До розміщення цього матеріалу спонукала не лише річниця подвигу української молоді. А й численні інтерпретації з використанням неправдивих фактів стосовно тих далеких подій. Подібне властиве як для відомих політиків, так і для багатьох, хто бере участь в заходах, присвячених Крутам.    Отже, до вашої уваги деякі документи та їх обговорення фахівцями з військової історії, що вивчають період Українських визвольних змагань 1917 - 1921рр. Подається частково і у вигляді обговорення на різних профільних форумах останніх років, з 2007 по 2011 роки. http://photo.i.ua/user/3871267/297556/8576951/         Кілька фото з планом бою під Крутами і документами Спогади Гончаренка А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: \"Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю\". Я відповів, що до зустрічі все готове.

Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином москалі зайняли по фронту лінію до 5 кільометрів, маючи за собою все надїзжаючі свіжі резерви й прихильно настроєне населення.

\"ДОНЕСЕНИЕ М. А. МУРАВЬЕВА В СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ И В. А. АНТОНОВУ-ОВСЕЕНКО О РАЗГРОМЕ ВОЙСК ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ ПОД ст. КРУТЫ 17 января 1918 г. 1 час. 45 мин. После двухдневного боя 1 революционная армия Егорова при поддержке 2 армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах.Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов, которые, помимо сделанного зверства с возвращающимися с фронта солдатами, избивали сестер милосердия, попавших во время боя к ним в руки. Иду на Киев. Крестьяне восторженно встречают революционные войска. Главнокомандующий фронтом Муравьев\"

Продовження в частині 2.

...Володимир Миколайович НАУМОВИЧ (1894-1918, вбитий під Крутами), тричі георгіївський кавалер, учасник битви під Крутами. Його батько Микола Іванович - проф. Віденського університету. Його брат Олександр - перший міністр закордонних справ УНР, сестра надія Янівна Іщук - проф. математики в Празі. Його вітчим Олександр Федорович Іванов забрав його тіло і поховав на Аскольдовій могилі поруч з дідом, перепохований в 1934 р. на Лук"янівське кладовище. З ним в одній труні В.Я.Шульгін. Там же поховано організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р., що загинув під Крутами. Проценко Л., Косенко Ю. Лук'янівське цивільне кладовище. Путівник. – К.: Інтерграфік, 2001 :

Отже, стверджується, що: -в могилі поховано троє учасників бою під Крутами (а не двоє, як подається майже в усіх джерелах) -анонімний прах є прахом "організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р."  "Володимир Шульгин (*1894 —†1918), студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві, заснованої 1913 року. Член Виконавчого Губернського Комітету Ради представників Київщини в 1917 році."- з Вікі.Аналогічні дані і в Енциклопедії українознавства. Отже, фраза, виділена в цитаті курсивом, стосується,скоріше за все, Шульгіна В.Я. Таким чином, гіпотеза про поховання сот. Омельченка в одній могилі з Шульгіним і Наумовичем поки що підтвердження не знайшла.

Це  студенти  Народного  унiверситету

Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник), Володимир Наумович; студенти  унiверситету   Св. Володимира 

Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб,  Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти  2-ї  Кирило – Мефодiївської  гiмназiї

Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу),  Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). І ще 17-19 загиблих юнаків, імена яких невідомі

І ще до 20 чол. загиблих козаків з куреня "Смерті".

...чи перебували у складі 1-ї сотні доп. студ. куреня січових стрільців, що брала участь в бою , студенти КПІ ? Серед загиблих студентів/гімназистів, з КПІ я нікого не знайшов (маю на увазі ті 20 прізвищ, що вміщені у праці Я. Тинченко "Українські збройні сили березень 1917 р. - листопад 1918 р.".)

- В тій же книзі було написано що брали, і їхня кількість. тільки не памятаю скільки. Напевно вони всі залишились живі (після Крут).

ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх. Павло Тичина

Вічна пам'ять мужнім юнакам, що полягли в бою за Україну...

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Блукаючи нетрями Інтернету, випадково натрапив на незалежний культурологічний часопис „Ї” (це назва). У його 63 номері, присвяченому Тернополю, є цікавий матеріал про роки національно визвольних змагань (1917-1920). У цей період, коли влада мінялась як шапка героєм відомої оперети, Тернопіль встиг тричі побувати в ролі столичного міста. Наперед скажу, що подаю уривки матеріалу не так з інформативною метою, хоч можливо для декого і це виявиться цікавим, як з метою поділитись тим, що найбільш вразило мене (це у виділеному мною абзаці).

 

>Отже, у ніч з 21 на 22 листопада 1918 р., через наступ поляків, українське військо та вище керівництво ЗУНР змушені були залишити Львів. З 23 листопада  по 31 грудня 1918 р. уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) перебував та працював у Тернополі. Про все це буде далі трохи докладніше.

 

>16-31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд Української Народної Республіки (УНР). В існуванні республіки тоді був один з найбільш критичних і важких періодів. У результаті наступу більшовицьких військ зі сходу і польських із заходу контрольована владою УНР державна територія обмежувалася частиною півночі сучасної Тернопільщини і невеликим районом навколо Кам'янця-Подільського. На початку червня уряд спішно покинув Тернопіль через наступ поляків і виїхав до Кам’янця-Подільського, який вже виконував роль столиці до цього.

 

>У серпні-вересні 1920 р., внаслідок наступу військ червоної армії в нашому краї більшовицький режим Росії за сприяння українських більшовиків створив Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку (ГСРР). Маріонеткова держава зникла також із черговим наступом поляків, які залишись тут аж до 1939 р.

 

Коротенько про повсякденну роботу та державотворчу діяльність уряду ЗУНР і чим це закінчилось.

В Тернополі перебули та працювали, голова уряду й одночасно державний секретар фінансів Кость Левицький і державні секретарі: військових справ - Дмитро Вітовський, судівництва - Сидір (Ісидор) Голубович, закордонних справ - Василь Панейко, пошти і телеграфу - Олександр Пісецький, внутрішніх справ - Лонгин Цегельський, тобто шість із чотирнадцяти членів уряду (дехто не зміг виїхати зі Львова, інші працювали в Станіславові).

Від початку грудня президент УНРади і весь уряд працювали в приміщенні польської гімназії (вона тоді не діяла).

 

Нині - це приміщення міської гімназії, до цього загальноосвітньої школи № 4 на вул. Грушевського. (моє фото від 22 серпня 2008 р.)

 

Уряд працював в напрямках:

     Створення армії, котра мала відвоювати Львів і надалі забезпечити незалежність республіки. Власне у Тернополі започатковано роботу щодо реорганізації наявних українських частин в регулярну Галицьку армію.

     Створення системи державної влади та її правових засад. Державний Секретаріат встановив та укріпив зв'язки з повітами, реалізовуючи практику проведення своєї політики через повітових комісарів.

     Створення державної жандармерії для забезпечення правопорядку

     Робота з формування законодавства та створення системи правових відносин у державі, що започатковано у Львові, (закони з організації судів, прокуратури)

     Зовнішньополітична діяльність здійснювалась виходячи з того, що республіка  змушена була вести нерівну війну з Польщею. Останню всіляко підтримувала Антанта, тоді як єдиним союзником ЗУНР могла бути лише Українська держава за Збручем. За дорученням Ради Державних Секретарів наприкінці листопада з Тернополя на Велику Україну виїхала офіційна делегація ЗУНР.

Після цього розпочалася підготовка до об'єднання (злуки) УНР і ЗУНР в одну державу.

17 січня 1919 р. з Тернополя виїхала офіційна делегація ЗУНР у Київ на проголошення Акту Злуки та участь у Трудовому конгресі України.

У середині грудня уряд сколихнула криза: публічно стало відомо, що К. Левицький та Я. Литвинович причетні до незаконного продажу нафти. Спочатку голова уряду відсторонився від його діяльності, а 23 грудня офіційно подав у відставку. Раду Державних Секретарів тимчасово очолив С. Голубович.

За таких обставин було прийнято рішення перенести вищі державні структури ЗУНР у Станіславів, нині Івано-Франківськ. Вирішальну роль тут відіграло розташування цього міста майже в центрі контрольованої урядом території, його близькість до нафтоносного Бориславського регіону, де видобувався основний стратегічний товар республіки -  нафта.

Вся ця епопея державотворення кумедна для українофобів. Викликає вона певний скептицизм і для людей поміркованих відносно українського питання.  Однак раджу зазирнути сюди , щоб переконатись - енергетичний потенціал тодішньої республіки був більш ніж солідним. Та навіть і тепер виникає питання, для чого нам їхній Сибір з дорогим газом? Але на Олімпі видніше.

А мій висновок стосується все ж таки людського фактора (жирний абзац). Члени уряду ЗУНР були вихідцями із галицької інтелігенції і порядних родин, практично всі з "руками, які не крали". У такий критичний період, коли все висіло на волосині, в повному ворожому оточенні, не уникли того, чим хвора наша еліта протягом всієї історії України. Допоки вони ще не при владі, поки вони стоять перед людьми на Майданах - доти вони чесні

[ Читати далі ]