Всіх вітаю з чим чудовим історичним святом!!!!!!!
Нехай живе наша ненька Україна вільно і незалежно ще сотні років!!!!!
Нехай подолає всі труднощі (з допомогою свого чудового народу)!!!!!!!
СЛАВА НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ!!!!!!!!!!!!!!

(залпи гармати)

УРА!! УРА!!!!!! УРА!!!!!!!!

сьогодні мені приснився сон...
наче я зламала ногу в районі гомілки...
прокинувшись, я почала перейматися проблемою: де мені взяти костилі, якщо я правда зламаю ногу...
подумавши трохи, я нічого не придумала і забула трохи про це...
але їхавши на маршрутці по невідомому мені раніше маршруту, ми проїжджали повз районну поліклініку...
а потім на іншій зупинці, коли ми чекали маршрутку перед нами зупинилася карета швидкої допомоги..

у маршрутці мені прижало ногу, і я подумала, що зараз її і зламаю...

тож я вже повністю готова до того, що точно зламаю ногу...
але мене хвилює питання про те, де взяти КОСТИЛІ????
чи їх видають в лікарні, чи треба десь купувати свої???

допоможіть... підкажіть...

закінчилася зима тягуча,
шрами від падінь, від льоду...
забулося кохання ключе...
все пішло в каламутну воду...

скресла крига на річках, на озерах,
залишилося бруд та сміття...
ніяких змін на фронтах, на аренах,
такі ж брудні залишились мої почуття.

що починалось чистим кришталем,
вже скоро чорним камнем обернулось....
і випав снігопад проблем
та не хотілось вірить, що все те добре закінчилось...

твої слова, неначе лід, кололи мою душу.
та лиш тоді збагнула, що сліпа була
тепер без почуттів я жити мушу...
після тебе нікому довіритись я не змогла.

тепер живу я з самотою один на один...
ми з нею під зорями любим ходити
у грудях маю камінь льодяний...
який весна не в силах розтопити...

бо то зробити зможе лиш кохання,
і мрію я його зустріти,
через той камінь маю я лише одне бажання:
щоб зміг мене  хтось полюбити.

Рівно 41 рік тому в містечку Кантон в штаті Огайо народився хлопчик...

Йому дали ім'я Браян Х'ю Уорнер...

він пережив багато чого в своєму житті...

(в подробицях описав свою життєву дорогу в своїй автобіографічній книзі "Long Hard Road out of Hell" )

І зараз він всім відомий під псевдонімом Мерлін Менсон!!!!!!!!

ПРИВІТАЄМО ЙОГО!!!!!!!!!!!!!!

особисто від себе, так як я їм одержима, я зичу йому успіхів у творчості і особистого щастя...

Кучу грошей і океан задоволення!!!!

Я ТЕБЕ ОБОЖНЮЮ!!!!!!!

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!!!!!!!!!!!!!

Сьогодні я передивлялася інтереси однієї моєї нової подруги... мене найбільш зацікавила українська демонологія))))))))) і давай я нишпорити в гуглі, натрапила на Вікіпедію...(не раз вона мене спасала) І що ви думаєте... сиджу, читаю там про різних Відьм, русалок, Мавок, Вихорів(до речі дуже цікавий... без живота. всі тельбухи на зовні... о дає...)... І натрапляю на ПОВІТРУЛЮ... читаю про неї, а перед очима Я САМА... і тут мене осінило!!! та я ж справжнісінька повітруля!!! тільки от крила мої при народженні хтось вкрав... тепер у мене є ціль в житті: ЗНАЙТИ СВОЇ КРИЛА... Я МЕГА щаслива... завжди ваша...ПоВіТрУлЯ))))))))))) Стаття з Вікіпедії

Повітруля – національний український міфологічний позитивний персонаж жіночої статі.

Асоціюється із стихією вітру (дочка гірських вітрів) – легка, здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто змальовують з крилами та вбраною в квіти з голови до пят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Походить з Карпатського регіону. Вважається, що якщо комусь дев'ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини повітруля. У чабанів, які ні в чому не відмовляють свої коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі...

Повітруль можна віднести до демонологічних персонажів так званої «нижчої міфології» (як і русалок, мавок), яка відзначається стабільністю і збереглася майже в незмінному вигляді дотепер, бо зазнала меншого впливу християнства, ніж «вища» (віра в головних богів).

легенди та повір*я Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби...

Кашель. Смак крові. Ванна. Кров. Вода. Люстерко. (ЖАХ!!!) 
Пальто. Пачка «Winston». Двері. Замок. Вулиця. Дощ (ФАК!!!) мокро і холодно. Вогонь. Вдих. Видих. Дим. Вдаваний спокій. Кашель. Кров.
Телефон…
- Привіт, ти щось хотіла???
- В принципі нічого важливого… а що?
- Просто я не сам. Я зайнятий…з дівчиною… розумієш. А ти мені заважаєш! Я передзвоню колись…
- Пробач… все ясно. Удачі. 
Гудки. Сльоза, інша… цигарка. Дорога. Цигарка. 
Телефон…
- Привіт, ти чого так пізно дзвониш???
- Привіт. Ти пробач, я просто…
- Як завжди проблеми з хлопцями… розслабся. Випий чаю і спати лягай. Все. Бувай… (пі-пі-пі)
- Ага…
Магазин. Гроші. Коньяк. «Winston». Шоколад.
Цигарка. 1 ковток, 2,3… Шоколад. Цигарка. Коньяк. Цигарки…
Телефон…
- Привіт)))
- Ало… ти чого така весела???
- Та нічьо… просто…
- Ти одна?
- Ну я хіба буває по іншому...
- Слухай, ти ж п’яна!!!
- Я знаю)))
- Ну і дурна! Говорити з тобою не хочу!
- Та дайте ж, нарешті, сказати!!!
- Бувай!
(ФАК!!!!!!!!!)
Коньяк. Сльози. Цигарка. Шоколад у смітнику. Коньяк. Крик!!! Цигарка. Коньяк. Пуста пляшка у вітрину…
Дорога. Цигарка. Міст. Перила.
Телефон…
- привіт…
- ага… слухай, я уже сплю… що хотіла?
- Попрощатись…
- Що?
- Прощавай…
- Ти справді божевільна…
Телефон на перило. Стрибок. Вода. Холод. Темнота. Вічна темрява…
На телефон приходить СМС!!!
«Пробач. Я лишнього наговорив. Ти не псувала мого життя… і ти зовсім не помилка цього світу. Я просто тебе люблю… Тільки-но це зрозумів. До завтра.»

Любов...

Світле почуття кохання...

Коханий з тобою і нічого в світі більше не важливо і тебе не турбує. Кожний його дотик оживляє рій метеликів у твоєму животі, що лоскочуть своїми крильцями все твоє тіло...

Його міцна рука тримає твою руку... ти відчуваєш себе маленькою дівчинкою, яку він ніколи не дасть образити і завжди буде оберігати тебе. Його слова, як блаженна музика для твого серця... Нехай говорить весь час... Ти дивишся на нього з широко розкритими очима і не можеш відвести погляд... 

Він твій... Він ніколи тебе не залишить...Його обійми ніколи не дадуть тобі замерзнути... Його палке серце ніколи не охолоне за тобою...

Його губи... поцілунки.. блаженство... насолода... Ти дихаєш ним, відчуваєш його смак... Смак кохання... Коли він тебе цілує, ти не помічаєш як в тебе підсвідомо згинається нога...Як в кіно.. Ти думаєш, що таке кохання може існувати тільки в казках... що не має меж... Ніколи не перестанеш його кохати... Якби вірила в бога, то присяглася б...  Мрієш про майбутнє з ним.. Захоплюєшся ним, своїм ідеалом... Звикаєш до нього... Не можеш уявити собі навіть 5 хвилин без нього...

Він твій наркотик, на який ти підсіла на все життя... Та тобі це подобається... Бо ж він тебе кохає... чи не так...

НІ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! НЕ ТАК !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Ти просто вигадала собі все це... Він тебе навіть і не знає... Але ти знаєш про нього все...

Коли ти його бачиш, твоє серденько стискується, як в лещатах... Душа виривається з тіла... В горлі стримуєш шалений крик, який роздирає тебе з середини на шматки...

Хочеш сказати йому про своє кохання... Та розумієш, що ти не та, з ким він хоче бути...

Кожен його погляд у твій бік дає тобі сподівання не те, що він тебе побачить і закохається так само, як і ти... Ти думаєш, що станеш йому потрібна... 

ТА НІ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Він тебе не помічає... Його кожен день оточують шикарні дівчата... Він ніколи не сумує... ніколи не буває самотнім... завжди в центрі уваги...

А як же ти?????

ТИ завжди одна... Ніколи не затримуєшся у веселих компаніях. Зазвичай стоїш осторонь... Але кожної миті готова бігти, якщо він тебе покличе... Чекаєш, що він зверне на тебе увагу...

Коли він розважається з новими дівчатами, ти заливаєшся сльозами... Тобі погано... ти куриш сигарети одна за одною... попелом пропалила плащ... але тобі все одно... ти думаєш тільки про нього... і плачеш... плачеш... плачеш...

Та десь глибоко вдуші ти щаслива... Щаслива, бо можеш його бачити... ненароком торкнутися в натовпі... Ти щаслива, бо він щасливий... без тебе йому добре... і ти намагаєшся з цим змиритися... і плачеш... знову куриш і плачеш... Бо ти готова зробити все задля його щастя... Готова віддати своє життя...

Ти дала собі обіцянку оберігати його... Усіма можливими способами ти будеш робити його щасливим, але він ніколи не здогадається що все те робиш ти... Ти будеш його тінню... 

Він ніколи не буде нещасним...

А ти будеш страждати... 

В ім'я свого кохання... вічного кохання...

Цього прекрасного почуття, яке буде з тобою до кінця твоїх днів...

Почуття вбивчого кохання...

Не стати мені хазяйкою… Я не вмію готувати, хоч як не намагалася навчитися… Єдине, що непогано в мене виходить – це вареники (тісто без дріжджів), галушки))) та бісквіт. Зварити макарони – для мене трагедія!!!!!!!!!! Ніколи не вдається досягнути такого результату, щоб всі макаронинки були окремо одна від одної і не сирі одночасно… (І чому сиру воду не можна підливати, коли та майже википіла ще до того, як макарони кидати???) З вареною картоплею завжди проблеми… Вода біжить з каструлі, як дурна…піною заливає плиту… І як не старайся, все одно, сук@, вода википить і картопля на дні згорить… Ну не так сильно я зазвичай стараюся… але все одно, коли маман з роботи приходить, то не похвалить за готову вечерю, а починає скандал ... а коли в неї поганий настрій, то і по фейсу отримати можна…. Коли одна вдома, то їм щось готове… А як такого нема, то бігаю «по бабам» точніше до бабусь, щоб накормили бідолашну внучку… А зараз розлінувалася, і я краще питиму каву і чай (через раз) з сухарями, ніж кудись іти… Але грінки жарені я обожнюю… І іноді балую себе таким делікатесом… Але вони у мене виходять не дуже гарні… Та це краще ніж нічого… Отаке я зазвичай їм)

Може хтось дасть якусь пораду… Наприклад: 1) Як зробити пересадку рук із місця звідки вони у мене ростуть і до плечей??? 2) Як навчитися не відволікатися від процесу приготування їжі??? 3) Як варити ті грьобані макарони???                                ДОПОМОЖІТЬ!!!!!!!

Хто читав дані "про мене" той зрозумів, що я боюся грому...

але вже кінець страхам!!!!!!!!!!!!!!!

Два дні тому, ввечері, в нас була ЖАХЛИВА гроза з громом і шаленою блискавкою...

зазвичай я вдягаю навушники і лягаю в ліжко, накрившись ковдрою з головою ..

.

але на вулиці було так гарно... (тому я тільки ввімкнула музику в навушниках )

ці блискавиці мене зачаровували...

АЛЕ ГРІМ УСЬОМУ ЗАВАЖАВ...

тоді я набралася сміливості і вимкнула плеєр...

але навушники не зняла...

Я висунулася на підвіконня...

хотіла відкрити вікно, та маман моя кричати почала...

але все-таки я його відчинила...

На вулиці пахло дощем і свіжістю...

блискавиці по шорному небу світилися, мов скажені...

а грім...

він підсилював усю прекрасну атмосферу грози...

тепер можу похвалитися...

однієї фобії у мене вже не стало...

тепер я люблю грім...

і 100 відсотково люблю грозу... 

Сьогодні ввечері зустрілася з друзями… Ну сиділи, говорили, , нічого особливого не було.  А тут хлопець моєї дівчини помічає, що я в кедах у горошок… (кеди шикарні!!! ) І він починає говорити про мій несмак, що кеди під класичний плащ (хоча вони були майже зактирі штанами)…  І пішло поїхало… Почали ми свою дискусію про нинішню молодь… Говорили про неформалів… Я на стороні захисту, а він – обвинувачень…  З’ясувалося, що він не терпить ніякого відхилення від норми… І той факт, що молодь, підтримуючи якісь субкультури, може проявити себе і віддає перевагу музиці «не формат» приводить його у стадію надзвичайного гніву . Його слова про те, що він пожме руку кожному скінхеду, «…який надрав зад якомусь металісту, панку, реперу чи комусь там іще…».  Я почала переконувати його у мирному вирішенні всіх проблем… Але він почав вихвалятися своїми «бойовими відзнаками», як він уже успішно «попустив» декількох неформалів. Я почала його переконуватиу тому, що не він суддя і не йому судити людей… І про смаки не сперечаються… Кожний має право на самовираження… не в СРСР же живемо… В Сибір уже не відсилають… А саме головне, що він то й справжніх неформалів хіба що в інтернеті чи по ТВ бачив. А молодь, яка «понтується» натягнувши на себе шмот гота чи металіста, а в навушниках – Білан…

Та це і мене бісить…

Та срачі я нікому не роздаю…

А в кінці нашої «культурної» дискусії він спитав, чому я не вдягаюся, як неформали, а вдягаюся, як «ненормальна». 

По-перше у мене немає 100 відсоткової прихильності до якоїсь конкретної субкультури…

А по-друге, нафіг мені ті шмотки ????

Якщо мені подобається рок- чи панк- музика, то через це я не перестану вдягати яскраві, різнокольорові речі і робити якісь божевільні зачіски …

Я вдягаюся, як мені подобається, а на реакцію людей (здебільшого негативну) я вже звикла… Мені навіть в кайф пройтися по своєму місту (ну як місто… містечко… ну районний центр…), яке повно старих і не дуже консерваторів, які рогами вперлися за «стадовий ефект». І в паузи між піснями чути обговорення мого вигляду і мене вцілому… І хоч хлопець моєї подруги сказав, що з такими темпами я залишуся одна до кінця своїх днів… Та мене це ніяк не тривожить…  Я за вільне вираження індивідуальності!!! Але в межах законів, і без насильства.

Перелаштовуйте свої мізки на зміни!!!!

помила кеди... ми чекаємо нового виклику...