Тут пусті манери і звання ...

Тут пусті манери і звання,
Тут не владні воїни і судді.
Казиться над світом вороння,
Справжнє панство голого безлюддя,
Де окремо тіні і земля,
Де несправжнє править ілюзорним,
Де безликі зорані поля
Під крилом у воронів дозорних...

Вороже від племені біди,
Вічний стогін віри і моралі!
Ти гніздишся в душах молодих,
Де фальшиве все, окрім печалі.
Ти загидив душі стариків
Жадібним збиранням бутафорій,
Безладом змарнованих років,
Брудом перекручених історій.
Справжнє ж – сум осінньої пори,
Мертвий степ надвечір після зливи.
Справжнє – горе, тьмяні кольори
Самоти окремих надчутливих.
Та немає вибору душі,
Бо над всім нависли, наче грати,
Чорний настрій, чорні віражі
Схибленого племені дзьобатих,
Бо одна розрада – забуття,
Спогади і мрії кольорові,
І одна жадоба – до життя,
Повного натхнення і любові.
Та як плуг заорює стерню,
Так і нас задушить незворушно
Марна праця за скупу платню,
Будні злі, оточення бездушне,
Дикість дивна – бути, як сміття,
Звичай давній мучитися в парі.
Як цей світ не пекло, а життя,
Що тоді в пекельному кошмарі?