Ти кличеш мене за обрій,
Чужих та буремних мрій,
О пізній годині – добрій,
У ранній годині – злій,
У час коли тануть зорі,
Коли я палаю весь,
Де ніч мерехтить надворі,
Там серце блукає десь.
Ти завжди зі мною поряд,
Немов дивовижний сон,
Повіки сховають погляд,
А тишею стане фон,
Зіб’ються птахи докупи,
І геть полетять ключем,
Я мріяв усе здобути,
І став королем нікчем.
Тепер імператор злиднів,
Наказ віддає щурам,
Щоб мрії ось ці, огидні,
Тягли у порожній храм:
«Коліте їх там ножами!
Товчіть поки піде кров!
Паліть! І нехай між нами,
У пекло закинуть дров».
Нехай увесь світ палає,
Можливо ми хоч тоді,
Знайдемо хто забажає,
Ходити по цій воді,
Можливо нарешті буде,
Кому дотягнути хрест,
Голгофа чекає, люди…
Це буде епічний фест.
Я знаю, гнівити Бога,
Не краща з моїх ідей,
Моя по життю дорога,
Несе мене крізь людей,
Та чуєш мене, мій Боже?
Чи хто там тепер згори,
Я знаю, що жив негоже,
Кому що не говори.
Не треба мені прощення,
Спокути чи інших благ,
Я хочу згадати вчення,
І руку тобі простяг,
Це буде моя молитва,
Прохання у дивний збіг:
За мною залиш цю битву,
Щоб душу я хоч зберіг…
© William van Warg
11
фото
фото 
фото 
