Теленькає годинник-розбишака... Залізу у прадавню дивну шафу - Дістану прадідів важкі скарби. Там - гомін велелюдної юрби, Там - плин спокійний чарівної річки, Там - круків перекрак і дзвін синички... Усі віки, усі роки і дні У мить одну промчали у мені. Чого не знаю - те умить згадаю - Весь біль, всю радість степового краю...

Сонце буде. Й небо буде. Буде - вітер і вода. Будуть злі і добрі люди. Буде складність Й простота. Буде щирість, буде правда, Буде музика й слова. Буде біль, і буде зрада. І реалії, й дива... Лиш мене - колись не буде... І коли піду в імлі - Знаю: хтось та й не забуде, Що ходила по землі...

Сама постелила. Лягла - сама. Навіть думати - заборонила. Його - нема. Підходить зима до свого останку... А завтра ізранку дивитимусь сумно в вікно. Давитимусь кавою. А вино - Залишу На свій вихідний. Й сумлінно запишу У пам'ять-сувій, Що - знову - не мій... Давно, як давно Ти щез, ти розтанув, У згадку лиш канув, У дні, що минули. І я не почула, Як тихо пішов... І смуток зійшов Великим, величним, Пробудженням вічним від спраглого сну. Я ляжу - Та знов не засну...

Читати далі...

Запечатано словом, Затавровано білим листом, Все, що жило в мені, І усе, що раділо. Я іще не готова Стати темним вікном, І забутим вінком, Залягли десь на дні - Неминуче й невміло. Не готова до зради, І не вмію поради Своїх вчинків і слів Вичеканювать дзвінко. Лиш - зостануся радо Схлипом зимнього саду, Смутком темних кутків, Сном самотньої жінки. Зойком тихим і болем, І засніженим полем, Чистим ранком морозним І бокалом порожнім...

Вчорашній день я згадую сьогодні... А завтра - це сьогодні стане - вчора, І те позавчорашнє горе Зійде, зітреться вщент напередодні Подій яскравих і сміливих - З'єднання душ двох нещасливих... А вчора - горе це чи щастя? Чи розпач, а чи млосна втіха? Й обрАз закіптявлений віхоть Торкавсь буття до злості часто. Й єдине, вічне, радісне і щире Пішло укрив розщербленим пунктиром...

Довкола гамір, шум... і натовп у екстазі, Немов молитву, ловить тихі фрази... Скипає, шаленіє у жалю Від слів простих "тебе люблю..." ...А я - усе продовжую любити! У світлі, в темряві, у пустоті, у квітах, Продовжую картатись і кричати - Нечутно, німо! Для усіх - мовчати. Й хапати твої очі у мигтінні Вогнів, шумів, і мови жеботінні, І животіти настроєм, і пити Палке очікування сплющеної миті. Й судома сполохом майне у скронях, І задрижить бажання у долонях, В словах...

Читати далі...

Той вірш написаний давно... І різні чули його люди. Можливо, правди в нім не буде, Та він для мене - мов вино - П'янке, терпке... цей смак забути Не можу я через роки, Бо тої дивної отрути З твоєї пила я руки...

Ти - не знаєш. Я - не знаю. Загубились У собі. Не чекаєш. Не чекаю... Ні мені, А ні тобі - Не пізнати, Не відчути Біль утрати, Біль спокути. Бо - не мали. Бо - не вміли... Було мало, Було біло, Чисто так І так разюче! Дивний смак І смак пекучий - Не пізнаний, Не жаданий... Лише - рани, Стерті рани Залишили У минулім. Відболіли. Відстаждали. І назавтра - Все забули...

Промчав по обрію очей Промінчик босий... Із серця спрагло потече - мов спів срібноголосий - Тоненька нитка болю. Сумую за тобою... За порухом твоїм... Щодень я плачу. Вустам шепчу чужим - "Карай, палаче..." Просипався зерном у сміх Сліпий окраєць... Й, впустивши шанс на гріх, Постукаю до раю.

А я щаслива - аж на цілий світ! Бо ти сьогодні знов прийшов нежданно... І голос твій пророкотів "Привіт!"... Прогуркотів! Промуркотів... Прошепотів - пролагідно...проніжно... прочеканно...