Зібрався в небеса, юначе? Вже навіть крила десь доп’яв… Чого на небі ти не бачив? Яких таких потрібних справ? Ще відірвеш від хмари клапоть Та зіпсуєш отим грозу, І зневажати будеш, мабуть, Усіх, хто ходить унизу. Давай-но цю крилату штуку – Поріжу ножицями гріх, Це називається «наука».Ну, все. Іди. Звикай до ніг.[Приєднана картинка]

Ви дивне створіння, пані, За Вами не ходить вік, Він тихо сидить в тумані, Ховає безсилля крик, У розпачі смика чуба, Кляне на усі боки… Ви, пані, напевне згуба, Яку не беруть роки. Чи візьмуть колись? Питання, Що важко дібрати слів. Ви дивне створіння, пані, Шкода, що у царстві снів.[Приєднана картинка]

Місяць – жовтою короною, Ходить ніч – чорнява дівонька, Абоненти – по-за зоною (от приємна несподіванка!) Почуваюсь не людиною, А чиїмось відображенням, Попрощавсь давно із дниною, Розвантажуються враження. Перехожий! Хочеш споминів? Поділюсь лише хорошими, Про блакить небесних променів, Танці білих хмар над площами. Не тікай від мене мишею, Дай натішити картинами, А не схочеш – стану тишею,Та сховаюся між тінями.[Приєднана картинка]

Сховався вечір у колисці, У небі місяць – жовтий біб, Старий гармаш гармату чистить (єдиний свій убивчий хліб). Тихенько ковзає ганчірка, Гризе судома міць руки, Можливо, завтра нову дірку В собі відкриють вороги. Пробачать хай і в потойбіччя Скоріше прокладають путь, Бо зайд сюди ніхто не кличе, Чого вони тоді ідуть? Хіба їм так погано вдома, Що лізуть наче сарана? Чи сучим дітям невідомо Чим може скінчитись війна? Невже у них така спокуса, Що ...

Читати далі...

Чому ця музика невтішна? Хто смів образити її? І чим був зайнятий Всевишній? Які відвідував краї? Як Він забувся про чудове? Чи, може, це – невдалий жарт? Вона ж дитина від любові, А не затурканий бастард! Вона – своя, вона – не лишня, Вона здолати здатна щем! Чому ця музика невтішна,І тихо сіється дощем?[Приєднана картинка]

А літо буде років через сто, Коли вже буде соромно не бути, До краю моря бігтимуть авто, Кульбабок в небо рушать парашути. А зараз – капелюхи і пальто, На чоботи та черевики мода, Й нізащо не зізнається природа, Що буде літо років через сто.[Приєднана картинка]

Зоряна насіялась дорога. Тиша. Свіжість. Досить для душі. Ходить серпик місяця-дворога У вугільно-чорнім кунтуші. Обрій тішить хмарними човнами Що везуть із вирію красу, Пахне небо вічністю і снами І земля виплакує росу.[Приєднана картинка]

Вітер закоханий, Простір і тиша, Сонячний грошик Торгує лицем, Обрій природа Серпанками пише, Добре їй бути, напевне, Творцем. Запахи літа, Дороги і пилу, Відстань ховає Чиїсь голоси, Ходить стриножена Хмарна кобила, Хрумкає небо І хоче грози.[Приєднана картинка]

Я міняю коштовності снів на гріш, День у обрій пустив коріння, Тихе сонце встромляє у раму ніж Надтонкого свого проміння. Грає радіо пісню. Морозить щось Про страждання, любов та квітку, Угорі мій сусіда – великий лось Відбиває якусь чечітку. Може, чув про здорове життя в раю? Може, вірить і досі в чудо? Я заварюю кавову міць і п’ю,Та гадати на ній не буду.[Приєднана картинка]

Вище корогви! Встроміть їх у хмари! Нумо, хорунжі, не спати, брати! Хай не мине супротивників кара, Їх зачекалися в пеклі чорти. Досить шукати поганцям поживи! Досить плодити удів та сиріт! Досить топтати засіяні ниви, Хай пожалкують, що знають цей світ! Як там пістолі й мушкети? Готові? Зброя нагострена? Порох сухий? Вище корогви! Тремтіть, людолови,Праведне військо виходить на бій.[Приєднана картинка]