Абдула ожиріння мізків в Україні наїла?
- 11.09.13, 01:35
Представникам ЗМІ
та усім зацікавленим особам
З повагою
Анатолій Солов’яненко,
головний режисер Національного академічного театру
опери та балету України імені Тараса Шевченка
та усім зацікавленим особам
Щодо ситуації навколо солістки Абдулліної К.Д.
З
глибоким сумом сприйняв звістку про жахливий коментар Катерини
Абдулліної на «Facebook». Ще з більшим
сумом — зміщення акцентів довколо нього, що відбувається
в останні дні, адже йдеться не про мову спілкування, а про
принижуюче ставлення до мільйонів людей.
Колектив Національної опери України інтернаціональний. Наші працівники спілкуються багатьма мовами світу, аж до японської (адже нині у штаті театру працюють японські артисти балету), мовами оригіналу, відповідно до світової практики, виконуються оперні вистави. Але нікому і на думку не спадає принижувати честь і гідність інших! Саме це викликало хвилю обурення у коментарях К. Абдулліної.
У колективі театру добре відома її лексика, тож авторство сумнівів не викликає, а пошук “винних” та нові подробиці, котрі щоденно “народжує” Катерина, нагадують заздалегідь сплановану, але огидну за суттю і змістом піар-акцію. Стає зрозумілим, що “героїня” скандалу увійшла в азарт і буде створювати “новини”, допоки їй буде надаватись така безпрецедентна медійна підтримка, якій можуть позаздрити не тільки зірки шоу-бізнесу, але і будь-який впливовий політичний діяч.
Щодо вокальної форми Катерини, то будучи зарахованою до трупи театру, вона, напевно, і справді подавала надії, котрі, на жаль, не виправдалися і вступили у потужний диссонанс із її амбіціями.
Певні сподівання на поліпшення її вокальної форми покладалися на приватні стажування Катерини в Італії, на які вона неодноразово виїжджала протягом останніх років. Однак кілька виступів у минулорічних виставах театру засвідчили марність цих сподівань, про що я говорив їй особисто.
Професійна форма творчих працівників театру, а у зв’язку з цим, і можливість їх участі у тих, чи інших партіях (ролях) протягом сезону, мала бути обговорена під час наради головних спеціалістів театру, що традиційно відбувається у перші дні нового театрального сезону. Припускаю, що це могло стати одним із приводів для такої піар-кампаінії солістки.
Хочу звернути увагу, що спекулювання поодинокими виступами у невеличких театрах Італії ніяк не є підтвердженням її міжнародного визнання, на відміну, наприклад, від іншої нашої солістки Людмили Монастирської, яка нині робить світову кар’єру, тріумфально виступаючи на найпрестижніших сценах — Нью-Йоркської “Метрополітен-опера”, Міланської “Ла Скала” та інших, виконуючи головні партії поруч із Пласідо Домінго та іншими справжніми зірками оперного вокалу.
Із сумом змушений констатувати, що ні славні здобутки Людмили Монастирської, ні ювілеї Марії Стеф”юк — Героя України, легендарної співачки, яка першою з українок, після Соломії Крушельницької, була запрошена співати у “Ла Скала”, ні Мирослава Скорика — Героя України, всесвітньо відомого композитора, не викликали такого інтересу, як абсурдна за масштабами та огидна за сутністю, ситуація навколо К.Абдулліної.
Залишається поза увагою і той факт, що вперше в історії Незалежної України, виставу Національного репертуару - “Наталку Полтавку” - у постановці нашого театру запрошено на престижний європейський фестиваль у Сааремаа у липні 2014 року.
Дивними і недолугими звучать у співвідношенні з творчим доробком К.Абдулліної визначення “оперна діва”, “примадонна”, якими характеризуються мистецькі здобутки Марії Каллас, Монсеррат Кабальє, Соломії Крушельницької, Євгенії Мірошниченко — найвидатніших оперних співачок світу.
Як головний режисер театру, не бачу можливості подальшого виконання К.Абдулліною провідних партій у виставах театру, принаймні з наступних причин, кожної з яких достатньо:
1) її незадовільна вокальна форма
2) відмова колег від участі з нею у виставах
3) можлива реакція на її появу на сцені з боку глядацької аудиторії, що може поставити виставу під загрозу зриву
Цілком природно, що будь-яка людина, яка має честь, гідність і власну позицію, після усього, що сталося, подала б заяву про звільнення, але нині зрозуміло — Катерина цього не зробить. Чому? Відповідь проста — вона прекрасно розуміє, що жоден серйозний театр у такій вокальній формі не візьме її на постійну роботу. Хай прослухається у Віденську оперу, в “Ла Скала”, чи у Варшавський театр — а ми всі подивимось на результати...
Завершуючи, прокоментую і останній інформаційний “десерт” від Абдулліної на мою адресу. Катерина стверджує, що я, ніби то, пропонував їй “руку і серце”, та отримав відмову... Єдина жінка, якій я робив пропозицію — моя дружина Мирослава.
Вважаю цей коментар вичерпним, а тому для себе ставлю у цій темі крапку. Прошу представників інтернет-ресурсів та друкованих ЗМІ наводити цей коментар повністю, а не частково, залежно від позиції та уподобань.
Завжди відкритий для спілкування та вдячний за інформаційну підтримку справжніх мистецьких подій та здобутків Національної опери України.
Колектив Національної опери України інтернаціональний. Наші працівники спілкуються багатьма мовами світу, аж до японської (адже нині у штаті театру працюють японські артисти балету), мовами оригіналу, відповідно до світової практики, виконуються оперні вистави. Але нікому і на думку не спадає принижувати честь і гідність інших! Саме це викликало хвилю обурення у коментарях К. Абдулліної.
У колективі театру добре відома її лексика, тож авторство сумнівів не викликає, а пошук “винних” та нові подробиці, котрі щоденно “народжує” Катерина, нагадують заздалегідь сплановану, але огидну за суттю і змістом піар-акцію. Стає зрозумілим, що “героїня” скандалу увійшла в азарт і буде створювати “новини”, допоки їй буде надаватись така безпрецедентна медійна підтримка, якій можуть позаздрити не тільки зірки шоу-бізнесу, але і будь-який впливовий політичний діяч.
Щодо вокальної форми Катерини, то будучи зарахованою до трупи театру, вона, напевно, і справді подавала надії, котрі, на жаль, не виправдалися і вступили у потужний диссонанс із її амбіціями.
Певні сподівання на поліпшення її вокальної форми покладалися на приватні стажування Катерини в Італії, на які вона неодноразово виїжджала протягом останніх років. Однак кілька виступів у минулорічних виставах театру засвідчили марність цих сподівань, про що я говорив їй особисто.
Професійна форма творчих працівників театру, а у зв’язку з цим, і можливість їх участі у тих, чи інших партіях (ролях) протягом сезону, мала бути обговорена під час наради головних спеціалістів театру, що традиційно відбувається у перші дні нового театрального сезону. Припускаю, що це могло стати одним із приводів для такої піар-кампаінії солістки.
Хочу звернути увагу, що спекулювання поодинокими виступами у невеличких театрах Італії ніяк не є підтвердженням її міжнародного визнання, на відміну, наприклад, від іншої нашої солістки Людмили Монастирської, яка нині робить світову кар’єру, тріумфально виступаючи на найпрестижніших сценах — Нью-Йоркської “Метрополітен-опера”, Міланської “Ла Скала” та інших, виконуючи головні партії поруч із Пласідо Домінго та іншими справжніми зірками оперного вокалу.
Із сумом змушений констатувати, що ні славні здобутки Людмили Монастирської, ні ювілеї Марії Стеф”юк — Героя України, легендарної співачки, яка першою з українок, після Соломії Крушельницької, була запрошена співати у “Ла Скала”, ні Мирослава Скорика — Героя України, всесвітньо відомого композитора, не викликали такого інтересу, як абсурдна за масштабами та огидна за сутністю, ситуація навколо К.Абдулліної.
Залишається поза увагою і той факт, що вперше в історії Незалежної України, виставу Національного репертуару - “Наталку Полтавку” - у постановці нашого театру запрошено на престижний європейський фестиваль у Сааремаа у липні 2014 року.
Дивними і недолугими звучать у співвідношенні з творчим доробком К.Абдулліної визначення “оперна діва”, “примадонна”, якими характеризуються мистецькі здобутки Марії Каллас, Монсеррат Кабальє, Соломії Крушельницької, Євгенії Мірошниченко — найвидатніших оперних співачок світу.
Як головний режисер театру, не бачу можливості подальшого виконання К.Абдулліною провідних партій у виставах театру, принаймні з наступних причин, кожної з яких достатньо:
1) її незадовільна вокальна форма
2) відмова колег від участі з нею у виставах
3) можлива реакція на її появу на сцені з боку глядацької аудиторії, що може поставити виставу під загрозу зриву
Цілком природно, що будь-яка людина, яка має честь, гідність і власну позицію, після усього, що сталося, подала б заяву про звільнення, але нині зрозуміло — Катерина цього не зробить. Чому? Відповідь проста — вона прекрасно розуміє, що жоден серйозний театр у такій вокальній формі не візьме її на постійну роботу. Хай прослухається у Віденську оперу, в “Ла Скала”, чи у Варшавський театр — а ми всі подивимось на результати...
Завершуючи, прокоментую і останній інформаційний “десерт” від Абдулліної на мою адресу. Катерина стверджує, що я, ніби то, пропонував їй “руку і серце”, та отримав відмову... Єдина жінка, якій я робив пропозицію — моя дружина Мирослава.
Вважаю цей коментар вичерпним, а тому для себе ставлю у цій темі крапку. Прошу представників інтернет-ресурсів та друкованих ЗМІ наводити цей коментар повністю, а не частково, залежно від позиції та уподобань.
Завжди відкритий для спілкування та вдячний за інформаційну підтримку справжніх мистецьких подій та здобутків Національної опери України.
З повагоюАнатолій Солов’яненко,
головний режисер Національного академічного театру
опери та балету України імені Тараса Шевченка
