Елексир довголіття з дрозофіли.
- 04.09.13, 02:49
Хочеш жити довше? Живи! |
Хочеш жити довше? Живи! |
Практически каждый может вспомнить историю о соседе, который
либо оттяпал «случайно» кусочек соседского надела, либо построил свой
шкаф на общей с соседом лестничной площадке (чем мешает другим
проходить), либо около многоэтажки, решив, что он умнее всех, роет
котлован и расширяет свою жилую площадь за счет придомовой территории. И
большинство граждан точно знают: таких соседей нужно ставить на место. В
бытность, чтобы умники не залезали на чужую территорию и не
претендовали на соседское имущество, остальные соседи учили неразумных
палками. Государства же, желая либо захватить чужое, либо отстоять свое,
придумали защищаться оружием и экономическими санкциями.
Вот
так мир и существует, когда, что человек, что государство, в первую
очередь, защищают собственные интересы. И если соседи эти интересы и в
ноль не ставят, то остальные начинают их защищать самостоятельно.
В большинстве случаев в 21 веке государства научились жить с соседями
мирно, уважая их интересы и осознавая, что соседи в ответ будут делать
то же самое. Такая дружба позволяет сосуществовать и вести торговлю так,
чтобы всем было экономически выгодно. Но на этом фоне выпячивается
Россия, что до сих пор хочет быть сверхдержавой и при этом (забывая, что
сильный защищает слабого) желает поглощать все небольшие державы,
считая, что тот, кто в Кремле, если и не правит миром, то руководит хотя
бы его половиной. Причем в угоду интересов только России.
Торговая война с Россией доказала: никакого хорошего отношения Кремля к
другим народам нет. Как в СССР, Россия была центровой, а все остальные
народы – братья, так и в тех союзах, которые сегодня называют Таможенными и Евразийскими, Кремль желает быть главным, а те, кто в эти союзы входит, должен в ущерб своих интересов, делать хорошо тем, кто в Кремле.
Мы уже сегодня видим как Казахстан и Белоруссия недовольны российским
руководством в ТС. Еще в октябре 2012 года СМИ Казахстана в открытую
написали, что казахи недовольны попытками России колонизировать
Казахстан через Таможенный Союз. Уже тогда звучали призывы пресечения
экономического террора, из-за которого в стране искусственно завысили
цены. И хотя официально Назарбаев Путина
не критикует, казахские эксперты указывают, что россияне не поставляют
продукты питания напрямую, а используют предприятия, зарегистрированные в
соседних странах. Объясняется подобное просто: стремлением уклониться
от уплаты налогов, используя сомнительные налоговые схемы. Да и обещания
Путина, об улучшении жизни для Казахстана оказались враньем, поскольку
после присоединения страны к ТС, в Казахстане подорожали основные
потребительские товары, а обещанные Москвой совместные проекты в
транспортной и энергетической отраслях реализовались только на бумаге.
Да и бацька в последнее время плачется, что брат Россия поступает не
по-братски, а, называясь братом, ведет себя как колонизатор, используя
сырье другой страны и политическое влияние, но при этом проводит
политику несправедливых и неравноправных условий доступа к
энергетическому и промышленному рынку Таможенного союза.
Интересно то, что Путин давно не скрывает мечту воссоздать СССР, только
том виде, где Россия – главная, остальные страны – послушные рабы,
поставляющие сырье и ребят в российскую армию. И не удивительно, что на
одной из встреч с Януковичем Путин так и заметил, что вступать Украине в Таможенный союз или нет - это вопрос политический.
Так что взлетом экономики и улучшением жизни граждан такой союз не
сулит. Зато обещает проблемы, когда рынки стран-партнеров заполонят
российские товары, а отечественные в Россию будут то завозить, то –
тормозить на таможне, что, естественно, будет приносить убытки.
Да вот для Украинской власти убытки - понятие относительное. От
торговой войны с Россией пострадал не только Порошенко, но и
Коломойский, и Фирташ с Бойко, и еще некоторые олигархи. Но в Украине,
стране засланных из России казачков, торговой войны – не видят. Как не
видят и открытой вражды, которую периодически демонстрирует Россия: то захватывая культурный центр в Севастополе, то не пуская на украинский маяк украинских народных депутатов.
Политика России по отношению к Украине банально проста – шантаж и
запугивание. Путин уже давно сказал, что независимость нашей страны –
случайна. И его мнение украинцев – не интересует, потому что барин
привык делать то, что хочет и у рабов разрешения не спрашивает.
В этом они с Януковичем – схожи. И «Конфликты и законы» уже не единожды писали, что у Януковича,
в отличие от Путина – нет золотого запаса, потому он не может всех
шантажировать и диктовать другим свои условия. Но он может встать на
защиту тех же олигархов и украинских производителей. Может… но не
встает. Ему удобно, как страусу (в страусинных туфлях), засунуть голову в
песок и – выжидать, когда проблема рассосется самостоятельно. А
засланные казачки из России, что прописались в Украинском парламенте,
защищают интересы России. И, прикрывая срамные места фиговым листочком,
замалчивают проблему.
Вот и Рыбак, который типа во главе
парламента Украины, заявил: договор об ассоциации мы подпишем, но нам
надо сделать все, чтобы с соседом, с братским народом, жить дружно,
чтобы наш рынок сохранить. Из слов Рыбака получается, что когда сосед
тебя грабит, ты, вместо того чтобы защищать свое имущество, подносишь
ему все самое ценное и еще помогаешь перенести награбленное.
Неукраинская власть, что не защищает интересы страны и народа, уже давно бы отдалась России,
но сегодня боится, что российский олигархат захочет не только
территорию и независимость страны, но и посягнет на их имущество,
которое они, обворовывая украинское государство, наживали двадцать лет.
Именно это их страшит. А интересы страны – это побоку, поскольку они в
этой стране доживать свою жизнь не собираются. Они и детей своих давно в
Европу и США отправили, а Украину используют только как сырьевой
придаток, который нужно обворовывать.
Но пока что они уезжать
не собираются. Они еще не все украли. Да и власти у них в Европе – нет. А
тут – баре, гуляют, обдирая народ, как липку. При этом сами забывают
налоги платить и имущество указывать. Да и доходы своих семей также
скромно попрятали: не платить же родным по тем налогам, которые внедрили
для люмпенов!
Но при этом нужно сделать выбор: или Таможенный
союз, или Европа. Таможенный союз ближе к сердцу – там такая же
диктатура и такое же ворье и бесправье граждан, которых можно
использовать как рабов. Но там опасно. Путин
не собирается иметь союзников. Потому нужно подписывать соглашение с
Европейским союзом, потому что европейцы не хамы и на чужое не зарятся.
Но диктатура – ближе… Поэтому власть все еще стоит на шпагате, пытаясь и
рыбку съесть и косточкой не подавиться, а российские шпионы, внедренные
в украинскую власть (даже глава СБУ носит значок с гербом России)
делают все, чтобы сдать Украину Путину, как рабов без прав и полномочий.
Лина ТЫХА, «Конфликты и законы»
Першими Асоціацію з ЄС відчують споживачі
02.09.2013
Последние результаты исследований российских ученых о генофонде русского народа полностью опровергают концепцию о "восточных славянах".
B том числе главный миф приверженцев так называемого "союзного государства" о том, что русские и белорусы - это чуть ли не один народ: белорусы генетически очень далеки от русских, зато оказались фактически идентичны полякам и очень близки чехам и словакам. А вот финны Финляндии оказались для русских куда генетически ближе, чем белорусы.
То есть белорусы и русские настолько разные, что после многовековой пропаганды о "родственной крови белорусов и русских" поверить в это сложно, но, похоже, нужно. Ибо результаты исследования говорят сами за себя: генетически русские – вовсе не "восточные славяне", а финны. И генетические белорусы тоже не "восточные славяне", а... западные, причем генетически белорусы практически не отличаются от поляков, то есть не с русскими, а с поляками белорусы на генетическом уровне являются "близнецами-братьями". Более того, группа "восточных славян" была придумана российскими пропагандистами царских времен, дабы оправдать порабощение соседних народов - украинцы, как и русские тоже, оказывается, не имеют никакого отношения ни к "восточным славянам", ни к славянам вообще! О сенсационном исследовании пишет Вадим Ростов, gumilev-center.ru
«Российские ученые завершили и готовят к публикации первое масштабное исследование генофонда русского народа. Обнародование результатов может иметь непредсказуемые последствия для России и мирового порядка» – так сенсационно начинается публикация на эту тему в российском издании «Власть». А сенсация действительно получилась невероятная – оказались ложными многие мифы о русской национальности. В том числе выяснилось, что генетически русские – вовсе не «восточные славяне», а финны.
Русские оказались финнами
Антропологи сумели за несколько десятков лет напряженных исследований выявить облик типичного русского человека. Это среднего телосложения и среднего роста светлые шатены со светлыми глазами – серыми или голубыми. Кстати, в ходе исследований также был получен и словесный портрет типичного украинца. Отличается эталонный украинец от русского цветом кожи, волос и глаз – он смуглый брюнет с правильными чертами лица и карими глазами.
Впрочем, антропологические измерения пропорций человеческого тела – даже не прошлый, а позапрошлый век науки, уже давно получившей в свое распоряжение самые точные методы молекулярной биологии, которые позволяют прочесть все человеческие гены. А самыми передовыми методами ДНК-анализа сегодня считаются секвенирование (прочтение по буквам генетического кода) митохондриальной ДНК и ДНК Y-хромосомы человека. Митохондриальная ДНК передается по женской линии из поколения в поколение практически неизменной с тех времен, когда прародительница человечества Ева слезла с дерева в Восточной Африке. А Y-хромосома имеется только у мужчин и поэтому тоже практически без изменений передается мужскому потомству, тогда как все остальные хромосомы при передаче от отца и матери их детям тасуются природой, как колода карт перед раздачей.
Таким образом, в отличие от косвенных признаков (внешний вид, пропорции тела), секвенирование митохондриальной ДНК и ДНК Y-хромосомы бесспорно и прямо свидетельствуют о степени родства людей, пишет журнал “Власть”.
На Западе популяционные генетики человека уже два десятилетия с успехом пользуются этими методами. В России они были применены лишь однажды, в середине 1990-х, – при идентификации царских останков. Перелом в ситуации с применением самых современных методов для изучения титульной нации России произошел только в 2000 году. Российский фонд фундаментальных исследований выделил грант ученым из лаборатории популяционной генетики человека Медико-генетического центра Российской академии медицинских наук.
Ученые впервые в истории России смогли на несколько лет полностью сосредоточиться на изучении генофонда русского народа. Они дополнили свои молекулярно-генетические исследования анализом частотного распределения русских фамилий в стране. Такой метод был очень дешевым, но его информативность превзошла все ожидания: сравнение географии фамилий с географией генетических ДНК-маркеров показало практически полное их совпадение.
Молекулярно-генетические результаты первого в России исследования генофонда титульной национальности сейчас готовятся к публикации в виде монографии “Русский генофонд”, которая выйдет в конце года в издательстве “Луч”. Журнал «Власть» приводит некоторые данные исследований.
Так, оказалось, что русские – это никакие не «восточные славяне», а финны. Кстати, эти исследования в пух и прах разгромили пресловутый миф о «восточных славянах» – о том, что якобы белорусы, украинцы и русские «составляют группу восточных славян». Единственными славянами из этих трех народов оказались только белорусы, но при этом выяснилось, что белорусы – это вовсе не «восточные славяне», а западные – ибо они генетически практически не отличаются от поляков. Так что миф о «родственной крови белорусов и русских» оказался полностью разрушен: белорусы оказались фактически идентичны полякам, белорусы генетически очень далеки от русских, но зато очень близки чехам и словакам.
А вот финны Финляндии оказались для русских куда генетически ближе, чем белорусы. Так, по Y-хромосоме генетическое расстояние между русскими и финнами Финляндии составляет всего 30 условных единиц (близкое родство). А генетическое расстояние между русским человеком и так называемыми финно-угорскими народностями (марийцами, вепсами, мордвой и пр.), проживающими на территории РФ, равно 2-3 единицам. Проще говоря, генетически они ИДЕНТИЧНЫ. В этой связи журнал «Власть» замечает: «И жесткое заявление министра иностранных дел Эстонии 1 сентября на Совете ЕС в Брюсселе (после денонсации российской стороной договора о государственной границе с Эстонией) о дискриминации якобы родственных финнам финно-угорских народов в РФ теряет содержательный смысл. Но из-за моратория западных ученых российский МИД не смог аргументировано обвинить Эстонию во вмешательстве в наши внутренние, можно даже сказать близкородственные, дела». Эта филиппика – лишь одна грань массы возникших противоречий.
Раз ближайшей родней для русских являются финно-угры и эстонцы (фактически это тот же самый народ, ибо различие в 2-3 единицы присуще только одному народу), то странны анекдоты русских о «заторможенных эстонцах», когда русские сами этими эстонцами и являются. Огромная проблема возникает для России и в самоидентификации себя как якобы «славян», ибо генетически русский народ к славянам никакого отношения не имеет. В мифе о «славянских корнях русских» учеными России поставлена жирная точка: ничего от славян в русских нет. Есть только околославянский русский язык, но и в нем 60-70% неславянской лексики, поэтому русский человек не способен понимать языки славян, хотя настоящий славянин понимает из-за схожести славянский языков – любой (кроме русского).
Результаты анализа митохондриальной ДНК показали, что еще одна ближайшая родня русских, кроме финнов Финляндии, – это татары: русские от татар находятся на том же генетическом расстоянии в 30 условных единиц, которые отделяют их от финнов.
Не менее сенсационным оказались и данные по Украине. Оказалось, что генетически население Восточной Украины – это финно-угры: восточные украинцы практически ничем не отличаются от русских, коми, мордвы, марийцев. Это один финский народ, некогда имевший и свой общий финский язык. А вот с украинцами Западной Украины все оказалось еще неожиданнее. Это вовсе не славяне, как и не «руссофинны» России и Восточной Украины, а совершенно иной этнос: между украинцами из Львова и татарами генетическое расстояние составляет всего 10 единиц.
Такое ближайшее родство западных украинцев с татарами, возможно, объясняется сарматскими корнями древних жителей Киевской Руси. Конечно, определенная славянская составная в крови западных украинцев есть (они более генетически близки славянам, чем русские), но это все равно не славяне, а сарматы. Антропологически им присущи широкие скулы, темные волосы и карие глаза, темные (а не розовые, как у европеоидов) соски.
Журнал пишет: «Можно как угодно реагировать на эти строго научные факты, показывающие природную сущность эталонных электоратов Виктора Ющенко и Виктора Януковича. Но обвинить российских ученых в фальсификации этих данных не удастся: тогда обвинение автоматически распространится и на их западных коллег, которые уже больше года медлят с публикацией этих результатов, каждый раз продлевая срок моратория». Журнал прав: эти данные ясно объясняют глубокий и постоянный раскол в украинском обществе, где под названием «украинцы» живут на самом деле два совершенно разных этноса. Причем, российский империализм возьмет эти научные данные себе на вооружение – как еще один (уже весомый и научный) довод «прирастить» территорию России Восточной Украиной.
Но как быть при этом с мифом про «славян-русских»?
Признавая эти данные и пытаясь их использовать, российские стратеги тут встречаются с тем, что в народе называют «палкой о двух концах»: в таком случае придется пересматривать всю национальную самоидентификацию русского народа как «славянского» и отказаться от концепции «родства» с белорусами и всем Славянским Миром – уже не на уровне научных исследований, а на политическом уровне.
Журнал также публикует карту с указанием ареала, на котором еще сохраняются «истинно русские гены» (то есть финские). Географически эта территория «совпадает с Русью времен Иоанна Грозного» и «со всей очевидностью показывает условность некоторых государственных границ», так пишет журнал. А именно: население Брянска, Курска и Смоленска является вовсе не русским населением (то есть финским), а белорусско-польским – идентично генам белорусов и поляков. Интересен сам факт того, что в средние века граница между ВКЛ и Московией – была именно этнической границей между славянами и финнами (по ней, кстати, тогда и проходила восточная граница Европы). Дальнейший империализм Московии-России, присоединявший соседние территории, выходил за рамки этнических московитов и захватывал уже чужие этносы.
Что есть Русь?
Эти новые открытия ученых России позволяют по-новому взглянуть и на всю политику средневековой Московии, в том числе на ее концепцию «Руси». Оказывается, что «перетягивание русского одеяла на себя» Москвой объясняется чисто этнически, генетически. Так называемая «Святая Русь» в концепции РПЦ Москвы и российских историков сложилась по факту возвышения Москвы в Орде, и, как писал, например, Лев Гумилев в книге «От Руси до России», по этому же факту украинцы и белорусы перестали быть русинами, перестали быть Русью.
Ясно, что было две совершенно разные Руси. Одна, Западная, жила своей жизнью славян, объединилась в Великое княжество Литовское и Русское. Другая Русь – Восточная Русь (точнее Московия – ибо ее тогда и Русью не считали) – вошла на 300 лет в этнически близкую ей Орду, в которой затем захватила власть и сделала ее «Россией» еще до завоевания в Орду-Россию Новгорода и Пскова. Вот эту вторую Русь – Русь финского этноса – и называют РПЦ Москвы и российские историки «Святой Русью», лишая при этом права Западной Руси на что-то «русское» (заставив даже весь народ Киевской Руси называть себя не русинами, а «окраинцами»). Смысл понятен: сие финское русское – мало чего общего имело с исконным славянским русским.
Само многовековое противоборство ВКЛ и Московии (имевших вроде бы нечто общее в Руси Рюриковичей и в Киевской вере, а князья ВКЛ Витовт-Юрий и Ягайло-Яков с рождения были православными, были Рюриковичами и Великими князьями Русскими, никакого другого языка, кроме русского, не знали) – это противоборство стран разных этносов: ВКЛ собрало славян, а Московия – финнов. В итоге многие века друг другу противостояли две Руси – славянская ВКЛ и финская Московии.
Это объясняет и тот вопиющий факт, что Московия НИКОГДА за время пребывания в Орде не изъявила желания вернуться в Русь, обрести свободу от татар, войти в состав ВКЛ. А ее захват Новгорода был вызван именно переговорами Новгорода о вхождении в состав ВКЛ. Эта русофобия Москвы и ее «мазохизм» («ордынское иго лучше ВКЛ») могут объясняться только этническими различиями с исконной Русью и этнической близостью к народам Орды.
Именно этой генетической разницей со славянами объясняется неприятие Московией европейского образа жизни, ненависть к ВКЛ и полякам (то есть вообще к славянам), огромная любовь к Востоку и азиатским традициям. Данные исследования российских ученых обязательно должны отразиться и в пересмотре историками своих концепций. В том числе давно нужно внести в историческую науку тот факт, что была не одна Русь, а две совершенно разных: Русь славянская – и Русь финская. Это уточнение позволяет понять и объяснить многие процессы нашей средневековой истории, которые в нынешней трактовке пока кажутся лишенными какого-либо смысла.
О белорусах
Особая тема в этом исследовании – это генетическая идентичность белорусов и поляков. Это не стало предметом внимания российских ученых, ибо вне России. Но зато очень интересно для нас.
Сам факт генетической идентичности поляков и белорусов – не является неожиданным. Сама история наших стран есть ему подтверждение – главной частью этноса белорусов и поляков являются не славяне, а славянизированные западные балты, но их генетический «паспорт» настолько близок славянскому, что в генах практически трудно было бы найти отличия между славянами и пруссами, мазурами, дайнова, ятвягами и др. Именно это объединяет поляков и белорусов, потомков славянизированных западных балтов.
Эта этническая общность объясняет и создание Союзного государства Речи Посполитой. Знаменитый белорусский историк В.У. Ластовский в «Краткой истории Беларуси» (Вильно, 1910) пишет, что десять раз начинались переговоры о создании Союзного государства белорусов и поляков: в 1401, 1413, 1438, 1451, 1499, 1501, 1563, 1564, 1566, 1567 гг. – и завершились на одиннадцатый раз созданием Союза в 1569 году. Откуда же такая настойчивость? Очевидно – только из осознания этнической общности, ибо этнос поляков и белорусов был создан на растворении в себе западных балтов.
А вот чехи и словаки, тоже входившие в состав первого в истории Славянского Союза народов Речи Посполитой, уже не ощущали этой степени близости, ибо «балтийской составной» в себе не имели. А еще больше отчуждения было у украинцев, которые видели в этом мало этнического родства и со временем вошли в полную конфронтацию с поляками.
Исследования российских генетиков позволяют вообще иначе взглянуть на всю нашу историю, ибо многие политические события и политические предпочтения народов Европы во многом объясняются именно генетикой их этноса – что до сих пор оставалось сокрытым от историков. Именно генетика и генетическое родство этносов были важнейшими силами в политических процессах средневековой Европы. Генетическая карта народов, созданная российскими учеными, позволяет совершенно под другим углом взглянуть на войны и союзы средневековья.
Выводы
Результаты исследований российских ученых о генофонде русского народа еще долго будут усваиваться в обществе, ибо они полностью опровергают все существующие у нас представления, сводя их к уровню ненаучных мифов. Эти новые знания надо не столько понять, сколько к ним надо привыкнуть. Теперь абсолютно ненаучной стала концепция о «восточных славянах», ненаучными являются съезды славян в Минске, где собираются вовсе не славяне из России, а русскоязычные финны из России, которые генетически славянами не являются и к славянам никакого отношения не имеют. Сам статус этих «съездов славян» полностью дискредитирован российскими учеными. Русский народ назван по результатам этих исследований учеными России не славянами, а финнами. Финнами названо и население Восточной Украины, а население Западной Украины генетически сарматы. То есть, украинский народ – тоже не славяне.
Единственными славянами из «восточных славян» генетически названы белорусы, но они генетически идентичны полякам – а значит, являются вовсе не «восточными славянами», а генетически западными славянами. Фактически это означает геополитический крах Славянского Треугольника «восточных славян», ибо белорусы оказались генетически поляками, русские – финнами, а украинцы – финнами и сарматами.
Конечно, пропаганда будет пытаться и дальше этот факт утаивать от населения, но шила в мешке не утаишь. Как и не закрыть рот ученым, не спрятать их новейшие генетические исследования. Научный прогресс остановить невозможно. Поэтому открытия российских ученых – это не просто научная сенсация, а БОМБА, способная подорвать все ныне существующие устои в представлениях народов. Вот почему российский журнал «Власть» и дал этому факту крайне обеспокоенную оценку: «Российские ученые завершили и готовят к публикации первое масштабное исследование генофонда русского народа. Обнародование результатов может иметь непредсказуемые последствия для России и мирового порядка». Журнал не преувеличил.
Росія шантажує своїх сусідів
Стівен Бленк, старший експерт у справах Росії в Американській раді з питань зовнішньої політики, консервативного неурядового аналітичного центру, у статті в The New York Times вважає, що нещодавня торговельна війна Кремля з Україною вписується у загальний курс Росії на залякування та шантаж своїх сусідів.
"Причина, чому Москва завдала удару по Україні, є очевидною: Київ чинить опір спробам Москви втягнути його у Євразійський економічний союз, головний елемент планів Володимира Путіна щодо реінтеграції колишніх радянських республік (без балтійських держав) під своїм керівництвом. Україна, натомість, хоче підписати у Вільнюсі у листопаді цього року Угоду про асоціацію з ЄС, що передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Вона мала б дати шанс Україні зберегти незалежність, замість того, щоб економічно та політично підпорядкуватися Росії".
Українські цукерки стали інструментом торгової війни. Фото: Військова панорама
Тож тепер Москва намагається покарати Київ. Цікаво, що Україна не є єдиною країною Східної Європи, на яку Москва чинить економічний тиск. Влітку цього року Росія підняла ціни на енергоресурси для Вірменії, продемонструвавши їй цим своє невдоволенням наміром Єревена укласти угоду про вільну торгівлю з ЄС, і продала зброї на $4 млрд. Азербайджану, супернику Вірменії у регіоні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія і Євросоюз починають битву за Україну
Подібний економічний примус багато що говорить про геополітичний світогляд Росії. "Кремль відкрито ігнорує незалежність своїх сусідів, їхню територіальну цілісність та суверенітет", - вважає Бленк. Водночас він критикує адміністрацію США за відсутність критики на адресу Росії під час торговельної війни останньої з Україною.
"Неспроможність Вашингтона та ЄС виробити послідовну політику щодо Східної Європи, зокрема України, країн Південного Кавказу, а також Центральної Азії, у Москві тлумачать як мовчазне визнання російської сфери впливу на території колишнього СРСР – і дозволу Москві відновити на ній свою гегемонію", - б’є тривогу американський експерт.
Фото: okean.name
"Хоча й Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія та решта не є взірцями ліберальної демократії, їхня незалежність та безпека повинні бути національним інтересом США та їхніх союзників у Європі, - вважає Бленк. – Оскільки це малоймовірно, що сусіди Росії змиряться з поверненням до минулого, що нагадує СРСР, політика Росії може у кінцевому рахунку означати конфлікти та довгострокову політичну нестабільність".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Митна війна: то переможемо?
Захід, на думку американського політолога, ні в якому разі не повинен створювати в Путіна підстави для впевненості у тому, що він може відновити СРСР, адже "це було б справжньою катастрофою".
Вільнюс: переломний момент у Східному Партнерстві?
Грант Костанян, молодший науковий співробітник Центру європейських політичних досліджень (Брюссель) та дослідник Центру досліджень ЄС кафедри політології Ґентського університету у статті, опублікованій інтернет-виданням EUobserver, замислюється над тим, що чекає на Східне Партнерство після саміту у Вільнюсі у листопаді.
Росія виступає проти європейської інтеграції своїх сусідів та пропонує їм власний амбітний проект – Євразійський Союз, альтернативу Східному Партнерству.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тиск Росії принесе Україні користь
За останні місяці Росія використовує свій економічний, дипломатичний та військовий вплив, щоб спробувати поставити під сумнів результати саміту у Вільнюсі. Йдеться про короткий торговельний конфлікт з Україною та інші погрози на її адресу, а також попередження колишнього посла Росії у Вірменії про небезпеки європейської інтеграції для цієї країни.
Віктор Янукович, Герман ван Ромпей, Жозе Мануель Баррозу. Фото: DAPD
Але російський тиск, на думку Костаняна, є поки що контрпродуктивним та саміт у Вільнюсі невдовзі вже стане важливим переломним моментом. Серед шести країн Східного Партнерства відбудеться серйозна диференціація на ядро, до якого увійдуть Вірменія, Грузія, Молдова, і можливо, Україна, та периферію, у якій опиняться Азербайджан та Білорусь.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торговельною війною Росія прагне блокувати зближення України з Євросоюзом, - Брюссель
ЄС, схоже, упевнений в успіху саміту у Вільнюсі, на якому буде парафовано угоди про асоціацію з Молдовою, Грузією та Вірменією, і, можливо, підписано – з Україною. Яке б велике політичне значення не мала ця подія, вона стане лише початком нового етапу. Справжні вигоди цих угод випливатимуть з їх імплементації, яка, зважаючи на їхній всеосяжний характер, триватиме довго тадорого коштуватиме для політиків з обох сторін.
Акти права ЄС, що їх беруть зобов’язання на себе імплементувати у національне законодавство Вірменія, Грузія, Молдова та Україна, становлять більшу частину договорів, директив, регламентів, декларацій, резолюцій, а також рішень Суду ЄС. На практиці це означає, що парламентам країн Східного Партнерства доведеться працювати за жорстким графіком, щоб прийняти необхідні закони. У цьому процесі відігравати велику роль зможе громадянське суспільство – правозахисні організації, а також об’єднання споживачів, виробників та профспілки. Європейській Комісії доведеться витрачати більше людських ресурсів на підтримку цього процесу зі свого боку, попри інші пріоритети відносин ЄС зі "стратегічними партнерами" - США або країнами Близького Сходу.
Саміт у Вільнюсі стане вирішальним для країн Східного партнерства. Фото: kirilitza.files.wordpress.com
Костатян бачить також три сценарії розвитку Східного Партнерства після саміту у Вільнюсі. Перший: асоційовані країни поступово приймають стандарти та норми права ЄС і користуються "перевагами внутрішнього ринку ЄС", і, за допомогою ЄС, реструктуризують свої економіки та реформують політичні системи. Другий сценарій передбачає на додаток до першого ще й зближення України, Вірменії, Грузії та Молдови разом зі створенням спільної, "східноєвропейської" зони вільної торгівлі. Третім, максималістським сценарієм, буде надання їм перспективи членства у ЄС. З точки зору права, для цього немає перешкод. Проте, лише 10 країн-членів ЄС готові піти на це. Невелика група великих країн (Франція, Іспанія та Португалія) до цього не готова. Решта країн-членів не визначилися у цій справі. Зрештою, табір опонентів з часом може змінити думки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яка користь від членства в Євросоюзі: досвід Литви
Який би сценарій не було реалізовано, лідери країн-членів ЄС та керівники його інституцій матимуть багато роботи після саміту у Вільнюсі. Малоймовірно, що Росія послабить свій тиск на країни Східного Партнерства. Він може навіть посилитися. ЄС доведеться замислитися над тим, як збудувати конструктивні відносини з Росією на цьому просторі. Йому також доведеться пильніше моніторити діяльність урядів країн-партнерів, що у минулому лише імітували виконання вимог ЄС.
Тим часом весь проект Східного Партнерства має похмурі перспективи, якщо політичні еліти, як у столицях країн-членів, такі країн-партнерів, не здобудуть для його реалізації підтримку населення країн Східного партнерства, людей, що відчують на собі вплив змін, яким би він не був: добрим чи поганим. Для того, щоб проект Східного Партнерства досяг успіху, треба робити набагато більше, щоб пояснити людям, якими є його справжні переваги та недоліки.
Про це він написав на своїй сторінці в Facebook,
реагуючи на заяву радника президента РФ Сергія Глазьева про те, що у
разі підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом Україна перестане бути
для Росії стратегічним партнером.
"Упевнений, в Україні будуть
тільки ради, якщо північний сусід позбавить нас від труднощів,
пов'язаних із статусом "стратегічного партнера". Тому що як мінімум
останніх сто років він нам дуже дорого обходиться", - написав Балога.
"І
якщо Москва не блефує, то насамперед треба забрати свою військову базу з
території страны-нестратегического партнера. Якщо ж вона Росії так
дорога, то українській владі треба запропонувати перевести питання в
суто ринкову площину", - заявив депутат.
Балога визнав, що
особисто йому "більше подобається перший варіант"."Але, якщо говорити на
мові цифр, то США платить своєму стратегічному партнерові Південній
Кореї 12,6 мільярдів доларів за оренду більш ніж 20 тисяч гектарів
землі. Чомусь не упевнений, що Росія зможе платити нам - своєму
нестратегічному партнерові - аналогічну суму за майже 15 тисяч гектарів в
Криму", - підкреслив він.
На думку Балоги, "Кремль боїться
євроінтеграції України ще і з тієї причини, що європейські стандарти
життя підійдуть впритул до кордону РФ"."А це означає, що на заході Росії
від Брянська до Краснодару утворюється велика європейська дуга. Тобто
територія, яка відчуватиме вплив ЄС, де громадяни і бізнес не бояться
влади, а керівники держави є лише найнятими робітниками, а не царями", -
вважає політик.
"А вплив від такого сусідства для Росії -
набагато більша небезпека, ніж посилення опозиції або навіть послаблення
економіки. Такий сценарій вже не просто робить неможливою реставрацію
імперії, але і ставить під загрозу існування сучасної політичної системи
в самій Росії", - вважає Балога.
Україна, що перебуває у стані тотальної апатії, де точкові спалахи протестів не створюють загрози владі, вже абсолютно не реагує на постій російського морського флоту на своїй території.
Зрештою, як і не реагує на політичних в'язнів, на багатомільярдні забавки "сім'ї", на розбомблені дороги, знищувані святі та заповідні місця, на озледеніння?! абсолютної більшості українців…
То де вже там до російського флоту на Кримському півострові. Може українці не знають суті цієї проблеми?
Я вже вдруге вніс "Проект Закону про денонсацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України". Тож маю пояснити не лише політичні та геополітичні загрози угод 1997-го та 2010 років.
Аргумент перший. Є сторона Угоди 1997 року, що приховується, і про неї знають лише поодинокі фахівці. Легалізується лише одна цифра – $97,75 мільйонів, які нібито щороку надходять до нашого бюджету.
Жалюгідно мало. Америка за розміщення своєї військової бази в Німеччині, займаючи в сотню разів меншу територію і педантично дотримуючись жорстких правил угоди – жоден солдат чи офіцер не може в'їхати чи виїхати з країни без дозволу німецьких властей, не кажучи вже про ввезення зброї, переміщення військових – сплачує близько мільярда доларів на рік. Відчули різницю? Це ще не все.
Символічні 97,75 мільйонів американських доларів водночас є і міфічними, мільйонами-привидами. Ні цента з них не надходять до державного гаманця. Ні цента!
Лиш в одному місці, в одному документі ця таємнича сума показує свої "роги". У пояснювальній записці до закону "Про Державний бюджет на 2013 рік". Цитую: "У 2013 році передбачається провести черговий взаємозалік платежів з Російською Федерацією в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України… в сумі 97,75 млн. доларів США".
Що ж це за борг, звідки він взявся? Знаходжу в Угоді між урядом України і урядом Російської Федерації про взаєморозрахунки, пов'язані з розділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України 1997 року (далі – Угода про взаєморозрахунки).
"Стаття 1. Угода про взаєморозрахунки встановлює заборгованість України на 28.05.1997 в сумі 3074,0 мільйонів доларів США (без врахування компенсації Україні вартості кораблів, суден, плавзасобів на суму 526,509 мільйонів доларів США) і термін погашення вказаної заборгованості до кінця 2007".
Жодного документу щодо прямого державного (повторюю: саме державного!) боргу України перед Росією не існує.
Це борг комерційних структур Лазаренка, який від імені України підписував Угоду з Чорномирдіним. Він просто скинув його на державу. Ще раз повторюю: Україна цих позичок в Росії ніколи не брала. Ця тримільярдна афера, ще має бути розслідувана.
Але вдивімося в деталі.
По-перше: на шию України навішують бандитські корупційні борги в астрономічну суму.
Друге: велику кількість бойових кораблів, суден, плавзасобів, берегові та наземні інфраструктури, 18 тисяч 232 гектари суходолу та акваторії бухт, 4 тисяч 591 об'єкт оцінено в злочинно жалюгідну суму – всього в півмільярда доларів. Уявіть тіньові суми цієї оборудки.
Нарешті, третє. Цитую статтю 1 Угоди про взаєморозрахунки: "…Термін погашення вказаної заборгованості збігає до кінця 2007 року".
Займіться елементарною арифметикою: відніміть від 3074,0 мільйонів "боргу" України вартість переданого нею майна 526,509 мільйонів. Мінус 200 мільйонів за розщеплені матеріали (згідно окремої угоди).
Остаточна сума – 2347,491мільйонів доларів США. Тепер розділіть її на десять років, що передбачені в Угоді з 1997 по 2007. Овва! У такому разі Росія повинна списувати щороку майже 235 мільйонів доларів. 235, а не 97,75.
Отже, вже шість років Україна не має боргу перед Росією. Чому ж не надходять до нашого бюджету хоча б ці жалюгідні неповних 100 мільйонів доларів замість 235-и?
Таки не надходять, про це сказано в законі України "Про Державний бюджет на 2013 рік": "…Провести черговий взаємозалік… в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України…".
То хто заборонить мені і вам думати, що 97,75 (а насправді 235) мільйонів доларів за оренду великої території та великої кількості держмайна щороку лягають в чиїсь потаємні кишені?
Очевидний великомасштабний злочин, який приховують від суспільства одиниці посвячених.
Цього факту достатньо, щоб відкрити і довести до справедливого вироку справу проти міністра фінансів, міністра оборони, прем'єра, а можливо, і президента.
Аргумент другий. Цитую статтю 2 Угоди про взаєморозрахунки: "Українська сторона передає Російській стороні в оренду, а Російська сторона використовує орендовані земельні ділянки, розташовані на них об'єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт згідно з діючим законодавством України".
Тобто, згідно із законом України "Про оренду державного та комунального майна". А там є дуже чітка норма: оренда вважається законною і розпочинається з моменту підписання акту передачі майна в користування. Перед цим обов'язковою є ринкова оцінка майна на момент передачі його в оренду.
Зараз можна втратити відчуття реальності. Приготуйтеся, братове! Пройшло 16 років, з часу нібито здачі в оренду Севастополя та багатьох інших територій України, згідно українського законодавства, на яке посилаються в Угоді Лазаренко та Чорномирдін.
Не проведено ринкової оцінки жодного об'єкту. Жодного. Хоч у Пояснювальній записці до Бюджету 2013 року Азаров кокетує: "При цьому орендна плата за державне та комунальне майно визначається на підставі експертної оцінки відповідно до її ринкової вартості".
А ніякої оцінки не було - про це йдеться у відповіді від Міністерства інфраструктури України.
Якщо немає вартості державного об'єкту, то угода про його оренду є протизаконною, а точніше – зухвало корупційною. До слова, у тому ж таки бюджеті 2013-го за велетенську кількість зданих в оренду державних об'єктів чекають… лишень менше 100 мільйонів доларів. Уявіть масштаби тіньових грошей чиновників усіх рівнів.
Ще одним обов'язковим документом чинності оренди є акт передачі оціненого майна. Жодного такого акту не існує в природі. Не іс-ну-є-є!
Тому ніякого законного перебування (про оренду і мова не може йти!) Чорноморського Флоту РФ на території суверенної України немає. Є окупація при мовчазному і злочинному підтакуванні тутешньої влади.
Нещодавно навіть заступник голови Севастопольської державної адміністрації знайшов 38 необлікованих причалів, які самочинно захопила Росія.
Якби було проведено повноцінну, чесну інвентаризацію майна, що передається в оренду, його ринкову оцінку, якби було підписано акт передачі цього майна, якби були виконані всі вимоги закону України "Про оренду державного та комунального майна" – Україна отримала б прямими платежами за перебування флоту РФ в Україні (за найнижчими оцінками міжнародних фахівців) понад 12 мільярдів доларів США.
Майже 100 мільярдів гривень. Не отримала ні копійки. Зрозуміло, бідна країна. Тому й бідна…
Аргумент третій. Крім вже названої суми за "дарування" Росії нашої частки військово-морської техніки (526,509 мільйонів доларів) та розщеплюваних матеріалів (200 мільйонів) в Угоді передбачено додаткові договори оплати Росією прямими платежами.
Йдеться про "спільно використовувані з Україною об'єкти, аеронавігаційне обслуговування використовуваного ЧФ РФ повітряного простору над територією України та акваторією Чорного моря, де відповідальність за безпеку та організацію польотів покладена на Україну, використання об'єктів, засобів та інфраструктури навігаційно-гідрографічного і гідрометеорологічного забезпечення мореплавання в Чорному та Азовському морях, використання ЧФ РФ радіочастотного ресурсу і територіальних вод (полігонів бойової підготовки), забезпечення екологічної безпеки та екологічного контролю в місцях базування Чорноморського флоту РФ".
За кожною цією позицією мали б укладатися додаткові угоди, і Україна отримувала додаткові солідні суми до бюджету.
Натомість маємо наступне. Не укладено жодного договору на використання наших маяків, нашого повітряного простору над територією та акваторією Чорного і Азовського морів, нашого радіочастотного ресурсу, наших бойових полігонів, наших екологічних збитків. Звісно, ми не отримуємо ні копійки за все це.
Маємо інше. Конкретний приклад "оренди". Мис Сарич, найпівденніша точка України. Поблизу колишньої дачі Горбачова, а тепер наших... Маяк є власністю України.
Офіційним державним наглядачем маяка багато років є "паспортний" росіянин, який віднайшов свою українську кореневу систему, Юрій Лещенко. Український патріот найвищої проби. Людина з держаним мисленням, автор багатьох українооборонних статей у періодиці.
Кілька років тому український маяк Сарич окупували морські піхотинці Росії.
Юрій виграв усі можливі суди в Україні, але залишається "випадковою" людиною на маяку.
Командир підрозділу окупантів не просто хазяйнує на цьому об'єкті, а й займається бізнесом – розводить породистих собацюг, яких нацьковує на законного доглядача українського маяка.
Я не повірив у таке провокативне нахабство і спробував відвідати Сарич. Моє депутатське посвідчення тут, на українській території, не мало жодної сили. Годину черговий кудись дзвонив, щось вислуховував, але на територію мене не пустили.
Аналогічна ситуація на всіх маяках у Криму, а відповідальність за їх режимне функціонування лежить на Україні. Можливі і навмисні провокації "собачників".
Морпіхи Росії вільно розгулюють по всій Україні.
Ми не знаємо, що завозиться в державу під виглядом товарів для російського флоту.
Ми не контролюємо велетенські екологічні збитки, яких завдає російський флот.
Тисячі морських офіцерів-відставників та пенсіонерів берегових служб залишаються жити в Севастополі та його околицях, маючи російське громадянство і вважаючи це місто "рускім городом". Тому й обирають до парламенту колісниченків.
Росія заборгувала Севастополю великі соціальні суми, які змушений закривати міський та всеукраїнський бюджети.
Вихід бойових кораблів Росії із Севастополя для участі у війні з Грузією міг закінчитися для нас великою трагедією.
Добре, що це була Грузія Саакашвілі.
Аргумент четвертий. Знаючи це все, президент Янукович мав би домогтися узаконення – здійснити інвентаризацію, ринкову оцінку майна і території, провести акти їх передачі орендареві та скрупульозного виконання головної 1997 року та допоміжних угод з РФ щодо її Чорноморського флоту.
Цього вистачило б на цілу президентську каденцію.
Що робить Янукович? В режимі підвищеної секретності, без консультацій із спеціалістами, а в таких стратегічних рішеннях треба радитись із широким колом громадськості, наперекір перехідним положенням Конституції, 24 квітня 2010 року у Харкові несподівано підписує з Путіним нову кабальну угоду.
У свідомої України – серцевий напад, шок. Всього три статті з преамбулою. Але за ними можлива втрата нашого суверенітету і самої державності.
Ось їх суть. У преамбулі – тривіальне шаманство про новий етап партнерства, дружби, добросусідських стосунків. Перша стаття – кумулятивний снаряд: всі базові угоди 1997 року про перебування ЧФ РФ на території України сліпо продовжуються ще на 32 роки.
Тобто інвентаризацію, оцінку, передачу в оренду, згідно українського законодавства, майна і територій орендареві, надходження орендної плати до бюджету одноосібно перенесено Януковичем аж до 2042.
Попередня угода ще залишалася чинною на 7 років. Ох, як хотілося малоросу догодити "старшому брату", що згодом його зневажатиме – згадайте Севастополь, байкерів, вечерю в кума Медведчука.
Не менше замінована і друга стаття Харківської угоди.
Україні нібито мажуть губи медом з "царської" ласки, ПРовладні канали та ЗМІ ревуть від щастя: знижено ціну російського газу на цілих 100 доларів за тисячу кубометрів!
Насправді ніякої реальної скидки немає. Фікція. Здешевлення на 100 доларів – лукава умовність. Ця міфічна скидка буде щорічно підсумовуватись і накопичуватись, як борг України перед РФ, який не підлягає погашенню.
Борг може лише збільшуватись і ставати зашморгом на шиї країни аж до 2042. За цей час він виросте до астрономічних розмірів, а ЧФ РФ так і стоятиме під нашими вікнами, і наші діти та внуки проклянуть нас за мовчазну згоду на цю аферу.
У цій же статті фіксується щорічна плата за перебування (ви помітили: не за оренду, а за перебування?! Такого поняття в нашому законі про оренду немає) ЧФ РФ в Україні у сумі… 100 мільйонів доларів, починаючи з 2017.
Звідки взято цю злиденну суму? З яких надр президентської свідомості вона виповзла? У якому стані можна підписувати цей документ?
Закон України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил на території України" чітко визначає у 6-тій статті підстави для денонсації: "Міжнародні договори України про тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав підлягають денонсації в разі недотримання або порушення підрозділами збройних сил інших держав міжнародних договорів України, цього закону та інших нормативно правових актів; використання або загрози використання підрозділів збройних сил інших держав, які перебувають на території України, проти третіх держав…".
То хіба для цього мало аргументів, українці?
Харківська Угода двох президентів 2010 провокує і заохочує Росію до ще більших порушень Угоди прем'єрів 1997. До того ж Янукович не зрозумів, що включивши в документ ціну на газ, він легалізував і підтримав договір між Газпромом та Нафтогазом, за який запроторив Юлю Тимошенко до тюряги.
PS. У 2042-му Україні буде 51 рік. Моєму внукові Тарасові – 36, внучці Соломії – 31. Мої правнуки вже вмітимуть говорити. Що вони скажуть? Що?
Володимир Яворівський, для УП
19.08.2013