Сині, жовті, Зелені, білі, Трохи з рожевим І з фіолетовим - Різні за кольором Всі мої біди. І трохи - відверті, І трохи з секретами. Мертві, живі, Уявні, приховані, Різні за густотою І наміром, Та всі вони - лише До мене приковані, Мої - за часом, Об'ємом і напрямом... Приймаю їх щиро, Тихо і зболено - такі відразливі Й дивно-покірні. Мною, моєю душею Їх холено, От і приймаю їх, Бо вони мені - вірні.

Розміняли хвилини любові І дні. І чекали невпинно На срібному дні, Що потушить буденне Той спалах. І що інші хвилини Запалять День новий, нову ніч, нову пісню... І що буде - й чи буде? - Опісля Спокій в фразах І тиша - наскрІзно. І схопились - відразу! Та було... запізно

Прийди в мої сни - Я прошу, я благаю... Для тебе я серце своє відчиняю. В чеканні потужному тої весни, Що впаде, мов дощ, в мої зболені сни. Прийди в мої мрії, у повінь думок, У пісню, що ллється, мов срібний струмок, Що зблисне прозоро і весну посіє, Що створить із снів ту посріблену мрію. Ввійди у життя, В кожен день, В кожну мить! Постань оберегом у битві століть. Мене розгорни, немов книгу буття - Ввійди в моє спрагле, прогіркле життя. Просійся пшеницею, житом...

Читати далі...

Шершаві, спраглі, дикі - Вуста - немовби скрики. Вуста, мов сум, завмерли, Вуста - мов біль - пошерхли... Шепочуть злу молитву... І прагнуть попалити І м'якість, і відвертіть... Ідуть у наступ вперто! Торують шлях розлуки, Вливають трунок муки, Зшивають слово болем, Ведуть у сон з собою... У сон - німе чекання. У сон - дзвінке прощання, у дивний сон печалі, Вуста - сухі коралі...

Моя мета - далеко не свята... Для праведників - Ні! - бо з бруду... Чи світ не той? Чи я не та? Не тою - не святою! - буду. Й, мабуть, довіку я нестиму Мету-каліку... І нестримно Хотітиму...всьогО! Та більш за все - Того, Чужого, Забороненого, Вже - не мого - Кохання. Хеппі енду. Відсунься, праведник! Чекання На рай - Не буде. Буде лише вкрай Знервована особа, Що вірить Глобі, читає Камасутру та зрідка посуд б'є... І скрізь, усюди, Завжди, всім Безглуздо...

Читати далі...

Дві жінки спрагло п'ють з долоні. Одна - вже мати. Друга ще у лоні дитину не носила, Їй щастя - лише мати, а другій вже несила... Проб'ється ніжність раптом Крізь руку... Пам'ять знов - Воскрешує любов... І Доля пестить їх обох, Від зла оберігає Бог. Та чи одягнуть ці жінки З ромашок степові вінки У сонячні щасливі дні - Не знать ні людям, ні мені...

А мені врешті-решт - все одно, Що про мене подумають люди... Я - немов недозріле вино - Граю, рвуся назовні... Й так буде - Красень-див, винороб молодий, Зірве пломбу із бочки-мене, Покуштує нектар золотий, Поцілує у душу... Хмільне Та іскристе вино - моя суть... Виллюсь в ківш молодцю-виноробу. І як схоче він так ризикнуть - Не забуде цю вкрадену пробу... )))

Упевнена грація кішки Майне через снів огорожу... Напевне, я заздрю їй трішки, Бо щезнути так я не зможу - Щоб м'яко й нечутно у чорну Примхливість зануритись плавко... ...Я ніч цю руками розгорну - Й перетворюся - на Мавку...

Усю печаль вселенську я вберу у себе. І сльози, що палили очі, розтоплю. Так довго й недосяжно - йти мені до тебе, Й від цього я ще більш тебе люблю...

Відчиняю я серце - лети! Та у нім залишаєшся вперто... Ні прогнати тебе, а ні стерти - Необачно заплутавсь в нім ти. Серед безлічі зайвих дрібниць, У тенетах мовчанок і бруду, Серед сліз, і зітхань, і облуди Ти завмер, нахилившися ниць. Мов маленький метелик у сітці, Втратив сили, принишк і завмер... Часом здасться, що ти в нім умер, Проклинаючи плетива всі ці. Та лиш сонечко зблисло - ожив! Тріпотів розфарбованим тільцем, І сяйнув життєдайним промінцем, Й знову серце моє...

Читати далі...