На додачу до заміток 

http://blog.i.ua/community/4958/1646704/

http://blog.i.ua/community/5755/1647790/

http://blog.i.ua/user/1614358/1647832/

адже мрії інколи матеріалізуються і збуваються - а про це мріяли мільйони

Шлюбна статистика останнім часом виглядає як соціальна катастрофа: кількість розлучень практично зрівнялася з кількістю шлюбів. На думку психологів, це відбувається, в основному, тому, що багато людей одружуються з найрізноманітніших безглуздих причин, окрім однієї істинної - щоби створити сім'ю. Відомий психотерапевт і автор численних книг Михайло Литвак розповів про те, кому вдасться створити щасливу сім'ю, а кому доведеться поповнити статистику розлучень.

Якщо є якісь розбіжності, чи може жінка підлаштуватися під чоловіка або спробувати його перевиховати?
Ні. Треба брати готову продукцію, а не напівфабрикат. Одружуватися повинні зрілі люди. А перевиховати можна тільки одну людину - самого себе. Помилилася - значить, треба розійтися. І шукати іншого.
Де краще шукати?
Тільки на роботі. Коли спостерігаєш за людиною на роботі - бачиш, яка вона насправді. Ось ми зараз з вами разом працюємо, і ви можете скласти про мене думку... А на вечорах зустрічей чи в нічних клубах - збори брехунів.
Чи змінилися потреби жінок за останній час?
Жодним чином не змінились за останні сто тисяч років.
А як щодо того, що зараз дівчата хочуть заміж саме за статусних чоловіків?
І правильно. Значить, дозрівають. Але треба і самій бути статусною. У нас, на жаль, у більшості жінок психологія латентної повії: знайти багатого чоловіка, щоб годував. А за це вони планують вести господарство і віддаватися в ліжку. Речі треба називати своїми іменами: це проституція. Однак багато є зараз і чоловіків, яких можна назвати латентними альфонсами, які шукають багатих жінок, а самі розвиватися не хочуть.
Але існує теорія, що жінка повинна лише надихати чоловіка, створювати йому комфортні умови, залишаючись в його тіні...
Ви плутаєте чоловіка з "носієм штанів". Чоловікові не потрібно, щоб його надихали. Він сам натхненний своєю роботою і її результатом. Не можна жити заради жінки чи заради чоловіка.
А заради дітей?
Тим більше не можна... Діти - це щось ефемерне. Діти, які б не були погані чи хороші, все одно у 18-20 років від тебе підуть. Чоловік і жінка ближче один для одного, а діти - це щось тимчасове. Побічний продукт нашої любові.
В результаті розлучення жінки залишаються з цим "продуктом любові", а чоловіки стверджують, що не хочуть одружуватись з жінкою, яка має дитину...
Для чоловіка (а не "носія штанів") дитина від першого шлюбу не проблема. Чому? Тому що він готовий все зробити для дитини, аби кохана була поруч. Але коли сама жінка вважає, що дитина - найголовніше в житті, вона ніколи не буде щаслива в шлюбі.
Є думка, що інститут шлюбу відмирає, що майбутнє за альтернативними видами співіснування. Як ви ставитеся до гостьової форми?
Гостьовий шлюб не такий вже й поганий. Буває, люди жили у цивільному шлюбі нормально. А як тільки зареєструвалися, стали жити погано.
У чому причина таких змін?
У тому, що людина хоче бути вільною. Формальний шлюб її сковує. Печатка в паспорті нічого не змінює для розумної людини. А для дурня змінює.

Отож, висновок один: одружуйтесь, виходьте заміж, розлучайтеся, займайтеся коханням, заводьте дітей, але ніколи не шкодуйте про це і будете щасливі!

http://zak-kor.net/ostann-novini/5365-psiholog-zhnkam-pritamann-tri-seksualn-rozladi-pedoflya-zooflya-mazohzm.html

Страшна не сама по себе хренотень
В российских редеющих кущах,
Но то, что ложится зловонная тень
На восемь веков предыдущих,
С их русской идеей про русский Эдем,
С их вечной Вандеей, владеющей всем,
Со всеми мечтами и снами,
Которые кончились нами.

На карту поставлены реки, леса,
Просторы с ветрами, полями,
История вся и поэзия вся –
Никак не уйти в пополаме!
Под знамя поставлены Пушкин, Колчак,
Романовы, Сталин и старший Собчак,
И жертвы, и те, что пытали,
Скрываются в общем портале.

Не сам ли Державин, державен и хвор,
Был предан престолу без лести?
Не Пушкин ли молвил, что все это спор
Славян меж собой – и не лезьте?
Не Сталин ли нам возвратил РПЦ?
Не Жуков ли с нами во вражьем кольце?
Под ними трещащая льдина,
На ней они все заедино.

…У нации тоже случается рак –
Поистине худший из раков;
Стоял у истоков его не дурак,
А чинный мыслитель Аксаков.
Языков, Самарин, Попов, Хомяков
Писали на лучшем из всех языков –
Не их ли ветвистые фразы
Пустили в него метастазы?

Все было – и Грозный, и глад, и Бирон,
И пытки, и бунты с коммуной,
Но вызовы, лезшие с разных сторон,
Сжирались системой иммунной.
Но время себя ухватило за хвост,
А клетки решили, что рак – это рост,
И все накрывается крепкой,
Рехнувшейся раковой клеткой.

Историю русскую, выскажем вслух,
Венчает не птица, а крыса.
Так дух нибелунгов и Шиллера дух
Когда-то нацизмом накрылся,
Легенда о Фаусте так умерла
В тени хакенкройца, под сенью орла,
И фюрером кончился Дюрер,
И Лютер от этого умер.

Ужасен злодей, но ужасней дебил,
Парашливый пафос острожный.
Хоть Пушкина Сталин еще не добил –
Теперь его шансы ничтожны.
Чего там – и Тютчев, и Блок, и Толстой
По полной вложились в текущий отстой,
А Федор Михалыч особо –
Такая в нем буйствует злоба.

Тут все состояло из двух половин –
Из ангелов и негодяев;
Читались, допустим, не только Ильин,
Но также и Франк, и Бердяев;
Однако в процессе стремленья на дно
Все эти тенденции слиплись в одно,
А жажда покоя и воли
Сегодня свелась к "Мотороле".
 
Глядишь ли в окно на весенний пейзаж:
Он скалится алчно и подло.
Сквозь крымскую даль проступает "крымнаш",
И море предательством полно.
Услышу ли поезд в ночи, например, –
А поезд стучит: ДНР! ЛНР!
Вот так побеседуешь с немцем –
А в нем проступает Освенцим.

Люблю амфибрахий, державный разбег!
Сама набегает цитата:
Как ныне сбирается вещий Олег –
Та-та-та, та-та-та, та-та-та.
– Куда ты ведешь нас? Не видно ни зги!
Шибанов молчал из пронзенной ноги.
Случайно средь шумного бала
Шипя между тем выползала...

Пространство, родство, большинство, торжество,
Горючая жидкость и рухлядь…
Но что нам останется после того,
Как эта конструкция рухнет?
Как только эпоха свершит самосуд,
Название "русский" к чему отнесут?
Ведь все эти рожи, о Боже, –
Развитье традиции тоже?

…Как только рассеялся черный туман,
Тогда, в назиданье внучатам,
Остатки спасти вознамерился Манн,
И "Фаустус" был напечатан.
По правде сказать – ничего он не спас:
Остался от фауста ржавый каркас.
В преддверьи последнего часа
У нас уже нет и каркаса.

Вот в это уперлись слова и дела
Искателей правды и света.
Победа – их общей победой была,
И общим вот этим – вот это.
Меня утешает лишь то, что иду
Ко дну в этом общем бескрайнем ряду,
Где все как в наброске любимом –
Россия кончается Крымом.

                         Дмитрий Быков