хочу сюда!
 

ПРЕ мудрая

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Заметки с меткой «лікар»

Дерево опанувало душею Юрія Дяченка – Олег Володарський (відео)

«Сюжети священної історії, зображення християнських святих у трактуванні православного канону, різьблені іконостаси, виконані Юрієм Дяченком у давніх традиціях українських сніцарів (тих давніх слюсарів і ковалів, які виконували найтоншу роботу пов’язану з обрамленням ікон, облаштуванням храмів), усе викликало непідробний інтерес українських та закордонних відвідувачів. «Христос-Спаситель», «Богородиця», «Напрестольний хрест», «Різдво», «Євангелісти», ці та інші різьблені картини притягували до себе, наче магніт. Деякі з них розійшлись по приватних колекціях в Німеччині, Ізраїлі, Польщі, Нідерландах, Канаді, Росії та Україні»

Джерело: https://www.vocnt.org.ua/master/dyachenko

Юрій Олександрович Дяченко, лікар, художник, різьбар, заслужений майстер народної творчості України, член національної спілки художників України, майстер народного мистецтва України

Перш ніж розпочати написання статті про героя програми я уважно вивчаю відбиток буття людини в інформаційному просторі. Статті, котрі я знайшов про Юрія Дяченка вражають своїм творчим наповненням. В них, як і в роботах героя цієї «Сповіді» надзвичайно багато справжнього, глибинного, українського.

Я не мистецтвознавець і навіть не знавець мистецтва. Просто українець, мандрівник, котрий подорожує теренами нашої вражаючої Батьківщини та відшукує душі, сповнені українством. Відшукує та намагається вчитися у таких душ. Ось і сьогодні я розповім про зустріч з душею та творчістю неймовірної людини та надзвичайно талановитого Майстра.

Лише зайшовши до зали Гайсинського будинку культури, я одразу прикипів поглядом до однієї з робіт. Пізніше пан Юрій мені сказав, що вона називається «Прощай, друже!». На ній зображений вбитий стрілою козак, із сорочки якого видно хрест, і двоє вовків поруч, один з яких виттям на повний місяць проводжає душу полеглого героя, а інший вже почав розривати плоть. А вдалині видніються силуети побратимів, котрі тепер мають жити не тільки за себе, а й за загиблого у бою побратима.

В цій роботі стільки сили, правди та душі, що я попросив поставити її поруч з нами й не міг відвести від неї очей. Знов і знов історія повторюється. Знову найкращі з нас віддають своє життя за нашу Батьківщину, знову цвіт Нації гине від ворожих пострілів. З віку у вік ми, ніби рухаючись по колу, повторюємо ті самі помилки й відчуваємо той самий біль.

Як розірвати це замкнене коло? Це одне із тих запитань, відповіді на яке я прагну навчитися у Душі Українства, котра виблискує в очах найкращих з нас і рветься назовні надзвичайною любов’ю до України. Того дня Господь подарував мені зустріч з такими людьми, одним з яких був Юрій Дяченко.

Різьба по дереву. Дерево, котре сягає своїм корінням глибоко в землю, звідки бере свій початок, і сягає своєю кроною неба, куди прагне дорости. Чи здатні ми навчитися у нього цієї мудрості: знати, куди ти прагнеш і усвідомленню того, що до мети тебе може привести лише сильне, потужне коріння? Коріння, котре не помітне оку, але уся наша сила захована саме в цій глибині.

Дерево опанувало душею Юрія Дяченка. Кожен його рух інструментом при створенні картини – це і шана давнині й безмовна молитва до Неба, й водночас відбиток власної душі Майстра, що назавжди карбується у деревині.

Талановитий лікар, член династії лікарів, він допомагає людям, часто працюючи на межі людських можливостей. Та своїми силами, знаннями, працею і любов’ю він ніби віддає данину цьому світу, адже там, за порогом його майстерні, на нього чекає інший світ, інший вимір, в якому так багато мудрості дерева, мудрості Творця.

Цю людину настільки переповнює українство, що біль Нації розриває йому душу. Цей біль талантом застигає у його роботах, змальовуючи як гіркі, так і прекрасні моменти нашої історії, нашої генетики, нашої суті. Сюжети народжуються в ньому і лише потім краплинками душі проливаються на дерево, надаючи дереву друге дихання, перетворюючи неживе знову в живе, наповнюючи деревину душею.

Можливо саме через це Юрій Дяченко так рідко продає свої роботи, збираючи їх у свою власну колекцію. Йому важко відпустити так багато душі, вкладеної у творчість. Але це потрібно робити! Нація має бачити це. Бачити, усвідомлювати та відчувати.

Ми вже достатньо мовчали про нашу історію, про те, ким ми є і хто наші предки. І за цим мовчанням в нас ледве не відібрали культуру, історію, мову, віру і навіть державу. Та сьогодні ми перейшли точку неповернення. Гинуть найкращі з нас. Тому ми тут, в тилу, не маємо права замовчувати українство! І не важливо чи мовою повсякденного спілкування, чи творчістю, чи щоденними справами, але ми маємо стверджувати українство кожним своїм подихом, аби не втратити самих себе!

Господь дарував нам все для того, щоб ми були сильною, квітучою та щасливою Нацією. Та в нас віками відбирали Бога і Україну, знищували ці усвідомлення у нашій свідомості. Але сьогодні у нас є шанс відчути, усвідомити своє коріння і силою цього усвідомлення вирости до небес. Я навчився цієї правди у цієї душі, котрій Богом дарована така мудрість і безмежно вдячний Господу за цю зустріч і цю «Сповідь».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Юрій Олександрович Дяченко, лікар, художник, різьбар, заслужений майстер народної творчості України, член національної спілки художників України, майстер народного мистецтва України

Старість середньої важкості


  До старості взагалі статеві і національні ознаки якось розсмоктуються ...
Я глибоко питущий і активно матюкающийся російський інтелігент з єврейським паспортом і полунімецькими коренями. Матюкаюся професійно і привабливо, п'ю професійно і етнічно точно, з жінками умоглядно збуджений, з колегами мляво змагально пихатий. Але заспокоєння немає ... Часу, відпущеного на життя, виявилося мало .. Смерті я не боюся ... Боюся виглядати старим. Боюся вмирання поступового, коли доведеться хапатися за щось і за когось ...
Я красивий старий, що боїться стати безпорадним ..
Загалом, діагноз - «старість середньої тяжкості».
У нашому віці (від 75-ти і вище) нічого не можна міняти і нічого не можна кидати. Я стільки раз кидав курити, але ні до чого хорошого це не призвело. Повертався назад до цього пороку, поки син, якого я дуже слухаюсь і боюся, не сказав: «Все, вистачить».
А потім мене навели на чудового академіка, попередивши, що він нікого не приймає, але мене звідкись знає і готовий поговорити.
Я зібрав повне зібрання творів аналізів сечі і поїхав кудись в кінець шосе Ентузіастів.
Особняк, тиша, ходять милі кривоногі дами в пластмасових халатах. Килими, величезний кабінет. По стінах подячні грамоти від Наполеона, від Петра I, від Навуходоносора ...
І сидить академік в золотих окулярах.
- Скільки вам років? - пита.
- Так ось, - кажу, - чотириста буде.
- Ми, значить, ровесники, я молодше вас на рік.
Коли він побачив мою папку аналізів, змахнув руками: «Благаю, приберіть».
Мені це вже сподобалося. Заглядати в досьє не став. «А що у вас?» Я кажу:
- По-перше, коліна болять вранці.
- А у мене, навпаки, ввечері. Що ще?
- Задишка. - Ну це нормально.
- Я став швидко втомлюватися.
- Правильно. Я теж. У нашому віці так і повинно бути.
І я заспокоївся. Раз вже академік медицини відчуває себе так само, як і я, то про що тоді говорити? На прощання я сказав, що кинув палити. Він подивився на мене через золоті окуляри:
- Дорогий мій, навіщо? У нашому віці нічого не можна міняти і нічого не можна кидати. Доживаємо як є ..
Я поцілував його в грамоти і пішов.
Геній!

Олександр Ширвіндт

Олег Володарський: «Михайло Гнатюк — лікар за покликанням»

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців 

 

Молитва до святої Параскевії П’ятниці при хворобі дитини

О свята і преблаженна мученице Христова Параскевіє, красо дівоче, мучеників похвало, чистоти образе, доблести дзеркало, премудрих подиве, віри християнської покрове, ідольського обману викривателько, Євангелія Божественного поборнице, заповідей Господніх послідовнице! Ти сподобилася прийти до пристановища спокою вічного і в чертозі Нареченого Твого Христа Бога велично веселитися. Ти особливим вінцем дівоцтва і мучеництва прикрашена. Молимо Тебе, свята Мученице, будь нашою блаженною заступницею перед Христом Богом, турботою Якого Ти звеселяєшся. Моли Всемилостивого, Який словом очі сліпим відкрив, щоби визволив дитину мою від хвороби тілесних та душевних очей наших. Розжени Своїми молитвами святими морок темний гріхів наших. Поспіши, о свята Параскевіє, на поміч мені й дитині моїй, — випроси в Бога зцілення душі і тіла. Щоб за Твоєю допомогою ми з пітьми вийшли в світлі віри істинної та діянь божественних. Амінь.

 

Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

Тиша…

Тобі так мало залишилось

Творити, бачить і любить

Люби життя і все, що мило

Гріхи попробуй відмолить.

Не треба марно і наївно

Чекати чистих почуттів

Чого надіятись на диво

Коли не бачать всіх плюсів.

Чому не має в душі пісні

І думи радість не несуть

Чужі приносять такі вісті,

Що я не міг таке збагнуть.

Тоді попробуй наодинці

У тиші, райській самоті

Та порадій отій привичці,

Що знову ти на тім коні…

Немає кращого у світі

Ніж твердо знати і любить

Поглинувши у чуйні мислі

Бажання, радість приносить…

Михайло Гнатюк, 09.11.2013 року

 

Приїхавши до Чернівецької обласної дитячої лікарні, я довго не наважувався вийти з машини. Та, підвівши очі, побачив купол храму на фоні зимового неба. І від цієї картини ніби відчув посмішку Бога, що і допомогло мені впоратися з хвилюванням. Дивлячись в небо, я декілька разів повторив слова молитви й пішов на зустріч з Михайлом Гнатюком.

 

Високі сходи, котрі здаються нескінченними, відлуння кроків у майже безлюдних коридорах і різкий запах лікарні, котрий важко з чимось сплутати… і численні малюнки маленьких митців і дорослих майстрів, як нагадування про ту неймовірну силу віри та надії, котра живе в душах маленьких пацієнтів і їх турботливих лікарів.

 

Лікар, котрий лікує дітей, які опинилися на межі життя та смерті. Спустошені батьки, котрі не можуть змиритися з власним безсиллям перед недугом, що вбиває найдорожчу для них людину. Їхня віра незламна. Їхня надія непохитна. Їхня любов безмежна.

 

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців. Це не може бути просто роботою, інакше випалить тебе зсередини. Така праця може бути тільки покликанням, йти від серця. Саме тому говорити про численні звання, нагороди та регалії все одно, що шарудіти порожніми обгортками від цукерок.

 

Справжні їх досягнення в іншому. Найбільша їх гордість і винагорода — це перемога над недугом, це маленькі серця, котрі продовжують битися, це численні врятовані життя і чисті та світлі душі, котрі, натхненні прикладом таких лікарів, як Михайло Георгійович, обирають для себе професію лікаря. Я попросив кави. Мені потрібен був також ковток свіжого повітря. Подих перехоплювало і мені було важко думати й говорити. А Михайло дивився на мене мудрими очима і спокійно готувався до діалогу.

 

— У вашому житті є Бог?

— Обов’язково! Інакше я не зможу лікувати маленьких чарівників.

— Вони сильні?

— Надзвичайно. Вони уособлення сили, витримки та віри.

— Скажіть, як…

— Я не бачу себе людиною, котра займається чимось іншим. Я живу своїм покликанням лікувати.

 

Як же гріє душу те, що поміж нас, українців, є ті, хто присвятив своє життя порятунку дітей. Хто щодня воює за життя із самою смертю. Воює і перемагає. Ми говорили тихо та щиро. Михайло пише неймовірні вірші. Він справжній романтик. У нього величезне серце. Його рідна Україна, люба Буковина завжди були частинками душі цього чоловіка. Проте там завжди знаходиться місце не тільки для найдорожчих людей, але й для всіх його маленьких пацієнтів. Безмежна сила цієї людини — в неймовірній любові до того, чим він займається. Він уміє любити безумовно та самовіддано.

 

Сьогодні настали часи саме таких людей в нашій країні. Часи тих, хто так сильно любить свою землю, своїх дітей, свою Батьківщину і свою віру. І своїх українських дітей. В нашій країні не має бути чужих дітей. Вони усі наші, усі без виключення. Де б вони не жили й де б не знаходилися. А особливо — в лікарняній палаті. Він вимолює цих маленьких, втомлених хворобою українців. Душею просить Господа за них. На роботі всі свої знання та вміння спрямовує на їх одужання, а після роботи молить про їх одужання Господа.

 

Саме тому мова в цій статті іде про Божу людину і його душу. А звання, регалії, нагороди — це все другорядне. Адже для нього найважливіше — це діалог з Богом і тими дитячими душами, котрі йому довіряють. Ми завершили програму і зайшли в ординаторську, де колеги Михайла як раз пили чай. Ми забрали свої речі й вже попрощалися, коли нам у слід пролунало: «Ви не уявляєте, який він у нас молодець!». Вже уявляю. І безмежно пишаюся своєю країною, в якій живуть такі величезні й сильні душі.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

https://youtu.be/sBoLC05yQLA

Олег Володарський: «Михайло Гнатюк — лікар за покликанням»

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців 

 

Молитва до святої Параскевії П’ятниці при хворобі дитини

О свята і преблаженна мученице Христова Параскевіє, красо дівоче, мучеників похвало, чистоти образе, доблести дзеркало, премудрих подиве, віри християнської покрове, ідольського обману викривателько, Євангелія Божественного поборнице, заповідей Господніх послідовнице! Ти сподобилася прийти до пристановища спокою вічного і в чертозі Нареченого Твого Христа Бога велично веселитися. Ти особливим вінцем дівоцтва і мучеництва прикрашена. Молимо Тебе, свята Мученице, будь нашою блаженною заступницею перед Христом Богом, турботою Якого Ти звеселяєшся. Моли Всемилостивого, Який словом очі сліпим відкрив, щоби визволив дитину мою від хвороби тілесних та душевних очей наших. Розжени Своїми молитвами святими морок темний гріхів наших. Поспіши, о свята Параскевіє, на поміч мені й дитині моїй, — випроси в Бога зцілення душі і тіла. Щоб за Твоєю допомогою ми з пітьми вийшли в світлі віри істинної та діянь божественних. Амінь.

 

Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

Тиша…

Тобі так мало залишилось

Творити, бачить і любить

Люби життя і все, що мило

Гріхи попробуй відмолить.

Не треба марно і наївно

Чекати чистих почуттів

Чого надіятись на диво

Коли не бачать всіх плюсів.

Чому не має в душі пісні

І думи радість не несуть

Чужі приносять такі вісті,

Що я не міг таке збагнуть.

Тоді попробуй наодинці

У тиші, райській самоті

Та порадій отій привичці,

Що знову ти на тім коні…

Немає кращого у світі

Ніж твердо знати і любить

Поглинувши у чуйні мислі

Бажання, радість приносить…

Михайло Гнатюк, 09.11.2013 року

 

Приїхавши до Чернівецької обласної дитячої лікарні, я довго не наважувався вийти з машини. Та, підвівши очі, побачив купол храму на фоні зимового неба. І від цієї картини ніби відчув посмішку Бога, що і допомогло мені впоратися з хвилюванням. Дивлячись в небо, я декілька разів повторив слова молитви й пішов на зустріч з Михайлом Гнатюком.

 

Високі сходи, котрі здаються нескінченними, відлуння кроків у майже безлюдних коридорах і різкий запах лікарні, котрий важко з чимось сплутати… і численні малюнки маленьких митців і дорослих майстрів, як нагадування про ту неймовірну силу віри та надії, котра живе в душах маленьких пацієнтів і їх турботливих лікарів.

 

Лікар, котрий лікує дітей, які опинилися на межі життя та смерті. Спустошені батьки, котрі не можуть змиритися з власним безсиллям перед недугом, що вбиває найдорожчу для них людину. Їхня віра незламна. Їхня надія непохитна. Їхня любов безмежна.

 

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців. Це не може бути просто роботою, інакше випалить тебе зсередини. Така праця може бути тільки покликанням, йти від серця. Саме тому говорити про численні звання, нагороди та регалії все одно, що шарудіти порожніми обгортками від цукерок.

 

Справжні їх досягнення в іншому. Найбільша їх гордість і винагорода — це перемога над недугом, це маленькі серця, котрі продовжують битися, це численні врятовані життя і чисті та світлі душі, котрі, натхненні прикладом таких лікарів, як Михайло Георгійович, обирають для себе професію лікаря. Я попросив кави. Мені потрібен був також ковток свіжого повітря. Подих перехоплювало і мені було важко думати й говорити. А Михайло дивився на мене мудрими очима і спокійно готувався до діалогу.

 

— У вашому житті є Бог?

— Обов’язково! Інакше я не зможу лікувати маленьких чарівників.

— Вони сильні?

— Надзвичайно. Вони уособлення сили, витримки та віри.

— Скажіть, як…

— Я не бачу себе людиною, котра займається чимось іншим. Я живу своїм покликанням лікувати.

 

Як же гріє душу те, що поміж нас, українців, є ті, хто присвятив своє життя порятунку дітей. Хто щодня воює за життя із самою смертю. Воює і перемагає. Ми говорили тихо та щиро. Михайло пише неймовірні вірші. Він справжній романтик. У нього величезне серце. Його рідна Україна, люба Буковина завжди були частинками душі цього чоловіка. Проте там завжди знаходиться місце не тільки для найдорожчих людей, але й для всіх його маленьких пацієнтів. Безмежна сила цієї людини — в неймовірній любові до того, чим він займається. Він уміє любити безумовно та самовіддано.

 

Сьогодні настали часи саме таких людей в нашій країні. Часи тих, хто так сильно любить свою землю, своїх дітей, свою Батьківщину і свою віру. І своїх українських дітей. В нашій країні не має бути чужих дітей. Вони усі наші, усі без виключення. Де б вони не жили й де б не знаходилися. А особливо — в лікарняній палаті. Він вимолює цих маленьких, втомлених хворобою українців. Душею просить Господа за них. На роботі всі свої знання та вміння спрямовує на їх одужання, а після роботи молить про їх одужання Господа.

 

Саме тому мова в цій статті іде про Божу людину і його душу. А звання, регалії, нагороди — це все другорядне. Адже для нього найважливіше — це діалог з Богом і тими дитячими душами, котрі йому довіряють. Ми завершили програму і зайшли в ординаторську, де колеги Михайла як раз пили чай. Ми забрали свої речі й вже попрощалися, коли нам у слід пролунало: «Ви не уявляєте, який він у нас молодець!». Вже уявляю. І безмежно пишаюся своєю країною, в якій живуть такі величезні й сильні душі.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

https://youtu.be/sBoLC05yQLA

Вітаю героїв сьогодення, медсестер

Вітаю всіх працівників медичних закладів, героїв нашого сьогодення, 

всіх, від тих, що були медсестрами, чи медбратами, до тих, хто 

мріє стати медсестрою, чи працює поруч! 

Дай Вам Бог здоров’я і гарного настрою!!!


Дивні картини художника

     Після перенесенного серцевого нападу художник Alex Garant почав малювати та виставляти напоказ картини, які бачив під час хвороби. Картини справляють деякий гіпнотичний вплив...

  У разі, якщо ви на вулиці побачите дещо подібне, роздвоєння зображення. то це може бути ознакою диплопії -- одного із симптомів інсульту. Другим симптомом може бути нездатність посміхнутися, або викривлена посмішка.

   Медична допомога при інсульті ефективна якомога в ранній стадії...

Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая