Намалюйся і зникни,

А душі не тривож.

Стане осінь у вікна

Сивий сіяти дощ.

Змиє спрагу і втому,

Змінить неба фасон,

Тільки тіні знайомі

Боронитимуть сон.

А потім буде…

Потім буде все,

Чого хотілось

Літом голосистим,

Покриються туманами шосе,

І стане світ

Палаючо-барвистим.

І те, що віком

В прірву не змело,

Покинути ніколи не посміє.

І буде чай,

І споминів тепло.

І будеш ти.

І затишок.

І мрія.

Пливли човни у небі білопінні,

Везли кудись перейдені часи,

І ліс дививсь волого і шипшинно

На поле, що згубило голоси.

А в полі тім, за пагорба окрайцем,

Де сонця падав соковитий плід,

Доба у ніч скакала диким зайцем,

І у ріллю вкарбовувала слід.

Де нещодавно журавлі

На крилах несли втіху,

Зима літала на мітлі,

І світ трусила сміхом.

Світивсь крижинками мороз,

А в голубій долині

Стояв самотній верболоз,

І бачив сни осінні.

Холодне небо металеве

Повільне цокання хвилин.

Повзе дорога черешнева

Межи розораних долин.

Сидить зоря на небокраї,

Доба рушає за поріг,

Де дивний сад мене чекає,

І навіть яблучко зберіг.

Позолотили верби коси,

І у тепла немає сил.

Цвітуть останні медоноси,

Бо й досі вірують у бджіл.

Вже журавлі відголосили,

Та поховались за крайсвіт,

І павуки плетуть вітрила,

І теж збираються в політ.

А вчора було

Не так,

А вчора було

Літо,

І сонця горів

Мак

На зламі цього

Світу.

Роздолом туман

Ліз,

Останнім теплом

Дихав,

І синім дививсь

Ліс,

І думав про щось

Тихо.

Місяць. Ніч. Переїзд.

Світить вогник зелений.

Хмара втратила хвіст

Над покрученим кленом.

Тут усе мов у сні,

Біль та глузду судоми,

А на тій стороні

Щось чека невідоме.

Непрочитаний зміст.

Непроторенний вимір.

Місяць. Ніч. Переїзд.

Світить вогником вибір.

чи осінь стоїть

холодна

чи літо приносить

втіху

кохання – це завжди

немодно

кохання – це завжди

тихо

це та насолода

драйвом

якому нема

заміни

кохання – це завжди

сяйво

це сходження

на вершину

воно для душі

природне

воно не мина

безслідно…

упасти не дай

в безодню

бо звідти тебе

не видно

мал. Томаш Ален Копера

Небесна нотка сивини.

Вечірній час іде насилу.

Мовчать осінні ясени

Над тротуаром спорожнілим.

Пускає срібло водограй.

Бруківки сяє шоколадка.

І чути: стомлений трамвай

Везе кудись про літо згадку.