Любов...

Світле почуття кохання...

Коханий з тобою і нічого в світі більше не важливо і тебе не турбує. Кожний його дотик оживляє рій метеликів у твоєму животі, що лоскочуть своїми крильцями все твоє тіло...

Його міцна рука тримає твою руку... ти відчуваєш себе маленькою дівчинкою, яку він ніколи не дасть образити і завжди буде оберігати тебе. Його слова, як блаженна музика для твого серця... Нехай говорить весь час... Ти дивишся на нього з широко розкритими очима і не можеш відвести погляд... 

Він твій... Він ніколи тебе не залишить...Його обійми ніколи не дадуть тобі замерзнути... Його палке серце ніколи не охолоне за тобою...

Його губи... поцілунки.. блаженство... насолода... Ти дихаєш ним, відчуваєш його смак... Смак кохання... Коли він тебе цілує, ти не помічаєш як в тебе підсвідомо згинається нога...Як в кіно.. Ти думаєш, що таке кохання може існувати тільки в казках... що не має меж... Ніколи не перестанеш його кохати... Якби вірила в бога, то присяглася б...  Мрієш про майбутнє з ним.. Захоплюєшся ним, своїм ідеалом... Звикаєш до нього... Не можеш уявити собі навіть 5 хвилин без нього...

Він твій наркотик, на який ти підсіла на все життя... Та тобі це подобається... Бо ж він тебе кохає... чи не так...

НІ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! НЕ ТАК !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Ти просто вигадала собі все це... Він тебе навіть і не знає... Але ти знаєш про нього все...

Коли ти його бачиш, твоє серденько стискується, як в лещатах... Душа виривається з тіла... В горлі стримуєш шалений крик, який роздирає тебе з середини на шматки...

Хочеш сказати йому про своє кохання... Та розумієш, що ти не та, з ким він хоче бути...

Кожен його погляд у твій бік дає тобі сподівання не те, що він тебе побачить і закохається так само, як і ти... Ти думаєш, що станеш йому потрібна... 

ТА НІ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Він тебе не помічає... Його кожен день оточують шикарні дівчата... Він ніколи не сумує... ніколи не буває самотнім... завжди в центрі уваги...

А як же ти?????

ТИ завжди одна... Ніколи не затримуєшся у веселих компаніях. Зазвичай стоїш осторонь... Але кожної миті готова бігти, якщо він тебе покличе... Чекаєш, що він зверне на тебе увагу...

Коли він розважається з новими дівчатами, ти заливаєшся сльозами... Тобі погано... ти куриш сигарети одна за одною... попелом пропалила плащ... але тобі все одно... ти думаєш тільки про нього... і плачеш... плачеш... плачеш...

Та десь глибоко вдуші ти щаслива... Щаслива, бо можеш його бачити... ненароком торкнутися в натовпі... Ти щаслива, бо він щасливий... без тебе йому добре... і ти намагаєшся з цим змиритися... і плачеш... знову куриш і плачеш... Бо ти готова зробити все задля його щастя... Готова віддати своє життя...

Ти дала собі обіцянку оберігати його... Усіма можливими способами ти будеш робити його щасливим, але він ніколи не здогадається що все те робиш ти... Ти будеш його тінню... 

Він ніколи не буде нещасним...

А ти будеш страждати... 

В ім'я свого кохання... вічного кохання...

Цього прекрасного почуття, яке буде з тобою до кінця твоїх днів...

Почуття вбивчого кохання...

Приспів:
Я боюся Чебурашку!
Патаму ша він страшний!
Я боюся Чебурашку,
Бо він не смішний!
Я боюся Чебурашку,
Патаму ша він ужасний,
Бережися Чебурашку - він опасний! 
Я боюся Чебурашку!
Патаму ша він страшний!
Я боюся Чебурашку,
Бо він не смішний!
Я боюся Чебурашку,
Патаму ша він ужасний,
Бережися Чебурашку - він опасний!
 
Якщо не будеш їсти кашку -
Прийде Чебурашка,
І забере тебе,
Бо вже забрав сусідку Машку,
Чи, може, Дашку...
Як там, в чорта, її звали,
Факт у тому, шо ту дуру довго били й ґвалтували.
Нас батьки лякали, ми думали, шо то брехали,
Нас, дітлахів, розводили,
Тримали за лохів,
Роки проходили,
І ми виростали,
Про те, шо Чебурашка поряд, ми тоді не знали,
Сидить він у кутку,
І позно-позно ночью,
В той час, коли усі порядочні вже тихо дрочать,
Він всіх калічить,
Всіх насілує,
Всіх на фіг мочить,
Жери ту кашку, стерво, мовчки,
Чебурашка не спить!

Приспів

Создав цілу бандитську групіровку,
Включив туди Незнайку, бабу Ягу, Зайця і Вовка,
Тома разом з Джеррі, Масяню і Вінні-пуха,
Найстрашніше в Чебурашкі - його вуха!
Та зараз я виріс - мені немає діла,
До того Чікатіла
Хіба шо трошки
Я боюсь його крокоділа,
Того, котрий із гармошкою,
Доцю-кицю-пісю, з’їж ше за папу ложку!
Чебурашка не являвся мені 2 роки,
І ось приперся - стоїть - руки в боки,
А я давай хреститься, кричу: "Згинь, проклятий",
А він каже шо служив в армії, був салдатом,
Ходив в развєдку із міккімаусівським братом,
І от вернувся, буде для дітей катом!

Приспів

І ось одного разу всім дітям це набридло,
Рєшили вони зразу замочить вухате бидло.
Зловить його нескладно - ховається він у кутку,
І посміхається,
Розіб’ємо ту пику гидку!
Кричали дико: "Дай, мазафака, дай, мазафака, дай!
Пересрав нам усе дєтство - тепер помирай!"
Наконєцто!
Знай, ублюдок, своє мєсто, знай!
Гуд бай, Чебурашка, гуд бай, гуд бай!
Зловили його малюки,
Зв’язали йому руки,
Влаштували йому суд і присудили муки
Відвели у двір - і ось цей звір на площі,
Тобі прийшов кінець, муділа, не зови на помощь!

Приспів

А дітям шо? - їм тралі-валі, тілі-тілі,
Чебурашку залавілі
Його замачілі,
Кідалі камнямі, рєзалі, жглі, білі!
Стоять дітки, жують іріски,
А на асфальті чебурашкіні мізки,
Дітки все зробили тишком-нишком,
На деревах висять чиїсь кишки.
Мальчікі чебурашкиними вухами грають в теніс.
А дєвочки собі забрали його... нічого не забрали...:)
Самих слабонєрвних відвели к врачу,
Але зараз до дітей по начам став являться Пікачу!

Не стати мені хазяйкою… Я не вмію готувати, хоч як не намагалася навчитися… Єдине, що непогано в мене виходить – це вареники (тісто без дріжджів), галушки))) та бісквіт. Зварити макарони – для мене трагедія!!!!!!!!!! Ніколи не вдається досягнути такого результату, щоб всі макаронинки були окремо одна від одної і не сирі одночасно… (І чому сиру воду не можна підливати, коли та майже википіла ще до того, як макарони кидати???) З вареною картоплею завжди проблеми… Вода біжить з каструлі, як дурна…піною заливає плиту… І як не старайся, все одно, сук@, вода википить і картопля на дні згорить… Ну не так сильно я зазвичай стараюся… але все одно, коли маман з роботи приходить, то не похвалить за готову вечерю, а починає скандал ... а коли в неї поганий настрій, то і по фейсу отримати можна…. Коли одна вдома, то їм щось готове… А як такого нема, то бігаю «по бабам» точніше до бабусь, щоб накормили бідолашну внучку… А зараз розлінувалася, і я краще питиму каву і чай (через раз) з сухарями, ніж кудись іти… Але грінки жарені я обожнюю… І іноді балую себе таким делікатесом… Але вони у мене виходять не дуже гарні… Та це краще ніж нічого… Отаке я зазвичай їм)

Може хтось дасть якусь пораду… Наприклад: 1) Як зробити пересадку рук із місця звідки вони у мене ростуть і до плечей??? 2) Як навчитися не відволікатися від процесу приготування їжі??? 3) Як варити ті грьобані макарони???                                ДОПОМОЖІТЬ!!!!!!!

Паскудно так, а що поробиш…
Я наче винна в всіх гріхах…
Та чи пробачити ти зможеш,
Любові й миру вічний птах???

Але чого сумління душить?
Немов я щось роблю не так…
Та це мій мозок серце мучить:
«Не буть тобі щасливою – це факт!».

І хто правий у цій дилемі?
Яким ідеям дать життя???
Чи далі слухать серця трелі?
Чи з мозком довести все до пуття?

Серденько щебече, плаче, просить…
Кохання, що жило у ньому, воскресить…
І буде щастя і добра всім досить.
Без сліз з коханим і любов’ю жить.

Та мозок дав усім думкам тим відсіч,
Тверезо глянувши на все моє життя,:
«Любити ти не здатна! Хочеш – плач!
Та раджу я почати з каяття…»

Та що ж такого я зробити встигла, 
Що любов від мене відреклась?
Може мозок правий, в ньому сила…
А серденько своє залишу я у вас…

Хто читав дані "про мене" той зрозумів, що я боюся грому...

але вже кінець страхам!!!!!!!!!!!!!!!

Два дні тому, ввечері, в нас була ЖАХЛИВА гроза з громом і шаленою блискавкою...

зазвичай я вдягаю навушники і лягаю в ліжко, накрившись ковдрою з головою ..

.

але на вулиці було так гарно... (тому я тільки ввімкнула музику в навушниках )

ці блискавиці мене зачаровували...

АЛЕ ГРІМ УСЬОМУ ЗАВАЖАВ...

тоді я набралася сміливості і вимкнула плеєр...

але навушники не зняла...

Я висунулася на підвіконня...

хотіла відкрити вікно, та маман моя кричати почала...

але все-таки я його відчинила...

На вулиці пахло дощем і свіжістю...

блискавиці по шорному небу світилися, мов скажені...

а грім...

він підсилював усю прекрасну атмосферу грози...

тепер можу похвалитися...

однієї фобії у мене вже не стало...

тепер я люблю грім...

і 100 відсотково люблю грозу... 

Станіслав, хлопчина з виставки, був ошарашений новиною про смерть друга… Картав себе за те, що вигнав з квартири, що не допоміг, не підтримав у тяжку хвилину. Їхати до дому він самотужки не міг… У голові роєм гуділи думки, руки тремтіли… Він замовив таксі і поїхав до свого будинку. Спати він нормально не міг, тому, як людина віруюча, на ранок він зібрався піти до церкви. Вранці зателефонував водію з фірми, щоб той забрав його тачку… До церкви Станіслав вирішив йти пішки, хоча була жахлива спека. Та по дорозі зустрів двох дівчат у довгих спідницях… тож він, напрягши свої мізки, здогадався, що вони теж в церкву. Він привітався, вони розговорилися.  Зайшли в церкву… Станіслав пішов на сповідь до попа, а близнючки залишилися у натовпі старушенцій і затурканих тіток… і де-не-де виднівся молодий юнак… та сьогодні їм це непотрібно…. Вони не слухали проповіді… Вони складали план дій… Стасик розповів про всі свої переживання… І відвалив сотню баксів на пожертву церкві… За це священик з радістю відпустив усі гріхи)))… І з чистим сумлінням Стас пішов до виходу, де його чекали сестри Аня і Яна… Відчувши себе сповненим сил і перегорнувши чистий аркуш книги свого життя, він запропонував дівчатам піти в ресторан у трьох… (Стасик наш, збочинець ще той… Завжди мріяв про секс у трьох… але щоб із сестрами та ще й близнючками… то був апогей його бажань… хоча ні… ще достатньо збочень вертілося в нього в голові.). Та дівки відмовили, і натомість запропонували поїхати до них до дому… Вони домовилися про місце зустрічі і розійшлися. По дорозі до дому він дякував богу, так як вважав, що це його подарунок… Прийшов назначений час, і Станіслав, як людина ділова, пунктуальна, прийшов раніше на декілька хвилин. Він чекав їх 20 хвилин, ще 20… Потім розчарувався, припустивши, що то була звичайна найобка. Але не встиг він закінчити свою думку, як з тіні вийшли ВОНИ… То були справжні жриці кохання… Одна в чорному, інша в білому… Блондинка і брюнетка… Вони взяли його під руки і пішли до машини…  В машині було темно… І їхали вони дуже швидко… Ті дві бестії підпалювали атмосферу постійними ніжними поцілунками і пестощами… Нарешті… Приїхали… Він ледве витримував… Вони завалилися до спальні… Роздягли його… прив’язали до ліжка… зняли свій одяг… Всунули йому в рота кляп… Він ніколи не міг уявити, що таке може бути з ним…  Вони підійшли до шухляди… взяли 2 ножа… Це його насторожило… Та коли вони почали різати його тіло, то він забув про всі свої плотські утіхи… Вони вирізали його серце… Напилися його крові… Зґвалтували по черзі мертве тіло… Покликали водія, той поклав серце у склянну банку з розчином і поставив на полицю… до інших… сердець… Забрав тіло… і пішов…

Близнючки лягли спати вдоволені… Залишалося чекати наступної неділі…

Він переживав Її смерть жахливо…Впав у депресію…І знову почав приймати наркотики… Через це він посварився зі своїм другом, і в результаті той вигнав його з квартири. Йому довелося найняти якусь комірчину на горищі… Зібрав усі свої речі і пішов…
Він продав усе дороге, що в Нього було… всі гроші Він витрачав на дозу…
Він сидів на підлозі в майже пустій кімнаті. Із меблів там була лише старенька табуретка і великий годинник., який на той момент бив 3 раз із 12. На вулиці все затихло. Навіть дощ, який супроводжував всю п’ятницю. Не було чути галас компаній «під шафе», вогні машин не мелькали на довгій річці дороги.
На стільчику стояла свічка. Горіти їй залишалося ще не довго… бо значна частина воску вже заповнила маленьку чашку, в якій стояла свічка… Язичок полум’я здавався живим… такий ніжний, тендітний… але ніколи не дасть торкнутися до себе… Цей маленький вогник освітлював кімнату, але в той же час закутував у тінь більшу її частину…
На Його обличчя теж падало світло, але розгледіти було неможливо. У лівій руці він тримав фото. Зображення розгледіти не можна… його закутав морок… Цого рука помітно тремтіла… Може через хвилювання чи душевні переживання, а, може, просто ременем сильно затягло руку… У правій руці він тримав шприц. Під п’ятий удар годинника голка увійшла в руку, на якій було уже не мало шрамів… По брудним венам поплив яд… Він стиснув руку в лікті, скинувши ремінь з руки… В його очі блиснуло світло. Вони блищали так, ніби літнє сонце відбивалося у кришталево-голубій воді. Але за мить блиск зник і очі здавалися мертвими… Блищали тільки сльози на його щоках… Він згадував її… Картав себе за те, що дозволив їй поїхати… На сьомому ударі почав благати у неї прощення…
Дев’ятий удар…
Десятий удар…
З мороку з’явилася рука… потім силует… але то був не силует коханої... Силует подав йому руку…Він підняв голову… Поклав шприца і подав руку у відповідь…
Вони пішли в морок… Свічка погасла…

Приїхавши вранці навідати друга, хлопчина з виставки застав міліцію та лікарів біля того будинку… Лікарі встановили… Викинувся з вікна під впливом прийнятих наркотиків… Фотокартка коханої була поруч… заляпана кров'ю.

Ніколи Вона не проявляла ніяких організаційних здібностей і ніколи не брала участі у якихось масових затіях. Хоча їй дуже хотілося… Але Вона боялася осуду, боялася, що її ідеї та намагання здадуться всім тупими і не цікавими… і ще… Вона боялася людей! Саме через це у неї не було друзів. Вона з тремтячими руками від хвилювання заходила в метро чи в якесь інше людне місце…  Лише музика її рятувала…  Вона не знала, що буде, коли почнеться новий навчальний рік в університеті. То буде перший раз на перший курс… У школі вона не навчалася, бо її батьки могли забезпечити Їй вчителів, що займалися з нею вдома.   І одного дня взяла вона свій рюкзак, навушники з плеєром і пішла до річки. Вона любила там бувати. Маючи талант художника, Вона приходила туди по натхнення. Але коли Вона уже підходила до того місця, то побачила хлопця. Він сидів саме там, де завжди сиділа Вона. Та нічого йому говорити вона не збиралася… Похнюпившись, розвернулася на 180 градусів і пішла до дому… Вкотре не намагаючись відстояти свої інтереси. Та якимось шостим відчуттям зрозуміла, що до неї хтось біжить. Але обернутися побоялася. Хтось взяв Її за руку. Вона стояла непорушно. Враз перед Нею з’явився той самий молодий юнак. Знявши один навушник, вона стояла, дивлячись у підлогу, бо підняти очі боялася. Та Він вибачився і намагався познайомитися. Зізнався, що вже багато разів спостерігав, як вона малює і , як підспівує музикантам у плеєрі. (Ці слова примусили Її обличчя почервоніти.) Вони обоє пішли до річки. Сиділи сміялися, говорили…Вони так зустрічалися впродовж декількох тижнів. Він теж був людиною незвичайною, та вона не могла зрозуміти чому…  Одного дня вони вирішили цілісінькій день провести вдома. Вони фотографувалися, знімали відео, дивилися ТВ і ще робили багато чого, про що не варто знати всім…   Його друг працював у якомусь фонді, що влаштовував виставки молодих художників. І було запропоновано Їй виставити свої картини. Після виставки, всі були вражені талантом дівчини… І якийсь іноземець у смішних окулярах і козячою борідкою, представник художньої школи у Франції, запропонував їй поїхати на безкоштовне навчання. Вона була дуже щаслива і дала згоду, не роздумуючи… 

 Зрозуміло, що їм довелося розійтися. Він Її відпустив(а що залишалося робити…), хоча любити не перестав.

 Настав день відльоту. Зібравши речі, Вона поїхала в аеропорт. Зайнявши своє місце біля вікна, вона була настільки схвильована своїм майбутнім, що зовсім забула, що колись боялася людей. Тепер це для Неї було зовсім не важливо. Коли літак піднявся у повітря, Вона надягла навушники і погрузилася у звуки улюбленої музики…  Згадала, як під цю пісню, вони цілувалися, займалися коханням… Їм так добре було разом. До цього часу вона не відчувала провини…  Та Її думки перебила якась дамочка, що перелякано трясла Її руку… Знявши навушники, вона почула крики: «Смерть!!!» «Ми загинемо!!!». Їй не довелося довго перейматися хаосом в салоні… Обернувшись назад, вона побачила жінку в ісламському одязі з дитиною. Вони були обмотані вибухівкою… І зустрівшись поглядами з цією жінкою, вона закричала: «Пробач за все!!!!!» Це були останні в її житті слова…  За секунду літак в небі вибухнув…

Набравшись натхнення від заміток http://blog.i.ua/community/1631/, готуючись до екзамену із зарубіжної літератури, до мене прийшла геніальна, а може і безглузда ідея… почати писати самій прозу… Вірші у мене виходять більш-менш непогано, то з прозою мабуть тугувато…
Але чому б не спробувати…
Тож я прошу дати мені добро на мою творчість…
Побудова буде схожа на «Людську комедію» Бальзака…
Але творів буде менше… не 96 - це точно… 
Створюю співтовариство, щоб всі мої творіння були разом…

Тож починаємо…
Відкриваємо завісу…

Сьогодні ввечері зустрілася з друзями… Ну сиділи, говорили, , нічого особливого не було.  А тут хлопець моєї дівчини помічає, що я в кедах у горошок… (кеди шикарні!!! ) І він починає говорити про мій несмак, що кеди під класичний плащ (хоча вони були майже зактирі штанами)…  І пішло поїхало… Почали ми свою дискусію про нинішню молодь… Говорили про неформалів… Я на стороні захисту, а він – обвинувачень…  З’ясувалося, що він не терпить ніякого відхилення від норми… І той факт, що молодь, підтримуючи якісь субкультури, може проявити себе і віддає перевагу музиці «не формат» приводить його у стадію надзвичайного гніву . Його слова про те, що він пожме руку кожному скінхеду, «…який надрав зад якомусь металісту, панку, реперу чи комусь там іще…».  Я почала переконувати його у мирному вирішенні всіх проблем… Але він почав вихвалятися своїми «бойовими відзнаками», як він уже успішно «попустив» декількох неформалів. Я почала його переконуватиу тому, що не він суддя і не йому судити людей… І про смаки не сперечаються… Кожний має право на самовираження… не в СРСР же живемо… В Сибір уже не відсилають… А саме головне, що він то й справжніх неформалів хіба що в інтернеті чи по ТВ бачив. А молодь, яка «понтується» натягнувши на себе шмот гота чи металіста, а в навушниках – Білан…

Та це і мене бісить…

Та срачі я нікому не роздаю…

А в кінці нашої «культурної» дискусії він спитав, чому я не вдягаюся, як неформали, а вдягаюся, як «ненормальна». 

По-перше у мене немає 100 відсоткової прихильності до якоїсь конкретної субкультури…

А по-друге, нафіг мені ті шмотки ????

Якщо мені подобається рок- чи панк- музика, то через це я не перестану вдягати яскраві, різнокольорові речі і робити якісь божевільні зачіски …

Я вдягаюся, як мені подобається, а на реакцію людей (здебільшого негативну) я вже звикла… Мені навіть в кайф пройтися по своєму місту (ну як місто… містечко… ну районний центр…), яке повно старих і не дуже консерваторів, які рогами вперлися за «стадовий ефект». І в паузи між піснями чути обговорення мого вигляду і мене вцілому… І хоч хлопець моєї подруги сказав, що з такими темпами я залишуся одна до кінця своїх днів… Та мене це ніяк не тривожить…  Я за вільне вираження індивідуальності!!! Але в межах законів, і без насильства.

Перелаштовуйте свої мізки на зміни!!!!

помила кеди... ми чекаємо нового виклику...