Тут пусті манери і звання, Тут не владні воїни і судді. Казиться над світом вороння, Справжнє панство голого безлюддя, Де окремо тіні і земля, Де несправжнє править ілюзорним, Де безликі зорані поля Під крилом у воронів дозорних... Вороже від племені біди, Вічний стогін віри і моралі! Ти гніздишся в душах молодих, Де фальшиве все, окрім печалі. Ти загидив душі стариків Жадібним збиранням бутафорій, Безладом змарнованих років, Брудом перекручених історій. Справжнє ж – сум...

Читати далі...

Щастя, здавалося, близько, так близько – Руку б підняти, і взяти за коси! ...хмари летіли так низько, так низько... І у руці залишила намисто, Зроблене Майстром Віків, Злотолиста Осінь! Не забарилися дні, пролетіли. Світ же – незмінний. Як вчора, так нині листя жовтіє І знов задощило... Щастя ж і досі мене не зустріло. Чи не помітив колись, в біганині? Та, як жебрак, простягаю долоні, Щоб навмання ухопити незриме. Може впіймаю за коси холоні Зиму!

Ворон летить над світом з мокрим горіхом у дзьобі, А під крилом чорніють мертві осінні лани. Хто я на тій жалобі? Вітер в людській подобі? Ворон украв моє серце – спробуй тепер, дожени! Спробуй знайти й відбити добре, забуте, миле – Все, що загріб, спаплюжив наглий крадій, руйнівник. Ворон забрав удачу, звів дороге в могили, Він заклював безсилих, вирвав серця і зник. Спробуй! Ліси з порфіру, наче вали океанні, Плинуть за край – за ними щезло стрімке крило. Ворон украв довіру...

Читати далі...

Як ви всі знаєте, на порталі i.ua проводиться конкурс (в тому числі конкурс віршів) "Україна - це МИ", присвячений 20-тиріччю Незалежності України. Ну, я був набрався хоробрості, та й вирішив взяти участь в тому конкурсі. Надіслав туди свої вірші. Ну, та не про те мова. Порився я по своїх шухлядах, погортав старі і дуже старі записи. Дещо з того, що розкопав, хочу показати тут шановному товариству. Тема одна - все про нас, про Україну. Отже, почну з от такого вірша: Дніпро, Славуто,...

Читати далі...

Я іноді ненавиджу народ, Який мені і доля, і святиня, Бо вже втомився від отих гидот, В яких живе він здавна і донині, Бо вже не відчуваю хвилювань, Як зустрічаю сироту чи злидні, Бо змушений ставати без вагань До різних зграй, бо кажуть, ніби рідні, Бо знаю, як вмирають від ярма, Бо замість Храму – банки і крамниці, Бо ми давали стати до керма Тим, хто повинні бути у в’язниці! Гнів, як вогонь, вже огорнув з країв Байдужість нашу, наче вибухівку. Та поки що панують шахраї, Гидкі...

Читати далі...

Не сади тополю на чужому полі – За селом дитинства краще посади. Може наблукаєшся, і, проклявши долю, Наче випадково забредеш сюди, Щоб струсити втому від чужого світу, Щоб вклонитись низько рідній стороні. І її побачиш, панну гордовиту, Срібну королівну незабутніх днів. Скільки ж пролетіло тих років порожніх, Що твоя тополя дотяглась до хмар? І в колодязь глянеш, в чистий, придорожній – Звідти хмуро зиркне злидень, а не цар. І тоді простогнуть древні поховання: „Що, допомогли тобі ...

Читати далі...

Дух поетичний, пустим не засмічений, Рідко буває на ситість насадженим. Він прокрадається, вільний чи мічений, Вітром над прірвою, тінню за зрадженим, Б’ється об серце шрапнеллю буранною, Злом барикад у містах метрополії, Він обертається гнівом і раною, Криком конвойного, стукотом колії. Лізе у зошит рукою тремтячою, Жар лихоманки на душу навалює, Душить в сльозах юнака нетерплячого, Старця вогнем молодецьким запалює. „Я за тобою !”- і наче приречений, Вибраний ним побреде до...

Читати далі...

На місці храму – вбогий балаган, Бар і більярд, шашлик, атракціони, І колеться нахабний наркоман, Де прадіди ставали під ікони. Тут цвинтар був, і церква, і хрести. В часи скорботи, втрати і зневіри Поплакати збиралися сюди Старі жінки і браві каноніри. В алеях тихих, в заростях бузку, В оплетених плющами огорожах Спав дід-козак і жінка, за яку Змагалися поети і вельможі. Тут кожна мить мовчала про віки, Вночі блукали привиди невтомні... Хто ж знав, що танцювати, на кістки...

Читати далі...

Дощ, мовчазний як хворий чоловік, Зринає з неба павутинням срібним. Навколо порожнеча і тупик. Мовчить годинник, ставши непотрібним. Мовчать книжки, портрети чужаків – Немов поснули, витягнуті скопом. Сон досягає безвісті віків, Всесвітній сон, прийдешній за потопом. Ми всі під ним - за їжу, і за страх, Всі служимо державі чи персоні. Радіємо топтати, як комах, Обранців долі мучитись безсонням. Радіємо дрібницям золотим, Звичайним вдачам вивченого хама, Блудницям неумитим, і ...

Читати далі...

Тут дехто образився на окремі рядки мого вірша про країну щедрих матюків. У мене є ще декілька не зовсім компліментарних рядків і про нашу країну, і про наш народ, і я не збираюся закривати очі на наші недоліки. Але зараз хочу запропонувати шановній спільноті ось цей вірш: Ці прийшли від скорботи великої, У безбожному світі народжені. Їхня доля була без’язикою, Їхні предки – раби за походженням. Їхні вчинки бували бездарними, А думки і пісні – незбагненними, Їхні зрадники – вічно ...

Читати далі...