Журналістське розслідування було проведено відповідно до «Закону про Столицю», який регламентує взаємовідносини щодо будівельного кодексу містобудування

Що маємо по факту…

Протистояння довжиною у кілька років. Без світла, газу і води – гуртожиток по вулиці Польова, 19/8 у Києві вже давно в епіцентрі скандалів. Зношеність гуртожитку складає 81 відсоток. А значить він несе небезпеку для життя людини.

Ще рік тому мешканцям почали надсилати повідомлення, в яких їм пропонували переселити в гуртожиток за іншою адресою. Частина – а це 22 родини – дала згоду на переїзд, інша – чинить опір шляхом недопуску до будівлі працівників підприємства, підрядних організацій і представників постачальників комунальних послуг.

Люди вимагають приватизації квартир, але в Київміськбуді наголошують, що право власності залишається за підприємством. Аби захистити свої права ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» звернувся до суду з позовними вимогами (це вже 31 позовна заява) щодо виселення мешканців з аварійної будівлі, шляхом переселення до іншого житла.

Станом на сьогодні отримано чотирнадцять рішень суду про задоволення позовних вимог. Поки чекають, мешканці продовжують наражати себе на небезпеку. Чим це для них може завершитись і скільки ще протримається аварійна споруда – питання поки що без відповіді.

Трохи історії

Міський гуртожиток пролетаріату (російською: городское общежитие пролетариата – ГОП), де зазвичай селилися селяни і люмпени, що хлинули в Петроград з усієї Росії після падіння царського режиму. Досить швидко гуртожиток пролетаріату було перетворено його мешканцями в бандитський клуб, всередині якого панували злодійські закони. Завдяки ГОПу злочинність на і без того криміногенної Лигівки (району Пітера) збільшилася в кілька разів, а самих мешканців ГОПу жителі Петрограда стали називати «гопниками».

Не варто забувати і про поняття «гоп-стоп», яке навряд чи зобов’язане своїм походженням міським громадам піклування. «Гоп-стоп» на злодійському жаргоні означає блискавичний вуличний грабіж, часто із застосуванням насильства, коли жертва «береться на переляк» – улюблений прийом шпани 20-х, а також 40-х і 90-х років минулого століття.

Саме ця розшифровка з Вікіпедії точно підкреслює події, що відбуваються в одному з районів столиці України, а точніше за адресою м. Київ вул. Польова, 19/8.

Мета створення гуртожитків

Кілька десятків років тому, в 1953 році, в столиці організували приміщення для приїжджих, для чого було відкрито гуртожиток і кожен працівник підприємства міг отримати ліжко-місце. Крім цього, для скріплення осередку суспільства були створені гуртожитки сімейного типу. Згідно з правилами проживання в гуртожитках могли проживати до тих пір, поки мешканець працює на підприємстві, якщо ж мешканець по якійсь причині закінчував робочі відносини, то відразу він був зобов’язаний звільнити місце для проживання іншого співробітника.

Але в зв’язку з реформуванням країни багато заводів, фабрик, підприємств закривалися і продавалися. А співробітники роз’їжджалися по інших місцях або нової роботи, або постійного місця проживання, звідки вони приїхали на роботу.

Що пропонується мешканцям гуртожитку при відселенні і чого хочуть 30 % його складу

Але в нашій розповіді про гуртожитки відбувається зовсім інша історія. Після ліквідації підприємства або його реорганізації колишні працівники відмовляються залишати будівлю, в якому панує розруха, цвіль, щури, таргани. Гуртожиток перетворився у будинок, в якому руйнуються стіни і падає штукатурка, що несе загрозу мешканцям та їхнім дітям, які там проживають. Тобто їх здоров’я і життя – в небезпеці.

Будинок після всіх досліджень, починаючи від СЕС і закінчуючи реставраційними комісіями. визнається аварійним і не підлягає ремонту. Будівля може бути тільки демонтована.

Увійшовши в положення мешканців, підприємство-правонаступник пропонує мешканцям аварійного гуртожитку переїхати в більш нове приміщення зі збереженням не тільки ліжко-місць, як було спочатку, а й з правом отримання ордера на кімнати. І більше 70% людей переїжджають в комфортабельні для себе і своїх сімей умови.

Ось тут і починається найголовніше. І читач має право запитати, а як же інші 30 відсотків? Цей відсоток людей на превеликий подив виганяє з будинку охорону підприємства і барикадує всі входи з метою недопущення в будівлю гуртожитку не тільки працівників підприємства, але і співробітників районної, міської адміністрації, а також представників правоохоронних структур. При цьому, не зважаючи на те, що багато хто з нинішніх мешканців ніколи не були працівниками підприємства, якому належав гуртожиток. Та все ж їм ідуть на зустріч і натомість замість аварійного житла пропонують на правах договору про проживання переїхати в нову будівлю гуртожитку.

Але на цю пропозицію самозахоплювачі приміщення колишнього державного робітничого гуртожитку починають дуже дивно реагувати, відмовляючись залишати напівзруйновану будівлю. Вони замість ліжко-місця вимагають квартиру з правом приватизації або гроші на квартиру в розмірі близько 1-ї тисячі долларів за квадратний метр площі, на якій нині вони перебувають.

Саме таким чином гальмується вирішення всіх процесів в рішенні благоустрою жителів міста.

Джерело

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос – Олег Володарський

Псалом 63

Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. Сховай мене від заміру злодіїв і від зграї розбійників. Вони, наче меч, нагострили язики свої і, мов стрілами, кидають словами образи, щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють у нього несподівано і не бояться. Вони заприсяглися в злому намірі, змовляються поставити тайно сітку і кажуть: хто їх побачить? Вони вигадують усіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. Але поразить їх Бог стрілою, несподівано стріла Божа вдарить їх. Самих себе поб’ють вони словами своїми; всі, хто побачить їх, підуть геть від них. І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. Звеселиться праведник у Господі і надію покладатиме на Нього. І похваляться всі праведні серцем. Слава...

Отець Володимир Андрухів, капелан 44-і окремої артилерійської бригади, гарнізонний храм Покрови Пресвятої Богородиці у місті Тернопіль. Тільки-но під’їхавши до храму, в якому, з благословення Архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, ми мали знімати «Сповідь», цей чоловік одразу привернув мою увагу. Навіть на відстані відчувалася сила цієї людини. Дамаська сталь. Такі люди гнуться, але не ламаються. Зіткнувшись зі спротивом, вони стають загартованішими та міцнішими.

Людина із Молитвою всередині викликає неосяжне магнетичне тяжіння, хоча ззовні вона неприступна, наче Храм, в який прагнеш потрапити, проте нечистий плутає тобі стежку та водить навкруги, не даючи наблизитися. І нібито все добре і в нашому житті, і в житті оточуючих – робота, відпочинок, красиві фото та екзальтовані оповідки про «велике та чисте»… Не вистачає лише найважливішого – справжньої, істинної любові і шепоту щирої та сокровенної Молитви, котрі найчастіше народжуються в муках.

Отець Володимир був народжений в засланні. Батьків закинули до тюремних бараків, в яких і народився маленький, але гордий Українець. В цьому і є основна сила Заходу України. В цьому і полягає непокірність та незламність Тернопільщини. Вони загартовані смертями та болем своїх предків – ні в чому не повинних людей, котрі просто хотіли вільно жити на рідній землі та вільно розмовляти рідною мовою. Та ніхто не забутий, ніщо не забуте…

Отець Володимир ані слова не промовив про це. Із сумом говорив про батьків, розповідав про родину, про братів та сестер. З вогником в очах та іскрою в серці згадував Майдан. Промовчав про біль. Багатовіковий біль свого народу. Він лікує людські душі. Душі тих, хто зараз на передовій. 44-та окрема артилерійська бригада, котра боронить нас на надскладних ділянках фронту. І він, капелан, полишає усе, і чимдуж рушає на передову, де він так необхідний нашим воїнам. Промовчав, тому що він сильніший за цей біль. І робить все можливе і надможливе, аби його діти та онуки ніколи не пізнали цього болю.

Не вистачає слів, аби в повній мірі передати те почуття спокою та захищеності, котре я відчував біля цього священика. Зібраний із міріади уламків генетичної пам’яті, він своєю ВІРОЮ та ВОЛЕЮ перетворив їх на найміцнішу броню, котру не здолає ані ворог, ані нечистий.

На прикладі таких доль ґрунтується сприйняття слова «УКРАЇНСТВО». Жити по-українськи, думати по-українськи і молитися Богу та рідній та ніжній солов’їній. Це ДУХ Нації. Котрий, на превеликий жаль, загартовувався кров’ю загиблих Янголів.

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос. Я промовчав у відповідь. Мені було дуже складно. Це неймовірно – народитися в епіцентрі комуністичного пекла і залишитися духовно живим. Це подвиг – зберегти молитву і молитися на очах у хлопців, котрі ідуть у бій за святу українську землю. Це священно – не зламатися у вірі в Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ» з отцем Володимиром Андрухівим

https://youtu.be/l6q_BAt_Jlg

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос – Олег Володарський

Псалом 63

Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. Сховай мене від заміру злодіїв і від зграї розбійників. Вони, наче меч, нагострили язики свої і, мов стрілами, кидають словами образи, щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють у нього несподівано і не бояться. Вони заприсяглися в злому намірі, змовляються поставити тайно сітку і кажуть: хто їх побачить? Вони вигадують усіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. Але поразить їх Бог стрілою, несподівано стріла Божа вдарить їх. Самих себе поб’ють вони словами своїми; всі, хто побачить їх, підуть геть від них. І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. Звеселиться праведник у Господі і надію покладатиме на Нього. І похваляться всі праведні серцем. Слава...

Отець Володимир Андрухів, капелан 44-і окремої артилерійської бригади, гарнізонний храм Покрови Пресвятої Богородиці у місті Тернопіль. Тільки-но під’їхавши до храму, в якому, з благословення Архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, ми мали знімати «Сповідь», цей чоловік одразу привернув мою увагу. Навіть на відстані відчувалася сила цієї людини. Дамаська сталь. Такі люди гнуться, але не ламаються. Зіткнувшись зі спротивом, вони стають загартованішими та міцнішими.

Людина із Молитвою всередині викликає неосяжне магнетичне тяжіння, хоча ззовні вона неприступна, наче Храм, в який прагнеш потрапити, проте нечистий плутає тобі стежку та водить навкруги, не даючи наблизитися. І нібито все добре і в нашому житті, і в житті оточуючих – робота, відпочинок, красиві фото та екзальтовані оповідки про «велике та чисте»… Не вистачає лише найважливішого – справжньої, істинної любові і шепоту щирої та сокровенної Молитви, котрі найчастіше народжуються в муках.

Отець Володимир був народжений в засланні. Батьків закинули до тюремних бараків, в яких і народився маленький, але гордий Українець. В цьому і є основна сила Заходу України. В цьому і полягає непокірність та незламність Тернопільщини. Вони загартовані смертями та болем своїх предків – ні в чому не повинних людей, котрі просто хотіли вільно жити на рідній землі та вільно розмовляти рідною мовою. Та ніхто не забутий, ніщо не забуте…

Отець Володимир ані слова не промовив про це. Із сумом говорив про батьків, розповідав про родину, про братів та сестер. З вогником в очах та іскрою в серці згадував Майдан. Промовчав про біль. Багатовіковий біль свого народу. Він лікує людські душі. Душі тих, хто зараз на передовій. 44-та окрема артилерійська бригада, котра боронить нас на надскладних ділянках фронту. І він, капелан, полишає усе, і чимдуж рушає на передову, де він так необхідний нашим воїнам. Промовчав, тому що він сильніший за цей біль. І робить все можливе і надможливе, аби його діти та онуки ніколи не пізнали цього болю.

Не вистачає слів, аби в повній мірі передати те почуття спокою та захищеності, котре я відчував біля цього священика. Зібраний із міріади уламків генетичної пам’яті, він своєю ВІРОЮ та ВОЛЕЮ перетворив їх на найміцнішу броню, котру не здолає ані ворог, ані нечистий.

На прикладі таких доль ґрунтується сприйняття слова «УКРАЇНСТВО». Жити по-українськи, думати по-українськи і молитися Богу та рідній та ніжній солов’їній. Це ДУХ Нації. Котрий, на превеликий жаль, загартовувався кров’ю загиблих Янголів.

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос. Я промовчав у відповідь. Мені було дуже складно. Це неймовірно – народитися в епіцентрі комуністичного пекла і залишитися духовно живим. Це подвиг – зберегти молитву і молитися на очах у хлопців, котрі ідуть у бій за святу українську землю. Це священно – не зламатися у вірі в Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ» з отцем Володимиром Андрухівим

https://youtu.be/l6q_BAt_Jlg

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос – Олег Володарський

Псалом 63

Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. Сховай мене від заміру злодіїв і від зграї розбійників. Вони, наче меч, нагострили язики свої і, мов стрілами, кидають словами образи, щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють у нього несподівано і не бояться. Вони заприсяглися в злому намірі, змовляються поставити тайно сітку і кажуть: хто їх побачить? Вони вигадують усіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. Але поразить їх Бог стрілою, несподівано стріла Божа вдарить їх. Самих себе поб’ють вони словами своїми; всі, хто побачить їх, підуть геть від них. І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. Звеселиться праведник у Господі і надію покладатиме на Нього. І похваляться всі праведні серцем. Слава...

Отець Володимир Андрухів, капелан 44-і окремої артилерійської бригади, гарнізонний храм Покрови Пресвятої Богородиці у місті Тернопіль. Тільки-но під’їхавши до храму, в якому, з благословення Архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, ми мали знімати «Сповідь», цей чоловік одразу привернув мою увагу. Навіть на відстані відчувалася сила цієї людини. Дамаська сталь. Такі люди гнуться, але не ламаються. Зіткнувшись зі спротивом, вони стають загартованішими та міцнішими.

Людина із Молитвою всередині викликає неосяжне магнетичне тяжіння, хоча ззовні вона неприступна, наче Храм, в який прагнеш потрапити, проте нечистий плутає тобі стежку та водить навкруги, не даючи наблизитися. І нібито все добре і в нашому житті, і в житті оточуючих – робота, відпочинок, красиві фото та екзальтовані оповідки про «велике та чисте»… Не вистачає лише найважливішого – справжньої, істинної любові і шепоту щирої та сокровенної Молитви, котрі найчастіше народжуються в муках.

Отець Володимир був народжений в засланні. Батьків закинули до тюремних бараків, в яких і народився маленький, але гордий Українець. В цьому і є основна сила Заходу України. В цьому і полягає непокірність та незламність Тернопільщини. Вони загартовані смертями та болем своїх предків – ні в чому не повинних людей, котрі просто хотіли вільно жити на рідній землі та вільно розмовляти рідною мовою. Та ніхто не забутий, ніщо не забуте…

Отець Володимир ані слова не промовив про це. Із сумом говорив про батьків, розповідав про родину, про братів та сестер. З вогником в очах та іскрою в серці згадував Майдан. Промовчав про біль. Багатовіковий біль свого народу. Він лікує людські душі. Душі тих, хто зараз на передовій. 44-та окрема артилерійська бригада, котра боронить нас на надскладних ділянках фронту. І він, капелан, полишає усе, і чимдуж рушає на передову, де він так необхідний нашим воїнам. Промовчав, тому що він сильніший за цей біль. І робить все можливе і надможливе, аби його діти та онуки ніколи не пізнали цього болю.

Не вистачає слів, аби в повній мірі передати те почуття спокою та захищеності, котре я відчував біля цього священика. Зібраний із міріади уламків генетичної пам’яті, він своєю ВІРОЮ та ВОЛЕЮ перетворив їх на найміцнішу броню, котру не здолає ані ворог, ані нечистий.

На прикладі таких доль ґрунтується сприйняття слова «УКРАЇНСТВО». Жити по-українськи, думати по-українськи і молитися Богу та рідній та ніжній солов’їній. Це ДУХ Нації. Котрий, на превеликий жаль, загартовувався кров’ю загиблих Янголів.

Він дивився на мене по-батьківськи… хотів побачити в моїх очах усвідомлення того, про що не було сказано вголос. Я промовчав у відповідь. Мені було дуже складно. Це неймовірно – народитися в епіцентрі комуністичного пекла і залишитися духовно живим. Це подвиг – зберегти молитву і молитися на очах у хлопців, котрі ідуть у бій за святу українську землю. Це священно – не зламатися у вірі в Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ» з отцем Володимиром Андрухівим

https://youtu.be/l6q_BAt_Jlg

Ці хлопчики та дівчатка в військовій формі щось зачепили в моєму серці – Олег Володарський

Молитва-подяка української душі

Всещедрий і ласкавий Боже! Зі сльозами на очах я припадаю перед Твоєю величчю і не в силі виразити словами того стану моєї душі, коли серце наповнюється любов’ю до Тебе. Яке щастя, який дар з неба – народитися й жити на українській землі! О, Боже мій! Ти – неперможний у Своєму милосерді. Ти – неперевершений у Своїй премудрості: щедрість Твоя не має меж і в усьому видно діло рук Твоїх. Могутній Дніпро і зелені Карпати, блакитне небо і золотисті ниви – земля наче казка: мова чарівна і пісні солов’їні, а вишивки які! Люди добрі й щирі, працьовиті і розумні та, перш за все, – побожні.

Понад тисячу літ минуло, як світло Христової Євангелії засяяло на нашій землі, і ми стали дітьми святої Вселенської Церкви, яким Ти, Господи, доручив органічно з’єднувати, взаємодоповнювати і взаємозбагачувати християнські традиції Сходу і Заходу. За Твоїм, Господи, провидінням, Україна двигає важкий хрест на Голгофу. Морем крові і горами невинних жертв засвідчили українці свою вірність до Тебе, правдивого Бога, бо тільки Ти, Господи, – правда, шлях і життя вічне! Куди нам без Тебе?

Упродовж віків темні сили зла намагалися стерти Україну з лиця землі й, зокрема, через те, що ми стали твердинею християнства. Рідко який народ у світі пережив стільки страждань, скільки випало на долю України. Але ми відважно боролися за святу віру і з любов’ю вмирали за правду; приносили Тобі, Господи, в жертву щонайдорожче – наше життя і клали його на вівтар свободи. Нас катували окупанти за любов до колосочків, а ми відплачували їм хлібом; нас винищували за доброту, а ми давали їм воду; нас вивозили з рідної родючої землі у дикі простори на край світу, а ми молилися за них. «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне!»

Дякуємо Тобі, Господи, за те, що наш український народ ніколи не був окупантом і нікого в ярмі не тримав, бо що людині з того, коли весь світ здобуде, а душу свою занапастить. Хоч і тернистий шлях випав на долю України, але в тім наше щастя, бо через вузькі ворота входять до Царства Небесного. Ми живі сьогодні, розумійте народи, і ще не вмерла Україна, бо з нами всемогутній Бог, Який запевнив нас: «Я з вами по всі дні, аж до кінця віку!» Амінь!

Державний навчальний заклад «Тернопільський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою». Затишне містечко Збараж на Тернопільщині. Будівлі коледжу, а неподалік озеро, старовинний замок, чудовий парк… Під час канікул більшість курсантів коледжу роз’їхалися – хто по домівках, а дехто на море, завдяки волонтерам.

Діти… 15-16 років… Ці хлопчики та дівчатка в військовій формі щось зачепили в моєму серці. Чисті та розумні обличчя. Зібрані та привітні. Вони подорослішали нашивками жовто-синьої святині. Як же вони відрізняються від тих, для кого не існує війни! В цих, таких вже дорослих, дітях відчувається жива та пульсуюча Україна.

Не просто було знімати ці «Сповіді». Переді мною були люди, котрі подорослішали ВІЙНОЮ, обравши свій життєвий шлях. Усім нам болить війна. Та дивлюся на цих дітей і розумію – вони не тільки здатні здолати зовнішнього ворога, вони не дозволять і внутрішньому ворогу знищувати їх Україну. Загартовані відлунням війни, ці діти – ИНЧИЙ ВИМІР України. В них ВОЛЯ замість байдужості, завзяття замість смирення. Сльози виступають на очах, коли усвідомлюєш не лише страшну ціну Божого випробування війною, а й його неосяжну ЦІННІСТЬ.

Кравець Ангеліна Василівна. Задаючи запитання, на які Ангеліна відповідала щиро та привітно, відчував як крається моє серце батька і українця. Вона любить свою країну. Усвідомлює всю відповідальність обраного шляху. Вона ПРИСЯГНУЛА Україні. Під час війни, на очах у Бога і Нації, вона свідомо присвятила себе служінню своїй землі.

Інколи діти, вчинивши щось, обертаються на нас, спостерігаючи за нашою реакцією. Та Ангеліна вже зробила свідомий вибір і не потребує нічийого схвалення. Ані на мить не сумнівається в ньому. Уявляв собі почуття батьків Ангеліни, коли, наче вчора, вони заплітали їй коси, ведучи в перший клас, а вже сьогодні вона – майбутній військовий, котрий носить форму і вчиться військовій звитязі.

Виправка. Стриманість. Впевненість. Зібраність. Це військова школа життя. Зі мною говорила не дівчинка, зі мною говорила майбутній український офіцер. Як же швидко вони дорослішають! І які ми сильні тим, що у нас такі віддані своїй Україні діти. Наші діти.

Шульга Олександр Олегович. Сашко мій земляк. Він з Білої Церкви. Стриманий та спокійний. Трохи сором’язливий. Він розгубився, його бентежили камери, та коли мова зайшла про його сім’ю, Сашкові стало набагато легше. Одразу відчувається, який міцний зв’язок між членами його родини. Він дійсно черпає сили із тієї любові, що панує в їх родині, а наснаги йому додає почуття відповідальності перед найріднішими. Завдяки цьому такі хлопчаки і стають найкращими. Вони небагатослівні, та в їх очах відданість і турбота.

В його родині п’ятеро дітей. П’ятеро хлопців. Двоє старших працюють і допомагають мамі ставити на ноги молодших. Яке неймовірне тепло в його голосі, коли мова йде про сім’ю. Яка повага, коли він думає про братів. Дитина, котра знає ціну всьому, котра цінує та шанує кожен шматок хліба. Його молодший братик також вступатиме до коледжу. Також мріє стати офіцером та бути якомога ближче до брата. Сашко дуже чекає на нього.

Неодноразово бачив, як Олександр тренується на майданчику у вільний час. Цей хлопчина вміє викладатися на повну. Саме такі і досягають успіху – ті хто віддаються власній справі, не шкодуючи себе.

Тут, в коледжі, вже будується інша Україна. Відчуваю нестерпний біль від того, що моє покоління не змогло, не впоралося, і одночасно неймовірно гордість від того, що знаю напевне – вони зможуть. Дякую Богу, що маю змогу усвідомлювати та спостерігати, як Господь мудро відбудовує, відроджує нашу Націю. Батьку Небесний, Вчителю наш, вклоняюся величі, мудрості та милості твоїй.

Авторська програма «СПОВІДЬ». Герої програми: 

Аліна Кравець та Олександр Шульга

https://youtu.be/mqUGyaNDd-o

Как пишет «Депутатский контроль» (https://dep-control.info/?p=109932), кандидат от ЗЕ-комнады в 135 округе снял свою кандидатуру с выборов. Об этом кандидат в народные депутаты Украины по 135 избирательному округу от политической партии «Слуга народа» Алексей Леонов завил на своей официальной страничке в Фейсбуке.

«Я, Леонов Алексей Александрович, кандидат в депутаты Верховной Рады Украины по одномандатному мажоритарному округу №135, согласно решению партии «Слуга Народа» №14182/1-135, снимаю свою кандидатуру с досрочных выборов в Верховную раду Украины. Я решил баллотироваться на следующих выборах Одесского городского совета. Благодарю всех, кто поддерживал меня. Искренне ваш, Алексей Леонов!» — заявил молодой политик.

Отметим, что недолгая избирательная кампания Алексея Леонова сопровождалась скандалами, жалобами горожан и непонятными акциями. Судя по всему последней каплей, приведшей к данному решению, стал раскол в избирательном штабе Леонова.

Напомним ранее кандидат в народные депутат по 135 округу от «Оппозиционной платформы – За жизнь» снял свою кандидатуру в пользу Сергея Кивалова.

Капелан Юрій Матвіїшин молиться, сповідує, попри той біль, котрий рве душу – Олег Володарський

26 псалом

Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня: кого маю страхатись? Як насідають злочинці на мене, щоб жерти моє тіло, – напасники мої й мої вороги, то вони спіткнуться й упадуть. Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати.

Одного в Господа прошу, одного я благаю: жити в домі Господнім по всі дні життя мого, щоб бачити красу Господню і віддаватись роздумам у Його храмі. Бо Він мене сховає у Своїм наметі в день недолі; Він захистить мене під кровом шатра Свого, на скелю Він мене підніме. І ось тепер я голову мою підношу на ворогів, які навколо мене; принесу жертву радости в Його наметі, співатиму й у псалмах Господа буду хвалити.

Почуй, о Господи, мій голос, коли взиваю, змилуйся надо мною й обізвись до мене. В Твоєму імені серце моє каже: «Обличчя Моє шукайте!»

Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого від мене, не відпихай слуги Твого в гніві. Ти - моя поміч, не відкидай мене і не залишай мене, Спасителю, мій Боже! Бо навіть, як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до Себе прийме.

Навчи мене, о Господи, путі Твоєї, провадь мене простою стежкою, з огляду на тих, що на мене засідають. Не видай мене на поталу моїм ворогам, бо проти мене встали свідки брехливі, які насильством так і палають. Леле, якби я не вірив, що побачу доброту Господню на землі живучих! Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійсь на Господа! Амінь!

Капелан, Протоієрей Юрій Матвіїшин настоятель храму св. Трійці (село Переволока Тернопільської області).

Почувши перші звуки грози, підіймаю голову та дивлюся на небо. Не боюся, Господи, волі твоєї. Приймаю її із вдячністю та покорою. Моя країна, мій народ, моя земля приймають Твоє випробування з молитвою та любов’ю.

Іноді мені здається, що ми величезний корабель, в середині якого воєнний госпіталь. Поранені, лікарі, медичні сестри, волонтери, священники, капелани…

Одні воюють, інші живуть та вірують в наше майбутнє. Втомлені, майже знесилені… та вже незламні. Ця Нація загартована кров’ю найкращих. Заради кожного з нас хтось, ледве не щодня, вже п’ять років поспіль стає частиною Божого Воїнства. Чиєсь життя вже обміняно на твоє, жовто-синій. Не зрадь!

…Сховатися якомога далі від усіх і молитися… Не священник, не адвокат, не військовий чи волонтер. Просто громадянин України, котрому, наче повітря, не вистачає Молитви. Наче неба не вистачає очей наймужніших і, наче хліба, не вистачає довіри між нами.

Молитва творить дива. Люди, придивившись до тебе, починають з тобою говорити. Вірити. Із теплом посміхаючись, вони не бояться бути щирими перед Богом, Україною і Нацією.

І коли за спиною ікони, поруч вівтар, а навпроти – священик і капелан, ти відчуваєш в собі особливу молитву. Лише Господу відомо, як ти хвилюєшся та непокоїшся. Твій Храм, твоя Церква, з благословення архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, довіряє тобі свій Дух Божий, дає можливість відчути ту Іскру Господню, котра так яскраво палає в душах тих, хто присвячує своє життя служінню Йому, хто ділиться світлом і відкриває своє серце – українське, милосердне, мужнє.

Високий, кремезний чоловік сів навпроти мене, ми по-доброму посміхнулися одне одному і розпочали спокійний та мудрий діалог. «Сповідь». Він сповідувався і сповідував, а очі його братів у Христі уважно та занепокоєно спостерігали за ним.

Майдан, війна, їх парафії – це особливі струни в душах капеланів, дотик до яких їм дуже болить. Їм важко про це говорити. Та зараз про це вже не можна мовчати. Нація повинна знати «своїх». Саме тому під час «Сповіді» вони не просто говорять правду, вони говорять всю правду, а ми, нарешті, готові її чути.

Нація вибухнула патріотизмом, відновивши надпотужний авангард українства – капеланів, воїнів, волонтерів. Це «сіль» нашого суспільства. Сильні, вільні, справедливі. І такі категоричні та незламні з ворогом.

Капелан молиться, сповідує та сповідується, попри той біль, котрий рве душу. Він же чоловік. Українець. Воїн. А ворог зазіхнув на найдорожче – на Україну.

Та в нього своя війна. Його бій за душі воїнів, котрі ворог прагне занапастити відчаєм, ненавистю, байдужістю, не припиняється ані на мить.

А потім він повертається додому, а там очі рідних та близьких, друзів та парафіян, котрі шукають в нього розради від життєвих негараздів, сумнівів, болю та туги. Молитися. Молитися. Молитися. Він мусить допомогти. Вислухати, підтримати, сповідати, благословити, навчити…

І знову на передову. Боронити від ворога душі воїнів. Наповнювати їх божими любов’ю та милосердям, дарувати тишу та спокій в молитві.

Неймовірні душі у капеланів… Глибокі. Рідні. Ці душі посміхаються очима, утворюючи ледь помітні зморшки в кутиках українських очей. І молитва… Вічна і грандіозна. Невпинна. Віра у них безкрайня. Скільки любові має бути в серці у капелана, щоб нею можна було лікувати і чужий, і власний біль?!

У нашого Храму величне майбутнє. Клята московитська потвора віками вчила нас, що ми маємо страждати та вмирати заради вигаданих нею цілей. А невдовзі після того, як ми зуміли втекти від цієї жахливої ідеології рабства і страждань та почали викорінювати її із себе, червоний диявол приніс біль та смерть на нашу землю, намагаючись знову нав’язати нам ту стражденну покору.

Та вийшло зовсім інакше. Війна пробудила в нас ВОЛЮ. І чим більше нам болить війна та смерть, тим завзятіше ми будуємо ЖИТТЯ та МАЙБУТНЄ. Ціна України – в очах загиблих Героїв, тому ми не маємо права ані думками, ані справами зраджувати її.

По-дитячому щира посмішка та сталевих характер – переді мною був воїн духа, приклад для Нації, капелан Юрій Матвіїшин. Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Юрій Матвіїшин

https://youtu.be/0CFURyhQE40

У виборчому марафоні є і нові обличчя…

До виборів залишається тиждень і напруження серед конкурентів, що прагнуть бути обраними до Верховної Ради, тільки посилюється. Для прикладу розглянемо ситуацію у виборчому окрузі №34 на Дніпропетровщині (м. Вільногірськ, Жовті Води, Верхньодніпровський, П’ятихатський, Царичанський райони).

Виборчі дублери або чорні технології на службі політ-аферистів

ВІДЕО: https://youtu.be/rZYwQevODU0

У ролику гарно описується технологія виборчих двійників, у нашому випадку – аж чотири солодкі парочки, причому Кришини, яких є два, мають ще й однакові імена. Безумовно це чорні технології на службі у політичних шахраїв.

Одномандатний виборчий округ №34

Дніпропетровська область — список

Із 20 кандидатів варто відзначити чинного нардепа Олега Кришина, сигаретного магната та бізнесмена від політики.

Виборчий прес Кришина і його депутатські пригоди

Під час дворових зустрічей з іншими кандидатами, на виробничих майданчиках і на ринках люди кажуть, що на них тиснуть, аби йшли і голосували за Кришина. Зізнаються, що за нього не хочуть йти голосувати, і є тому причина.

По-перше, за час своєї депутатської діяльності Олег Юрійович Кришин значно збагатився, по-друге, він підтримував корупціонерів й антиукраїнські закони. А саме: він не голосував за новий Виборчий кодекс, захистив депутата Розенблата від арешту НАБУ, зберіг недоторканість депутатам Лозовому і Дейдею, вимагав від Конституційного суду скасувати незаконне збагачення, був помічений у кнопкодавстві й інше, а по-третє, фактично нічого не зробив для людей, своїх виборців. https://serpom.org.ua/deputies/kryshyn-oleg-yurijovych/?fbclid=IwAR0-FdZLl0mEaQpR2O8NfxksSkdm2YbUPARZPNT0a2RBgeHa9aMxO5jjr2w

Цигарковий барон і акцизний махінатор

Секретар Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики Олег Юрійович Кришин у 2017 році в місті Жовті Води в Дніпропетровській області створює сигаретну фабрику. На підприємстві почали виробляти сигарети «Pull», вартість яких становила сімнадцять-двадцять гривень за пачку. Водночас акцизний збір становив п’ятнадцять з половиною гривень за пачку.

Секрет дешевих сигарет розкрили дві експертизи: в Міністерстві фінансів і в Київському інституті судових експертиз. З’ясувалося, що дев’ять з десяти пачок мали підроблені акцизи. На пачках з цигарками мають бути акцизи зеленого кольору – їх ставлять на сигарети вітчизняного виробництва. Проте на сигаретах, вироблених у Жовтих Водах, акцизні марки мали фіолетовий колір, що вказує на їхнє імпортне виробництво.

Олег Юрійович Кришин заявив, що це провокація, пов’язана із конкурентною боротьбою на тютюновому ринку. Народний депутат навіть був готовий судитися із засобами масової інформації, які мали намір поширювати чутки про його причетність до цього підприємства.

Декларація

Згідно з електронною декларацією, яку Олег Юрійович Кришин подав у 2018 році, він володіє шістьма земельними ділянками в селі Весняне Миколаївської області. Кожна ділянка має площу двадцять тисяч квадратних метрів.

Крім величезних володінь на Миколаївщині, Олег Юрійович Кришин задекларував ще десять ділянок, які знаходяться в місті Дніпро або в Дніпропетровській області. Всі вони записані на батьків і дочок народного депутата.

Родичі парламентарія також володіють п’ятьма житловими будинками і однією квартирою в місті Дніпро. Сам же Олег Юрійович, відповідно до декларації, у столиці мешкає в номері готелю «Київ». Площа номеру становить тридцять сім квадратних метрів.

Нові обличчя

У списку кандидатів у народні депутати – багато нових постатей, кожна по-своєму гідна, є підприємці, директори, керівник фермерського господарства, жінка – військовий медик. Здебільшого вони не мають досвіду у політиці, проте готові вчитись, аби гідно представляти інтереси своїх земляків і плідно працювати на благо регіону.

Виборцям слід уважно придивитися і зробити свій усвідомлений вибір, виходячи з об’єктивних показників. Молоді, повні сил та енергії люди, чесні й порядні професіонали зможуть зрушити Україну в бік благополуччя і процвітання. У списку кандидатів у народні депутати по виборчому округу №34 на Дніпропетровщині достойні особистості є.

https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2019/wp033pt001f01=919pf7331=34.html

Влад Литвин

Джерело

І допоможе ІП «Агро-Вільд Україна» відстояти свої права...

Днями в приміщенні Черкаської обласної державної адміністрації відбулось чергове засідання регіональної робочої групи з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств, де поряд з іншими, розглядалось звернення власника та генерального директора Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» Бертольда Карла Алоіса Вільда.

На сторінках нашого видання ми інформували читачів, як іноземні інвестори з Баварії (Німеччина) потрапили у пастку українського законодавства. У минулому році, як стверджують німецькі господарі, шляхом фальшування документів у них відібрали фірму! Новим власником став Геннадій Міхель. У його володінні враз опинилося понад 1700 га земель для ведення сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства…

Справа про незаконне відчуження власності іноземного підприємства набрала обертів. Оговтавшись від несподіванки, ошукані інвестори звернулися до суду, в прокуратуру, поліцію, органи юстиції. Поряд з цим, виконуючи зобов’язання перед орендодавцями, продовжили вести господарську діяльність. Цього року вони засіяли ячмінь та соняшник, підживили посіви, а тому сподіваються на добрий врожай.

Одначе на гарний врожай сподівається й інший «власник» – Геннадій Міхель. Він стверджує, що його працівники також засівали ці землі, а отже мають повне право збирати збіжжя. Тільки варто звернути увагу на одну цікаву деталь: розповідаючи про строки посіву, Геннадій Міхель наголосив, що посівну кампанію його фірма розпочала з 20 березня і завершила 27-30 березня, тобто на місяць раніше за іноземного інвестора. А ось збирати врожай він збирається на тиждень пізніше! Цей факт змусив членів робочої групи критично поставитись до висловлювань пана Геннадія щодо його права на збір врожаю.

До того ж, працівник журналу «Корупціонер в Україні» висловив готовність надати робочі матеріали у вигляді відеозйомок весняних польових робіт, проведених ІП «Агро-Вільд Україна». Проводячи журналістське розслідування, під час посівної представники 5 телеканалу, газети «Наша версія» і журналу «Корупціонер в Україні» тричі виїжджали на спірні поля. Селяни розповідали їм, що техніка ТОВ «Вікторія.» відразу від’їздила подалі від спірних ланів, як тільки робітники помічали журналістів з телекамерами. Про що це може говорити? Відповідь напрошується одна: про «показушність» посівних робіт та намагання Геннадія Міхеля видати бажане за дійсне. Тобто, на їхній так званій посівній робітники ганяли полями трактори з порожніми бункерами.

Бертольд Карл Алоіс Вільд

Наразі власник ТОВ «Вікторія.» претендує на врожай, до якого, за словами іноземного інвестора Бертольда Карла Алоіса Вільда, не причетний. І його аргументи, і дослідження журналістів вказують на те, що правда на боці представника німецьких інвесторів.

Таким чином, на поля Черкащини знову підкрадається війна. Причому із залученням не тільки людського ресурсу, але й техніки. Аби попередити можливе протистояння та запобігти розгортанню конфлікту, знайти мирний шлях його врегулювання, генеральний директор іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» Бертольд Карл Алоіс Вільд звернувся до членів регіональної робочої групи з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств Черкаської облдержадміністрації з відповідним проханням.

Члени регіональної робочої групи з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств уважно вислухали пояснення представників конфліктуючих сторін. Головне, на що звернули увагу, – захист прав селян на отримання паю, адже, на думку більшості присутніх, саме селяни стануть заручниками у війні за врожай.

Геннадій Міхель

З такою точкою зору не погодився Геннадій Міхель. На думку добродія, орендодавці від такого протистояння тільки виграють: вони отримають свою плату за оренду земельних паїв відразу від двох фірм – підприємства «Агро-Вільд Україна» та ТОВ «Вікторія.». Тобто цей громадянин не збирається поступатися правом на збирання врожаю. Ба! Навіть більше! Збирається відстоювати його в суді. Разом з тим, Геннадій Міхель не може назвати ні точних розмірів засіяних площ, ні витрачених на придбання посівного матеріалу коштів.

«Геннадій, ну це ж абсурд! – не втримав своїх емоцій один із членів робочої групи, якому набридло слухати нісенітниці про декілька посівів в одну й ту ж землю. – Слідчі швидко розберуться що й до чого!» Але ці застороги не зупинили Геннадія Міхеля. Новий власник ТОВ «Вікторія.» й надалі переконував присутніх у тому, що його працівники брали участь у посівній, про що в нього начебто є належні докази.

Про наявні докази щодо проведення посіву заявив і гендиректор ІП «Агро-Вільд Україна» Вільд Бертольд Карл Алоіс. Він назвав розмір витрачених коштів на посівну, підживлення і обробку гербіцидами посівів. А також зауважив, що хід посівної контролювали працівники правоохоронних органів, журналісти, а також самі учасники посівної за допомогою облаштованого на тракторах спецобладнання.

Як наголосив головуючий на засіданні в. о. голови Черкаської облдержадміністрації Тарас Висоцький, одними із першочергових завдань комісії є встановлення реальної ситуації на місці, яка ситуація з 519 пайовиками та їхніми земельними ділянками, хто їх фізично засіяв. Втім цілком зрозуміло, що одночасно дві сторони конфлікту не могли проводити посівну кампанію на одних і тих самих земельних ділянках. Отже, вирішили ініціювати дослідження доказової бази по факту власності засіву біологічних активів.

За підсумками розгляду заяви регіональна робоча група з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств Черкаської ОДА рекомендувала ІП «АГРО-ВІЛЬД УКРАЇНА» та ТОВ «Вікторія.» прийняти спільне рішення щодо врегулювання конфліктної ситуації задля забезпечення дотримання законності та громадського правопорядку під час збору врожаю і проведення польових робіт, запобігання фізичному протистоянню та порадила ІП «АГРО-ВІЛЬД УКРАЇНА» звернутись до працівників Головного територіального управління юстиції у Черкаській області з метою отримання методичної допомоги у складанні скарги на реєстраційні дії державного реєстратора з метою її подальшого подання до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Чи задовольниться такими порадами ІП «Агро-Вільд Україна»? Певно, ні. Для того, аби воно й надалі не тільки працювало, але й мало бажання залучати в розвиток сільськогосподарської галузі серйозні кошти, Україні просто необхідно мати якісну законодавчу базу, де б не залишалося не тільки дір, але й маленьких шпаринок для бажаючих скористатися чужим майном та присвоїти собі йому не належне. На жаль, допоки що наші закони дозволяють залишатися безкарними державним реєстраторам, котрі своїми діями порушують право на власність і завдають непоправної шкоди не лише інвесторам, але й українським громадянам, які уклали договори про оренду земельних паїв.

Один з інвесторів, Райнер Холленбах, коментуючи ситуацію, сказав: «Наразі я не можу нікому порекомендувати вкладати в Українську економіку, оскільки права інвесторів не захищені належним чином і в такому випадку дуже важко бути впевненим у власному бізнесі». Чи зможе новий парламент змінити цю ситуацію? Сподіваємося , що йому, за словами Президента України Володимира Зеленського, не буде все так «фіолетово», як народним депутатам попереднього скликання…

Інна КУПРІЄНКО

ВІДЕО: https://youtu.be/IpXX9MVjyrk