Коли закінчиться любов,

Я не залишусь в світі цьому,

У шепотінні молитов

Я розчиню журливу втому.

Не кину я на землю тінь –

Вже відходила все, що можна,

Полону нових поколінь

Мине душа моя безбожна.

Потоком вистражданих слів

Не буду битися об скелі,

І жебраків, і королів

Оті слова минуть оселі.

І не почують більше дні

Мої ледь-ледь відчутні кроки,

І почуття мої чудні

Не принесуть уже мороки.

Та якщо вже сюди прийшов,

Навіщо серце захололе?

Тому прошу тебе, любов,

Ти не закінчуся. Ніколи.

25.02.2016 

І, ніби, день, такий звичайний,

І, ніби, все так, як учора,

І світлий дощик, життєдайний,

Сліди зими змиває хворі.

І, ніби, тихо засинаєш,

І серце відпуска судома,

І, ніби, ти мене не знаєш,

Та ти, нажаль, мені відома.

24.02.2016

А сегодня было пасмурно,

И водою по стеклу,

И отара тучек заспанных

Тосковала по теплу.

И качало небо клёнами,

Но молчало, как всегда,

Горделивыми воронами

Улетало в никуда.

Молодилось, не лукавое,

Но казалось стариком,

И, заросшею канавою,

Убегало ручейком.

24.02.2016

Дорога требует всегда

Смысл,

И для незнающих всегда

Новость:

Моя профессия – метать

Бисер,

И увлечение – кричать

В пропасть.

В твою.

24.02.2016

У натхненні і по совісті,

З невідомою метою,

Пише небо світлі повісті

З невагомою журбою.

Над зеленою природою,

Над блакитною водою,

Пише хмарними розводами

Та душею золотою.

Сенс життя та інші жадані

Розкриває таємниці,

Про чуттєвість нерозгадану,

Та читають – одиниці.

23.02.2016

Напилось небо чёрного вина,

Рассыпав вазу звёздных ягод мелких,

Высокая и полная луна

Как капля жира в суповой тарелке.

И хочется луною той дышать,

Забыв про дней прозрачных бессердечность,

Пределов не имеет благодать,

Да только ночь, увы, не бесконечна.

23.02.2016

Моя любовь, бессонницей воспета,

Из звёзд печальных сотканный сюжет,

Мне твоего так не хватает света

На протяженьи данных небом лет.

Без локоны щекочущего вздоха,

Без очень редких, к сожаленью, слов,

Я каждый день от жизни жду подвоха

И жду подвоха от глубоких снов.

Комок давно потерянного лета,

Душой текущей впаянный в строку,

Моя любовь, бессонницей воспета,

Всё, что я в рай с собой забрать смогу.

23.02.2016

Серое небо – обычное дело.

Дождь. Неуютность. Убогость.

Катятся капли, дождю надоело

В гордость играться и строгость.

Плачет вовсю, мягким хочет быть тоже,

Чем же он сердца-то хуже?

Кто-то понять хоть пытался? Быть может,

Дождь с человечностью дружит?

Может быть, кто-то напрасно судачит,

Дождь ведь добрее намного.

Катятся капли. Мир полупрозрачен.

Честен. Открыт и растроган.

22.02.2016

Почти весна и февраля-молчальника

Терпеть, как будто, больше не с руки,

И на балконах гроздь пододеяльников

Показывала небу языки.

И где-то март уже ходил, подслушивал,

Что говорят, зовут иль, может, нет,

На всякий случай ветром путь высушивал

И звёздный начищал ночами свет.

22.02.2016

Мої слова,

Бурхливі та крилаті,

Вам невідомий

Первородний страх,

Але як важко

Відстані долати

Та розцвітати небом

У серцях.

У вогнищах

Гучних щоденних суєт,

У паморозі

Вічної журби,

Слова, слова,

Не знаю, чи почують

Та приймуть ваші

Щирії скарби.

22.02.2016