Іноді в моїй голові бувають такі вихори думок, що я не знаю, за яку вхопитися. А іноді в цій самій голові буває так порожньо, що, вдаривши по ній, можна почути дзвін. От і зараз приблизно так. Хочеться написати щось розумне і цікаве, але думки пішли у відпустку. Тож, я вирішила дістати зі своїх сховків щось, що я писала у позаминулому році на своїй сторінці у фейсбуці. (Зараз там у мене не дуже цікаво. Принаймні на одній із сторінок.
) Отже, мій допис-роздум на тему, яка в той час була дуже популярна, бо усі вірили і сподівалися, що ця війна не триватиме довго. Принаймі не усі такі оптимісти і мрійники були.
"Що ви зробите після Перемоги?"
Таке питання часто можна зустріти у стрічці на фейсбуці. У кожного своя відповідь, свої сподівання, мрії, бажання, плани.
Я також питала себе, що я зроблю після Перемоги. І я знаю, що я зроблю. Я ВИСПЛЮСЯ.
Хтось може сказати, що я егоїстична і окрім себе ні про кого не думаю. Ні, я не егоїстична, я думаю про рідних. Я дуже хочу обійняти усіх своїх рідних, але це просто неможливо, бо вони живуть у різних містах і селах. За один день цього не зробити.
Але я так хочу увечері лягти спати не чуючи сирен, прокинутися вранці і не чути сирен. І коли війна скінчиться, прийде Перемога, я обов'язково ляжу спати з радісною думкою, що на дворі не чути ті кляті "колискові" від яких голова гуде, і чуючи які, думаєш: "Хоч би не прилетіло у наш будинок за ніч." А на ранок прокинуся і моїми першими діями не буде перевірка новин на підтвердження сирен за ніч і на ранок. Я відкрию штори, зроблю собі і чоловікові чаю зі спеціями і ми поп'ємо ранковий чай, не заглядаючи у новини і не прислухаючись до сирен. А вже потім будемо дзвонити рідним.
Ось так буде після Перемоги.
А як буде у вас?"
.
