хочу сюди!
 

Наська)

34 роки, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 20-90 років

Замітки з міткою «харків»

Харківська ялинка найвища!

 

В Україні харківську ялинку зарахували до Національного реєстру рекордів як найвищу!

Мила бесіда мера Харкова з Коломойським

Кернес: - Слушаю внимательно
Богдан:- Это Генадий Адольфович?
Кернес: - Да,Богдан, это твой друг Генадий Адольфович
Коломойский: - Яволь!
Кернес: - Алло…Чем вы занимаетесь?
Коломойский: - Скупаем Милан!
Кернес: - Ааа.. Здравствуйте, Игорь Валерьевич! Желаю Вам в Новом Году здоровья, счастья и уверенности в том…
Коломойский: - (смех).
Кернес: - Вы отдыхаете сейчас, да?
Коломойский: - Отдыхаю? От чего?
Кернес: - Ну, надо набраться энергии…
Коломойский: От чего отдыхать? От походов по магазинам?
Кернес: - А я не хожу по магазинам, Игорь Валерьевич. Я гуляю пешком.
Коломойский: - Сейчас тогда Павел Яковлевич занят покупкой 148-ой пары обуви.
Кернес: - Ага, да, да, скорей всего(далее неразборчиво). Игорь Валерьевич!
Коломойский: - Да.
Кернес: - Хочу попросить Вас еще раз…
Коломойский: - Как поживает известный супермаркет?
Кернес: - Эээ, ну тот, который супермаркет был построен он у них работает…
Коломойский: - Я не знаю…
Кернес: - А тот который они хотили построить – уже его нету…
Коломойский: - Я не знаю про какой? Тот, который даже немцы разбомбили. Я говорю как поживает известный супермаркет?
Кернес: - Супермаркет работает плохо очень.
Коломойский: - Чего? У него пожарная безопастность нарушена?
Кернес: - Нет, потому что они хотели построить второй. Второй они не построят. Я сужуся с ними, Игорь Валерьевич (неразб).
Коломойский: - А я, например, Генадий Адольфович, зная Ваше влияние, возможности, власть, просто удивляюсь как работает первый.
Кернес: - Игорь Валерьевич, первый был без нас…
Коломойский: - А я считаю, что первый работает просто как плевок мне в лицо! От Вас, Генадий Адольфович!
Кернес: - Игорь Валерьевич, вот можно меня простить за то, что я не смог сделать и давайте мы начнем… начнем…
Коломойский: - Нет, нет нельзя (неразб.)
Кернес: - Игорь Валерьевич, значит я могу Вам так сказать, там где они будут хотеть что то делать… они ничего не сделают
Коломойский: - (неразб.) вобще не интересует никак. Нас интересует, что эта гадость работает. При том, что нам осталось только торпедировать нашего друга Генадия Адольфовича, вместо вот этого места которое он занимает, жалкого, на самое главное место в вашем сранном городе.
Кернес: - Игорь Валерьевич, я Вас очень прошу, пожалуйста, я Вас очень сильно уважаю…
Коломойский: - Угу..
Кернес: - С уважением к Вам всегда отношусь, пожалуйста. Можно я Вам как бы сказал ситуацию, нужно сделать так, чтоб Вы знали результат. Все остальное могут быть разговоры, а я серйозно отношусь к Вашим командам, то что надо сделать.
Коломойский: - Угу.. Ну?
Кернес: - Ну, я вот Вам докладываю, что они хотели построить еще один и я им сделал (неразб.) 
Коломойский: - Так что это гастроном еще не сгорел до тла?
Кернес: - Игорь Валерьевич, огонь это…это… мало очень…
Коломойский: - У вас столько лесных пожаров случаеться в Харькове. А просто когда я видел Ваше лицо (смех) в одежде штурмовика на каком то вобще непонятном заборе.
Кернес: - А, я да, было такое, да.
Коломойский: - Да, да. Это до известного клипа, который Вас прославил. Чё это за хуйня, а не галстук растет на этой шее. (смех)
Кернес: - Даа, чё то чвакает, хуякает, с таким лицом тебе никто денег не даст.
Коломойский: - И что ты, блядь, со своими руками, куда ты их поворачиваешь? (смех)
Кернес: - Игорь Валерьевич, ну Вы же знаете, что мы с Вами одной крови.
Коломойский: - Ну, 100%(смех). Ну тогда я не понимаю, как не сгорел какой то вонючий сука гастроном если мы одной крови блядь.
Кернес: - Игорь Валерьевич, ну поверьте, я у них и так, блядь, забрал кучу нервов, блядь.
Коломойский: - А потому что блядь фраза, когда речь идет о чести и семье, то разговор о деньгах неуместен, это не про Вас, моншер ами.
Кернес: - Я запомню, Игорь Валерьевич.
Коломойский: - Посмотри даже кино, называеться «Дежа Вю».
Кернес: - Спасибо!
Коломойский: - Да. Так вот когда речь идет о чести и семье, разговор о деньгах неуместен. Вы, запомнили это, Генадий Адольфович?
Кернес: - Я запомню.
Коломойский: - Хотелось бы услышать, что у Вас лесные пожары, блядь (смех).
Кернес: - (смееться).
Коломойский: - На этой неделе.
Кернес: - Игорь Валерьевич, я Вас очень прошу…
Коломойский: - А мне например, вот я повился в синагоге двух братьев-птиц, они сказали: «да этому лоху, Адольфовичу, заплатили денег, он все решает и все кроет».
Кернес: - Игорь Валерьевич, слушайте меня, я…
Коломойский: - Через Гавриша.
Кернес: - Игорь Валерьевич, можно я обьясню. Степана Богдановича я послал на хуй и назвал его педарастом. Дочка его, блядь, я с ней не разговариваю на протяжении, блядь, двух лет. Следующая ситуация. То что касаеться маркета, я Вам покажу документы, поскасовывали все, что они хотели сделать. Я Вам покажу реально документы, где я сужусь с ними в Днепропетровске, Киеве, Харькове. Выигрываю, проигрываю, но ничего не даю делать. Поэтому я Вас очень прошу, ну честно, с уважением к Вам, но то что касаеться вот этого, что вы сказали, это было без меня. И те попытки которые я делал, я их делал максимально, все что я мог. Сейчас как бы..как бы…
Коломойский: - Генадий Адольфович, вот эта фраза «с уважением к Вам» могу перевести на русский язык. Это: «при всём моем уважении к Вам, Вы меня так заебали, что хочеться Вас послать на хуй». Правильно я перевел?
Кернес: - Нет, Игорь Валерьевич. Я никогда не имею права так думать, потому что то что сделали Вы для меня, для меня это вобще, чтоб Вы поняли ситуацию. Я еще раз говорю я к Вам отношусь с уважением. Алло. Алло.
Коломойский: - Ты меня слашишь?
Кернес: - Да.Сейчас слышу, да.
Коломойский: - На чем мы остановились?
Кернес: - Вы говорите если что, что я думаю, что с уважением к Вам переводиться не так как вы думаете. Я нет, я с уважением к Вам на самом деле отношусь.
Коломойский: - Так ты услышал как переводиться или нет?
Кернес: - Я не согласен, что так переводиться, потому что.. ну Игорь Валерьевич…
Коломойский: - То есть в принципе, имея ноги, мне не надо идти на хуй?
Кернес: - Игорь, ну послушайте. Я вот…ну…всегда знаю, что Вы для меня сделали, поэтому не надо…
Коломойский: - (неразб.)
Кернес: - Ну, Игорь Валерьевич, честное слово, я Вам еще раз обьясняю, ни один человек от меня не услышит в Ваш адрес ни одного плохого слова. Кто бы как не хотел…
Коломойский: - Как с гастроном быть?
Кернес: - Игорь Валерьевич, ну послушайте, я Вам еще раз говорю. Ну есть вещи реальные, а есть вещи какие то. Я еще раз говорю, я реально их заебал, Вы даже не представляете как. 
Коломойский: - А я не знаю…
Кернес: - У них получилось…
Коломойский: - Алло, алло. Генадий Адольфович. Не знаю как Вы их заебали, но вот на последнем митинге в синагоге они выглядели на успешно.
Кернес: - Я не был на последнем митинге в синагоге, но я могу…
Коломойский: - Тогда специально для Вас организуем этот митинг.
Кернес: - У них…А я все понял. У них в Харькове не получилось с водным поло, но получилось с футболом. В следующий раз у них не получиться с баскетболом, но у них реально ничего не получаеться. И я разговаривал лично с этим…как его…братом старшим, потому что он звонил, просил меня, блядь, и я ему сказал: «послушай меня, друг, вы там, блядь, плохо себя повели в одном месте. Ко мне не звони больше, забудь мой номер телефона». Могу одно вам только сказать… Могу одно вам только сказать, мне звонили народные депутаты, я им всем сказал: «идите на хуй, блядь, не трогайте меня вобще». Они хотят построить второй супермаркет на детской площадке. Реально покажу Вам документы. Реально.
Коломойский: - Кто эти сволочи, которые звонили?
Кернес: - Ну звонили с разных партий. Депутаты народные.
Коломойский: - И из партии регионов звонили?
Кернес: - Да, в том числе. Разные. Говорили, что они хорошие друзья.
Коломойский: - Я надеюсь не Янукович, блядь? (смех).
Кернес: - Нет.
Коломойский: - Или Ахметов?
Кернес: - Нет. Также мало того. Я допустим попросил знаминитого юриста в городе Днепропетровске мне помогать. Там вот у Миши работает. Не помню как его…этот..
Коломойский: - Хуйловский?
Кернес: - Что?
Коломойский: - Хуйловский?
Кернес: - Ну какой то там да. Они меня там в Днепропетровске заебывали, я с ними сужусь, чтобы они пошли на хуй. Поэтому там где я реально могу, а нереально поверьте мне, ничего не сделать. Хотя у них готовый проект выйти на стройплощадку. Они ничего не сделают.
Коломойский: - Ты знаешь, что должен говорить всем?
Кернес: - Что?
Коломойский: - Карфаген должен быть разрушен.
Кернес: - Тоже согласен. Понимаю. Я еще раз говорю я все помню, все поставленные передо мной задачи. Там где я могу, поверьте мне, остануться без хвоста, без ног, без ушей. А так поверьте мне, это было без нас с Вами, мы про это знали, ну так случилось. А там где я могу, это дело техники. Мы работаем, я Вам еще раз говорю работаем. Во всяком случае они понимают поверьте мне.
Коломойский: - Ну, а как мы, Металист Харьков выиграем? 
Кернес: - Металист Харьков был признан какой то командой, самой динамично развивающийся в прошедшем году. Что будет в этом году, откуда я знаю? Ну во всяком случае Александр Владиленович вкладывает в стадионы, базы и… Проект называеться «Металист – сити».
Коломойский: - Ну, Вы поддерживаете?
Кернес: - Полностю поддерживаем и помогаем максимально все что можем. Для того чтобы можно было…
Коломойский: - Судьям когда перестанете платить?
Кернес: - Если честно Вам сказать я не любитель большой футбола и я любитель помочь если я могу сделать то что касаеться футбола…
Коломойский: - Художественной гимнастики (смех).
Кернес: - Ааа, художественной гимнастики.
Коломойский: - (смех).
Кернес: - Знаете, что приятно? Вот когда у Вас слышишь хорошее настроение, так и оптимизма добавляеться.
Коломойский: - Я тебе помогу, чтоб оптимизма у тебя не убавлялось.
Кернес: - Только в хорошем смысле этого слова.
Коломойский: - 100%
Кернес: - Игорь Валерьевич, вы же могущественный человек. Вы можете по разному сделать. Если б, блядь, был оптимизм к примеру, слева, то будет проблема, а справа, блядь, появиться много оптимизма. Не надо, Игорь Валерьевич.
Коломойский: - Давай, давай, я тебя обязательно наберу по поводу оптимизма.
Кернес: - Спасибо!
Коломойский: - Пока!
Кернес: - До свидания! Удачи Вам! Спасибо за все!
Коломойский: - Тебе тоже.
Кернес: - Пасиб!

Харків український

Про Харків часів Громадянської війни здебільшого згадують як про цілком червоне місто, щонайменше – білогвардійське. Харків був місцем виникнення Червоного козацтва, столицею Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Він радо вітав прихід Добровольчої армії генерала Денікіна. Все це, звісно, було. Проте були й інші приклади, які свідчать про прихильність значної частини населення Слобожанщини саме до української справи

Мазепинське училище

Чугуївське військове училище вважалося в Росії рекордсменом за кількістю Георгіївських кавалерів серед своїх випускників. Менш відомий інший бік цього навчального закладу – офіцери царської армії називали його «розсадником мазепинства». Серед викладачів училища було чимало патріотів України, які, попри опір керівництва, виховували у курсантів-українців національну свідомість. Про це писав герой бою під Крутами капітан Гончаренко: «Хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас («малограмотних» українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції».

Училище підготувало чимало талановитих командирів для армії України часів визвольних змагань. Його випускниками були перший командувач Запорізької бригади (майбутнього Запорізького корпусу армії УНР) генерал Прісовський, командувач Запорізького корпусу полковник Болбочан, командувач Подільської групи полковник Шаповал, вже згаданий капітан Гончаренко, командувач повітряними силами Української держави полковник Павленко, командир Сірожупанної дивізії полковник Ніконів і ще багато інших.

Маріонетковий секретаріат

Восени 1917 року ситуація в місті була вкрай непростою. З одного боку, саме в Харкові Миколою Міхновським була утворена Українська народна партія. З іншого – Харків фактично був містом космополітичним та російськомовним. Українців нараховувалося лише 26% населення (у Харківській губернії загалом – 81%). Крім того, із 382 тис. мешканців міста 50 тис. становили біженці, переважно латиші. На харківських заводах працювали багато кваліфікованих робітників (росіян та латишів), направлених у попередні роки для підвищення якості виконання військових замовлень. До цього в місті працювало чимало іноземців – здебільшого полонених угорців, румунів та німців. Біженці, іноземні робочі, переміщені особи, працівники залізниць та заводський люмпен російського походження були базою, на яку спиралися харківські більшовики.

Щодо військового питання Харківщина підпорядковувалася командуванню не Київського, а Московського військового округу. Отже, навіть українізовані військові частини мусили узгоджувати свої дії з Києвом виключно через Москву. На осінь 1917 року більшовикам вдалося перетягнути на свій бік чимало солдатів українізованих полків. Це було нескладно – гасла Центральної Ради практично ідеально повторювали гасла червоних, тож пересічним солдатам інколи складно було розібратися, де хто? Більшовики заявляли: «Національні вимоги українців, самостійність їхньої народної республіки… визнаються Радою народних комісарів повністю та ніяких заперечень не викликають». Центральній Раді офіційно закидали не сепаратизм, а те, що вона пропускала через свою територію загони царської армії на Дон, до війська генерала Каледіна, а отже – була союзником «поміщиків і капіталістів».

Проте навіть за таких умов оголосити червону владу своїми силами харківські більшовики не наважувалися. Їхній Раднарком діяв паралельно із губернським старостою від Центральної Ради Яковом Довбищенком. Влада останнього спиралася на чотири українізованих полки, два з яких: 2-й Український штабс-капітана Волоха і Чигиринський полковника Савіцького стояли в самому місті.

Все змінилося після сутички на Всеукраїнському з’їзді рад, коли вся більшовицька фракція – 125 осіб –залишила з’їзд. А 7 грудня 1917 року близько сотні членів цієї фракції приїхали до Харкова. Вже наступного дня голова Раднаркому Ленін призначив Антонова-Овсієнка командувачем радянськими військами для дій проти донських білогвардійських формувань. І перше, що зробив командувач, – це надіслав військові залоги до Харкова. У ніч проти 9 грудня до міста прибули загони московських червоногвардійців Сіверса (1165 багнетів та 97 шабель) і пітерських робочих Ховріна (300 багнетів). Попервах ці загони не йшли на прямий конфлікт з комісаром Центральної Ради і додержувалися нейтралітету. Проте під прикриттям «московських й пітерських товаришів» були розгорнуті загони харківської червоної гвардії та захоплені всі чотири панцирні авто, що були в місті.

Наступні тижні були, мабуть, найганебнішою сторінкою в історії Центральної Ради. Несподіваними ударами більшовики роззброїли Чугуївське військове училище і військові гарнізони Лозової та Катеринослава. Київ та Харків цього майже не помітили. А в той самий час у Харкові 11 грудня розпочався Всеукраїнський з’їзд рад робітничих та солдатських депутатів за участю селянських депутатів. 12 грудня з’їзд сформував зі своїх же учасників уряд так званої Української Радянської Республіки – Народний Секретаріат.

І лише 27 грудня Антонов-Овсієнко зважився роззброїти українські частини в самому Харкові. Провести цю операцію мали загони харківської Червоної гвардії. До її складу увійшли солдати-більшовики з 29-го, 30-го та 232-го запасних піхотних полків, 1-го саперного запасного полку, загін харківських анархістів Аарона Барона, робочі заводів, залізничники та працівники трамвайного депо. До гвардії увійшли, серед іншого, 300 робітників-іноземців та 200 латишів. Загальна чисельність харківської Червоної гвардії сягала 3000 осіб. Яка кількість із них були мешканцями 300-тисячного Харкова – історія замовчує.

У ніч проти 29 грудня більшовики підтягли під казарми 2-го Українського полку два бронепотяги та дали сигнал до повстання своїм прибічникам в середині полку. Полк був захоплений зненацька. Наступного дня так само без жертв було роззброєно Чигиринський полк. Група офіцерів та солдатів, які лишилися вірними Україні, на чолі зі штабс-капітаном Волохом виїхали до Полтави, де разом з курсантами Чугуївського військового училища утворили славетний курінь Червоних гайдамаків.

29 грудня з 300 добровольців зі складу 2-го українського полку та з 400 харківських робочих було сформовано полк Червоного козацтва. Того самого дня з Петрограда прибуло поповнення – тисячний загін Полякова. Антонов-Овсієнко звітував Леніну про створення українського радянського уряду, альтернативного Центральній Раді.

Мешканці Харкова до зміни влади поставилися байдуже.

Запорожці зі Слобожанщини

Зовсім інші настрої панували серед харків’ян у квітні 1918 року, коли до околиць міста наблизилися вояки 2-го Запорізького полку підполковника Петра Болбочана (зі складу Окремої запорізької дивізії). За три місяці влади більшовиків Слобожанщина наїлася досхочу. «Це армія, яка здатна лише наступати. Як тільки вона зупиниться, так зразу й почне розкладатися, реквізувати, грабувати та вбивати», – так лагідно охрестив своїх підлеглих більшовицький командарм Муравйов. І мав рацію.

4 квітня вояки-запорожці взяли Харків практично без бою. Відома теза більшовицької й нинішньої російської пропаганди, мовляв, українське військо «приїхало у німецькому обозі» не має нічогісінько спільного з реальністю. Полк Болбочана підійшов до Харкова набагато раніше за німців – запорожці встигли реквізувати на складах тканину та пошити собі нові однострої замість старих російських. Це було б неможливо за наявності в місті німців, які реквізували геть усі трофеї. Байку про «німецький обоз» було вигадано з очевидною метою –приховати панічну втечу зі Слобожанщини та Донбасу 10-тисячної Першої донецької армії. Давши драла від самих лише запорожців, що відірвалися далеко уперед від німців, більшовики, тим не менш, не можуть похвалитися «Крутами навпаки».

Слобожанці масово вступали до лав Запорізької дивізії. За місяць з дивізії неповного складу запорізька формація перетворилася на дводивізійний корпус. Харківська група у складі Республіканського полку, полку Кінних гайдамаків ім. Костя Гордієнка, Інженерного полку, кінно-гірської батареї та кількох допоміжних частин на Харківщину прибула у загальній кількості в 4000 осіб. На Крим же вона вирушила, маючи 9 000 багнетів та шабель.

За часів Української держави гетьмана Скоропадського Запорізька дивізія був частково демобілізована. Її чисельність (4 піші й один гарматний полки) було зменшено до 3800 багнетів. Дивізія стояла на Слобожанщині та Донбасі на кордоні, де регулярно відбивала атаки більшовицьких банд, що приходили з боку червоної Росії.

В період Гетьманщини під захистом німецьких та українських багнетів в Харкові підняла голову російська еміграція. З голодної Росії від репресій Надзвичайного комітету до України тікали тисячі людей. «Харків, де у ті дні життя вирувало, разюче контрастував з конаючою Москвою. Впадала в очі ряснота офіцерів всіх рангів та всіх видів зброї, що фланкували у блискучих формах вулицями та наповнювали кав’ярні та ресторани»,– пригадував очевидець. Улітку 1918 року у Харкові перебувало близько 12 тис. офіцерів царської армії. Організації шанувальників «єдиної та неділимої», що виникли у Харкові, очолювали такі одіозні особи, як полковник Штейфон та граф Келлер. Сутички між офіцерами українцями та білогвардійцями спалахували постійно, останні всіляко намагалися принизити мазепинців та сепаратистів. Саме вони й штовхнули запорожців приєднатися до антигетьманського повстання Директорії.

«Чую, хтось глумливо крикнув: «Вот і хохлацькій черкас!» (Я був у сірій черкесці). Дивиться в очі нахабно підпитий штабс-капітан… Нахабу штабс-капітана відпустили останнім. Гидко було дивитися на його пониження і сльози»,– згадував сотник Авраменко зі штабу Запорізького корпусу. 18 листопада бійці 2-го Республіканського полку Окремої запорізької дивізії та кінна сотня Чорних Шликів заарештувала громадянську адміністрацію Харківщини та командування 7-го Харківського корпусу гетьманської армії. На Харківщині, Сумщині, Донбасі, Полтавщині та Катеринославщині було встановлено владу Директорії. Російське офіцерство, що роїлося в Харкові дотого часу, не чинило запорожцям жодного опору.

І знову повторилася історія квітня 1918 року. До запорожців потяглися добровольці. Запорізька дивізія невдовзі була доведена до повного штату, а потім розгорнута у корпус у складі двох дивізій (Запорізької та Республіканської) по чотири піхотні полки кожна. Паралельно із Запорізьким корпусом харківське вільне козацтво сформувало Харківський слобідський кіш (дивізію) на чолі з отаманом Кобзою. У Харкові робочі-українці утворили робочу дружину в складі 800 осіб. Почалася робота із розгортання до повного штату 7-го Харківського корпусу гетьманської армії. Проблемою бувбрак зброї та потрібної кількості офіцерів. Владнати ці негаразди завадив наступ Червоної армії.

Від німців з любов’ю

Є багато причин, чому українське військо зазнало поразки у грудні 1918 – лютому 1919 років. Керманичі Директорії виявилися абсолютно негідними та некомпетентними для керівництва державою в умовах війни. Більшовики вчинили нападсаме під час зміни влади в країні, тобто повної анархії на місцях. Воякам-запорожцям довелося воювати з червоними, маючи за спиною веселих хлопців отаманів-анархістів Чередняка, Сахарова, Ковтуна, Шинкаря та батька Махна.

Але навіть за таких умов штаб Червоної армії не наважувався атакувати Харків – більшовики боялися загрузнути в позиційних боях з запорожцями. Проте червоний главком Антонов-Овсієнко віддав наказ наступати. Він знав, щойно червоні вступлять в бій, в Харкові повстання проти українців мав підняти німецький гарнізон.

Після революції в Німеччині в німецьких частинах утворилися солдатські комітети, з якими швидко налагодили контакти посланці червоної Москви. Їм було, що запропонувати німцям. У щойно створеній Польщі, через яку німецькі частини поверталися на батьківщину, їхні ешелони масово роззброювали та грабували поляки. Більшовики ж запропонували німцям евакуюватися через свою територію –Балтику та порт Данциг. За це червоні зажадали від німців певних послуг.

Порозумітися з німцями командуванню запорожців не дали. Директорія була проти будь-яких переговорів з німцями, і запорожцям довелося додержуватися нейтралітетуй уникати конфліктів. Маючи вісті про посилення більшовицьких залог по той бік кордону, командувач корпусу полковник Болбочан намагався не втягнути своїх підлеглих у війну ще й із німцями.

11 грудня червона Рада робочих і солдатських депутатів спробувала здійснити в місті переворот – вона оголосила себе єдиною владою на Харківщині. Командування запорожців у відповідь запровадилов місті воєнний стан. Запорожці розігнали більшовицький мітинг в театрі «Міссурі», демонстрацію на вулицях та губернський з’їзд селянських рад. Маючи ворога на кордоні, запорожці просто не мали часу гратися в зайву демократію. Більшовики ж використовували репресії запорожців, щоби сильнішепідбурити робітничу масу. Місто постійно страйкувало й жило без світла та транспорту.

30 грудня більшовики атакували станцію Козача Лопань. Українці вдало відбивали всі атаки, але 2 січня до штабу червоних надійшло повідомлення: «ЦК українських комуністів повідомляє з Харкова. 1 січня починаємо виступ… Німці беруться затримати українські війська, зайнявши спільно з нами вокзал». Німецький гарнізон лишався грізною силою в 1600 багнетів та 300 шабель, маючи 10 гармат.

Повстання більшовицького підпілля та німецького гарнізону в Харкові поставило Запорізьку дивізію на межу катастрофи. Захоплення німцями харківського залізничного вузла означало втрату українцями військових ешелонів з майном та боєприпасами. Ба більше, кілька українських полків в цьому разі потрапляли в оточення. Усвідомлюючи весь жах становища, бійці Слобідського кошу та робоча дружина харків’ян обороняли вокзал, не зважаючи на втрати.

Командувач Запорізької дивізії підполковник Загродський у цих умовах прийняв єдине правильне рішення – полки, що перебували на передовій, розвернули зброю і вдарили по німцях та більшовиках в середині Харкова. Їм вдалося відкинути ворога від залізничного вузла, але німці продовжували гарматний обстріл. Зовні ж на місто насідали більшовики. 3 січня запорожці залишили Харків.

Директорія вимагала повернути місто за всяку ціну. Більшовики ж рвалися до Катеринослава,щоби з’єднатися із загонами батьки Махна. Отаман Болбочан доручив Запорізькій дивізії Загродського тримати оборону біля Чугуєва, Мерефи та Лозової. Республіканську ж дивізію 4 січня він кинув у наступ на північ від Харкова, розраховуючи зайти у тил до угруповання червоних. Антонов-Овсієнко згадував: «Болбочану вдалося потіснити частини 2-ї дивізії під Харковом. Переполох охопив порученців штабу фронту – «потрапили в пляшечку». Ситуація коливалася, мов на терезах, – «або-або». Аж тут на допомогу більшовикам знову прийшли німці. «Німецькі частини, хоч і не додержали свогослова затримати петлюрівців у місті, проте надали нам величезну послугу, продовжуючи нести караульну службу у місті. Цим вони дозволили направити основні сили на розвиток бойових операцій під Харковом», – свідчив Антонов-Овсієнко.

Водночас банди лівого есера Шинкаря зайняли Полтаву та перерізали залізницю – довелолося кидати війська ще й туди. Це поклало край всій справі – наступ запорожців захлинувся. Харків було втрачено.

Наостанок зазначимо. 12 січня в Харкові урочисто поховали «жертв петлюрівського терору» –як ініціаторів страйків та провокацій у прифронтовій зоні, запорожцями було розстріляно21 робочого. Антонов-Овсієно згадував: «Представники німецького командування виступали услід за нами із закликами протесту проти злочинів петлюрівців та вітаннями радянській владі. Німці невдовзі евакуювалися через Брянськ– Гомель». Більшовики виявилися нешанобливими союзниками. Жодного пам’ятника «німецьким інтернаціоналістам» в Харкові ніколи не з’явилося.

А невдовзі у харківській «надзвичайці», керованій легендарним Степаном Саєнком, щодня розстрілювали по 40–50 харків’ян і до приходу Добровольчої армії довели рахунок до тисячі. У концтаборі, створеному в самому центрі міста, утримували представників «ворожого елемента» і «неблагонадійних». Влаштовувати страйки чи демонстрації проти чинної влади в Харкові більше не наважувався ніхто.

Гаплик Леніну в Харкові!





Опубліковано 28 вер. 2014

ВИДЕО самого падения! Только что записал! 28.09.2014! Ленинопад, В Харькове снесли! Сори что без звука. Я только предоставляю информацию. Если благодарны за информирование - ставьте лайк, буду писать дальше. ПРАВДИВОЕ ОНЛАЙН ТЕЛЕВДЕНИЕ!

Полетів у теплі краї!


... і не забути відправити гуманітаркою на ДАМбас


Регіонал Кернес виганяє українські організації на вулицю.

Міська влада Харкова виставила на вулицю українські організації, повідомляє «Спротив».

За словами голови Харківської міського осередку товариства «Спадщина» Валерія Дяченка, реальних причин для розривання угоди про оренду приміщення та виселення з нього організацій немає, а «судовий виконавецьоголосив тільки формальні причини», на які спирався суд при винесенні рішення. Дяченко висловив здивування тим, що судові виконавці почали виконувати рішення «миттєво», незважаючи на те, що організації, згідно із законодавством, мали змогу ще протягом 10 діб оскаржити рішення.

Голова СУМ Роман Черемський підкреслив, що «рішення незаконне» та повідомив, що «останні українські організації» в Харкові оскаржуватимутьрішення Харківського апеляційного господарського суду. Він зауважив, що наразі СУМ та «Спадщина» не мають іншого приміщення, до якого б вони мали змогу переїхати.

Член Харківської правозахисної групи (ХПГ) Інна Захарова повідомила кореспондентові УНІАН, що після відповідного звернення СУМ та «Спадщини» юристи ХНГ «оскаржуватимуть виселення» цих організацій у Європейському суді.

Хвилинка антиреклами

Оце щойно впало на пошту


Ну от і все. Більше туди не поїду, хоча раніше 1-2 рази на рік на цілий день малу вивозила, друзів брали...
Як думаєте, спрацює закон про декомунізацію? Адміністрацію покарають?

17%, 5 голосів

83%, 24 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Харків. 12 квітня 2013 року.

Харків. Майдан Рози Люксембург.
Так було до початку акції:



а так розпочалася хода:



Народ не зупинити!
Слава Україні!

Шановні кияни! Харків потребує Вашої допомоги! Пікет ВР

Шановні кияни! Харків потребує Вашої допомоги! Приходьте 12 серпня 2014 р. о 9-30 на пікет Верховної Ради з метою допомогти депутатам прийняти законопроект щодо розпуску Харківської міської ради. Організатор – Громадська Варта Харків. Міська влада Харкова представляє з себе залишки старого режиму та складається з представників ПР і КПУ, що цілком підпорядковуються міському голові Кернесу. Вона потурає сепаратистам у Харкові, який ще до початку подій на Донбасі був однією з основних цілей російської агресії. Проте реалізувати тоді ці плани не вдалося. Усім відомо, що саме Кернес причетний до численних нападів на харківських євромайданівців, а останні його заяви та дії навіть не залишають жодних сумнівів у справжній антиукраїнській позиції. Спочатку Кернес заявив, що не вважає Путіна агресором, а 6 серпня 2014 р. на сесії міської ради продавив рішення щодо присвоєння звання «Почесний громадянин м. Харкова» двом громадянам Росії, що фінансували «титушек», а один з них ще і голосував у Раді Федерації РФ за анексію Криму та введення російських військ в Україну. Допоможемо харків’янам очистити місто від Кернеса та його поплічників! Не допустимо повторення донбаського сценарію в Харкові, який є прифронтовим містом! Харків – Україна!

http://q99.it/pIQGEMo

Проти харків’ян вже готують справу за перекриття дороги

 

Проти працівників держпідприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Шевченка", які перекрили вулицю на знак протесту проти невиплати зарплат, може бути порушена кримінальна справа.


Про це повідомив начальник Харківського управління Міністерства внутрішніх справ Микола Фоменко, передає "Сегодня".

"Перекриття дороги - це правопорушення і адміністративне, і кримінальне. Зберемо матеріали, якщо є склад злочину, будемо порушувати справу", - заявив він.

Як відомо, у понеділок зранку у
 Харкові працівники державного підприємства перекрили вулицю поблизу прохідної на знак протесту проти невиплати зарплат.

Українська правда