З новим роком, браття милі,
В новім щастю, в новій силі
Радісно вітаю вас

І бажаю, щоб трудяще
Те життя вам якнайкраще
Без біди минало всім,

Щоб думками ви міцніли,
Багатіли, не бідніли,
Щоб веселий був ваш дім.

В своїй хаті жить по-свому,
Не коритися нікому,
Лад найкращий завести.

Сим бажанням вас вітаю
І по давньому звичаю
Повну чарку догори!

Щирій праці Бог поможе.
Дай нам Боже все, що гоже!
Що не гоже — чорт бери!

Ой червона ружа на чолі століть.
Ой крута та круча, де Тарас стоїть
Ой крута та круча, де стоїть Тарас
 і крізь роки кличе, кличе, кличе нас!!!

В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
“Реве та стогне Дніпр широкий”, |
Щоб розбудити всіх, хто спить.

Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
 Неначе грішники до Бога
Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас -
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас!

Іду крізь свята і крізь будні,
Крізь глум юрби і суєту.
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.

( Юрій Рибчинський  )

Світе тихий, краю милий, Моя Україно...

За що тебе сплюндровано,
 За що, мамо, гинеш?

Зоре моя вечірняя зійди над горою

Даруйте радощі мої
і клопоти мої —
нещастя й радощі мої —
весняні ручаї.
Просвітле небо аж кипить,
просвітле — аж кипить.
Блажен, хто не навчився жить,
блажен, хто зна — любить.

О, кара земле, окрай гри,
бери мене, бери,
спасибі, що вгорі кипить
сонце — угорі!
Спасибі, що росте трава
і що душа жива,
і що біліє голова,
і кільчиться трава.

Спасибі, коли ти є ти,
що ти — це ти і ти,
що досить руку простягти —
і край, і грай, і ти.
І золота твоя габа —
на руті, й на піску, 
і на руках, і на губах,
і на моїм віку.

Пробудь же завжди молодим,
пробудь же молодим,
в святому літеплі води
ти сам стаєш святим.
І хай-но очі як вода,
хай — як жива вода —
але ж бо й горе — не біда,
і горе не біда.

VI.1969

       Василь Симоненко
( 8 січня 1935 - 13 грудня 1963 )

 Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

24.09.1962 

 Іван Козловський з Україною в серці

Вскоре после войны, в 1947 году, советский радиоэфир вдруг замер. Люди помнили, что такое могло произойти разве что в начале войны. Но все оказалось проще...
...на середине передачи кто-то из ЦК партии остановил трансляцию украинских рождественских колядок в исполнении Ивана Козловского. Тогда же из магазинов по всему СССР были изъяты и уничтожены его пластинки. Но рукописи не горят:

После такой истории в СССР выжили бы немногие. Однако казнить всемирно известного певца значило бы прибавить аргумент относительно кровожадности советского режима во время Холодной войны, которая как раз начиналась. Тем более что Козловский незадолго до того выступал перед лидерами СССР, США и Великобритании на конференции в Потсдаме и удостоился многочисленных комплиментов.

В 1973 году «фокус» с пластинками повторился. Козловский еще раз попробовал издать свои колядки отдельной пластинкой, но вскоре они тоже были изъяты из магазинов и уничтожены.

И для сталинского, и для либерализированного «совка» украинские колядки оказались немалой угрозой. Ведь колядки, как мало что другое, подчеркивали эстетичную неполноценность «совка». Услышав их (на фоне советских «Огоньков» и «Пионерских зорек»), человек мог почувствовать, где правда, а где нет.

Искренность «канонического» исполнения колядок объясняется тем, что Иван Козловский с 7 до 17 лет пел в Михайловском Золотоверхом монастыре. Выходя на сцену, он всегда, даже в 1930-50-ые годы, крестился. Он также пел песни украинских сечевых стрелков. Это другая школа, чем у метко подмеченных Ильфом и Петровым «достижений» советской поэзии: «Служил Гаврила за прилавком. Гаврила флейтой торговал...».

Козловский завещал похоронить себя на родине, в селе Марьяновке под Киевом, сам выбрал место для могилы, но его похоронили на официозном Новодевичьем кладбище в Москве.

Колядки и щедривки, которые победили программу «Время»