Бракує сонцю сил вже на вершечок Небесний видиратися; спроквола З півшляху подолає і додолу Сповза. Жене вівчар овечок - Вітрець і хмари, подорожні вічні, Бредуть собі серпневим пасовищем, Всевідні й мудрі. Соняхи окличні Твердінь трима ще - зграям в ірій - вище... Вже ранки прокидаються пізніше, Від прохолоди щуляться. Туман Скуйовджений із річкової ніші Вигулькує, кульгавий дідуган. Він шкандибає лукою спроквола З отарою овечок тонкорунних І тане... у тремке трембітне соло,...

Читати далі...

Плете туман мрійливо надвечір'я, Закутавши у плетиво ставок.Гаптує деревцята на подвір'ї Мереживом тоненьких гілочок.На небі сонцю стало вже затісно -Сховався в ніч бокатий чавунок.Звабливі зорі місяця опріснокПрипрошують до гурту у танок.Поволеньки у люлечці колишеСтарий ставок малечу-осоку...Та ось цвіркун порвав на жмутки тишу, Бо спати гріх у звабну ніч таку!І закружляла матінка природа, І розлилися хмелем солов'ї.А жабки вирвалися на свободу, Закумкали у росяній...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Шовкових споришів Тендітний дотик. У хатці з комишів Леліє ґнотик – Там сонечко до сну Вмостилось. Тихо… Ліг місяць на сосну, Молочно диха. Хор коників сюрчить - Й руна з твердіні! Замріяно турчить Струмочок. Тіні Вистромлюють носи, Ідуть навшпиньки, І крапельки роси З нічної синьки На шовк із споришів Зсипають рясно… Розкрилення душі - Дитинство...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Шовкових споришів Тендітний дотик. У хатці з комишів Леліє ґнотик – Там сонечко до сну Вмостилось. Тихо… Ліг місяць на сосну, Молочно диха. Хор коників сюрчить - Й руна з твердіні! Замріяно турчить Струмочок. Тіні Вистромлюють носи, Ідуть навшпиньки, І крапельки роси З нічної синьки На шовк із споришів Зсипають рясно… Розкрилення душі - Дитинство...

Читати далі...

Ластовинням вкрилася весна - Усміхом хлюпочуться кульбабки.Над ставком, прозора і ясна, Майорить-танцює ніжна бабка.Ластівочка в'є гніздо вгорі, Джмелики гуртуються у квітах.Гупотить їжак в густій траві, І стрибає білочка у вітах.[Приєднана картинка]Біля мого будинку)

Ще тільки жовтень, а вже сніг жбурляє холодний вітер болісно в лице. Я ще не вмію, я іще не знаю у серці як топити сніг оцей. А в ньому так тривожно і так щемно… Не думайте, я сніг люблю давно, я просто не навчилась в жовтні, певно, втішатися зимовими панно. Міцніше очі хочеться закрити й побачити, коли розплющиш їх, як усміхаються осінні квіти, а не тремтять в обіймах снігових. Той сніг розтане. Знаю, що розтане...

Читати далі...

Вже горобці збираються під стріхи,Під ранок мерзне скошена трава, Розсипав місяць зоряні горіхи -Квапливий ранок в кошик їх збира.У кошичку горішків чималенько..Це ж скільки мрій, надій і сподівань!Я попрошу один. Хоча б маленький...Для втіхи. І для здійснення бажань.[Приєднана картинка]

Люблю дивитися на небо, Коли пітьма покриє звід.Колише вітер нитки стебелІ хмарам дивиться услід.Зітхають в напівсні потрохуВід спеки стомлені лани.Полощуться хмарки в Розсохах, Бентежать душу цвіркуниЙ думок розсипана квасолька...Та найдорожча над усеОта Шевченкова тополька, Що зорі у ставку пасе.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] А серпень достига... і завмирає В передчутті невідворотних змін. Передосінній мед бджола збирає - Терпкий, ледь гіркуватий, як полин. Хтось літо скибками, немов хлібину, крає; З'їда... Птахи дзьобають кмин, Що впав з окрайця. ............................Сльози Хтось втирає Стражденним... Вічний Хтось. Один. 17-19.08.2014 © Copyright: Марина Степанська Свидетельство о публикации № 52599

Гримлять у висі громові оркестри, Шматують землю стиглі бискавки.У скелі гір - величних палімпсестів - Забились гамірливі ластівки.Гроза скінчилась, як і почалася -Єдна веселка річки береги.Мала пташина до небес знялася -Набратися і сили, і снаги.Землею пахне, свіжістю, озоном, Голубить вітер сонну кропиву.Остання крапля падає з розгонуНа сизу від води дзвінку траву.[Приєднана картинка]