PR технологии: не писающий комарик.

  • 24.08.13, 02:29
PR технологии: не писающий комарик. Опубликовано 15.08.2013 20:40 Автор: Лина Тыха, Конфликты и законы

politika komara

 

Папа, что такое политика?

Ты видел, как комарик писает? Так политика – еще тоньше…

В украинских реалиях более нет политики в том контексте, как это представлял себе Аристотель. Он то был уверен, что изложив эту догму, поможет будущим поколениям развиваться и отдаляться от первобытного строя, но в Украине его догмы – не работают, потому что понятие «политики» уже давно переформатировалось в низменное «хочу - не хочу» и «выгодно – не выгодно».


В Википедии указано, что «Политика — общее руководство для действий и принятия решений, которое облегчает достижение целей, а также определяет отношения с другими субъектами политических интересов (государств, корпораций, во всех сферах взаимоотношений). Основу политики отражает конституция или генеральное планирование крупных организаций со сложной иерархией и многопрофильной разветвленной структурой».

Как видно из сказанного выше, партия власти в Украине не ставит перед собой задачу облегчения достижения целей для развития страны. Да и Конституция для них – пустое место, использующееся только тогда, когда это - выгодно Януковичу.

Политика государства нынче это – интриги, договоренности и поклепы. В первом и последнем случае власть – преуспевает, потому, как оказалось на поверку, в стране много циников и моральных уродов, готовых власти в этом направлении помогать.

Сегодня страна живет по PR технологиям, направленным на восхваление власти и уничижение противников. Для достижения своих целей власть использует черные PR технологии, даже не задумываясь: и что с того, разве кто-то за это накажет?

Только PR технологии – это не политика государства. Это – достижение выгодной цели. Не более. А вот политика – это область ответственная. Но брать на себя ответственность за содеянное в стране партия власти не собирается.

До представителей власти уже давно дошло, что народ Януковича не любит, урок – хочет пересажать, а ворье от Партии регионов – проклинает. Еще в 2011 году Литвину и Герман привселюдно сказали, что в церквях народ молится простой молитвой: «Пусть Господь нам силы даст пережить донецких власть». Да и речевка футбольных фанов «Спасибо жителям Донбасса…» тоже красноречиво говорит об истинном отношении народа к ворью, и Януковичу непосредственно.

Да вот только кто собирается считаться с народом? ПРоститутки Януковича от власти уходить не желают, но чтобы народ накидывался не только на них, решили запустить PR технологии по дискредитации представителей оппозиции.

И поехало: то ложные комментарии выдают, якобы от представителей оппозиции, то объявляют о том, что оппоненты власти с удовольствием с ней сотрудничают, а то и вообще приписывают им гору несусветных антинародных деяний. В общем, в дело идет любая информация, подтверждающая, что оппозиция такая же по моральному облику, как и ПРиблатненная свора уголовников.

Самое ужасное в этих PR технологиях, что журналистика в этом омуте из цепного пса демократии превратилась в болонку, лижущую пятки власти Януковича, и через себя пропускает всю лживую грязь, даже не удосуживаясь перепроверять информацию.

И при этом – никакой политики. Сплошной бизнес. Все стремятся делать деньги на руинах государства, совершенно не задумываясь о последствиях для страны. А вот продуманной политики, что вела бы к развитию государства, а не накоплению капиталов для нескольких сотен избранных – нет.

Политика, как наука государствостроения, нынешним уркаганам - не интересна. Также как не интересно им и законотворчество, и Конституция, и соблюдение прав человека. Все, что делают Янукович и его окружение – дискриминация оппонентов любой ценой, дабы это позволило им и дальше безнаказанно, кивая на оппозицию, как себе подобных, - воровать из бюджета, рассказывая гражданам, что проект, что на Западе стоит 500 тысяч долларов, в Украине может быть реализован только за полтора миллиарда зеленых. Почему? Да потому что эти деньги нужно украсть и вывести за рубеж, чтобы когда януковским пособникам (как Мельнику) придется бежать из страны, у них там, на Западе, были средства к существованию. Так поступали все лидеры СССР (и их дети живут отнюдь не в России, а минимум в Америке), так собираются поступить и урки Януковича. А вот о политике развития государства, по мнению Януковича, пусть думают те, кто после бегства нынешних зеков от власти останется в нищей Украине.

Лина ТЫХА, «Конфликты и законы»

Привед, Медвед!)))

  • 24.08.13, 02:23




До редакції "Відділу пропаганди" не раз доходили чутки, що знаменита помічниця Віктора Медведчука, журналістка Оксана Шкода у свій час відсиділа чималенький строк у тюрмі. Чутки стверджували, що сиділа Оксана Шкода не за якесь дрібне шахрайство, а за розповсюдження наркотиків, при чому в особливо великих розмірах. Проте доказів на руках ми не мали, і коли, було, випадково згадали про цей епізод її біографії в коментарях на "фейсбуці", наш акаунт заблокували на добу - "за наклеп".

Ну що ж, наклеп - не наша спеціалізація, ми любимо істину. Було проведено спеціальне розслідування, і ми з великою втіхою представляєм шановним читачам його результат.



5 років 6 місяців по статті 229-1, частина друга.



Беручи до уваги, що суд дав Шкоді більше п'яти років, значить, у складі її злочину було або залучення у наркоманію неповнолітніх, або вона розповсюджувала наркотики у школах, або оперувала великими партіями, або торгувала особливо небезпечним зіллям, або притягалася за цей злочин не вперше. Про ці подробиці, ми гадаємо, Оксана Шкода може розказати і сама, якщо хто спитає.

Для тих, хто, можливо, не в курсі щодо цієї визначної особистості: Оксана Шкода - не просто якась пересічна журналістка, яка змогла задружитися з самим путінским кумом. Вона є послідовною прибічницею "Русского міра", і постійно працює проти України в усіх можливих анти-українських організаціях, від вітренківського ПСПУ та "Євразійського союзу" і до "Українського вибору" включно.

Маленька ретроспектива:

З Дугіним в ЄСМ.


З Добкіним.


Дружить з Бузиною.


Відпрацьовує політзамовлення з Дурнєвим.


Останнім часом стала знаменита як палка публічна захисниця Вадима Тітушка.


Ну і так, фото з регіоналівського мітингу, під ручку з Самим, на пам'ять.

Це "Русскій мір" в Україні, і це його кадровий склад.

http://reznichenko-d.livejournal.com/367333.html

У святковий день йдемо в театр?

  • 24.08.13, 00:56
    Аркадий и Борис Стругацкие. Жиды города Питера
"Жиды города Питера", или невеселые беседы при свечах. Комедия в двух действиях. Называть деспота деспотом Всегда было опасно. А в наши дни настолько же Опасно называть рабов рабами. Р. Акутагава
http://www.lib.ru/STRUGACKIE/vidypitera.txt



Контуры «особого пути».

  • 23.08.13, 10:33
Россия: контуры «особого пути». Часть 1

На днях президент Российской Федерации Владимир Путин подписал два нашумевших законопроекта, принятых Госдумой. Это изменения в УК РФ, касающиеся таких новых «преступлений», как «пропаганда гомосексуализма» и «оскорбление религиозных чувств». За первое из них максимальное наказание – штраф до 1 млн. рублей, за второе – три года исправительных работ, либо год лишения свободы (причем, не исключено, что при желании к обвинению по этим статьям можно добавить обвинение и по более «тяжелым» статьям вроде хулиганства, высказывания экстремистских взглядов или развращения несовершеннолетних).

Фото: EPA/UPG

Казалось бы, не настолько тяжелые наказания, как ожидалось ранее, но… Сам факт признания подобных «мыслепреступлений» реальными уголовными преступлениями на высшем уровне многое объясняет. И не потому, что лично Владимир Владимирович Путин такой религиозный, или, например, неприязненно относится к людям из ЛГБТ-категории. Просто… «Так надо».

Зачем и кому это «так надо»? И как может эволюционировать политический режим в России, исходя из этих тенденций?

Рассмотрим эту проблему сначала через призму выборов, а затем всего остального, что происходит в России сейчас. Итак, у властной элиты есть задача – обеспечить Владимиру Путину беспрепятственный четвертый по счету президентский срок. Электоральная база, как известно – это в большей степени консервативные избиратели. Но, проблема в том, что его «природная» часть – пенсионеры и т.д., сокращается в численности по демографическим причинам. И поэтому нужно максимально увеличить долю консервативного, провластного электората за счет подрастающего поколения. То есть мобилизовать всех, кого можно и удерживать «в тонусе» на протяжении еще трех-четырех лет, как минимум. А это сделать сейчас не так уже и просто, учитывая негативные экономические тенденции – падение цен на газ, более низкие темпы прироста ВВП, чем ожидалось и т.д.

Задачу облегчает то, что реальная оппозиция пребывает в зачаточном состоянии и не является идейно единой («правый» Навальный, «левый» Удальцов и т.д. – тактически объединились, но единой доктрины нет). И по большому счету, у нее нет социальной базы в масштабах России, особенно в регионах, хотя поводов для протеста там хватает. И сегодня власть этим пользуется, активно репрессируя оппозиционеров (см. суд над Алексеем Навальным), хотя реально ситуация сейчас такая, что оппозицию общество все еще не воспринимает всерьез – вспомним, сколько людей (50-70 тыс.) из многомиллионной Москвы (11,5 млн. без пригородов) приходило на митинги на Болотной площади.

Фото: raskalov-vit.livejournal

Но это только тактика. Стратегия заключается в другом – построении реально авторитарного режима с «гибридной» экономикой (которая будет неолиберальной, несмотря на ряд реформ, лишь частично, поскольку реально государство, несмотря на отказ от социальных обязательств, будет ее контролировать за счет коррупционных факторов и ряда монополий) и сильной религиозной составляющей. Насчет активной внешней экспансии можно поспорить - вряд ли у России будет возможность для крупномасштабных военных действий, экономическая экспансия хотя бы в рамках Таможенного союза требует инвестиций в экономику стран-союзников, которые могут не окупиться (тогда как окружению Путина хочется уже сейчас получать от этого дивиденды – и этим уже возмущены руководители других стран ТС). За счет чего Владимир Путин и его окружение будут реализовать эту стратегию при ограниченности ресурсов в будущем (ведь падение прироста ВВП может продолжаться, цена на газ тоже снижаться, а аппетиты элиты, судя по суммам, потраченным, например, на подготовку к зимней олимпиаде в Сочи, не уменьшаются)?

В этом случае помогает, как это цинично ни звучит, постепенная подготовка общественного мнения к принятию авторитаризма как единственно возможного успешного режима в России. Эта подготовка шла уже давно, но стала проявляться, по сути, только сейчас. Если смотреть не на декларации от власти, а на их отображение в общественном мнении, то идет возврат к формуле, выведенной еще в XIX веке графом Уваровым, министром просвещения при Николае I. А именно – «Православие. Самодержавие. Народность». С православием и самодержавием, в принципе, все ясно. Нас интересует именно третья составляющая идеологической формулы – «народность», хотя с первыми двумя она тоже связана.

Для этого и увеличивают различными путями долю консервативного электората, который и будет основной социальной базой режима. Один из самых эффективных способов – ситуация в стране преподносится с позиции «осажденной крепости». Если удается сформировать более-менее стойкую картину того, что весь мир против России, что все только и хотят ее ослабить, развалить, как-то ущемить ее интересы (и даже специально ради этого организовывают вторжение, например, в Сирию), то это замечательно (конечно, геополитические интересы и так ущемляются, но не так прямолинейно). Таким образом не только достигается практически паранойяльный эффект для массового сознания, но и делается следующий шаг. Который заключается в одобрении тезиса, формулируемого в упрощенном виде следующим образом: «Россию могут грабить только русские». То есть автоматически дается карт-бланш на коррупцию и прочие преступления для «своих» - чиновников, депутатов Госдумы, судей, «силовиков» и т.д., «лишь бы не было войны», лишь бы ничего не рухнуло. Лишь бы к власти не пришел кто-то вроде Навального и не сломал хотя бы часть существующих коррупционных схем.

Третий шаг – это закрепление «сословной» структуры общества (по теории С. Кордонского). Когда положение социальных групп определяется не доступом к средствам производства (как это происходит в случае очевидной «классовой» стратификации), а приоритетами властной элиты. В этом случае элита сама приближает и удаляет от себя прослойки в обществе, делясь властью – если президент опирается на спецслужбы и полицию, то зачем ему усиливать чиновников из других ведомств?

Если решил опереться на нефтегазовый сектор или на армию, соответственно, полицию и прокуратуру нужно ослабить, лишив их возможности распоряжаться ресурсами. Примерно как в конце «классического» феодализма в различных государствах начали появляться дворяне (Западная Европа), опричники (Московское царство времен Ивана Грозного), спахии (Османская империя) или реестровое казачество (Речь Посполита) с пожалованными монархом привилегиями как противовес землевладельцам – феодалам. То есть, кого назначили, тот и владеет ресурсами – не важно, силовыми, финансовыми и т.д. Ресурсом, в том числе, здесь является и сама политическая власть.

Кстати, процесс над Ходорковским, вне зависимости от его вины (если считать виновным его в официальных обвинениях, то с таким же успехом можно считать виновными и других российских «олигархов») – классическая иллюстрация «сословного» подхода. По этому принципу, богатым в России имеет право быть только очень лояльный к власти человек. Не нарушаешь ее интересы – можешь обогащаться, притом неважно, как. Нарушил что-то (в случае с тем же Ходорковским, по одной из версий, реальной причиной обвинений было то, что ЮКОС собрался продавать нефть Китаю без предварительных договоренностей с окружением Путина) – все, ты вне своей защищенной категории.

Еще одной чертой «сословного» общества является почти полное отсутствие социальных лифтов между сословиями, а иногда и внутри их – например, в учебных заведениях ФСБ учатся в основном дети офицеров ФСБ, реже – офицеров МВД или чиновников прокуратуры, еще реже – дети бизнесменов или менеджеров крупных компаний, в «Газпроме» или «Роснефти» выше низшего звена менеджмента человеку «без связей» дорога закрыта. (Кстати, спрашивается, а где тут, в этой системе координат «средний класс», или, например, «интеллигенция»? В рамках сословных отношений, похоже, таких самостоятельных групп не существует). Но вот дает легитимность власти, голосует за нее на выборах в основном самое низшее и бесправное «сословие» - те, кто не имеет никаких привилегий.

И заставить эту социальную группу голосовать за «стабильность», вопреки тому, что она убеждается в том, что никаких прав и свобод у нее нет, довольно легко в этом случае – достаточно убедить людей в том, что права и свободы им не нужны. Здесь хорошо помогает пропаганда «традиционных ценностей» (при том, что в России у каждого этноса или религиозной общины свои «традиционные ценности»), точнее убеждения в том, что права человека вредят этим ценностям. По аналогии, кто-то бьет свою жену, потому что его отец так же бил мать, дед бил бабушку, а кто-то делает то же самое потому, что мулла так посоветовал. Но, когда им обоим говорят, что с женой так обходиться нехорошо, что домашнее насилие в развитых странах жестко наказывается, они оба ссылаются на эти самые традиционные ценности – мол, какие еще права человека могут быть у жены? Семья ж важнее, а права человека только разлагают эту «идиллию».

В этом отношении консервативный электорат плотно «заякоривается» и начинает притягивать в себе остальных – тех, кто еще не определился. А определяться им помогают такие инициативы, как «Наши», выпускники известных ежегодных семинаров на Селигере, «молодежка» «Единой России» и т.д. То есть работа с обществом у российского руководства построена достаточно хорошо – несмотря на очевидные проколы, система восстановления пресловутой «народности» работает. И уже дает свои плоды – в виде активистов фонда «Социальная справедливость», которые призывают отлавливать оппозиционеров и лишать их гражданства.

Один из продуктов такой работы – образ «Светы из Иваново», которая искренне уверена, что в стране нет коррупции, а за все хорошее стоит благодарить партию «Единая Россия». Отсюда же – «нужные» законы о защите религиозных взглядов и о запрете «пропаганды гомосексуализма». Ведь Госдума в режиме «взбесившегося принтера» - это не случайная выходка самих депутатов от «Единой России» (или других парламентских фракций). Без одобрения «сверху» такие инициативы, как «закон Димы Яковлева», закон о некоммерческих организациях, изменения в УК РФ об оскорблении чувств верующих, идея налога на развод, запрет на критику действий советской армии или НКВД во Второй мировой войне, вообще не выдвигаются. «Единая Россия» сама по себе ничего не делала бы. Политическая сила, которая создавалась исключительно под поддержку инициатив президента Путина и исполнительной власти, не может действовать по своему усмотрению. Государство, таким образом, показывает, что оно стоит на страже «традиционных ценностей», заботится о «простых русских людях», которым «угрожает» влияние с «загнивающего Запада». Но на самом деле элита так заботится только о себе – как бы не потерять свой высокий статус, возможный при ее качествах только в «сословном» обществе.

 А на самом деле, кстати, это имеет много общего с фашизмом, несмотря на массу заявлений со стороны представителей власти о борьбе с этой идеологией – даже механизмы цензуры в принципе одинаковые (создание «черных списков», декларация заботы о «простых людях»). Также делается ставка на усиление роли церкви в общественной жизни, открытое одобрение некоторых инициатив, выглядящих с точки зрения нормального светского человека, как откровенное мракобесие. Об общих тенденциях, начавшихся во взаимодействии РПЦ с государством после интронизации патриарха Кирилла, мы уже писали.

Также ЛБ писал о процессе над участницами Pussy Riot, где одним из главных аргументов обвинения стало… решение Трулльского собора, которое не имеет отношения ни к гражданскому, ни к уголовному праву. Одна из последних инициатив РПЦ – создание кафедры теологии в МИФИ, на неуместность которой в ведущем научном центре России в области физики неоднократно обращали внимание и преподаватели со студентами, и пресса. Если б это было в классическом ВУЗе вроде МГУ на философском факультете – это еще можно было как-то понять, но православие и сугубо точные науки… Показательно, что этот шаг одобрил ректор МИФИ (теперь НИЯУ) Михаил Стриханов, пригласив заведовать кафедрой митрополита Волоколамского Иллариона, а также, незадолго до этого, основав часовню прямо в помещении одного из корпусов МИФИ без согласования с коллективом сотрудников.

 Некоторое время соцсети и Интернет-пресса буквально разрывались от сарказма по поводу «атомного православия» и «богословов-ядерщиков», некоторые сотрудники университета уволились в знак протеста, но, как видим, и представителям РПЦ, и руководству МИФИ это сошло с рук. Причина на самом деле достаточно прозаична – политизированное православие всерьез рассматривается не только как одна из основ новой идеологии, формирования идентичности «русских людей», но и как… альтернатива распространяющемуся на территории России исламу. Чем может закончиться такой «прагматизм» элиты – думаем, объяснять не нужно.

Максим Побокин

Приходьте всі на свято!

  • 22.08.13, 20:33
День Незалежності України в Донецьку



24 серпня 2013

Обласні організації ВО "Свобода", "Батьківщина" та "УДАР" запрошують донеччан взяти участь у заходах до Дня Незалежности України.

24 серпня, о 9:30, розпочнеться святкова хода, організована опозиційними силами, що пройде від Оперного театру до пам'ятника Тарасу Шевченку. Біля пам'ятника відбудеться мітинг.

Прес-служба Донецької обласної організації ВО "Свобода"
Ориґінал на головній сторінці ВО "Свобода":
День Незалежности України в Донецьку

УВАГА! ДРЕС-КОД - УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНА СОРОЧКА ЧИ БЛУЗКА.

А завтра - З ДНЕМ ПРАПОРА УКРАЇНИ!

https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=MhIxsDul1Ac

http://www.youtube.com/watch?annotation_id=annotation_601221&feature=iv&src_vid=MhIxsDul1Ac&v=rpOrv3M2LyE

http://www.youtube.com/watch?v=cBiv-8ym9Y8


Сумні роковини "примушення до "дружби".

  • 22.08.13, 12:40
45 лет назад советские танки прошли по Праге.

Эксклюзивное интервью с заведующим отделом истории славянских народов Центральной Европы в новое время Института славяноведения РАН Борисом Носовым

Советская бронетехника на улицах Праги. 23 августа 1968 г.
Советская бронетехника на улицах Праги. 23 августа 1968 г.
© Виктор Васильев

21.08.2013

45 лет назад, 21 августа 1968 года, войска пяти государств – участников Организации Варшавского договора – вторглись в Чехословакию. Это положило конец реформам «Пражской весны». О значении событий тех лет, об их последствиях и главных уроках корреспондент Русской Службы «Голоса Америки» побеседовал с заведующим отделом истории славянских народов Центральной Европы в новое время Института славяноведения РАН Борисом Носовым.

Виктор Васильев: Насколько этот момент оказался важным для государств, войска которых приняли участие во вторжении, так и в целом, в масштабах всемирной истории?

Борис Носов: Разумеется, это было очень значительное событие для всей Восточной и Центральной Европы. Люди в Чехословакии и других странах-союзниках СССР восприняли вторжение, как трагедию. До этого, несомненно, теплились надежды на то, что необходимые прогрессивные реформы общественного устройства будут проведены не только в Чехословакии, но и в Советском Союзе, Польше, других социалистических странах.

Ввод войск ряда стран Варшавского договора в Прагу поставил крест на этих надеждах. Стало ясно, что прекратила существование идея об ограниченном суверенитете социалистических стран, о трактовке социалистического интернационализма в том духе, что все важнейшие вопросы будут решаться коллективно братскими коммунистическими партиями. По существу, все решалось в Кремле на уровне Политбюро. Это со всей очевидностью продемонстрировало наступление того периода в нашей истории, который в дальнейшем получил название «эпохи застоя».

Мне думается, что главный урок тех лет в следующем: события в Чехословакии положили начало трансформации общественного сознания в странах социалистического лагеря. Трансформация эта развивалась в направлении перехода от идей совершенствования социализма  – к идеям антикоммунизма.

Все оппозиционные реформистские силы, которые до 1968 года связывали совершенствование общественного строя и улучшение жизни народов в наших странах с подлинным марксизмом, с ценностями истинного социализма, с идеями «социализма с человеческим лицом» впоследствии постепенно отказались от марксизма, как от общественного учения.

Собственно говоря, этот переход завершился уже в 1980-е годы, а наивысшей точкой антикоммунистических настроений в Советском Союзе и ряде других стран стали «бархатные революции» 1980-90-х. Все вместе взятое привело к крушению СССР и социалистического строя в нашей стране. В известной мере символично то, что годовщина ввода советских танков в Прагу совпала с годовщиной крушения планов ГКЧП в августе 1991 года.

В.В.: Позиция западных стран, в частности США, могла тогда как-то кардинально повлиять на ситуацию – например, помочь добиться вывода войск из оккупированной Чехословакии?

Б.Н.: Западные страны, разумеется, осудили акцию стран Варшавского договора, но сделали это исключительно с международно-правовой точки зрения. Это было осуществлено в рамках союза восточно-европейских стран, в рамках существовавших между ними договоренностей и в рамках разделения мира на две системы, которые сложились после Второй мировой войны. Поэтому, осуждая вторжение войск Варшавского договора в Чехословакию, западные страны не предприняли и не могли предпринять каких-то действий, направленных против Советского Союза и его союзников. Это грозило развязыванием Третьей мировой войны. Никто бы на это не решился.

В.В.: СМИ распространили новость, что в Софии осквернили памятник советским воинам, и это было приурочено к годовщине ввода войск в Прагу. Многие уже подзабыли, что в коалицию тогда входила Болгария...

Б.Н.: Да, среди прочих войск была и болгарская бригада. Думаю, что любые подобные эксцессы, которые сейчас нередки – и не только в странах бывшего социалистического лагеря, но и в нашей стране – связаны отнюдь не только с прошлыми историческими событиями. Это отражение сегодняшней политической борьбы. Задача определенных сил в странах Восточной и Центральной Европы, как и в России, доказать пагубность для народов опыта социализма. В происходящем нет ничего удивительного, надо давать этому верную оценку.

P.S. В момент вторжения в Праге находилась американка Ширли Темпл Блэк – бывшая кинозвезда, сделавшая дипломатическую карьеру. Она прибыла, чтобы занять пост посла США в свободной Чехословакии. Однако ей пришлось ждать этого назначения до 1989 года, когда рухнул коммунистический режим.

P.S. Друзі, рекомендую Вам переглянути чудовий фільм режисера Філіпа Кауфмана, що вийшов на екрани в в 1988 році. Це екранізація однойменного романа Мілана Кундері про ці події:"НЕВЫНОСИМАЯ ЛЕГКОСТЬ БЫТИЯ":http://gidonlinekino.com/2012/07/nevynosimaya-legkost-bytiya/

Оскільки зараз в Україні напружена ситуація з примушенням Кремлем до вступу України в сумнівний навіть президентом Білорусі Олександром Лукашенком "Митний союз" та погрози керівництва РФ прибігути до силових методів залучення України в орбіту свого простору і безпосереднього впливу, то згадати ці події, як і не менш жахливу п'яту річницю російсько-грузинської серпневої війни 2008 року (більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/588542-mzs-gruziji-zrobiv-zayavu-do-5-h-rokovin-vtorgnennya-rosiji.html ) буде дуже доречним, тому


РЕПОСТ І РОЗСИЛАННЯ ЦІЄЇ СТАТТІ ВІТАЄХЬСЯ. Завчасно дякую.spasibo

Чим стурбовані північно-східні "братья"?

  • 22.08.13, 03:08
22 августа 2013, 01:14 (мск) |  Comments.ua Почти половина украинцев готовы защищать страну с оружием в руках Подавляющее большинство населения Украины считают себя патриотами и готовы с оружием в руках защищать территориальную целостность своей страны.

Об этом свидетельствуют данные августовского исследования социологической группы «Рейтинг», пишет «Вечерний Харьков».

Большими патриотами считают себя самые старшие и самые молодые респонденты. В то же время наблюдается тенденция: чем старше респонденты, тем меньше они поддерживают независимость Украины.

В целом 61% опрошенных поддержали бы провозглашение независимости Украины, если бы выбирать пришлось сегодня. Вместе с тем, 28% не поддержали бы, еще 13% – не определились.

Если на западе Украины независимость поддержали бы почти 90%, на севере и в центре – почти 70%, то на востоке и юге – меньше половины, а на Донбассе – только треть.

Согласно опросу, мужчины в большей степени поддерживают независимость, чем женщины, а материально обеспеченные – больше, чем социально незащищенные.

Согласно результатам опроса, около половины жителей Украины в случае угрозы территориальной целостности Украины готовы бороться за интересы страны с оружием в руках.

Согласно результатам опроса, 46% респондентов готовы в случае возникновения соответствующей угрозы отстаивать территориальную целостность Украины с оружием. За последние три года это самый высокий показатель: в 2010 году таких было 43%, в 2012 – только треть. Вместе с тем, 43% опрошенных не готовы отстаивать территориальную целостность Украины с оружием в руках, 11% — не определились.

На Донбассе количество опрошенных, готовых отстаивать территориальную целостность страны с оружием в руках, в 1,5 раза выше, чем количество людей, которые поддержали бы независимость.

Почти 60% мужчин и каждая третья женщина готовы защищать свою страну с оружием в руках. Чем моложе респонденты, тем выше их готовность к отстаиванию страны, которую они декларируют.

«Українцi мають зробити свiтоглядний крок».

  • 20.08.13, 14:03
«Пiдписання Україною угоди з ЄС — кiнець iмперським маренням Путiна»
Відомий науковець і громадський діяч В’ячеслав Брюховецький — про спiльну роботу громади i влади над головними завданнями до Вiльнюського самiту, власний прогноз на 60% успiху i те, чому Росiя вже не завадить асоцiацiї

Анна ДАНИЛЕНКО   

В’ячеслав Брюховецький. (Фото  з сайта clio.in.ua.)
Почесний президент Києво–Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький — один iз моральних авторитетів нації. Нинi вiн очолює громадську структуру Національного «круглого столу» «Порозуміння заради майбутнього», експерти якої розробили план виконання Україною вимог «списку Фюле» задля пiдписання Угоди про асоцiацiю з Євросоюзом. «УМ» зустрілася з паном Брюховецьким напередодні діалогу громадських експертів і влади у рамках Нацiонального «круглого столу». «Українцi мають зробити свiтоглядний крок»

— В’ячеславе Степановичу, як розвивається громадське обговорення питань щодо асоцiацiї в рамках Національного «круглого столу» і які пропозиції експерти підготували для політиків?

— Пропозиції для влади були прийняті на громадському етапі, а напрацьовували їх експерти, які долучилися до цієї справи. Треба сказати, ми не очікували, що так багато людей будуть присутні на цьому громадському обговоренні, адже запрошення туди відбувалося не персонально, а публічно. Тому навіть зала, яку ми винайняли для цього, виявилася замалою, люди стояли, що, з одного боку, приємно, а з іншого — ніяково, що навіть сісти всі не можуть. Було запропоновано проекти документів і визначено, що будь–хто з присутніх на цьому «круглому столі», хто вважає себе фахівцем у певних галузях, може добровільно записатися в експертні ради. Сформовані експертні ради опрацювали документи, які подані на розгляд політиків. Це фракції політичних сил, представлених у Верховній Раді, а також адміністрація Президента і Кабінет Міністрів. Зміст пропозицій приблизно такий: ми пояснюємо, що майбутнє України — в Європі, ми повинні прийняти цивілізаційні цінності Європи.

Що стосується «пунктів Фюле», то ­експерти розписали, як кожен iз них можна реалізувати і здійснити. План дій досить розгорнутий по кожній із запропонованих умов. Тепер 23 серпня має відбутися політичний етап «круглого столу» і обговорення, чи приймають його учасники цей план дій і політичні принципи. Хто не приймає — той не приймає. Хто приймає — той бере на себе зобов’язання перед українським народом їх виконувати. Ми сподіваємося, що ці документи буде прийнято.

— Який ваш прогноз, чи дійдуть напрацювання громадськостi й експертiв до політиків? Чи виконають вони «пункти Фюле»?

— Я думаю, що пропозиції ці дійдуть. Можливо, не до всіх, побачимо. Ідеально було б, щоб представники фракцій, Президента й уряду взяли участь у цьому обговоренні. Чи просто цього досягти? Звичайно, непросто. Ми вирішили зробити це обговорення публічним, щоб бачити, хто відмовиться і, відповідно, буде винен у тому, що підписання Вільнюської угоди про асоціацію з ЄС може бути зірваним.

Нині маємо зробити, якщо хочете, світоглядний крок: або йдемо так, як розвиваються всі цивілізовані країни, та ж Західна Європа, або ностальгічно дивимося в бік сталінізму. І тоді нашим дітям або й онукам доведеться, не дуже чемним словом нас згадуючи, через якийсь час таки зробити той крок до європейських цивілізаційних координат. Й історія пам’ятатиме кожного, хто був відповідальним, поіменно.

«Унiверсал Ющенка був правильним рiшенням»

— Що завадило політикам порозумітися, об’єднатися й піти європейським шляхом у 2006 році, адже ідейний підхід, який узяли на озброєння організатори НКС–2013, є фактично продовженням Ющенкового «Універсалу національної єдності»?

— Я був запрошений і присутній на обговоренні проекту і прийнятті Універсалу, кілька разів виступав там. Незважаючи на те, що по–різному ставилися до нього (і не тільки Юлія Тимошенко, були й інші діячі, які мали сумніви з того, чи треба це робити), я вважаю, що рiшення було правильне. А що завадило? Завадили більшою мірою суб’єктивні причини. По–перше, Універсал — це лише початок роботи. Не було зроблено реальних кроків до його виконання. Всіма підписантами. Одні заспокоювалися самим досягненням, — от є Універсал, слава Богу, це наша велика перемога. Інші сказали: добре, ми підписали Універсал, а далі будемо діяти по–своєму. І через це він виявився нежиттєздатним, не тому, що в нього не було потенції, — була, але тоді повинна була бути жорстка діяльність, контроль і публічне висвітлення того, як цей Універсал виконується.

Дуже часто вважається, що підписання якогось документа — це вже завершення процесу. Але це тільки початок. Так, як і демократія. Демократія не буває одноразовим актом, Універсал не може набрати реальної чинності лише від того, що його підписали. Завтра їх треба підтверджувати і післязавтра, коли прийдуть нові люди, — теж. Тільки тоді суспільно значимі процеси чи акти набирають силу. Цього не було зроблено.

Саме тому наша ініціативна група, яка запропонувала ці «круглі столи», розглядає тепер подібний сценарій. Є серйозне питання: ну підпишуть договір про асоціацію, і що тоді робити? Тоді ця група модифікує своє призначення. Вона підштовхнула владу й опозицію до діалогу, а далі потрібен якийсь моніторинг того, що відбувається. З публічним висвітленням того, чи політики лише пообіцяли, чи вони виконують свої декларації. І мета одна — об’єднати погляди людей навколо важливого, поворотного пункту в розвитку держави. А це вимагає роботи влади. Не святкування, не феєрверків, не фуршетів–пиятик. Таку роботу свого часу зроблено не було. Поки телебачення, радіо й газети давали про це інформацію, про Універсал говорили, а далі просто ніхто й не згадував. Почалося інше життя.

«Думаю, шанс на асоцiацiю — 60%»

— Ваш прогноз у відсотках щодо листопадового саміту — підпишуть чи не підпишуть?

— Я думаю, що 60% «за». Це непростий процес. Європа насторожено дивиться на всі ці маневри з боку Росії. Але чим більше Росія тиснутиме на Україну, тим позитивнiше ставитиметься до нас Європа. Просто зі співчуттям і розумінням того, що якщо Росія захопить у свої лабета нас, потім вона візьметься за Польщу. Експансія на Польщу теж є дуже характерною для Росії. Свого часу вони робили дуже істотні кроки з придушення католицизму і самого польського національного духу в Польщі. Ідеологічна нелюбов росіян до поляків загальновідома. І поляки добре розуміють: якщо Росія приборкає Україну, то наступними будуть вони.

Україна повинна зайняти те місце в Європі, яке вона вже займала в різні періоди своєї історії. Фактично вся територія України була свого часу реальною часткою Європи. Той самий Донбас, принаймні південний Донбас, Причорноморські та Приазовські землі були хай провінційною, але частиною Еллади. Я вже не кажу, що в різний час українські землі мали столицею великі європейські міста — Варшаву, Прагу, Відень, Бухарест. І це все існує в нашій колективній пам’яті.

— Днями ваш колега по НКС Валерій Чалий заявив, що Росія втратила можливості завадити підписанню Угоди про асоціацію з ЄС, адже влада, опозиція, суспільство і бізнес мають спільну позицію щодо євроінтеграції. Як ви вважаєте, чи може зовнішній вплив змінити ситуацію?

— Не всі політичні сили «за» — комуністи єдині виступають проти з надуманими абсолютно політичними кліше часів Сталіна.

Чи може завадити Росія? Я теж вважаю, що не може. Поїзд пішов. Про це свідчить агонія, яку спостерігаємо сьогодні на політичній арені Росії. Останні події з митними заборонами, газовим питанням свідчить про те, що антиукраїнські сили судомно хапаються за прогнилу соломинку. Між іншим, зовсім забувши той досвід, який вчить мудрих політиків. Слід згадати, як розвалився Союз, а прибалтійські країни першими почали йти до Євросоюзу і НАТО, і як тоді Росія робила блокаду, відключала газ — а вони йшли. І як тільки вони стали членами Євросоюзу, ставлення Росії моментально змінилося. Це вже рівноправні партнери, не васали. І те саме буде й тут. Коли країна стає членом великої спільноти, де панують демократичні принципи, далеко не ідеальне, але об’єднання. Те, що пропонує Росія, — це склепати новий, трішки обрізаний Совєтський Союз. Тобто тут запропоновано принцип не об’єднання, а приєднання. Вже навіть білоруський бацька на весь голос заявив, що Росія обдурила Білорусь, заманивши її в своєрiдний «союз», а тепер відмовляється виконувати свої обіцянки–цяцянки, бо вона там домінує й диктує свої умови.

Є, між іншим, аналітики в Росії, які доводять, що це неможливо і цього не потрібно робити. Але владна верхівка, зокрема Путін, хоче представляти себе в ролі «собіратєля руських земель», які розірвало під час колапсу Радянського Союзу. Проте історія, яку намагаються «зіграти» вдруге — це завжди фарс. І Путін прекрасно розуміє, що наше підписання Угоди про асоціацію, — це кінець його імперським маренням. Бо раптом виявиться, що король голий. Обіцяв те, чого не здатен зробити. Бо неможливо.

Характерна думка, яка прозвучала на одній із зустрічей у Донецьку. Мої співбесідники–студенти переконували: «У нас немає розбіжностей у мисленні з нашими львівськими друзями, хоч частіше ми розмовляємо різними мовами. У нас існують розбіжності з поколінням наших батьків, хоч ми й розмовлємо однiєю мовою». Молоді покоління хочуть у Європу. Вони вже часто бували там, вони знають мови, долучаються до європейських культурних цінностей, вони побачили, що це інший рівень життя, інші стосунки між людьми, там, зрештою, дихати вільніше. Такого сміттєпроводу, який тече по тротуарах наших міст, ви ніде не побачите. А те саме намагаються сьогодні і в голови спрямувати...

Тож Чалий має рацію. Дитину треба виховувати, поки вона лежить поперек ліжка. Виросла інша держава, зі своїми мінусами, плюсами, але з прекрасними людьми, з освіченим поки що населенням. На жаль, чим більше «табачники» будуть правити (пауза), але все одно воно своє візьме, тому що суспільство розвинулося, воно вже знає, як може бути інакше.

Ви подивіться, що Путін iз Кирилом запропонували: давайте жити за православно–слов’янськими цінностями. А що казахам тоді з нами робити? А що робити українцям, які не православні, яких багато в Україні? А що робити людям, котрі взагалі атеїсти? Та й що це таке — «слов’яно–православні цінності»? Уявляєте, в яку павутину неосмисленої архаїки тягнуть людей XXI століття. А чому? Бо нічого більше не можуть запропонувати. n

Чим кращий Митний союз від Європейського Союзу? В них немає жодого аргументу, крім: давайте православно–слов’янськими цінностями жити. А з іншого боку, звучить значно переконливіше: давайте боротися за гідність кожної людини. Чому вони (Путін iз Кирилом) ніколи не говорять про гідність людини як індивідуума, як Божого створіння? Ви повинні підкорятися, бути рабами, рабами православно–слов’янських цінностей. Крім того, це давня російська традиція, що церква об’єднана з самодержавною державою. Але нині цей механізм дуже слабкий. Чому Кирил так бореться за українських віруючих? Тому що їх більше, ніж у Росії. А це гроші від приходу. І все те «Боже благодєнствіє» і очі догори — це ж блеф. Подивіться, які вони носять годинники, на яких автомобілях їздять. Це вони служать Богові? А я думаю, дияволові. В цьому й криється пояснення їхнього агоністичного переляку.


— Якщо Угоду про асоціацію буде підписано, чи варто чекати гальмування реформ або якихось інших непослідовних дій влади, яка поставить під загрозу її ратифікацію?

— Загроза така існує, тому після підписання Угоди важливою буде активна діяльність опозиції та певного моніторингового комітету, у який, можливо, перетвориться наша ініціативна група з Національного «круглого столу». Найпростіше щось порушувати, — коли про це мовчать. А якщо про це говорять, влада розуміє, що будуть iще вибори, і якщо людям постійно казати, що ця влада бреше, і демонструвати факти, це переконуватиме. Кожен у міру своєї можливості має працювати над тим, щоб ця загроза не була реалізована.

ФАКТОР ТИМОШЕНКО

— Як на вашу думку, чи є визначальним питання звільнення Тимошенко для підписання Угоди?

— Вирішення однієї цієї проблеми не розв’яже ситуації. Проте питанння Тимошенко — одне з ключових. Якщо в Україні є політичні в’язні, то вона не може бути демократичною країною. Тому громадськість ставить це питання одним iз перших і воно є у плані, який ми пропонуємо політикам, де розписано варіанти його вирішення.

Я тут не фахівець, але дуже кваліфіковані юристи твердять, що такий варіант є. Лише потрібна політична воля. Була ж політична воля заарештувати людину, яка справно ходила на суд і нікуди не збиралася тікати. І була політична воля відпустити Мельника (спiйманого на хабарi екс–ректора–«регiонала». — Авт.). Це й для ідіота було зрозуміло, що він утече. І була політична воля дозволити втекти Бакаю, Засусі, і вони спокійно живуть у Росії. І Мельник, очевидно, десь у подібному «схроні», і хтось його перевіз через кордон.

Любавушка, з Днем народження Тебе!

  • 20.08.13, 03:05
Дорога моя подружко, Любанічка,
прийми мої найщиріші вітання і найкращі побажання в честь Твого Дня народження!





В цей дорогий для тебе день,
Бажаєм квітів і пісень!
Від друзів щирих привітань,
Від зірок здійснення бажань!
Від сонця, світла і тепла,
Щоб доля щедрою була!
І не спинити часу лік,
Нехай щастить весь довгий вік!



Якби зійшлися дві зорі
І райдуги сплелися в перевесло,
Тобі б, напевно, гори золоті
В дарунок ми тобі принесли.
Але не немочі людські
Не здійснено свого бажання,
Ото ж. Прийми Ти від душі
Палке і щире привітання!
Хай зло далекими стежками обминає,
А успіх супроводжує в усьому і завжди
Нехай в душі тільки весна буяє
Без клопотів, печалі і журби.
В житті нехай все буде добре
Без чого не складається життя:
Любов, здоров'я, щастя, та
Щира, добра й людяна душа!
Многая і благая літа!




Ми тобі бажаєм не мінятись,
Завжди такою залишатись.
І ще щоб довго, літ до ста,
Була душею молода!
Ще зичим жити у любові,
Купатись в радості й здоров'ї,
А також успіху й грошей,
І щоб усе було о'кей!
А на закінчення бажаєм,
Щоб все життя здавалось раєм,
І хай багато довгих літ
Тобі дарує щедро світ!

Що переможе - боягузство чи здоровий глузд?

  • 20.08.13, 00:08
Чи використає Україна без’ядерний статус проти Росії?

(©Shutterstock)
(©Shutterstock)
Київ – Україна може зупинити економічний тиск з боку Росії, скориставшись своїм без’ядерним статусом, заявляють експерти. Вони нагадують, що у відповідь на відмову від ядерної зброї Україні гарантували відсутність економічного тиску та посягань на реалізацію суверенних прав. Утім, українська влада зможе апелювати до країн-гарантів лише тоді, коли наважиться назвати дії Росії економічним тиском, зазначають експерти.
 
В економічному протистоянні з Росією українська влада може скористатися впливом США та Великої Британії, заявив Радіо Свобода дипломат Олександр Чалий. Ці країни є гарантами виконання Будапештського меморандуму, який визначив без’ядерний статус України у 1994 році, і зобов’язує не здійснювати на неї економічного тиску, нагадує експерт.
 
Якщо відбувається економічний тиск, щоб Україна змінила зовнішньополітичні напрямки, то українське керівництво може ініціювати відповідні консультації
Олександр Чалий
«Меморандум дає таку можливість. Це – консультації сторін. Якщо відбувається економічний тиск, який торкається реалізації наших суверенних прав, щоб Україна змінила зовнішньополітичні напрямки, то українське керівництво може ініціювати відповідні консультації. До ініціювання вищим українським керівництвом консультацій, країни-гаранти ніяких дій вживати не будуть. Але коли відповідне звернення до країн-гарантів відбудеться, вони не зможуть не реагувати», – зазначає Чалий.
 
Є факти, що ситуація дуже серйозна – Мунтіян
 
Утім, влада уникає того, щоб називати економічним тиском блокування українського імпорту Росією. Президент Віктор Янукович у розмові зі своїм російським колегою Володимиром Путіним «висловив стурбованість щодо процесів, які відбуваються під час митного оформлення вантажів при перетині українсько-російського кордону», – повідомляє офіційний сайт глави держави.
 
Прем’єр-міністр Микола Азаров неодноразово заперечував наявність економічної війни, інспірованої Кремлем.
 
А урядовий уповноважений з питань співробітництва з Росією Валерій Мунтіян на запитання Радіо Свобода, чи здійснює Москва економічний тиск, зазначив: «Ми повинні прийняти усі заходи, щоб не допустити цього, тому що є факти, що ситуація дуже серйозна. Недооцінювати її не можна і затягувати теж».
 
Влада не зможе довести, що це економічний тиск Росії – Литвиненко
 
Українська влада не робить заяв про економічний тиск з боку Росії через безперспективність апелювання до країн-гарантів Будапештського меморандуму, переконує заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень при президентові Олександр Литвиненко.
 
Найкращій шлях розв’язання – це прямі переговори і, звичайно, це СОТ
Олександр Литвиненко
«Ми прекрасно всі розуміємо, що йдеться про тиск, але суто юридично довести це дуже важко. Вони ж ніде не кажуть, що це є тиск. Ми не зможемо довести, що це економічний тиск. Росіяни скажуть, що це їхня «нєразбєріха» і ніхто не доведе. Найкращій шлях розв’язання – це прямі переговори і, звичайно, це СОТ», – наголошує Литвиненко.
 
Українська влада не хоче дратувати Кремль – Карасьов
 
Натомість політолог Вадим Карасьов відсутність рішучої реакції на економічний тиск пояснює побоюваннями української влади та її намаганнями загравати з виборцями.
 
Якщо влада піде на жорстку розмову з Кремлем, то які у неї будуть аргументи для проросійського електорату?
Вадим Карасьов
«По-перше, українська влада не хоче дратувати Кремль, по-друге, повернення українсько-російських відносин в нормальне річище, після Ющенко і Тимошенко, вважається здобутком нинішньої влади. Особливо, для проросійського прошарку електорату Партії регіонів. Тому, якщо влада піде на жорстку розмову з Кремлем, що може скінчитися розривом відносин, то чим тоді буде пишатися влада, які у неї будуть аргументи для проросійського електорату?» – зауважує Карасьов.
 
Тим часом, віце-прем’єр-міністр України Юрій Бойко заявив, що вже у понеділок, 19 серпня, вдасться зняти проблему з експортом до Росії. За його словами, в цей день представники української митниці та перший заступник міністра доходів разом із керівником Федеральної митної служби Росії розглянуть «питання, які викликають занепокоєння».