Сонце світить - та не гріє... Я сказати не посмію, Як мені потрібен ти. Як лякаюсь самоти... Як я плачу уночі! Як сьогодні - три мечі, Три золочених мечі Болем в серце увійшли - Слова три в мені зійшли, Без останку, без жалю Схлипом: "я тебе люблю..."

Схаменутися! І піти - Лиш туди, де тебе не буде. Де не будеш ятрити ти Моє серце в роздертих грудях. Буде - світ навколо - і люди... Буде - сонце! І сміх - Удосталь... Буде чуйність, і чулість, й хто зна - Може, буде - Лиш тінь самоти. Ну, а ти - А ти... відійди! Відмежуйся від мене мовчанням, Щезни вмить З тим забутим коханням, Із життя мого геть піди... Сталось те, чого не чекала... Я свій біль у слова увібрала - І роздерла його на шматки! Я себе - сама! -...

Читати далі...

Тебе люблю... До стогону, До схлипу, До спалаху надії У очах. Аж до судоми З ароматом липи, Аж до безмежжя У прогірклих снах. І до крайнеба, І до третіх півнів, До цокотіння Золотих підків... До стужі півночі, До спеки півдня, Аби лиш... ти Любові захотів.

Прасонце примружилось хитро у хмарах, Прадавню мелодію вітер виводить, І в небі птахи свій танок хороводять... І знаю, що ми вже з тобою - не пара. Й дощем праосіннім сльоза потече, Й відлунням прокотиться шурхіт дороги. Й рука у прощанні, і кроки з порогу, І слово, не сказане нами іще...

Перегорить, переросте, перебунтує - І перейде у стан новий зболіло... Перепочине хвилю грішне тіло - І знов прокинеться, почує Зітхання поряд і тривогу, Відкине снів пересторогу, Зірветься, займеться у зоряниці - Й зійде любов у приспані зіниці...

Пелюстка ніжна білої троянди Зрадливо відірвалась від бутону. За це її байдуже зметено зі столу, Ну, а бутон - позбавлено престолу, До товстого заховано вже тому, Де йдеться про якісь заморські мандри... У цю товсту і нецікаву книжку Я заглядатиму щоразу нишком. Пелюстку ту самотню пригадаю, Що не потрапила до сплющеного раю...

І зависло вітання Поміж нами в повітрі. І яскрава вітальня... І прадавнє повір'я... І перо на подвір'ї... І подружчині очі... Галасне надвечір'я. Стиглі фрази охоче Перекочують люди. Його знову не буде - Недозрілого слова. На тонкій волосині, На хиткій павутині - І зірватись готове, Впасти в доторки сині І у погляди чорні... Я тебе перегорну, Немов лист із альбому, І заб'ється у скронях Майже щось невагоме - Всіх надій моїх втома.

Несамовито Хочу влити В твоє мовчання Я свій крик. Скажений цей, Безглуздий рік - Мого приниження І болю - Тобі віддати! Візьми з собою Усі мої пекучі дні. Мені залиш на дні Лиш осад. Лише спогад, Про дні, Що серце зводять До вищої розплати. Про миті, У яких Хотілося вмирати. Залиш мені Мою свободу, Мою - невизначену - вроду, І горду Мою самотність, Що дні подальші Зводить В одне бажання - Спокою. І тиші... Залиш мені... Залиш мене! Залиш лиш.

Блаженно хочеться любові! З любов'ю хочеться блаженства, Бажання мрій і навіженства, І снів - гарячих й кольорових! І хочеться також мовчання. І тиші. Й вітру шелестіння. Світанків, спокою, зітхання, Днів з прохолодою. Й терпіння...

Ми знову граємось В мовчанку... Ти - звечора, А я - ізранку. Лиш - очі в очі. Дивна гра ця - І плакать мовчки, І сміятись. Й шукати знов На глибині Очей замерзлих Стерті дні. Й завмерлі фрази На вустах, І доторки В забутих снах, І дивний сміх, І поцілунки. І шалу гріх, І візерунки Волосся на щоці... Шукати знов... І лиш вночі, Зібгавши всі Свої образи, Наважитись... Та знову фрази Затерпнуть Подихом осіннім. І поглядом Безмежно-синім В безглуздості Пустих розмов....

Читати далі...