

За благами погоня просто заганяє,
А істина, мов лабіринт вперед, назад...
Любов, надія, віра сенсу не багато мають,
Коли ти їздова собака, а кінцева - ад.

Ще трохи й трохи можна буде відпочити,
Не гнатися за вітром, вийти з суєти...
Ось тільки до цієї миті би дожити.
Якось би до відпустки догребти.

Промінь всередині щось спинило.
Час прийшов напевно помолитись,
Попросити в Бога Світла й сили,
Щоб поміг мені не помилитись.

Перед Ним душа моя відкрита,
Хай очистить від лукавства і зневіри,
Зачерствілість зникне хай нажита,
Відчуття відновить рівноваги й міри.

Цим словам з книги Сіраха (розділ 25) більше 2 тисяч років, але хіба вони не актуальні?

16 Жити я волію з левом та драконом, аніж з лихою жінкою жити.

17 Лукавство жінки вид її змінює, обличчя робить темним, мов у ведмедя.

18 Чоловік її, сидівши собі з ближніми, хоче - не хоче, а гірко зідхає.

19 Мала всяка злоба супроти злоби жіночої - хай же доля грішника отаку спіткає!

Люди народжуються, живуть, вмирають, інші продовжують жити... Нескінченна історія продовжується, змінюються технології, а люди всередині в душі живуть тими ж поглядами, прагненнями, бажаннями, заскоками...

Якийсь дивний інтераційний процес, пластинка людських взаємовідносин крутиться по колу з невеликим зміщенням в сторону розвитку технологій.
Опановуємо зовнішній світ, а з внутрішнім не можемо собі дати ради так, щоб було добре нам та іншим...

Ранкова, поки тепла, тиха свіжість,
Охоплена промінням сонця золотим,
Дарує після спеки літа свою ніжність,
Фарбує в жовте навіть серпанковий дим.

І від проміння теплим жовтим все сіяє.
Навіть зелені ще наразі дерев коси,
В котрі природа жовті пасма заплітає -
Так ледь помітно наступає осінь.

Колись піду... Чи лишуся собою
У спогадах чужих і у думках?
Чи хтось тоді помітить душу мою,
Що десь колись застигла у рядках?
Звичайно ні. Та і не треба.
Хай просто буде слів набір,
Що десь колись писав для себе,
На вільну тему вільний твір.
Там важко іншим розчинятись,
Немов у дзеркало дивитися в рядки...
Не в своє падати, не в своє підійматись,
Радіти і журитись не своїм таки.

Нудно у вас тут. Нудно.
Час, як липке щось й колюче,
Свята не кращі за будні,
Завжди не те щось мучить.

Липнуть до часу миті
Змістом не так багаті,
Можна вовком завити
На цьому нудному паті.

Проколює час кульки
Мрій, яким не здійснитись.
Тицяє в очі дульки,
Щоби на них дивитись.

Миті - вічність неначе,
Але не в раю точно.
Шкребе у душі чи плаче
Життя прожите заочно.

Війни, хвороби, гроші...
Віє від цього сумом...
З непотребу різного ноші...
Який сценарист це придумав?

Нудно в раю було,
Єві пригод захотілось,
Від змія вона щось почула
Й навколо усе змінилось.

Адам породив сина -
Каїном його звали.
Ще Авель була дитина,
Але її потім не стало.

Сета ще народили,
А далі рясно плодились...
Заняття важливі робили:
Плодились, їли і бились.

Нудно у нас тут. Нудно.
Явно пішло щось не так.
Хоча в світі досить людно
Та кожен трохи мудак.))

Чотили...
Ще мало сили,
Світ кольоровий би пізнати,
Відчути б смак, все б в руки взяти,
Все, що навколо - все моє!
Я, я, я, я - Є!

Вісім...
Світ непростий, немов у лісі,
Можна в навчанні заблукати,
Без допомоги не здолати
Шлях невідомий і складний.
Я, я, я поки ще такий малий...

Шістнадцять...

Широкою дорогою хтось стрімголов летить у ад,
Вузькою - хтось у рай заслужений прямує,
А я по свому бездоріжжю - то вперед, а то назад,
Не знаю точку прибуття і чи кудись дійду я...

Звертаю з віри в сумнів й навпаки,
Любов й ненависть почергово душу окупує,
В різних місцях надії світять маяки
Та часом йти кудись - бажання й сил бракує.

Не легко розібрати світить це добро чи зло,
Нещастя, а чи щастя, сум чи радість.
Куди це бездоріжжя вже мене не завело...
Та все ж кудись іду чогось заради....

Я сьогодні дощу хотів -
Прохолоди в спекотний день.
Я б йому неодмінно зрадів,
Хай би впав він із неба лишень.

Цілий день неймовірно пеклО,
Ніби пЕкло вже на землі.
Вбивче часом буває теплО.
Як там люди живуть в Сомалі?

День минав і під вечір ось,
Коли час йти з роботи додому,
Ось звершилось! Бажання збулОсь!
Дощ пішов, мов з відра, ще й із громом!

З неба душ, хтось на повну ввімкнув,
Під ногами річки та озера,
Безперервна гроза й грім загув -
Нічогенька така атмосфера.

Весь промок, скільки літрів води
Ввібрав одяг складно сказати -
Літри три. Гарно так походив...
Головне, що дійшов до хати.

Ось таке безкоштовне теплО
І вода безкоштовна з неба,
Може трохи засильно гуло...
Що людині для щастя ще треба?

Погань не насититься поганим,
Буде жити підступом й обманом,
Бо до злого голод її мучить -
Не людина, а дитина суча!