Кому біда, кому велике свято – Кривавим блиском тішитись мечів, Коли нечистий схоче пирувати, То вишукає скрізь побігачів, Що чубляться мов дикі, до нестями, Ладнаючи міцний країні гріб, І так засіють все округ хрестами, Неначе то єдиний їхній хліб.[Приєднана картинка]

Ой, та душа – тонке занадто діло, Що зіткане із пам’яті і мрій, Та має часто те, що не хотіла, А що хотіла – спробуй зрозумій. І будь ти хоч як сто мужів тямущий, А точного пояснення нема, Одне відомо: той, хто має душу, На світ оцей з’явився недарма.[Приєднана картинка]

Довкола стигле літо зеленіло, Носили бджоли зібрані меди, І вистачало праведного діла, І десь лихі чинилися труди: Хтось підстеляв хороших слів перину, Хтось скиртував в копиці лютий гнів, Людина хоч і божеська тварина, Уміє те, що Бог їй не велів.[Приєднана картинка]

Забута стежка. Тиша у полях. На теплий світ роса упала рано. Примарний обрій в голубих димах, І сонце йде напитись з океану. Щось вдалині виблискує вогнем. У небо сосна тягне довгу шию, Прощаючись впівголоса із днем, І я її, як рідну, розумію.[Приєднана картинка]

Неначе хтось насіяв добрі чари, Натішився роботою і зник: Дуби гіллям вичісували хмари, І потічка виблискував язик. Упертий час тягнувся на аркані, Кавалок сонця в тихім небі тлів, І не лякали думки спотикання Та брак доречних в цьому місці слів.[Приєднана картинка]

За лісом ліс, за полем знову поле, І чи він є – реальності кінець? А може не творився він ніколи? А може так жартує Праотець? А може все на місці і доречно, І в кожної піщинки власна роль, І світ оцей – дорога безкінечна Із вузликами перехресних доль?[Приєднана картинка]

Замріяно і тихо. Звечоріло. Туманом потягнуло від ріки. У небі янгол розправляє крила І струшує розжарені зірки. Рожеву стрічку вплів у трави обрій, Кудлаті сни торкаються води, І добре так, мій Господи, так добре, Що далі і не хочеться іти.[Приєднана картинка]

за обрієм сонце за обрієм туга за обрієм є недоступне мені я тихо пливу над потомленим лугом і їде туман на білявім коні тут так одиноко спокійно неспішно думки про безсмертне за руку трима за обрій не треба там дивні залишні і лугу такого там зовсім нема[Приєднана картинка]

Під поглядом літнім, У пахощах квітів, Я був непомітним Холодному світу, Холодних людей Відмороженій силі, І десь у душі Непомітно тепліло.[Приєднана картинка]

Співали півні пісню величальну, У очеретах хлюпала вода, Повітрям п’яним віяло з гуральні, Та йшла на пасовисько череда. Іще теплу не вистачало духу, У небі розплодились баранці, І за телям, згубивши капелюха, Біг пастушок, тримаючи штанці.[Приєднана картинка]