хочу сюди!
 

Катерина

42 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «життя»

Дописи з Фейсбуку.

7.01.2022 р. (Ч.1)
  Пам'ять і подорож у минуле.
  "Що ви робите, коли лягаєте спати? Про що думаєте? Що плануєте? Чи, можливо, згадуєте?" Певно такими словами можна було б розпочати мою невеличку оповідь, якою я хочу поділитися. Але я почну по-іншому.
  Перед сном мені у голову різні думки. Найбільше я полюбляю про щось мріяти. Інколи щоь згадую, уявляю, обдумую чи просто від великої втоми швидко засну. Та нещодавно я трішечки уявляла собі..
  ...Берег мого дитинства. Я стою на горі цього берега і знімаю відео про ті місця, де минуло моє дитинство. На дворі зима, така, яка вона у нас буває останні роки - без снігу, інколи мокра, проте завжди сіра, невесела і трішечки депресивна. Знімаю відео на телефон і розповідаю...
  "Це наш берег, де пройшло усе моє дитинство. Колись він був людний. Коли починався купальний сезон, то уся дітвора і дорослі приходили на цей берег.І біля розчищених місць для купання було повно відпочиваючих і майже неможливо було знайти зручний камінь, щоб обсохнути після купання. А на свята увесь берег був зайнятий відпочиваючими. Аж до піонерського табору. А там, біля табору унизу, ще й невеличкий пляжик був і туди полюбляли приїздити з дітками, бо ж там пісочок і мілко.
  А там ((повертаю телефон ліворуч)) були човни, на яких місцеві чоловіки на риболовлю їздили. Тепер немає ні човнів ані відпочиваючих на березі. Вже не один рік тут цірює природа. Увесь берег захопила амброзія, висота якої сягає майже два метри. І біля табору теж ніхто не відпочиває, бо вже і пляжика отого з писочку немає. Сумне видовище. А ось тут колись були городи і стежки, по яких ми йшли на берег (( повертаюсь назад і йду у напрямку вулиці, знімаючи і розповідаючи про місцевість свого дитинства)).
  На берег вели не тільки ці дві стежки, але й дві дороги. Проте тепер ніхто ними не ходить і вони, як і берег, потрапили у полон природи. Щоб прийти на берег, потрібно йти навростець, через колишні городи. Та і то не завжди знайдеш ту стежину, яка щоразу заростає. Скрізь бур'ян, амброзія... Сумно дивитись на ці зарослі і розуміти, що колись тут кипіло життя. А це моя вулиця ((доходжу до своєї вулиці і поринаю у спогади)).
  На вуглу колись стояв невеличкий стовпчик із поштовими скриньками. Їх було багато. Мабуть уся вулиця, а вона розділена на три частини, приходила до цих скриньок, щоб забрати пошту. Чи, можливо, тільки юди з цієї частини за поштою сюди ходили. А біля цього двору ріс абрикос, а жила тут баба Катя. Я часто зі своєю бабусею ходила до баби Каті у гості. Навпроти неї жив татків знайомий чи друг. Н пам'ятаю імені, проте знаю, що у них були дві дівчини Ліза та Марта, здається. Точно не можу згадати, це було так давно, та і товаришувала з ними не дуже довго. Поряд жив дядько Сашко і тітка Віра. Здається, що вони були родичами баби Каті. Поряд жила тітка Шура. Можливо, її так звали. Точно вже і не згадаю. Сусідів баби Каті я не пам'ятаю, проте через двір од неї жила тітка Ліда. Зараз там ніхто не живе і хата, здається, вже нічия. А двір поряд - там взагалі хати немає.
  Навпроти двору моєї бабусі (зараз там живе мій тато і брат), живуть свекор і свекруха моєї найкращої подруги. Двір поряд з ними - не знаю, хто там живе зараз, та колись там жила моя хрещена, таткова сестра. Навпроти живуть дуже хороші сусіди - тітка Валя і дядько Вітя. Їхніми сусідами були колись тітка Тамара і баба Шура. Здається баба Шура була в інвалідному візк, бо у неї не було однієї ноги. Навпроти них двір, де жила моя подруга Альона, з якою ми дружили. А потім вона переїхала з батьками кудись і більше я її не бачила.

Далі буде...

Тролейбус#

Я побачила тебе геть випадково і неочікувано, за два тижні після нашого остаточного розлучення... 

Ти завжди говорив, що якщо ми розійдемося то ти будеш уникати будь яких нових відносин, бо зі мною в тебе всього забагато, окрім звичайно ж сексу, емоційно більше не вивезеш жодної жінки... 


Ти стояв посміхаючись коло цікової жіночки з букетом в руках, ви говорили, ти тримав дві кави, очіма шукаючи де б їх поставити, щоб закурити... 

- Всесвіт шалений, - промовила я, бо наші погляди зустрілися...

Я посміхнулася, в тебе ж з обличчя усмішка зійшла. Ти дивився на мене, навіть я б сказала скрізь мене, потім на свою супутницю бо вона весь час тобі щось розповідала, знову на мене - наче на привида...

Мій тролейбус нарешті рушив з місця, тому я пославши тобі воздушного поцілунка відвернулася від вікна...

Мене накрило - знову знайомий біль, давно я тебе не відчувала, минулого разу я позбувалася тебе майже два роки...

- Ну привіт, самотня я, давно не бачилися, три роки... Працює однак - с кім зустінеш новий рік з тим і зачепишся... Ну нічого цей новий рік ти будеш точно зовсім одна!



11.05.2024

Мій щоденник

Дивлюся на стрічку у соцмережах і думку гадаю, чому люди так активно виставляють своє життя назагал? Нащо афішувати про день народження дитини, якщо тільки у неї немає своєї сторінки в тому ж фб чи інстаграмі? Нащо усім показувати, що у тебе день народження чи якесь інше свято? Висновок поки один: це потреба в увазі до своєї персони, потреба у вподобайках і підняття своєї самооцінки. Може я помиляюся? Та це мої думки.

А ви теж так робите?
Поділіться своїми спостереженнями і своїми думками.

Птахи у нашому Житті...




















Нашим життям керують птахи:
весну приносять - ЛАСТІВКИ
дітей - ЛЕЛЕКИ
проблеми -- ДЯТЛИ
кашу -- СОРОКА
пошту -- ГОЛУБИ
новини пишуть -- КАЧКИ
терміном життя розпоряджається ЗОЗУЛЯ
зранку світ належить ЖАЙВОРОНКАМ
від заходу -- СОВАМ...
І тільки ВОРОНА, як істинний буддист, пропускає всю цю метушню повз дзьоб.
Хоча ...
ВОРОНА може накаркати... 

Мій щоденник

Дуже часто зараз можна зустріти оці фемінітиви, які ліплять до усіх жінок. Це начебто непогано, але... Чи помічали ви, як іноді смішно, ба навіть образливо, може звучати професія жінки, якщо до неї застосувати фемінітиви? Чому на них так помішалися?
У мене чоловік електриком працює. Якщо точніше - електромонтер. Та усі ми звикли казати електрик. А якщо жінка працює електриком (електромонтером)? Як тоді мають називати її? Електрекиня чи електромонтерка?
Застосовуючи фемінітиви до професії жінки варто спершу подумки вимовити, а потім у голос.

А що ви думаєте з приводу цих фемінітивів? Які професіїї варто залишити так. як є? Поділіться своїми думками.

Дописи з Фейсбуку.

27.07.2021 р.
Мої роздуми.
"Навіщо я це роблю? Навіщо кожен день в сторис додаю якісь малюнки з фразами чи листівки з побажаннями? Для чого? Адже, по суті, це має безглуздий вигляд. Але мені це подобається. Подобається, тому що я знаю, що будь-яка людина, подивившись мою сторис - усміхнеться. Мені хочеться дарувати людям грний настрій чи, принаймні, змусити їх усміхнутис. Знаю по собі, що навіть від маленької усмішки день стає яскравішим, приємнішим і настрій покращується. Ось чому я кожного дня це роблю. А ще я знаю, що мою сторис обов'язково перегляне мій коханий чоловік і усміхнеться, навіть якщо у нього була важка зміна."

Дописи з Фейсбуку.

10.10.2019 р.
"Повернутися б назад, у минуле, щоб пережити знову деякі події. Поглинути їх в себе, немов губка воду, і понести в теперішні дні, щоб, як зі скрині, дістати з душі, із себе і займати їх, насолоджуючись відчуттями. Пережити знову і знову ті емоції, що виходом, зливою, грозами і ураганами захоплювали душу і тіло, даруючи неймовірні відчуття. Закутатися б теплими спогадами, немов пледом в морозний вечір, і, заплющивши очі, розчинитися в них, як шматочок цукру в гарячому чаї."

Дописи з Фейсбуку.

Кілька років тому я почала у фейсбуці на своїй сторінці записувати свої думки. Вони часто не давали мені змоги заснути, лізли у мою голову. І щоб позбутися їх, я почала записувати. Після цього засинала швидко, адже голова звільнялася від процесу мислення.
Тому, пропоную вашій увазі нову рубрику з моєї блогової діяльності під назвою "Дописи з Фейсбуку".
Можна коментувати і висловлювати свої думки стосовно цих дописів. Мені буде цікаво почитати ваші роздуми. Кожен допис - це тема на тиждень обговореньpodmig .

30.09.2019 р.
"Правду кажуть, що чужа душа темрява. І, як і правда у кожного своя, так і біль у кожного свій. Інша людина не може твій біль, тому що це твій біль. Навіть якщо вона скаже, що знає, що ти відчуваєш, що розуміє тебе... Це все не правда. Тільки ти можеш відчути те, що відчуваєш. Твій біль - він ТІЛЬКИ ТВІЙ! Ніхто його не знає, адже у кожного він свій. Це тільки слово для всіх одне, загальне, а самі емоції, почуття, стан душі - у кожного різні, свої."

Лютий

Лютий, що триває 2 роки...
2 чи 10 років?
А хочеться таки весни, очищення, відновлення...

Натрапила на фільм - щоб вирішити, чи варто дивитися, пошукала інформацію в інтернеті - знайдене заінтригувало



Це випадковий збіг чи натяк на те, що вони мають зникнути? Рано чи пізно усілякі фантастичні вигадки становляться реальністю ... скоріше б...

Небо Нікополя.

Я люблю дивитися у небо. Воно дарує відчуття простору, якого іноді мало на землі. Я люблю дивитися на птахів у небі. Вони дарують відчуття свободи. А небо над моїм рідним (і незламним нині) містом я люблю найбільше за усе. Воно буває різним і я люблю його таким. А у чора мені вдалося побачити його з такими хмаринками. Я такиого неба ще не бачила.


А ви любите дивитися у небо? Як часто ви підіймаєте очі до нього?
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
75
попередня
наступна