Уявіть, щоранку, коли ви прокидаєтеся, вам дають 86 400 доларів з єдиною умовою – витратити все протягом дня. Невикористаний залишок у вас заберуть перед сном, і ця гра може закінчитися в будь-який момент. Питання: що б ви зробили з грошима?
Питання ставлю не я, а Марк Леві у книзі "Між небом і землею", і воно змушує дуже сильно замислитися. Адже такий чарівний банк доступний кожному з нас – це час!
«Ріг достатку, з якого постійно течуть секунди... Щоранку, прокидаючись, ми отримуємо кредит у розмірі 86 400 секунд життя в день. І коли ми засинаємо ввечері, запас зникає, непрожите за день пропадає. Щоранку це дійство починається знову, нам знову дають кредит на 86 400 секунд.
І ми граємо за правилом, обійти яке неможливо: банк може закрити рахунок у будь-який момент без попередження; життя може зупинитися в будь-яку секунду. Що ми робимо з нашими щоденними 86 400 секундами? А секунда життя важливіша за долар, чи не так?»
* * *
Правда в тому, що ми всі живемо, залишаючи дещо позаду.
Якби я міг прожити життя ще раз, у ньому я постарався б частіше помилятися.
Я не прагнув би бути таким досконалим і дивився б на все простіше.
Я зумів би виявитися дурнішим, ніж вийшло,
І лише дуже мало приймав би всерйоз.
Я не був би таким чистюлею.
Я ризикував би більше,
Подорожував би частіше,
Спостерігав би більше заходів сонця,
Зійшов би на більше гір,
Переплив би більше рік.
Я відвідав би місця, де ніколи не був,
Їв би більше морозива і менше бобів,
У мене було б більше справжніх проблем і менше — вигаданих.
І НАМ ТРЕБА НАВЧИТТСЯ ЛЮБОВІ, СПІВЧУТТЯ, САМОПОЖЕРТВИ.....
............................
співчуваю.... ваша сповідь викликає певні думки... уявіть, що на місці вашої бідної тваринки близька істота.... родич, дитина ... з важкою недугою. ви так само приймете подібне рішення, щоб полегшити страждання чи будете продовжувати боротися за життя?
чи кішка це не людина?
а в чому різниця?
не засуджую. просто не розумію.
Моя Фрейя мала подібний букет хвороб як у вашої кішки... вет.лікар нічим не міг зарадити... і боляче було втрачати (вона пішла на райдугу на початку війни в 22 році).... та подібних думок у мене ніколи не виникало.... хоча в останні свої дні, часи воне могла вже ні їсти, ні ходити.....
мені дуже шкода...
ви так і не навчилися любити.... можливо, це і є причина вашої самотності? всесвіт давав вам стільки шансів....
а мрії збуваються, так. тільки треба бути дуже обережним з ними, з мріями.... інколи вони реалізують не те, до чого прагнеш.... людина - дитина нерозумна. туп ніжкою - хочу! а навіщо - забула подумати))))
щастя не пункт призначення. щастя це дорога до нього....
Одного разу, вдивляючись у глибини Всесвіту, дитина запитала Бога:
- А ти що там робиш?
І серце малюка почуло: "Люблю!"
- А якщо я теж Любитиму?
- Станеш Богом...
Коли затонув «Титанік», серед тих, хто врятувався, пасажирів першого класу було практично 100% жінок і дітей.
Серед пасажирів другого класу відсоток жінок і дітей досягав 80%.
А серед народу, який їхав в третьому класі, що вижили виявилися одні чоловіки, тобто найсильніші. Вони, відштовхуючи жінок і дітей, зайняли рятівні шлюпки.
А що ми бачимо у Камерона у фільмі «Титанік»?
Все навпаки!
У кіно саме багаті пасажири хижо відштовхують жінок і дітей на шляху до шлюпок. Просто якби Камерон зняв, як було насправді, глядач режисерові б не повірив: надто вже в'їлася в кров ця формула «бідні - бідненькі і добренькі, а багаті - злі, жадібні хижаки».
Тим часом, етологи - фахівці з інстинктивної поведінки тварин - відзначають: буквальні покидьки, тобто мешканці дна - соціальні низи зграї або племені, субдоминантні особини, які стоять на найнижчих сходинках ієрархії, в особистісному плані представляють собою справжнісіньких покидьків.
Вони - гірші. І якщо зоологам шляхом різних обманних хитрощів вдається зробити вчорашнього покидька домінантною особиною, ватажком, кров'ю умивається вся зграя.
Більш жорстокого правителя, ніж вчорашній маргінал, важко собі уявити - і в тваринному світі, і в людському ...
"Не можу пояснити чому так в житті складається...."
Все, що не можна змінити, треба прийняти. Відплакати, відкричати, відсумувати. Впустити всередину біль і дати йому можливість завершитися. Найдорожчих для нас людей ми завжди тримаємо в своєму серці. Навіть якщо їх немає поруч. Поки пам'ятаємо про них, вони з нами.
Біль треба пережити. Не спустошувати себе і не рвати на собі волосся, а дати йому змогу відболіти ... Загоїтися.
І тоді буде новий день, сонце знову зійде і засяє яскраво, і будуть радісні і приємні моменти....