Виступ гурту "Хлопці з перцем" (ХЗП)

  В п'ятницю в одному з будинків культури нашого міста відбулась "подія місцевого значення". Виступ Дніпропетровського поп-рок гурту "Хлопці З Перцем". Гурт ще зовсім молодий та маловідомий, тому вхід для всіх бажаючих був вільний (на вході до залу ініціативна група збирала гроші "на благодійність" до спеціальної коробки, та кожному "благодійнику" видавали якийсь презент з арсеналу групи - календарі, постери, відкритки та таке інше). Продюсером, тобто людиною, яка намагається цей гурт вивести в світ на рівень зірок, є давня подруга моєї мами, тому вся наша родина разом із друзями були запрошені в першу чергу. Це вже був не перший їх виступ, мої мама та брат вже були присутні на їх виступах, та навіть не деяких репетиціях, і всі відгуки що я чув від них були лише позитивними та натхненними, тому цього разу я вирішив теж потрапити на їх виступ.

  Скажу без перебільшення - це був аншлаг! Вільних місць в залі не було. Ті хто не встиг зайняти собі сидіння, стояли в проходах, або тусили прямо під сценою. Я зайняв місце прямо поруч із продюсером (Світланою Міроненко), та пультом керування звуком,... хоча іноді теж хотілось вибратись поближче до сцени та вдаритись в танці під ритми музики разом із тими, хто саме так і робив - танцював, замість того, щоб просто сидіти та аплодувати. Бо мені особисто дійсно дуже сподобалось, як хлопці працювали. Що там казати, рівень підготовки залежить від рівня того, хто готує? а рівень її досягнень власно у мене не викликає жодних сумнівів. У цих хлопців, я впевнений, теж попереду велике та яскраве естрадне майбутнє 

  Після концерту я взяв диск із промо-відеороліками, спеціально щоб поділитись із вами можливістю хоч трішки ознайомитись з їх стилем та напрямком. Нажаль, я зміг отримати лише 2 роліки, и поки-що не маю жодної стрічки з їх альбомів, але обов'язково поповню свою колекцію в понеділок.

 На зараз вже можна подивитись ось це:

і ось це:

Сподіваюсь, вам теж сподобаються ці легкі, приємні та позитивні пісні. 


70%, 7 голосів

20%, 2 голоси

10%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про трансерфінг на практиці

Працює...

Точніше - працюють.

Всі закони всесвіту - працюють!

Що бажаєш - те й отримуєш. Що посіяв - те й пожнеш. Хто просить - той отримує. Хто шукає - той знайде. І так далі...

Хтось називає це явище в нашому житті законами Божими, хтось - законами всесвіту, хтось - законами карми, є такі, що кажуть про баланс та рівновагу. Але факт - ці закони існують і працюють, з якого б боку до них не підходити.

Ми можемо про них не знати, або не помічати... чи навіть просто ігнорувати. Але це нічого не змінює... Працюють.

Останнім часом я впевнююсь у всіх цих проявах постійно та повсюди, де б не знаходився, чим би не займався. Дію цих законів легко помітити, якщо знаєш правила, за якими вони працюють. І що цікаво - ніхто не забороняє користуватись всім цим за власним завманням. Цим силам байдуже, чи приймаєш ти участь в цьому процесі, чи це відбувається без твого відому. Навіть байдуже, навіщо це тобі потрібно, і чи потрібно взагалі.

Але це зовсім не означає, що коли це відбувається не свідомо, то ти не маєш відношення до процесу. Все, що відбувається в житті людей, будь-які події та зміни - наслідок думок та бажань самих їх самих. Звідси є добра новина і пагана...

Добра новина в тому, що все в наших руках. ПОВНІСТЮ ВСЕ! Навіть те, що здається неймовірним, недосяжним та неможливим - ВСЕ ЦЕ можливо, досяжно та здийснимо. І все це доступно для будь-якої людини в світі.

Пагана-ж новина в тому, що цьому ніде не навчають...

Правда, не варто хвилюватись. Навчитись все-одно можна. Потрiбно лише мати намiр.

(мабуть, поки-що залишу цей запис недописаним... бо дуже багато iнших думок в головi зараз)

Something new... something slightly unbelievable

От жеж, дива так дива. Куди рухається весь світ?... Трішки я вже збентежений, але все-одно спостерігатиму за цим процесом та обов'язково прийматиму участь в цьому русі навколо мене!

Що ж таке сталось? Та багато чого сталось.


¤ Будь обережним в своїх бажаннях, бо можеш отримати все сповна.


... Трансерфінг - велика сила, яка робить неймовірні речі. Думки матеріалізуються, іноді швидше, ніж на це очикуєш. Ні, не іноді, ЗАВЖДИ! Принаймні, це у мене так. Лише подумав про людину - вона вже з'явилась. Чи телефонує мені, чи пише, якщо це хтось зі знайомих... або просто з'являється хтось новий, саме для того, щоб надати мені можливість познайомившись із ним реалізувати те, про що я щойно розмірковував. 

А чи зіткався хтось із такою новою для мене проблемою, коли отримуючи рельний ШАНС, починаєш замислюватись - а чи впораєшся ти із тим, що до тебе прийшло? Адже я добре (навіть дуууууже добре) розумію, що це за шанс, навіщо він мені надається, та що саме має відбуватись тоді, коли я ступлю на крок до реалізації тієї мети, на яку я отримав таку можливість? 

... Хотів змінити своє життя на краще. Чесно, щиро про це міркував. Шукав різні можливості... (багато з яких просто відштовхнув від себе, злякавшись, що це занадто круто для мене, хоча на справді це було навіть наполовину не так круто, як я собі мріяв...). І що ж тепер?...................

Ніколи досі не замислювався, що саме приходить разом із можливістю. Кому цікаво? Всім?... Добре, тоді скажу для тих, хто ще не знає про це - РАЗОМ ІЗ МОЖЛИВІСТЮ ПРИХОДИТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ТА ОБОВ'ЯЗКИ!!! 

Сама можливість приходить у вигляді (як би це краще назвати?... мабуть, найвірніше буде сказати - "контракт". "Контракт" із життям, із долею та із самим собою...) "контракту". Цей "контракт" каже - підписуючи цей контракт ви погоджуєтесь виконати ВСІ БЕЗ ЗАЛИШКУ додаткові умови, які надаються обов'язковим додатком до контракту. Невиконання карається (так, саме КАРАЄТЬСЯ!) позбавленням можливості тимчасово або назавжди, із накладенням штрафу на самовпевненість, на здібності, додатково зменшуються потенціали і здібності до отримання нових шансів.

... І що найгірше - відмова від контракту розглядається як НЕВИКОНАННЯ контракта на загальних умовах.

В принципі, те що я написав - це зворотня сторона "контракту". А є ще й головна сторінка, на якій чітко та зрозуміло написано - "ДЛЯ ВИКОНАННЯ КОНТРАКТУ БУДУТЬ НАДАНІ ВСІ НЕОБХІДНІ КОМПОНЕНТИ, ІНСТРУМЕНТИ, СИЛИ, ЧАС ТА ДОДАТКОВІ МОЖЛИВОСТІ"...

Але ж на що звернути увагу? У що вірити? Лише зараз я починаю помічати, що головна сторінка контракту дійсно завжди виконується. А до цього ... 

А до цього я звертав увагу лише на зворотню сторінку - "невиконання карається". Покара чомусь завжди запам'ятовується більш за все... 

І хто я після цього? Як я можу називатись оптимістом та найпозитивнішою людиною, якщо маючи як позитивний так і негативний досвід в рівних пропорціях, я все ще продовжую схилятись до негативних спогадів, як до керівництва як діяти?! Чому ж я сам не слідую тим заповідям, якім навчаю інших? Чому не вірю в себе саме в той час, коли це так необхідно? ЧОМУ?????

АДЖЕ Я ДІЙСНО НА ПРОТЯЗІ ВСЬОГО СВОГО ЖИТТЯ ОТРИМУВАВ ВСЕ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ ВІД ТОГО, ЧОГО БАЖАВ, ДО ЧОГО ПРЯМУВАВ, ТА КОЛИ НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ ВІД МОЖЛИВОСТЕЙ ЩОБ ЦЕ РЕАЛІЗУВАТИ, НАВІТЬ НЕ ЗАМИСЛЮЮЧИСЬ НАД ТИМ ЯК Я ЦЕ РОБИТИМУ...

Це абсолютна правда. Я один із тих, про кого кажуть, що ми отримуємо більше, ніж на те заслуговуємо. І я знаю, чому та як це відбувається. Зараз я знаю це на 99% точно та впевнено!

(Хочеться звернути увагу на це значення - 99%. Жахлива річ! Справді. Нема нічого гіршого, ніж 99%! Тому що неможливо перестрибнути прірву на 99% - або перестрибнув, або вмер! Один єдиний відсоток віроємності, в існуванні якого ніхто та ніколи не сумнівається - і є та сама перешкода для більшості кроків вперед... для більшості стрибків через прірву... Просто знання того, що є 1% віроємності невдачі - це перший крок до того, щоб цей 1% спрацював... Коли про нього не замислюєшся - він перестає існувати)


Я задав питання "ЯК?" - і отримав на нього відповідь...     

  Я задав питання "ДЕ?" - і побачив місце                           

    Я сказав "Я ХОЧУ!" - і отримав "контракт"                       

              ...І я підписав цей контракт...                           


Відтепер я маю працювати на цей контракт. Що цікаво - маю працювати сам на себе! Це найважча та найскладніша робота - бо себе не можна обманувати, собі не можна понукати, себе не можна щадити - на кону доля, прописана в контракті. СОЛОДКА, БАЖАННЯ, МРІЯНА ДОЛЯ... Краще цієї доли зараз неможливо нічого уявити, більше ні до чого не хочеться прямувати та рухатись... АЛЕ В ЦЬОМУ НАПРЯМКУ ПОТРІБНО РУХАТИСЬ ТАК, НАЧЕБТО ЦЕ ЄДИНА МОЖЛИВІСТЬ ЗА ВСЕ ЖИТТЯ, БО ЦЕ І ПРАВДА Є САМЕ ТАКА ЄДИНА В ЖИТТІ МОЖЛИВІСТЬ ДОСЯГТИ САМЕ ЦІЄЇ МЕТИ!

Моя люба сестренько казала: "Ми в цьому світі для того, щоб виконати свою місію, і для цього нам надається можливість здійснювати будь-які бажання, без обмежень в критеріях їх обору і засобів щодо реалізації". Тобто, ми можемо обрати будь-яке бажання, наділити його якістю "необхідного для виконання своєї міссії в цьому світі, і це бажання почне здійснюватись. І ось тут починається найцікавіше!!!!!! 

... Пригадав один анекдот:

Один мандрівник заблукав в пустелі, не їв та не пив багато днів, практично вибився з сил, і раптом знайшов лампу. Він цю лампу протер, і звідти з'явився Джин:

- Твоє бажання для мене закон! Чого бажаєш?

- Хочу додому...

Джин бере мандрівника за руку, тягне за собою та каже:

- Ну, як бажаєш додому, то пішли?!

Людина противиться:

- Я ХОЧУ ШВИДКО!

- ТОДІ ПОБІГЛИ!!!!!!!! 

..... 

Мораль - телепорт зламався та не працює. Ескалатор та ліфти не проведені. Літаки не літають, кораблі не ходять. Єдиний засіб - дістатись до своєї мрії САМОТУЖКИ, долаючи на своєму шляху всі перешкоди... Маючи єдину підтримку - руку того самого джина, який вказуватиме напрямок, на наполегливо тягнутиме тебе до твоєї мети, доки ти будеш згодний слідувати за ним.

Ну що, хто герой? Хто пійде за джином?

...Здається, Я І Є ТОЙ ГЕРОЙ, бо ніяких інших вариантів, при яких я не потрапляю до своєї мети, я навіть розглядати не хочу.

Тож, рушаю вперед!

************************

Ось такий коротенький відступ від основної теми, про яку я хотів зараз написати..

А сама тема була ось така:

Коли починаєш мріяти про щось неймовірне, то шлях, яким прийдеться йти буде таким, який неможливо зрозуміти, і неможливо збагнути, як будеш долати перешкоди. Але завжди надається підказки, помічники, та нескінченна кількість спроб.

Я це пишу тому, що саме зараз я в цьому впевнююсь постійно.

Я поставив собі мету, яку не вважав чимось таким, що реально можливо досягти. І у мене відразу почали з'являтись можливості крок за кроком наближатись до неї.

Зараз я вже не вважаю цю мету чимось недосяжним... Навпаки, замислююсь над тим, яку мету поставлю наступною, та як швидко досягатиму поставлених цілей одну за одною.

Думати про труднощі та перешкоди вже набридло - не хочу. По-перше, це нічого не змінює, окрім того, що затримує на місці, по-друге, це ніяк не впливає на результат, якщо чесно та старанно виконувати всі кроки.

*********

На додаток, хочу пояснити, чому назва саме цього запису в блозі англійською мовою:

Близько двох років тому, коли я почав спілкуватись українською мовою, багато хто з моїх знайомих глузували з мене:

"Ха-ха-ха! Ти б ще англійською почав розмовляти!!! Гагагага-га! А краще - китайською! Бугагагага-га!"

А я їм відповідав: "Прийде час та необхідність - розмовлятиму англійською та китайською! І тоді вам залишиться просто жалкувати, що ви цих мов не знаєте, бо поставивши собі якусь мету я буду досягати її не дивлячись ні на що, тим більше - на ваші пусті заздрістні глузування"

... Якщо все пройде успішно, то наступні два роки я спілкуватимусь саме англійською та китайською мовами. Практикуватись англійською я вже розпочав. Китайську потрібно ще буде вчити.

Але... в моїй руці рука Джина, і залишатись на місці у мене нема зовсім ніякого наміру!


Життя чудове та дивуюче. Ніколи не знаєш, що чекає попереду... доки не загадаєш бажання! ©

Сиджу на роботі...

  • 13.11.08, 22:51

Так... я зараз на своєму робочому місці... працюю... роблю ту роботу, за яку мені не заплатять гроші... Навіщо?

... не знаю точно... на саму роботу мені давно вже начхати, хоч вона і є зараз моїм основним джерелом заробітка.

... не знаю точно... впевнюю себе, що це стане подякою всім тім, хто мене підтримував, доки я працював на цьому місці...

... не знаю точно... мені здається, що це тей останній крок, який я зроблю в цьому напрямку, і тому мені хочеться зробити його якнайкраще... зробити його так добре, як я збираюсь робити всі мої наступні кроки на подальшому шляху свого життя.

... завтра я вийду звідси, і скоріш за все більше ніколи сюди не повернусь. Принаймні, вже не повернусь сюди, щоб знову працювати тут.

... як довго я чекав цього моменту... неймовірно довго... всередині мене все аж тримтить від хвилювання, але рішення вже прийнято. Сьогодні мій останній день роботи в цьому місці.

А ре вуа, корпорація! Віва свобода! 

Свадьба мого друга

Сьогодні у мого друга було свято - він одружився.

Ми із Андрієм знайомі вже давно, близько 8 років. Колись спілкувались дуже тісно, майже постійно гуляли та займались різними справами разом. Були у нас і сварки, і перемір'я... За ці вісім років ми пройшли через багато різних випробувань... і продовжуємо спілкуватись. Сказати, що я із ним пуд солі з'їв - це нічого не сказати.

Зараз ми спілкуємось не часто. Бачимось 1-2 рази на рік. Кожного разу раді друг-друга бачити. І зараз вже точно знаємо, які теми не варно чепляти, щоб не викликати конфлікту, та не посваритись знову... бо міритись потім ой як складно... Але зараз не про це.

***

Трішки передмови:

Передостаннього разу я побачився із ним 2 місяці тому, і він запросив мене до кафе "на важливу зустріч" (-: Як я знаю його, це мало лише два розвитки подій - або він пропонує грандіозну пиячку прямо зараз, або натякається якась подія із грандіозною пиячкою, на якій він би хотів мене бачити. В будь-якому разі просто так він вже давно нікуди не запрошував, бо розважати його мені давно вже набридло, і він це добре знає, що має бути надповажний привід, щоб я прийшов.

Як з'ясувалось, він запросив мене до кафе, щоб проанонсувати мені своє одруження із дівчиною, про яку я від нього чув на протязі останніх двох років. Прийшлось погодитись на те, що я обов'язково буду присутнім, і ніяким чином мої інші плани не заважать мені бути із ним цей день.

... За тиждень до дня його одруження я познайомився з однією дівчиною. Точніше, нас познайомив один спільний знайомий. Один раз ми навіть встигли побачитись, прогулялись по місту, попили кави, багато спілкувались на різні теми. Ця дівчинка мені сподобалась - гарна з себе, добра, з чарівною посмішкою... та ще й програміст .

... За день до весілля я запропонував скласти мені компанію. По-перше, бо більше мені нікого запрошувати не хотілось, а по-друге, бо вона мені дійсно сподобалась -- прямо так я їй і сказав. І вона погодилась 

***

Сама вона з Новомосковська, тому ми відразу домовились, що ввечорі вона поїде додому, бо залишатись в Дніпропетровську не хотіла. Я пообіцяв їй, що саме так все і буде, і навіть відразу купив їй квиток на автобус назад додому на останній рейс, щоб встигнути якнайдовше погуляти на весіллі.

Вона допомогла мені обрати квіти на подарунковий букет для молодих, і на зазначене місце ми приїхали із запізненням аж на півгодини... Але як з'ясувалось - дуже вчасно, бо самі молоді приїхали після нас, приблизно хвилин через п'ять. Тому, ми начебто і не запізнились, і самі довго нікого не чекали - все склалось прикольно 

Тамада була чарівна, вміла завести компанію, проводила багато конкурсів, розповідала цікаві історії і все таке інше. Як я потім дізнався, у нас була із нею одна спільна знайома - Міроненко Світлана, яку я знаю з самого дитинства, і у якої навчалась майстерності тамада. Поспілкувались тріши, посміялись, пригалади декілька цікавих моментів з життя, що пов'язані із цією надзвичайною персоною та її оточенням. Юля (моя пассія) теж встигла похвастати своїми сценічними виступами та виховницькою діяльністю 

На першому ж конкурсі я отримав приз - кльову керамічну кружку невідомо якого призначення... але кльову 

Потім купив собі на аукціоні комп'ютерну мишу за 222 гривні  (Ця цифра для мене зараз має досить цікаве значення, тому було прикольно, що саме за цю суму я придбав цей "дивовижний артефакт, завдяки якому Андрій та Лілія знайшли шлях один до одного")

Потім мене та Юлю перевдягли в циган - і ми ворожили та танцювали, а нам за це золотили ручки, щоб ми потім передали ці гроші в фонд молодих.  Юлька танцює просто чарівно!!!! Особливо в довгій сукниці... Особливо - разом із таким видатним парубком, як Я! 

Коли Ліля кидала свій букет... здогадайтесь, хто спіймав? Вірно, Юля спіймала 

А хто спіймав стрічку з ніжки нареченої? Хі-хі-хі... Та-ааак! Це я її спіймав!!!  

За нашими розрахунками, ми вже запізнювались на автобус до Новомосковська... Але я запевнив Юлю, що все буде гаразд, і здається, вона не хвилювалась... Ми довго йшли пішки, доки вийшли до місця, де можна було зупиняти транспорт... Але дуже швидко доїхали до місця відбуття автобусів. І хоч ми і запізнились на останній рейс на 6 хвилин... Сам рейс запізнився на цілих 10!!!!!!! 

Хі-хі-хі-хі! Хто скаже, що життя не сповнене приємних несподіванок, радощів та чудес, той просто не хоче їх помічати, або спеціально відганяє та відштовхує від себе!!!!! 

ЖИТТЯ ЧУДОВЕ, ЯСКРАВЕ ТА СПОВНЕНЕ РАДОШАМИ, ЯКИХ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ, ТА ЩЕ Й ЗАЛИШИТЬСЯ ЦІЛА ГОРА!!!!!!!!!!!!!!!!

Ура! Я люблю життя!

І вам всім бажаю такого ж добра!

***

З побажаннями щасливих посмішок, ваш Микола Калакуцький!

Думки цього дня...

  • 08.11.08, 23:45

- Люди отримують "не ті" відповіді на свої запитання лише через те, що задають "не ті" запитання.

- Кожне бажання має безліч засобів реалізації. Лише один із цих засобів приречений на провал, і лише один - ідеальний. Всі інші просто реалізують бажання в різній ступіні наближення до того, як цього прагне людина, яка має це бажання. Але більшість із бажань так і залишаються нереалізованими просто тому, що не роблять ЖОДНОЇ спроби.

© 08.10.2008

***

Люди, не обманюйте себе, і тоді весь світ перестане обманювати вас.

Бажаю вам чарівного, яскравого, доброго та лагідного життя!

Ваш Микола Калакуцький.

Життя, вартістю в 2 гривні..

Щойно повертався з весілля свого друга. Як пройшло весілля - то взагалі окрема історія, зараз не про це.

Повертався по проспекту Гагаріна, і коли вже дійшов до МакДональдса, що на ровилці, побачив жінку, що сиділя просто дола, закривши обличчя руками та плакала. Вдягнена ця жінка була нормально. Простенько, бідненько, але нормально. Поруч стояв її пакет із якимись речами. Не знаю, що із нею трапилось, але просто так йти далі я вже не зміг. На вулиці зараз ДУЖЕ ХОЛОДНО... ця жінка могла змерзнути... Я мав хоч щось зробити щоб допомогти їй. 

Зайшов до МакДональдса, хотів взяти їй каву... але там була величезна черга, в якій мені зовсім не хотілось простояти, доки та жінка там на вулиці кочаніє. Вийшов. Поміркував, де що ще є навкруги... Пригадав за ларьки, де практично завжди можна було взяти собі чай або каву. Подивився на те місце, де бачив жінку - її там чомусь вже не було. Пійшов перевірити... є, на своєму місці... але вже не сидить, а лежить та ридає. Мене внутрі аж перегорнуло...

Ринувся до ларків, замовив кави та мершій назад до неї. Доки бігав туди-сюди, до неї підійшов ще якийсь парубок, який теж поцікавився у неї, чи все гаразд. Жінка знову сіла, і качала головою, що нічого у неї не гаразд. Сама вона була не твереза, а обличчя було розбито до крові. Не знаю, може впала, а може і побив хтось. Але точно знаю, що ця чашка кави її зігріє, збадьорить, та хоч трішки надасть надію та віру в життя, бо вона побачить що є люди не байдужі до чужого горя.

Цей стакан із кавою обійшовся в якихось 2 гривні... жалюгідні дві гривні, які ми так легко віддаємо за проїзд в маршрутці, коли нам ледащо йти пішки..., і які комусь могуть допомогти покращити життя.

Ця жінка взяла каву, подякувала, та знову залилась сльозами. Але я впевнений, що в тих сльозах було вже не тільки горе, але й крапля надії. Крапля, якої достатньо для того, щоб продовжувати жити, вірити і сподіватись на щось краще!

***

Ні, я не герой. Я не допомогаю всім підряд бомжам та калікам. Вони не викликають у мене жалю. Самі обрали собі таку долю і якось існують. Вони живуть тяжко, просять милостиню, живуть податками та недоїдками... але живуть так тому що самі дозволили собі жити в такому світі. Я впевнений, що коли людина спроможна просити милостиню - то вона спроможна і на багато більше, але просто ледаща, щоб робити це, тому нехай і далі собі роблять вигляд що це весь світ винний в їх долі, а самі вони нещасні жертви - Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ І НЕ СТАНУ ЇМ ДАВАТИ МОЇ ГРОШІ!!!!!

Але є сльози. Сльози справжнього горя. Сльози людини, яка не вміє просити допомоги. Сльози людини, яка не знає чим собі порадити, бо у неї дійсно трапилось горе, і хоч як би їй не хотілось із цим миритись - вона не знає, як це зробити... Тоді я не можу пройти мимо. Обов'язково зупинюсь. Обов'язково з'ясую, чим я можу бути корисним, і спробую допомогти.

Ні, я не мати-тереза. Я не стану всіх зігрівати, піклуватись про кожного та всякого як про бездомних кошенят та цуценят, яких часто підбирають сердобільні діти і навіть деякі дорослі. Але я обов'язково зроблю щось таке, щоб надати людині можливості викарабкатись із прірви безпорадності та безнадійності. Ми сильні. Всі люди сильні. Кожен з нас може вижити, коли є хоч маленька надія на найкраще та крапля віри в щось добре. Просто потрібно вміти цим ділитись.

***

Винагорода...

Не встиг я знову повернутись до зупинки своєї маршрутки, як побачив проїзджаючого мимо знайомого. Привітався із ним, і запитав, куди він їде. З'ясувалось, що нам по дорозі, і він підкинув мене швидко, тепло та в комфорті прямо додому (-: Безкоштовно. Мої 2 гривні повернулись до мене разом із теплом та приємними відчуттями...

Закони космосу всемогутні 

***

З любов'ю до всіх вас, і до кожного окремо, 

Сердечно ваш, Микола Калакуцький.

Позавчорашній сон.

Іноді сни забуваються буквально за декілька хвилин після того, як прокинешся... а іноді не забуваються ніколи.

Мабуть я щасливий тим що пам'ятаю практично всі сни, які мені колись наснились. Не можу сказати, що всі вони були приємними, але даю сто відсотків, що всі вони були просто неймовірно цікавими!

Позавчора був у мене такий дивний сон:

Я - один з команди космічного научного модуля, який на пару із другим модулем якраз були у відрядженні на завданні по вивченню та дослідженню живих организмів на планеті якоїсь далекої галактики. Вся дія сна відбувалась в цих модулях, що знаходились у відкритому космосі. Повна незалежність... І повна невідомість того, із чим ми маємо справу. Команда - п'ять чоловік - три в першому модулі, двоє в другому.

Наші дослідження були дивовижно вдалими - отримали аж десять зразків живих организмів, які ми помістили в міні-інкубаторії: два пристрої по п'ять відсіків в кожному. Кожен з таких пристроїв можна було легко тримати в своїй руці, і кожен з нас часто так і робив, щоб роздивитись це диво. Зразки, які ми мали дуже нагадували по зовнішності прості живі організми, що жили на нашій рідній планеті ще до ери динозаврів - крихітні комашки та рослинки по типу водоростів... Навіть в своїх інкубаторах ці мініатюрні істоти були досить живими та рухомими, не дивлячись на те, що теоретично мали перебувати в анабіозі.

Через деякий час, коли радість нашого успіху трішки загасла, і вітати один-одного із величезною перемогою та безліччю досягнень ми втомились, вісім членів екіпажу, залишили дослідницькі модулі, щоб приєднатись до інших експедицій. Мені на пару із залишившимся пілотом було доручено діставити зразки в дослідницький центр. Ми з'єднали обидва модулі в один та напрямили курс додому. Якийсь час пройшов досить тихо. Сам я насолоджувався спокоєм, затишком та можливістю надати своєму розуму можливості повністю відпочити від будь-якої діяльності... така нагода була повністю відсутня за весь час попередньої праці на новому об'єкті. Чим займалась дівчина в приєднаному другому модулі - навіть гадки не мав, і зовсім не хотів про це думати: бо думати взагалі ніяк та ні про що не хотілось.

Однак, розум дослідників та науковців сам по собі такий, що стан релаксу не може продовжуватись нескінченно. Після сна, який через збудженість розуму у світі попереднії подій був не тривалим та безкорисним, жива цікавість знов взяла своє, і мене потягнуло знову подивитись на інкубаторні пристрої. Один пристрій знаходився в моєму модулі, і зараз, коли я фактично залишився на одинці із самим собою, я міг дозволити собі набагато більше ніж в присутності колег... З цього, власно, все і розпочалось...

***

Я не знаю, чому сталось так, як воно сталось. Можливо, я не повністю прокинувся після сна, а може був просто надто самовпевнений і не слухав притихший внутрішній голос, який завжди на підсвідомому рівню застерегав мене бути обережним. Не знаю. А може просто не хочу вже знати. Мені набагато більше сподобалась виправдовувальна думка про те, що причиною всіх подальших подій стала звичайна судорога м'яз руки, і тільки саме тому я не втримав амбулаторію в руках. І мені зовсім не хотілось зізнаватись собі в тім, що все це сталось через мій власний неконтролюємий страх... і тим більше не хотілось запам'ятати те, що я побачив тієї миті, коли взяв капсулу в долонь: организми в ній виросли втричі за останні декілька годин...

Чим більше маєш справу із подорожами по різних галактиках, тим частіше зіткаєшся із справами, яким неможливо знайти пояснення сучасно існуючою наукою, окрім деяких статей з містично-ізотеричних джерел, користуватись якими на рівні аксіом було, нажаль, досі зазорно для науковців нашого центру.

Суть статей здебільшого була одна й та сама - представники людства належать до певного конкретного рівня енергії, і мають можливість сприймати лише певний діапазон просторів та енергій, які впливають на наш стан та можуть бути відчутими, освідомленими та обробленими нами. В галактиках, що існують в вимірах надсвітових швидкостей працюючі закони зовсім інші, і базуються вони на константах та енергіях, які ми не можемо ані відчути, ані дослідити, ані зрозуміти, бо вони відносяться до тих типів енергетичних струмів, які для нас грубо кажучи абсолютно не існують.

***

На підлозі валяється розбита капсула. Всі п'ять примірників взятих на дослідження - зникли. Час зупинився... далі все відбувалось в блискавичній швидкості. Доки я озирався по сторонах небачущими від розгублення та несподіваностями очима, пройшло безліч часу для блискавки... для мене це все відбулось в одну мить. Через цю мить я зрозумів, що  все вже ніколи не буде так, як планувалось.... НІКОЛИ!!! НІКОЛИ!!! НІКОЛИ!!!

***

Я прийшов до тями. Підвів руку, щоб протерти своє спітніле чоло. На руці сидло дещо, що я назвав тарганом, бо ця істота була більш за все схожа на звичайного земного прусака. Тарган зістрибнув прямо на моє обличчя, пробіг слідом за рукою, якою я потер лоба, забіг обратно, коли прибирав руку, і коли рука була в найнижчій точсі свого руху - зістрибнув на підлогу та загубився серед рослин. РОСЛИН!!! Повсюди прямо на підлозі було повно рослин, які ми бачили на тій далекій, залишеній вже декілька світових років позаду, планеті... Ці рослини спокійно собі розповзались по всій площі модуля, займаючи в першу чергу найвигідніші "стратегічно вигідні" місця - схованки, кутки, вентиляцію...

Через деякий час я помітив серед всього цього бедламу і інших істот, яких ще декілька годин тому спокійно та холоднокровно розглядав через мета-матерію інкубаторіїв, які мали бути їх пристанищем на протязі всієї подорожі... Втрачати тяму та розум вдруге я вже собі не дозволив. Паніка мною не заволоділа лише тому, що ще більше мною заволодів звичайнісенький ступор від шоку з того, що відбувалось навколо мене.

Якийсь час я промарнував на те, щоб розтоптати та пошкодити цей кошмарний хаос оточившого мене середовища. Таргини, начебто із усмішкою на обличчах, тікали з-під моїх ботів, рослини на деякий час схилялись (чи, мабуть вірніше буде сказати - ухилялись) від мого напору, а після того як моя увага до них зникала - продовжували свій розвиток, начебто нічого і не траплялось... Всі мої дії були бездоцільними та даремними...

Пригадавши про інший причеплений космічний модуль я зв'язався із його пілотом (пілотессою, якщо казати точно) по рації. І те що я почув у відповідь на мій сигнал тривоги мене шокувало - там відбувалось те ж саме в тій самій послідовності - необережний рух, та розповсюдження і швидкий розвиток представників живих істот, що заселяли планету, з якої ми повертались...

Руки опустились. Паніка та страх змінились повною апатією...

Мабуть саме це мені і допомогло. Бо апатія до всього відбуваючогося навколо - один з найкращих каталізаторів для підвищення ефективності аналітичного розуму людини.

***

Після декількох годин спостереження за ситуацією - відбувся перший контакт. Тарган, мені здається, саме той, що сидів у мене на рукі, коли я отямився, та той самий, якого я в першу чергу спробував розчавити своїм чоботом, якимось чином звернувся до мене із пропозицією не заважати їм насолоджуватись космічною подорожжю. Це було вперше на їх віці, коли надалась можливість віддалитись на суттєву відстань від своєї планети, та отримати можливість більше не залежити від місцевих умов та обмежень. Вони отримали можливість розвиватись за власним планом та розсудом.

Як мені потім "розповідали" ці створіння, саме на вибір стратегії подальніх дій у них і пійшов той час, що ми собі спокійно відпочивали, а всі подальші події відбувались просто за їх планом та згодою. "Тарган" - як виявилось, був призначений їх "дипломатичним лідером" якому доручили вести всі контакти та переговори із найближчими представниками того нового світу, де вони мали опинитись. І далі практично всі справи я вже мав саме із ним.

Він багато чого розповідав мені. Особливе акцентування робилось саме на МОЇХ нових можливостях, та можливостях "моєї помічниці" з другого модуля, яка від розгубленості просто впала в транс і більше з нього не виходила. (Мене запевнили, що це все пройде ще до того, як ми будемо на місці призначення). 

***

Найбільш за все мені сподобалась, вразила та запам'яталась промова "таргана", в якій він обіцяв, що всі ці можливості я зможу використати не лише в цьому сні, що мені зараз сниться, але й коли прокинусь - у реальному житті...

Після тієї промови я прокинувся... а голос "таргана" ще довго переслідував мене, наказуючи ніколи не забувати про те, що я побачив цієї ночі...

***  Ось такий сон... А "Таргана" я послухав, та як бачите зробив все, щоб пам'ятати його все своє життя.

Життя дивовижне та чаруюче своєю змінливостю та непередбачуваностю... Що вже казати про сни - просто не знаю.

Якщо у когось є якісь коментари - ласкаво прошу і буду вдячний кожному, хто зможе хоч щось сказати з приводу того, що я побачив позавчора уві сні.

P.S. Прошу пробачення за орфографічні та пунктуаційні помилки... Дуже поспішав, коли набирав цей текст...

Вгамування інформаційної жаги

  • 02.11.08, 01:23

Апетит зростає!...

МІЙ АПЕТИТ ЗРОСТАЄ!!!...

Я ДУЖЕ ЗГОЛОДНІВ! Я ЖАДАЮ НОВИХ ЗНАНЬ!

Із кожним днем я відчуваю це все більше... Нестерпна жага!

Це не нове відчуття у мене. Колись, багато років тому, я відчував практично таке саме. Тоді я навчався в школі - і вчителі надавали мені повне насичення вінегретом знань, якими лише були напичкані їх власні розуми. Я завжди був допитливий, і цікавився більшим, ніж пропонувала програма будь-якого навчального закладу. Відверто кажучи, я цікавився взагалі не тим, що вони пропонували, а тим, чого вони навіть не планували пропонувати для вивчання. В літературі мене цікавили вірші що не входили до шкільної програми вивчання, в математиці - додаткові розділи, в фізиці - побічні явища, в хімії постостаточні реакції... те, що ніколи не розкривалось звичайною програмою навчання. Мови вивчались не для перекладу підручникових текстів, а для використання на практиці в роботі із комп'ютером та програмним забезпеченням. Вивчався сленг та жаргон, місцевий, локальний, притоманний якомусь конкретному епізоду життя якогось конкретного району, який цікавив мене найбільше саме цю мить. Якщо я не здобував необхідної інформації - я відчував цю жагу. 

Було неможливо спати ночима, нестерпно вранці чекати до нового походу за знаннями... аж доки я не навчився здобувати всі необхідні матеріали не звертаючись до викладачів. Тяга до школи, інститутів та всієї навчальної галузі зникла - я вже не залежив від них, бо вони мені нічим більше не були корисні, і тому не були цікаві та потрібні. Жага зростала.

Спортсмени знають це відчуття в м'язах, коли молочна кислота відчувається кожною клітиною. Нестерпна приємність на межі із біллю. Дайвінгісти знають відчуття на глибині, коли хочеться занурити ще на один метр глибше... Ті, хто стрибав з парашутом або параглайдером - ще один метр ввись... ще один метр далі... ще одна мить цього відчуття, яке хочеться відчувати якзмога довше, навіть не дивлячись на те, що це балансування на межі між життям та смертю. Нестерпно бажана вбиваюча жага...

Цим практично неможливо насичитись. Насичення настає лише тоді, коли практично все тіло вже відмовляється далі працювати в такому режимі; коли мозок вже більше просто нічого не сприймає; коли в очах темніє, вуха закладені, нос забитий; час зупиняється; світ навколо перестає існувати... Лише уявні зірочки перед очима, і оргазм розуму - ЄСССссс!!!

Чому я пишу зараз про все це? Все просто - бо я це зараз маю! Я маю жагу... я маю чим її наситити... я маю ці зірочки перед очима, які символизують повну відмову всіх механізмів мого організму працювати далі, бо вже настала та сама мить - "Є-Є-Є-Є-С-С-С-С-с-с-с-с!!!!"

Як я за всім цим скучив. За спортом-знаннями-своїми-бажаннями-мріями-думками-поєднанням-із-всесвітом-для-отримання-нової-інформації...

Я працюю на всі 100% своїх можливостей та здібностей. В усьому всесвіті немає нічого кращого, ніж викладатись повністю заради своїх мрій!..

До речі, вже є перші результати моєї праці.

Потім розповім які самі.

Моя жага на зараз вже насичена!

Бажаю вам жаги не меншої за ту що сам маю... тоді вже не буде куди втікати, прийдеться вгамовувати... і тоді ви мене зрозумієте!!! 

***

Люблю вас! * Щиро ваш, Микола! 

Перше враження, та вартість часу бізнесмена,і трішки власного...

Всім відомо: "По одежці зустрічають", так само, всім відомо, але вже набагато менше людей звертає увагу на те, що "Перше враження можна створити лише один-єдиний раз, другого шансу не буде"

Перше враження - це один з найголовніших аргументів в бізнесі. Він впливає практично на весь подальший розвиток взаємин. Що потрібно для того, щоб перше враження було відповідним до вимог бізнесу? Дуже легко, це знов-таки знає кожен... але знов-таки далеко не кожен звертає увагу на ці вимоги, особливо останнім часом серед тих, хто намагається пробитись в бізнес самотужки..

Коротко - костюм, черевики, краватка, наручний годинник, портфель (сучасна заміна дипломату в малому бізнесу або кейсу.. в принципі практично рівноважно із кейсом, але краще мати добрий якісний кейс), дрібні аксесуари - мобільний телефон, запанки, "крокодил" для краватки, тощо... Далі йдуть вже більш вагомі аксесуари для більш грошового бізнесу - авто, офіс (якщо є можливість його презентувати, нерухомість і таке інше). Практично впевнений в тому, що для 99,99% читачів блогів інформація починаючи від "авто" буде не цікавою та не актуальною. Але факт є фактом.

А тепер, годі про загальновідоме. Хочу повідомити свої власні роздуми. Літерально вчора я замислився над тим, а яка ж саме вартість всього цього? Як та що можна оцінити? Що є ознакою чого? Та прийшов до ось яких висновків:

1) Годинник. Це було найпростіше. Годинник, який людина носить на своїй руці точно вказує на вартість однієї години часу цієї людини. Ні, не просто однієї години. Вказує на вартість однієї години ВІЛЬНОГО часу цієї людини. Так як вільний час бізнесмена - це час налаштування контактів, то можна навіть зрозуміти вартість його контактів по часу який він витрачає на них, помноженому на коштовність годинника на руці.

2) Черевики. Це сімвол вартості переміщення людини. Як відомо (сподіваюсь), людина досить суттєву частину свого часу проводить в русі (переміщення між об'єктом А та Б - як з дому до магазину, так і з однієї країни до іншої - будь-яке переміщення в просторі займає певний час, який людина витрачає, за за певних умов, переслідуючі якусь мету. Не суттєво, яку мету переслідує. Вартість черевик - це вартість години часу, яка людина проводить під час руху.

3) Краватка. Це вартість слів людини. Вартість кожної завершеної думки. Людина, що носить краватку не витрачає жодної фрази просто так. Навіть якщо вам це так здається. (Не будемо пригадувати стенд-ап коміків, для яких наявність краватки лише засіб вказівки на те, що його сатира та гостроти спрямовані в адресу інтелегенції. Маю на увазі саме бізнес-спрямованої людини). Балачки людини без краватки переважно можуть бути справедливо розцінені пустими балачками... але коли справа йде про гроші - ніхто з бізнесменів при розумі не забуде про краватку, та обов'язково зробить все, щоб ствердити її вартість словами та дією.

4) Кейс - прямо вказує на ступінь вартості бізнесу, із яким має справу людина що його тримає в руках. Тут вєе й пояснювати нема чого. Такі ознаки мають сприйматись підсвідомо...

5) Зовнішній вигляд - нігті, зачиска, поголеність, зуби, очі, чистота шкіри - все це вказує на охайність людини в будь-якій справі. Бізнес розпочинається із себе. Якщо в тобі самому негаразд - бізнесу не буде спокою та розквіту! На це потрібно звертати увагу.

6) Кольори.. окрема тема. Розповім лише за гроші (-; Це комерційна таємниця 

7) Прикраси. Якщо без перебільшень - то це ознака того, що людина вміє вести бізнес із шиком та задоволенням. Браслети, кільця, ланцюжки, оригінальни прибори... Але тільки якщо без перебільшень. В іншому разі, коли прикраси не когерують із першопереліченими атрибутами - це ознака того, що людина навпаки нічого не тямить в грошах, витрачає їх бездумно.

В принціпі, не поглинаючись в подробиці, якими можна роздути цю тему, на цьому можна і завершити. Приємних вам всіх справ у стосунках із людьми, що позіціонують себе як бізнесмени.

Я не претендую на те, що мої роздуми та міркування на всі 100% вірні, але впевнений, що все є саме так, як я зараз написав, практично без варіацій. Якщо ж хтось знає таємниці глибше - пишіть, обговоремо 

***

Із турботою та любов'ю до вас.

Калакуцький Микола Костянтинович!