. Природо пишна, світлА даруй! Як Сонце блиска! Сміється лук! . Бурляють соки землі в гіллі. Пищання ,скоки, в кущах пісні. . Бруньки як перса: текуть- смокчіть. О, Земле, Сонце! Блаженство, хіть! . Любов-як обрій: до позолот. Де хмари жовті- Сонцеворот! . Даруєш мЕні незм`ятий діл, цнотливу чемність а соки злив. . Любов дівочу віддячу я. Відводиш очі- кохаю тя. . Так любить жайвір пісні, вітри. Ранкові квіти- вологу тінь. . Кохаю тебе- палає кров- З тобой ...

Читати далі...

..........1 .................................................................. Я мріяв про далекий листопад, моря глибокі і ліси безмежні. Лунали урочисті словеса... Я не збагнув зпросоння ,в чом був сенс їх. . Я мріяв про високий зорепад, неясних хихотань блакитне ехо, німих очей безсилий напввзгляд... Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх. . То листопад, то зорепад надходили, тривали, нескінчені. Відлуння слів, душі таємний знак.... Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх. ...

Читати далі...

...................................................................................... . Паскудний кущ у місячному світлі заворожив гойданням гілок мене- і я відчув ся зв`язаним, підбитим, на шабаші відьмачим свідком-жертвой. . Пекельні жарти, ґоцалки нечисті у серці розпалили ватру хтиву. Мій ріт прияв досвідчені язиччя: вони війшли в гортань мою сп`янілу. . Тропічних висп гурток , чумних тюльпанів моім губам підставився, піддався. По пелюсткам слина пахуча лилась. . Одна із...

Читати далі...

-----------------1.----------------------------------------------------------------------------------------- Я через кинуту кімнату йшов. ...Блакитна ніч.Зірки мерехкотіли. У полі десь собаки гучно вили; а вітер злий наскоком дручив холм. . Та ось, нарешті! Лихоманка пне із рота моєго криваві рожи; тичок росте, тремтить, на жало схлжий; і крапля крові падає. Паде. . Із задзеркальной змієвой порожні встає лице незнанеє, тотожнє. У скроню б`є сакральная печать. . Колишеться...

Читати далі...

..........................................,на пам`ять мій найкращий переклад з Байрона-) . Якби я здужав річку переплити взад до джЕрела дитячого добра і зла, я б понад тими не вертався берегами, знівеченими жовтими лугами. Хіба зтекти униз, упасти в море, ім`я позбутись, рештки непокори?... ...Чим є та Смерть? пристанком Серця? кінцем того, що Світом зветься? Життя- то візія. Що бачу я, існує по собі, а зву- життям. Осіб відсутніх мертвими назву, тих, що з собою тягнуть в путь...

Читати далі...

Ридай по мені- я упав, кохання спів перекажи; якщо хтось пальцем показав- відтак за мною не тужи. . Душа болить- надії геть. Холодна кров, диви .струмить. Прида коли спіткаю смерть аби хрестину устромить. . Здається, вщухнув буревій. Твій промінь хмару пропалив; души розчуленой сувій твій наспів щиро ухопив. . О, Жінко! Плач по мені бо я сам не здатен сльози лить. Благослови то Око, Бог. Блаженна жалю сльозна мить. . Колись я в грудях іскру мав, був здатен Тебе полюбить... ...

Читати далі...

* ВисОко вгору знов мене закинула Щаслива сінусоїда життя. Та на вершині довго не пробуду Зкочуся швидко вниз, у забуття. Здавлося б, внизу хочь відпочину, Та доля пхає по осі абцис. Вже треба знов на гору підніматись, Хоч тільки що котився швидко вниз. А доля все кидає і кидає, І не дає спокійного життя. То ж спокою не матиму віднині, Аж доки не піду у небуття. Михайло ДІД. Алчевськ.

Прочитав блог Чорної змійки http://blog.i.ua/user/896087/177641/?p=1#comments і вирішив прокоментувати віршем *** Не треба світ увесь сприймати, Як темний морок без світання. Повір, що в світі ще зостались Добро, і радість, і кохання. Світ не буває чорно-білим, Бо кожен горе й щастя має. І лиш від нього все залежить, Як він увесь цей світ сприймає. Якщо несеш ти щастя людям, Добро й тебе не обминає. Хто ж сіє зло, той сам нещасний, В душі він радості не має. Не треба...

Читати далі...

Йде мандрівник вечірнім шляхом, Бреде, з дороги не звертає Куди веде той шлях далекий, Дізнатися надію має. Хоч гострий зір і розум має, Та, все ж, не знає йде куди. Не зає, бідний, що дорога Імення має: "В Нікуди" І що в кінці дороги дальньої Ніяк могили не мине Бо він надіється, сердега,- Його ся чаша обмине. Та ще ніхто у цьому світі По два життя не проживав. Що б перше - то була чернетка, А друге начисто писав. 31 жовтня 2008 р. Михайло ДІД. Алчевськ.

Гей, карафо товстопуза гідна хоч тримати свічку і молозистою жовчю геть навкрУги поливати і у злиднях сих кобзАря надихнути до співання! Вік не бачив бОдай`м шага, вже аж місяць не до пИтва. . Королівство за цигарку! Видму хмариво біляве химеричне...Дзуськи! Вітер свище в вікна, нявкають коти на дасі. Гиндики, гребІнці сині зосереджено надворі медитуючи гуляють. . Уф! Ну й холод...пар із носа. Натягну чимдуж на вуха смУшковий ковпак. Як цИган із мешка з самой мережі пальцем мацає...

Читати далі...