Біжить трамвай бруківкою старою. Дивись, у небі дощ, мабуть, дозрів. Кам'яні леви гордою красою Таки чарують і сторожать Львів. Під парасолями ховаються прохожі, В дощі відбилось світло ліхтарів, І їх самотність -- то моя сторожа, І неповторність їх -- то тільки Львів. Стареньких вуличок вузенькі лабіринти... І тут історія написана без слів. Ну ось, - годинник зазвучав і треба бігти, Тож як завжди: «До зустрічі, мій...

Читати далі...

Я впізнаю тебе завжди На цьому світі і на тім: Як шум весняної води; Як ніч і день; як в небі грім. Для мене вічно ти ідеш Крізь сад, що квітне за вікном..................................................... [Приєднана картинка] 20.08.2016.Це - одна четверта вірша. Ці слова призначені людині, яку я випадково на мить зустріла після похорон її близького родича. Вона розчаровано сказала, звертаючись до мене: " Ви мене не впізнали" Я не бачила сенсу заперечувати. Хоч впізнаю цю...

Читати далі...

Вона завжди була рада мені, але не більше. Може на жаль, а може й ні... Об"єктивно важко назвати її справжньою красунею, але вона вміла і вміє бути привабливою... Нам завжди було про що поговорити, і було це завжди якось невимушено... Дещо в ній викликало захоплення, а дещо відверто дратувало... часом, поряд із нею я собі здавався повним бовдуром, а вона при цьому вважала мене розумним. Двічі наші стосунки мало не перейшли за грань дружніх, вперше це закінчилось...

Читати далі...

_-_-_-_-_-_-_-----__-----___-----__----_-_-_-_-_-_-_Так холодно мені серед зими,Коли тебе не має просто поруч.Сніжинки тихо падають сумні,І землю всю покрив морозу обруч...---Так холодно коли блукаю сам,Мій подих замерзає разом з вітром.Своє я серце віддаю вітрам...Не здатне воно душу обігріти.---Лишила ти позаду всі сліди,Зосталася назавжди разом з літом...Окрилила і сил дала тоді,А зараз сам блукаю білим світом.---Дивлюсь у вічно юні небесаІ бачу в них все той же милий погляд.В минулому...

Читати далі...

[Приєднана картинка] У кипах паперу старий віднайшла Загублений аркуш старого листа Повернений долею через роки Аби нагадати, які були ми.. Розбірливий почерк цей душу п’янить Несе у забуту минулого мить Коли помилялись, в надії жили Кохали й прощали, щасливі були Прекрасніший погляд у цілому світі Так ніжно дивився, хотілося жити... Розніжені теплої літньої ночі Залишились поруч, дивилися в очі Позаду зосталися місто і гамір, Щоб більш не вернутись, єдиний був...

Читати далі...