«Я определяю твою сущность, мой бедный друг, в двух словах: ангел в аду…»

Виктор боготворил целомудрие во всем, а в своей избраннице особенно. Будучи полным мужского здоровья и чрезмерной страсти, он пылал к ней вожделенной любовью. При том эти чувства в себе подавлял всеми фибрами, так как их проявление считал низменным. Всю свою сознательную жизнь великий Гюго будет ценить целомудрие и бороться с непреодолимой похотью. И что интересно: сам он эту борьбу проиграет, однако всех своих знаменитых литературных героев и героинь представит читателю непорочными. И нравственной чистоты он будет требовать от всех женщин, которых будет любить в будущем. А таковых в его донжуанском списке окажется несметное количество.

Со своей будущей женой Адель Фуше, жившей по соседству, Гюго был знаком с девяти лет. Как выяснилось старший брат писателя Эжен, также был влюблен в красавицу соседку. Будучи отвергнутым, он не смог пережить несчастной любви и сошел с ума. А после скоропостижной смерти матери Гюго, Адель все же стала его женой, при том единственной на всю жизнь, и родила ему в течение десяти лет пятерых детей.
Красавица Адель измученная постоянными беременностями и материнством, охладела к мужу и стала избегать близости с ним, отказывая в плотском удовольствии.
Отдушину женщина нашла в близком друге супруга Сент-Беве, который из-за физической неполноценности не мог претендовать на близость с ней, зато сумел завладеть сердцем женщины, культивируя в нем «любовь возвышенную». И хотя эти отношения сложно было назвать изменой, Виктор бешено ревновал и злился.

Жюльетту Друэ, ставшей его самой верной и преданной поклонницей, любовницей, "истинной женой", он встретил в театре, на подмостках которого ставили спектакль по его пьесе. Ей было двадцать шесть, ему — тридцать два, а впереди было 50 лет, которые принесут и безмерное счастье, и горечь предательства, и разочарование, и расставания, и воссоединения двух любящих сердец. Между писателем и актрисой вспыхнула искра чувств, переродившихся в безмерную любовь.
Рано оставшись сиротой, Жюльетта воспитывалась в пансионе при монастыре и чуть было не стала монахиней. Однако архиепископ, решающий судьбу девушек пансиона, счел, что в монахини она не годится. И оказавшись за стенами монастыря, юное создание с прелестной фигуркой волею судьбы оказалось в мастерской скульптора Жан-Жака Прадье. Девушка стала не только моделью для скульптора, а и его любовницей. Позже родила ему дочь Клер. Но ни жениться на ней, ни признавать ребенка скульптор не собирался. Дал лишь бедной девушке дельный совет, которым она и воспользовалась. Жюльетта стала актрисой, правда весьма посредственной, но зато получила репутацию известной куртизанки, которую брали на содержание богатые и знатные мужчины. Список их был не так уж мал.
И как бы ни порочно было тело этой женщины, ее душа всегда стремилась к возвышенной любви, она мечтала стать «страстно любящей подругой честного человека». И этого героя она встретила в лице именитого писателя, став его рабой до конца своих дней. Первая же ночь стала для неизбалованного женской лаской Виктора Гюго ночью откровений. В его постели оказалась не только редкая красавица с изумительным телом, а и опытная женщина, искушенная в сексуальных играх. Он хоть и был пылким и неутомимым любовником, но никогда не испытывал такого сладострастия со своей холодной супругой и с теми немногими женщинами, с которыми имел связь на стороне. И влюбленность Гюго к Жюльетте стала перерождаться в ревнивую страсть собственника, она же этому не противилась, готова была отдать любимому себя без остаткаПодчиняясь деспотичной любви, Жюльетта вынуждена была оставить театр и роскошную жизнь, отказаться от роли содержанки, тем самым погрузившись в нищету. Сам же Гюго считал невозможным просто так давать возлюбленной деньги на жизнь. В его понимании это было безнравственным, так как его любимая вновь бы оказалась на постыдном содержании. Гюго презирал продажных женщин, поэтому и решил «нанять» свою любовницу в качестве секретарши, чтобы та переписывала набело рукописи его романов. Женщина сочла это за огромную честь и восприняла с восторгом возможность иметь причастность к творчеству гения, обсуждать с ним сюжеты будущих литературных трудов и просто быть рядом. Однако совсем скоро Жюльетта, принесшая в жертву любви свое материальное благополучие, стала ее заложницей, не имеющей право одной выйти из дома, тратиться на наряды и еду. Отныне ее уделом были поношенные полотняные платья, хлеб и вода, что никак не приуменьшало ее благоговения и преданной любви к Гюго. Ради него она могла стерпеть почти все, но не измены.

Но каждый раз именитый писатель и знатный герой-любовник возвращался к ней, к своей Жюльетте, клянясь, что только одну ее он любит, ради нее и живет. А она верила как прежде и готова была на любые испытания ради него. Ведь именно Жюльетта Друэ, а не законная жена, проведет с Гюго долгие годы в изгнании. Она стерпит все его похотливые связи с девицами легкого поведения непосредственно в их доме. Всю до капельки себя отдаст и ни в чем не воспротивится. Воистину... любовь — зла. За два года до смерти Гюго Жюльетта умерла от рака. Он даже и подумать не мог какими тяжким бременем ляжет на его душу смерть дорогой ему женщины, прошедшей с ним рядом жизненный путь длиною в 50 лет.А Гюго, спустя годы, не видя в ней уже тех прелестей, что раньше, распрощался со своим целомудрием, которое культивировал и в себе и погряз в «опасных связях» с привлекательными доступными женщинами. По некоторым подсчетам за два года гений сменил около двухсот сексуальных партнерш. Да и не мудрено — Жюльетта в затворничестве, экономя даже на элементарной еде, сильно постарела, поношенные платья совсем не украшали ее, великолепные волосы ее поседели, а ревность и тоска полностью овладела ее душой. Она совершенно перестала волновать Гюго как женщина, но по-прежнему должна была хранить чистоту и принадлежать только ему — властелину ее души...
Но каждый раз именитый писатель и знатный герой-любовник возвращался к ней, к своей Жюльетте, клянясь, что только одну ее он любит, ради нее и живет. А она верила как прежде и готова была на любые испытания ради него. Ведь именно Жюльетта Друэ, а не законная жена, проведет с Гюго долгие годы в изгнании. Она стерпит все его похотливые связи с девицами легкого поведения непосредственно в их доме. Всю до капельки себя отдаст и ни в чем не воспротивится. Воистину... любовь — зла. За два года до смерти Гюго Жюльетта умерла от рака. Он даже и подумать не мог какими тяжким бременем ляжет на его душу смерть дорогой ему женщины, прошедшей с ним рядом жизненный путь длиною в 50 лет.

1 – право не читати; 2 – право пропускати сторінки("Мобі Дік" дуже велика книга, тому читач може пропустити деякі частини); 3 – право не дочитувати книгу( якщо читачу не подобається книга, відчуття дежавю(книга схожа на іншу), історія, яка не привертає нашої уваги, повна незгода з аргументами автора, стиль, який подразнює нерви, або навпаки, брак стилю, який не надихає жодного бажання читати далі). 4 – право перечитувати книжку(заради задоволення , щоб краще зрозуміти, щоб прочитати з іншої точки зору, щоб запам'ятати); 5 – право читати що завгодно; 6 – право на боваріанство(перевтілення в героя) [Ставлення читача, який занадто глибоко заглиблюється в художню літературу, сподіваючись знайти ті самі відчуття в реальному житті, що призводить до стану невдоволення. Це стосується мадам Боварі, персонажа Флобера, розчарованої своїм шлюбом з чоловіком, який був таким неромантичним.], Стан, який може передаватися через текстовий досвід: уява розпалюється, нерви вібрують, серце б’ється швидше, адреналін «вивергається», а мозок на мить плутає «відчуття повсякденного життя з зачаруванням вигадки». 7 – право читати будь-де; 8 – право читати з будь-якого місця; 9 – право читати вголос; 10 – право не обговорювати прочитані книги. (Даніель Пеннак цими тезами встановлює перелік прав читача, що дозволяє читачу звільнитися від надмірно нав'язаних іншими читачами правил читання та займатися цією практикою по-своєму та у власному темпі, з повною свободою від норм і традицій читання.)

Забезпечити незмінну відданість і обожнювання прекрасних супутниць нашого життя найнадійніше можна, пускаючи в хід трохи поганого обходження впереміш з показовою недбалістю і дозами рукоприкладства, які бадьорять. Зрідка давайте ложечку-іншу любові та доброти, проте не щодня й рідше, бо ці ліки від частого прийому втрачають силу. Чарівні створіння, які найбільш байдужі до своїх чоловіків, - це, як правило, ті, хто перегодований пастилою та льодяниками Любові. Я бачив, як розпещена молода красуня позіхала в обличчя люблячому чоловікові, віддаючи перевагу розмові і залицянням тупого бовдура! Є шлях умовлянь, ніжності, обожнювання, коли ви давно вже під черевиком, а жінка холодна з вами і нудиться від нудьги. І є мужня, егоїстична, безпрограшна система - коли вона відкликається на ваш свист, ходить на задніх лапках, добре знає свого господаря, бігає навколо нього, ласкаво треться про його коліна і "лиже занесену руку" - руку, занесену для її ж користі. "Той, хто хоче бути вільним, сам має завдати удару!" Зрозуміло, так воно і є - і в політиці, і домашнього вогнища. То беріться ж за кийки, мої поневолені, пригноблені друзі!

У темряві краса втрачає свій блиск. У темряві навіть чистоту плутають з пилом. Це не тому, що їх не існує, а тому, що наші очі відмовляються їх розрізняти. Так відбувається і в наш час: багато проблем зберігаються не через брак можливостей чи грошей, а через брак совісті.

Рішення можна знайти не лише в нових поглядах, нових законах чи нових теоріях. Вони лежать, перш за все, в ясності сердець та щирості розуму. Доки людина відмовляється бачити власні помилки, доки вона завжди вірить, що має рацію, вона залишатиметься сліпою до очевидного.

Світло, яке дозволяє нам захоплюватися красою та цінувати чистоту, – це загальноприйнята істина. Визнання наших недоліків – це відкриття наших очей. Взяття на себе відповідальності означає запалювання світильника, який показує те, що вже є.

Світ не зміниться через сліпі вірування в темряві ілюзії

Граді Сонгбл __ "За межами тиші"

""Для молодого чоловіка є щось нездоланно привабливе в жінці тридцяти років. Бо ж дівчина 20 років надто сповнена ілюзій, надто недосвідчена, і в її коханні велику роль відіграє голос інстинкту. Тому перемога над нею не так тішить самолюбство молодика. Тоді як жінка 30 років мусить іти на великі жертви, і вона йде на них цілком обмірковано. Там, де перша піддається цікавості, спокусам, далеким від кохання, друга підкоряється свідомому почуттю. Перша поступається, друга обирає.Озброєна знанням життя, за яке їй майже завжди доводиться дорого розплачуватися нещастями, досвідчена жінка, віддаючись коханню, віддає щось значно більше, ніж саму себе; тоді як молода дівчина, необізнана й довірлива, нічого не спізнавши, не може нічого й порівнювати або оцінювати; вона просто приймає кохання і вивчає його. Жінка напучує нас, дає нам поради, знаючи, що ми в тому віці, коли чоловік любить, щоб ним керували, коли підкорятись приємно; дівчина ж прагне усього навчитись і виявляє наївність у тих випадках, коли жінка буває ніжною. Перша обіцяє вам одну-однісіньку перемогу, з другою ви змушені вести постійну боротьбу. Перша плаче і втішається, друга прагне насолоди і мучиться докорами сумління. Якщо дівчина стає коханкою, це означає, що вона надто розбещена, і тоді її з огидою кидають; зате жінка має тисячу засобів зберегти і свою владу, і свою гідність. Перша надто покірлива й незмінність її почуття нагонить на вас нудьгу; друга втрачає надто багато, щоб не вимагати від кохання усього його розмаїття.У дівчини лише одні чари, і вона вважає, що все сказано, як тільки вона роздягнеться; зате в жінки чарів безліч, і вона ховає їх за тисячею покривал; одне слово, її кохання лестить нашому марнолюбству в усіх його проявах, а наївна дівчина тішить лише одну його сторону. Тридцятирічну жінку жорстоко терзають нерішучість, страх, побоювання, тривоги, бурі, які невластиві для кохання юної дівчини. Досягши цього віку, жінка вимагає, щоб чоловік її шанував, надолужуючи цим те, чим вона пожертвувала задля нього. І нарешті, крім усіх інших своїх переваг, тридцятирічна жінка може вдати з себе і юну дівчину, зіграти яку завгодно роль, бути цнотливою, стати ще чарівнішою навіть у нещасті. Між жінкою і дівчиною лежить ціла прірва, що відокремлює передбачене від випадкового, силу від слабкості. Тридцятирічна жінка вдовольняє всі забаганки коханого, а дівчина змушена не вдовольняти жодної — зі страху, що перестане бути дівчиною. Лише в тридцять років жінка вміє тоді посміятися, пожартувати, бути ласкавою, нічим себе не компрометуючи. В тому віці вона володіє необхідною тактовністю, вміє торкнутися всіх чутливих струн чоловічого серця і прислухатися, як вони звучать. Її мовчанка так само небезпечна, як і слова. Ви ніколи не вгадаєте, чи щира жінка такого віку, чи прикидається, чи своїми признаннями вона хоче посміятися з вас, чи говорить від чистого серця. Вона може взяти вас на глузи чи виявити до вас увагу, вона захищена як своєю слабкістю, так і вашою силою."
(30-річна жінка)"

Ставкою цих поєдинків були життя і смерть. Перемога дружини прирекла її чоловіка на страту, тоді як чоловік, який переміг, зіткнувся з жахливим завданням поховати свою дружину живцем. і