У старого Сніговія...
- 26.11.20, 20:00
У старого Сніговія
Біла шуба, білий сміх
В білій паморозі вії,
Білий котик біля ніг.
Біла шапка на хатині,
Білі думи і пісні,
Тільки очі сині-сині,
Наче ранок у вікні.
У старого Сніговія
Біла шуба, білий сміх
В білій паморозі вії,
Білий котик біля ніг.
Біла шапка на хатині,
Білі думи і пісні,
Тільки очі сині-сині,
Наче ранок у вікні.
Щось на дворі блука незриме,
Тихенько дихає на скло,
І кіт-гульвіса під дверима
Собі винявкує тепло.
У грудень просяться години,
Та ще не час для білих див:
Ще листопад не всіх покинув.
Не всі дерева обтрусив.
Над зачарованим над бором,
Де на гілках куняє мох,
Горох налущила Тодора,
Звичайний зоряний горох.
А небо добре, неозоре,
Там місяць є, і правда є.
І знову снилося Тодорі,
Як ніч з калюжі всесвіт п’є.
малюнок Олега Шупляка
До тіла ночі притулюся,
Помовчу в неба на краю,
І синій сон у сині вуса
Сховає посмішку свою.
І буде мир, і буде воля,
І щезне сум, і щезне глум,
І чумаки насіють солі,
І я посію жменьку дум.
О, де ви, осені печалі?
Хто забуттям вас покарав?
Вже до порожнього причалу
Підходить білий пароплав.
А там, на палубі магічній,
Пісні лунають несумні,
Тупцює настрій новорічний
І Миколай рахує дні.
Де вітру холодне віяло
І грушка тремтить хитка,
У полі ворон насіяла
Велика чиясь рука.
І думки тріпоче свічечка:
Що душу отут трима,
Коли вже немає літечка
І осені вже катма?
Цей сон про Вас
І наче не про Вас:
То посміхнеться, то тихенько зникне.
Вже осені розтрачено запас,
І грудень загляда у сині вікна.
Іще душа не вицвіла моя.
Іще слова не загубили змісту.
І сон цей – я.
А може і не я
Із пам’яті розірваним намистом.
Літав би сніг – не до літання.
Була б зима – зими нема.
Кульбаби зірочка остання
До неба погляд підніма.
А небо… небо непрозоре,
А сонця – наче й не було.
Там тільки вітер хмари оре,
І тане ворона крило.
Трохи вогко і зимно.
Небеса – невеселі.
Ходять подихи димні
У городній пустелі.
Не ворушиться слово.
День від інію сивий,
І Мойсей гарбузовий
Всіх давно уже вивів.
Загубився місяць по дорозі,
Темно так, хоч сонечко вмикай,
Певне, залишився вдома Бозя
І малину кидає у чай.
Якби вийшов, то було б все ладно,
І світився б серпик у вікні,
Тільки Бозі нині листопадно,
І так само, може, як мені.