Спікер Арсеній Яценюк відкрив пленарне засідання Верховної Ради і заявив про підписання протоколу порозуміння.

"На превелике щастя, це сталося. Протокол порозуміння підписаний, який набирає чинності після голосування за постанову по НАТО", - сказав Яценюк.

Після того у парламенті було проголосовано за узгоджену постанову по НАТО.

За таке рішення проголосувало 248 депутатів – 175 від Партії регіонів, 34 – від БЮТ, 19 – від НУ-НС, 20 – від Блоку Литвина.

Фракція Компартії не голосувала.

"Протокол порозуміння набув чинності. Верховна Рада запрацювала системно, відповідно до календарного плану", - сказав Яценюк після голосування.

Він також звернувся до опозиції з проханням прибрати антинатовську символіку з сесійної зали.

"Ми домовились на засідання керівників фракцій про те, що антинатівська символіка буде прибрана з українського парламенту, і я буду шанувати, якщо це рішення буде виконано", - сказав Яценюк.

Він також оголосив про те, що о 15:15 відбудеться засідання погоджувальної ради, яка повинна визначити розклад засідань. О 16 годині відбудеьтся вечірнє засідання парламенту.

***

Згідно з постановою, ухваленою парламентом, рішення щодо Міжнародного договору про вступ України до НАТО приймається лише за наслідками всеукраїнського референдуму, який може проводитися за народною ініціативою відповідно до закону "Про всеукраїнський референдум".

Голові Верховної Ради доручено повідомити генеральному секретарю НАТО про це рішення парламенту.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Українська правда.

Депутатська група «Народна самооборона» звертається до Секретаріату Президента та уряду припинити "публічні і підкилимні взаємопоборювання", що несуть загрозу єдності коаліції.

Про це йдеться у переданій УНІАН заяві депутатської групи «Народна самооборона» щодо парламентської кризи в Україні.

Народні депутати групи «Народна самооборона» фракції НУ-НС заявляють, що парламентаризм в Україні та єдність демократичних сил знаходяться під загрозою.

"Другий місяць робота Верховної Ради України паралізована. Штучно створена Партією регіонів парламентська криза викликана її небажанням і нездатністю перебувати у цивілізованій опозиції. Деструктивні дії Партії регіонів під надуманим приводом боротьби проти НАТО насправді мають на меті будь-якою ціною зруйнувати коаліцію БЮТ - НУ-НС і повернутися до влади", - йдеться у заяві.

На переконання депутатів "Народної самооборони", це не мало б жодних наслідків, "якби опозиція не мала союзників серед окремих високопоставлених владних чиновників, які продовжують плести інтриги, намагаючись зліпити новий різновид так званої «широкої» коаліції". По суті, вважають автори заяви, "мають місце ознаки змови, метою якої є ревізія волі виборців і досягнення чергової закулісної домовленості олігархічних еліт". Останнім часом цій меті, як вважають в "Народній самообороні", об’єктивно, сприяє позиція голови Верховної Ради, "чия пасивність і небажання вести пленарні засідання ставлять ситуацію на грань колапсу".

Як підкреслюється в заяві, "наслідком цих скоординованих дій є не тільки відсутність так необхідної сьогодні законодавчої роботи, а й знищення парламенту як складової частини влади в Україні".

У "Народній самообороні" зазначають, що Верховна Рада невідворотно наближається до 30-денного терміну бездіяльності, настання якого неминуче ставить її у напівлегітимне існування, робить заручницею зовнішніх рішень щодо її подальшого існування, чи власного рішення про саморозпуск.

Як наголошують депутати "Народної самооборони", "така безвідповідальна і деструктивна політика Партії регіонів та тих, хто їй підігрує, може вдруге поставити Україну на межу дострокових парламентських виборів". Водночас, на переконання авторів заяви, "ці вибори сьогодні не мають нічого спільного з інтересами переважної більшості наших громадян, які уже двічі після помаранчевої революції - у 2006-му та 2007-му роках - підтверджували свій демократичний вибір".

У "Народній самообороні" впевнені, що перевибори означатимуть чергову напругу в суспільстві, "дадуть в руки окремих авантюрних політиків можливість для суб’єктивних авторитарних і навіть неконституційних дій". На думку авторів заяви, "мета архітекторів дострокових виборів - переформатувати коаліцію в своїх інтересах".

При цьому в "Народній самообороні" звертають увагу, що "всі ці події в парламенті відбуваються на фоні взаємних інформаційних уколів між Секретаріатом Президента і урядом, взаємного обміну телеграмами і звинуваченнями, що лише надихає парламентську опозицію на активізацію своїх дій". Автори заяви також вважають невипадковим, що саме на цей період припав "безпрецедентний тиск на нашу державу з боку Росії у газовому питанні". "Наш східний сусід, керуючись власними геополітичними інтересами, використовує слабкість української влади і протиріччя серед лідерів демократичної коаліції для утримання України в зоні залежності від себе", йдеться в заяві.

У зв’язку з цим депутати "Народної самооборони" заявляють, що владна демократична еліта просто зобов’язана у цьому важливому для України питанні зайняти консолідовану позицію і керуватись національними, а не корпоративними чи особистими інтересами.

«Народна Самооборона» підтверджує свою принципову позицію на негайне відновлення повноцінної роботи Верховної Ради України і вважаємо, за таких умов коаліція демократичних сил має всі можливості показати роботу в інтересах суспільства.

Автори заяви закликають Президент України, уряд, фракції демократичної коаліції до єдності і спільних дій з метою реалізації ідей і завдань, проголошених на Майдані.

Джерело: УНІАН.

Financial Times: Медведєв наполягає, що саме він буде керувати Кремлем

Новообраний президент Росії Дмітрій Медвєдєв спробував змалювати себе як незалежну фігуру, наполягаючи, що саме він керуватиме закордонною політикою Росії. Однак, він обіцяє продовжувати курс, обраний його наступником – Владіміром Путіним.

Досі відповіді новообраного президента Росії не дають чіткого уявлення про те, яким буде справжній розподіл сил у владній структурі, очолюваній двома лідерами, що, за оцінками аналітиків,  може привести до нестабільності.

42-річний пан Медвєдєв  вважається людиною нового покоління, з більш ліберальними поглядами, порівняно з іншими представниками оточення В.Путіна. Він урочисто пообіцяв посилити  верховенство закону і боротися з корупцією. Проте, спостерігачі ставлять під сумнів, наскільки самостійним він зможе бути в реалізації своєї програми.

Сергій Марков, аналітик та депутат Російського парламенту, зазначив, що В.Путін все одно збереже за собою важелі правління. “Медвєдєв матиме конституційні повноваження президента, але всі чудово розуміють, що виборці голосували за Путіна, за політику Путіна і його команду. Отже, саме Путін збереже за собою лідерство”.

Лілія Шевцова, представник Московського Центру Карнегі, вважає, що результати голосування показали готовність В. Путіна передати підтримку виборців своєму наступнику. “Це означає, що існує електорат В. Путіна – в основному це жителі маленьких міст, периферії і сіл – які хотіли б зберегти нині існуючий стан речей, - зазначає вона. “Їхнє життя покращилось, і вони не бажають жодних змін. Вони просто передали свої голоси від Путіна до Медвєдєва.

The Times : Медвєдєву зможуть нагадати, хто в домі хазяїн

Уже зараз лунають прогнози, що Кремлівський “ЗІЛ”, зробивши кілька безладних зиґзаґів, зазнає аварії, і постраждає в цій аварії саме президент Медвєдєв. У нього немає власних виборців, всім він завдячує своєму покровителю. Однак сумирному Медвєдєву навряд чи вдасться приміряти на себе одежу Путіна, і саме тому він обрав образ ліберала. Можливо, ці двоє зможуть працювати в тандемі “хороший поліцейський” – “поганий поліцейський”. Однозначно, лідером буде поганий. А про всяк випадок, якщо Мєдвєдєв буде незадоволений таким порядком, знайдеться чимало послідовників Путіна, які нагадають йому, хто в домі хазяїн.

BBC: Чи втратить Кремль свою владу?

І знову немає чіткої відповіді на вічне питання: “Хто ж управляє Росією?”

Один (Д. Медвєдєв) переїде до Кремля, щоб стати третім президентом Росії, що має означати головну посаду в апараті державного управління, роль “батька нації”  і “обличчя” Росії на міжнародній арені. Іншого (В. Путіна) запросять обійняти посаду прем’єр–міністра, – це більш технократична роль, що передбачає управління економікою, а також відповідальність у разі невдач.

Чи слід нам чекати, що В. Путін приїжджатиме в  Кремль кожного понеділка, як це заведено, щоб звітувати перед своїм новим начальником, чи повісить він портрет Д. Медвєдєва на стіні свого кабінету?

Зрештою, російська Конституція дозволяє президенту робити зміни в своєму кабінеті, коли він того забажає.

“Президент є гарантом Конституції, він визначає основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики”  - зазначив Д.Мєдвєдєв минулого місяця. Але найвища виконавча влада належить  уряду, чиїм завданням є не лише визначення економічної і соціальної політики, а й створення умов для гарантування безпеки країни.

Виглядає так, ніби В. Путін хоче зберегти свої повноваження. Тому й не дивно, що Путін планує відвідати самміт НАТО, що відбудеться наступного місяця в Румунії. Там він збирається запропонувати своє бачення розвитку країни до 2020 року, в той час як Медвєдєву лишиться займатися економічною політикою у найближчі роки.

Ніколи ще не було в російській історії ситуації, коли б двоє царів одночасно й успішно керували країною, при чому, щоб кожен з них мав свою свиту і сфери впливу. Це завжди призводить до боротьби за владу, і спричиняє брудну,  навіть агресивну конфронтацію.

Отже, чи погодиться пан Медвєдєв бути старшим лише за назвою посади?

Спочатку, можливо. Його нерішучі публічні виступи і високопарні промови, свідчать про те, що “кабінетний чиновник” ще не досить готовий до появи на публіці і прийняття складних важливих рішень.

Le Nouvel Observateur: Медвєдєв не буде зображати англійську королеву

На перший погляд все пройшло як по маслу: сфальсифіковані за старою традицією вибори, задоволені росіяни. Але, в останні дні з’явились ознаки, що ретельно змазана машина працює з перебоями. Чи значить це, що маріонетка вислизає з рук ляльковода? Було б помилкою вважати що, оскільки Путін все ще надзвичайно популярний, Медвєдєв буде зображати англійську королеву. Він – глава Газпрому, олігарх, що володіє одним з основних багатств Росії. Хоча офіційно дебатів немає, вони вже зараз розгортаються в правлячих колах.

Deutsche Welle:  Путін за 8 років деформував державу

Те, що Дмитро Медвєдєв переможе на президентських  виборах в Росії, не викликало жодного сумніву. Але демократія передбачає не лише проведення виборів, пише кореспондент Deutsche Welle Корнелія Рабіц. Це все не має нічого спільного з реально діючим демократичним процесом, оскільки з самого початку не було жодної альтернативи. Російські виборці були покликані на дільниці лише для того, щоб підтвердити підтримку наступника, якого обрав сам В.Путін. І вони виправдали сподівання. Вони діяли рівно і спокійно, сподіваючись, що все залишиться по-старому. Ставленик Путіна здавався досить безликим під час передвиборчої кампанії. Він дійсно належить до іншого покоління і, на відміну від свого попередника,  не вийшов з спецслужб. Він налаштований на те, щоб очолити державу, що впродовж восьми років була позначена і деформована Путіним. Значення  демократичних і конституційних інститутів було послаблене, роль громадянського суспільства – обмежена, за політикою і бізнесом спостерігали агенти спецслужб. Економічне диво Путіна, про яке так багато говорилось, зумовлюється, в основному, успішними газовими і нафтовими експортними операціями; воно зробило невелику групу людей надзвичайно багатими, інших же залишило в бідності. Новий лідер “за штурвалом” має багато завдань і може використати свої можливості, щоб забезпечити прогрес і встановлення справедливості в Росії,  а також, він може побачити, що стосунки з ЄС та США можуть покращити саму Росію, яка, через свою історію, має труднощі з просуванням демократії. Але може так статись, що західні цінності і досягнення виявляться непідходящими для найбільшого сусіда ЄС.

The Guardian:   про що говорять 11 століть російської історії

Медвєдєв заявив репортерам що “спільна робота з Путіним” може дати країні досить цікаві результати, і стати позитивним фактором на шляху розвитку Росії. Але такі означення, як “тандем”, “дуалізм”, або “діархія” є чужими для Росії, що звикла покладатись на одноосібного автократа.

Проте, аналітики заявляють, що обрання Медвєдєва президентом означатиме нову еру в російській політиці, навіть приймаючи до уваги той факт, що Путін лишається при владі.

“За всі 11 століть російської історії, ніколи ще не бувало, щоб обирався новий цар, і нічого не змінювалось”,  - заявив Гардіан Борис Макаренко, заступник голови Центру Політичних Технологій в Москві.

AFP: найцікавіше настане в Росії весною

Захід ставить під сумнів російські президентські вибори. Єдина західна місія спостерігачів – від ПАРЄ, що була присутня на виборах, заявила, що вибори не відобразили “російського демократичного потенціалу”. “На цих виборах не було вільного вибору”, заявив голова місії ПАРЄ Андреас Гросс. В той же час, західні столиці надсилають стримані привітання Медвєдєву. Так, французький міністр закордонних справ Бернар Кушнер описав вибори як “проведені в російському стилі, коли перемога відома наперед”.

Аналітики, опитані AFP, вважають, що найцікавіше настане в Росії весною, оскільки Медвєдєв може виявитись більш незалежним ніж здалося спочатку.

The Wall Street Journal: не слід піддаватись ілюзіям

Представники Путіна в прес-службах негайно відреагують на будь-яку спробу внести відкритість в політичне життя або налагодити стосунки з Заходом. Не слід піддаватись ілюзіям – оцінюючи Путіна, Захід теж помилявся в свій час. І тепер не варто очікувати, що наступник, особисто відібраний Путіним, виявиться кращим.

CNN:  Путін також робив подібні заяви

Медвєдєв публічно пообіцяв сприяти розвиткові демократії, боротися з корупцією і забезпечити верховенство права. Але, як зазначають критики Кремля, Путін також робив подібні заяви, балотуючись на пост президента.  І в  той же час, його критикували на батьківщині і за кордоном за суворі заходи  в боротьбі з опозицією.

Багато росіян схвалюють діяльність Путіна через те, що він, ніби-то, вивів країну зі стану бідності і нестабільності 90-их років і йому належить головна роль у підйомі національної економіки, що спостерігається зараз. Отже, його підтримка була дуже важливою для нового кандидата. Російський аналітик Вячеслав Ніконов прогнозує, що Путін, схоже, залишиться “дуже впливовою політичною фігурою в наступні роки”

Підготували Оксана Романюк, Анна Ісаєва

Джерело: УНІАН.

У жовтні 2008 року Полтаву планує відвідати король Швеції Карл Густав XVI з дружиною Сільвією.

Про це УНІАН повідомив представник Полтавської облдержадміністрації.

За його словами, візит планується в рамках підготовки до проведення заходів, присвячених 300-річчю Полтавської битви.

«Король з дружиною відвідають музей Полтавської битви, ознайомляться з програмою святкування ювілею, побачать макет пам`ятника королеві Карлу XII. Очікується, що вони привезуть подарунки в музей Швеції, який планується збудувати на полі Полтавської битви», - сказав представник Полтавської ОДА.

Нагадаємо, 300-річчя Полтавської битви святкуватиметься у 2009 році.

Джерело: УНІАН.

Перший заступник голови секретаріату президента Олександр Шлапак заявляє, що Україна втягується у газову війну з Росією.

"Ми втягуємося в газову війну з Росією з дуже невизначеними наслідками. І Бог би з ним, якби це стосувалося постачань газу тільки в квартири урядовців. Але йдеться про постачання газу в Україну", - сказав Шлапак.

"Війна – це теж можливий варіант розвитку подій. Але я вважаю, що такий конфлікт – це наслідок повного тупіка розвитку переговорів", - додав він.

Водночас, на думку Шлапака, на сьогодні урядом використані далеко не всі переговорні можливості.

"Йдеться про створення СП і про те, що росіяни хочуть 50% в ньому. А ми говоримо про те, що їм достатньо і 25%, оскільки ви і так багато мали. І якщо про це не може домовитись перший заступник голови "Нафтогазу", це не означає, що ми повинні припинити переговори і почати військові дії", - сказав він.

"Я особисто вважаю, що поки не вичерпані всі можливості для проведення переговорів, а сам президент не вислухав звіт (а такого звіту досі не надано) про те, що на вищому урядовому рівні не вдалося досягти результатів, про які домовлялися президенти, не можна приймати разом з урядом узгоджене рішення про те, що ми вживаємо адекватних (а на мою думку абсолютно неправових заходів), які сьогодні робить український уряд", - заявив Шлапак.

"На мою думку, поки не закінчені переговори, ми в цій війні шукаємо не істини, а конфлікту", - додав він.

Українська правда.

Кількість українців, які пов’язують своє майбутнє з Європою з кожним роком зростає, натомість кількість прихильників російського вектора зменшується. До такого висновку дійшли експерти Інституту Горшеніна, порівнявши результати свого останнього соціологічного дослідження «Оборонна стратегія держави очима українців» з результатами досліджень минулих років.

Як розповів УНІАН експерт Інституту Горшеніна Володимир ЗАСТАВА, спостерігається стійка тенденція зменшення кількості людей, які пов’язують перспективи розвитку України з Росією, та збільшується кількість прихильників інтеграції України з Європейським Союзом. За його словами, на сьогоднішній день 28,6% українців пов’язують перспективи розвитку України з ЄС та 28,1% - з Росією, а у жовтні 2006 року цифри були 18,9% та 33,5% відповідно.

«Ця тенденція обумовлена й тим, що на фоні позитивних очікувань від політики Євросоюзу стосовно України (вступ до СОТ, можливе спрощення візового режиму), спостерігаються негативні очікування економічної загрози з боку Росії (ціна на газ, «торгові війни», економічні санкції)» - каже В.ЗАСТАВА.

Народний депутат України від Партії регіонів Тарас ЧОРНОВІЛ, коментуючи отримані Інститутом Горшеніна результати, підкреслив, що ця тенденція має місце не тільки протягом останнього року. «І це є абсолютно логічним в плані, перше, загально проголошеної всіма, і підтриманої політичними силами, євроінтеграції. Друге: поступове відходження значної частини людей від асоціацій з Радянським Союзом. Молодші люди більше зорієнтовані на Європу, мають певні надії, якщо не задля держави (тут накладається особистий певний стереотип), то свої особисті надії розвитку життя, майбутнього з якоюсь з країн Європи. І тому такий процент абсолютно є закономірним», - зазначив Т.ЧОРНОВІЛ.

З ним погоджується народний депутат Україні від НУ-НС Владислав КАСЬКІВ, який також вважає, що значна кількість українців орієнтована в своїй щоденній життєдіяльності на країни Європи. «Те, що відбувається в українській економіці: наближення до світових стандартів і розвиток ринку, дає все більшу уніфікованість зі світовими правилами і механізмами співіснування в суспільстві, в економічній площині. І плюс геополітичний фактор, який все гостріше позиціонує Росію, як опонента України… Ну якщо все це підсумувати, то просто Україна стає подібною на західний світ з кожним роком все більше», - заявив В.КАСЬКІВ.

Дослідження «Оборонна стратегія держави очима українців» проводилось Інститутом Горшеніна в рамках річної програми соціологічних досліджень 2008 року «Проект країни» з 7 по 18 лютого 2008 року у 129 населених пунктах України.

За матеріалом УНІАН.

А яку думку з цього приводу маєте Ви? Будь ласка, в коментарях зазначте і обґрунтуйте свій вибір.

Розвал

Починаючи з грудня 2004 року майже всі правозахисники наполягали на скасуванні реформи Конституції, яка була прийнята 8 грудня з брутальним порушенням процедури внесення змін – „в пакеті” з ординарними законами. Зміни до Конституції не пройшли належної перевірки в Конституційному Суді. Проте Конституційний Суд був навмисно заблокований парламентом, а Президент був бездіяльним: він нічого не зробив, щоб усунути ці брутальні порушення. Втім, наслідки невдалого реформування були руйнівними: створення двох центрів влади в межах однієї гілки влади – виконавчої, які почали боротися за повноваження, поступова втрата керованості країни, все більша корумпованість політичних еліт, найгірший політичний колективізм, коли депутати повністю залежні від волі лідерів фракцій і перетворюються на голосуючі автомати, зростаючий тиск на парламент фінансово-промислових груп при майже повній неможливості впливу на політику зацікавлених в цьому громадян України.

Особливу небезпеку уособлювало в собі також нехтування Конституцією та законами України з боку вищих органів державної влади та вищих посадових осіб України. Шкідливою виявилася запроваджена у 2006 р. модель пропорційної виборчої системи для районних, міських та обласних ланок місцевого самоврядування. Суттєво підривала підвалини влади фантастична вилка зарплат в бюджетній сфері. Про яку національну єдність можна говорити, коли народний депутат одержував зарплату, що у десятки разів перевищувала зарплату висококваліфікованого вчителя або хірурга, а різниця між максимальною і мінімальною зарплатою в державному апараті складала до 60 разів?

Конституцію розвалили, і на цьому фундаменті вже не можна було нічого будувати. Спровокована конституційними змінами розірваність державної виконавчої влади призвела до невідповідності зовнішнього та внутрішнього політичного курсу країни, протистояння місцевого самоврядування і державних адміністрацій на сході та півдні. У поєднанні з відродженням ретроградного стилю управління, характерного для епохи Кучми, вона призвела до загальнонаціональної політичної кризи. Насамперед це була криза довіри населення до влади. Це була також криза, що витікала з примітивної освіченості населення, внаслідок чого українці продовжували масово боятися НАТО і вступу до Європейського Союзу. Це була криза економічного розриву між багатими і бідними, а також державними чиновниками вищого й нижчого рангів. Це була криза конституціоналізму й законності, внаслідок чого вищі посадові особи країни наважувалися ігнорувати елементарні вимоги її правової системи.

Українська держава зайшла у глухий кут, і розпуск парламенту став намаганням перервати цю кризу. Але сам по собі розпуск парламенту і дострокові вибори не дозволять країні вийти з системної кризи. Бо її причини сховані в реформі Конституції 2004 року. Допоки існуватиме й діятиме чинна з 1 січня 2006 року Конституція, жоден Український парламент і уряд не зможуть вийти з-під її руйнівного впливу. Хто б не був обраний прем’єр-міністром, конфлікту між ним і Президентом не уникнути. І все знову повториться.

Тому необхідно скасувати реформу Конституції 2004 року. Проте це виглядає сьогодні малоймовірним. Крім того, чи є доцільним це повернення назад сьогодні?

Чи відповідає Конституція України 1996 року сучасному стану українського суспільства?

Я думаю, що вона гальмує суспільний поступ.
Конституція закріпила систему владних відносин, яка на той момент фактично склалася – напівпрезидентську унітарну республіку з парламентом, реально позбавленим контрольних повноважень, відносно слабкою судовою системою, а також урядом без суттєвих політичних функцій і тому постійно залежним від прямої президентської підтримки. Загалом, безвідповідальність держави перед суспільством у новій Конституції України зберігалася майже на рівні радянських часів.

Роль головної й водночас «тіньової» влади в державі виконувала Адміністрація Президента – непідзвітна нікому, всім керуюча, але фактично безконтрольна владна структура. Уряд мусив виконувати розпорядження не тільки Президента, але й глави Адміністрації і нести всю повноту відповідальності за стан справ у державі. При цьому Прем’єр-міністр часто-густо мусив виконувати роль такого собі хлопчика для побиття. Не дивно, що урядовці на цій посаді мінялися практично щороку.

Усе це, до певної міри, зумовило роль Конституції як фактору не стільки динамізму, скільки стагнації в українських соціально-економічних та політичних перетвореннях. При цьому Конституція уособлювала в собі доволі еклектичний правовий текст з великою кількістю компромісних норм, які різні політичні актори – від комуністів до «зелених» – сприймали кожний по-своєму. Вона містить купу соціальних гарантій на кшталт права на житло, на достатній рівень життя, на працю, на безкоштовну медичну допомогу тощо, які держава не в змозі виконати, і які неможливо захистити в суді. Втім, закладені в Конституції протиріччя досить швидко стали виявлятися навіть поза суто партійними розбіжностями й суперечками. Вже невдовзі після її прийняття в суспільстві почали точитися розмови про необхідність внесення до конституційного тексту змін та доповнень.

Отже, перед українським суспільством постає завдання створення і ухвалення нового проекту Конституції. І що принципово – всі повинні її дотримуватися. Слідування правилам значно важливіше, ніж те, хто переможе в політичних баталіях. Головне, щоб всі дотримувалися правил, а не змінювали їх під потрібний результат, та ще й заднім числом.

Хто ж напише нову Конституцію?

Підписаний Президентом 27 грудня Указ №1294/2007 передбачав створення Національної конституційної ради (НКР), яка буде включати науковців, політиків, регіональних представників, яких делегують органи місцевого самоврядування та громадських діячів. Склад ради затверджується Президентом, який її і очолить. Рада має обговорити концепцію нового проекту Конституції та створити цей проект. Передбачається також його широке обговорення.

Проте персональний склад НКР, затверджений 18 лютого Указом Президента №139/2008, відверто розчаровує. З 97 її членів 40 – народні депутати України (12 з фракції ПРУ, 11 – НУ-НС, 9 – БЮТу, 5 – Блоку Володимира Литвина, 3 – КПУ), 9 працівників Секретаріату Президента, 4 – парламентських установ, 2 урядовця, 6 голів обласних Рад. Словом, весь політичний бомонд. І тільки 13 науковців-правників, серед яких 5 суддів Верховного і Конституційного судів у відставці, 13 представників НАНУ і вузів, 9 представників об’єднань громадян, серед яких неупередженими можна вважати, на мою думку, тільки дві інституції – Центр О.Разумкова та Українську Гельсінкську спілку з прав людини.

Конституція – це акт громадянського суспільства, і її не можуть приймати лише професійні політики, які неодмінно не уникнуть спокуси підлаштувати Конституцію під свої егоїстичні інтереси або взагалі будуть саботувати її створення. Якісний проект може бути підготовлений тільки за умови участі відомих громадських лідерів і правників, яким довіряють люди. Чому у складі НКР нема членів Української Гельсінкської Групи Мирослава Мариновича та Йосифа Зісельса? Де конституціоналісти Всеволод Речицький та Віктор Колісник, правозахисник і публіцист Микола Козирєв, де виконавчий директор Гельсінкської спілки Володимир Яворський, де філософи Євген Бистрицький і Тарас Возняк, економіст Ігор Бураковський, правники Олександр Винников, Вячеслав Якубенко, Олександр Северин? Усі вони пропонувалися до складу НКР організаціями громадянського суспільства. Чому не скористалися досвідом суддів Конституційного суду у відставці Івана Тимченка, Миколи Савенка та інших ? Цей список можна подовжувати і подовжувати.

Ризикну припустити, що цей склад НКР є важким компромісом, якого вдалося досягти, щоб хоча б запустити публічний конституційний процес. Схоже, усі політичні сили окрім НУ-НС не вважають зміну Конституції пріоритетним завданням, а без участі усіх парламентських фракцій НКР функціонувати не може. Проте чи буде вона працездатною в цьому складі, чи не перетвориться підготовка змін до Конституції у суцільні політичні чвари, які вже набридли в Верховній Раді? Був би радий помилитися, але, здається, така НКР не має перспектив. Що і підтвердило

Перше засідання НКР

Воно було 20 лютого. Спочатку Президент коротко розповів про необхідність створення нової Конституції і виклав своє бачення змін до неї. Його підтримав Голова ВРУ, закликавши усі політичні сили спільно працювати над проектом. Але коли пішла розмова про організацію праці НКР, виявилося зовсім різне ставлення до неї політичних сил. Секретаріат запропонував розділення НКР на 5 комісій – засади конституційного ладу, народовладдя; права і свободи людини і громадянина; парламент, глава держави, уряд; правосуддя; територіальна організація влади, місцеве самоврядування – і склад робочої групи з підготовки проекту нової редакції Конституції. Але це не влаштувало політиків. Віктор Янукович сказав, що спочатку необхідно створити концепцію змін до Конституції робочою групою, обговорити її, а вже потім створювати ці комісії, бо зараз незрозуміло, скільки їх має бути і які. Микола Томенко заявив, що БЮТ проти створення нової редакції Конституції, а підтримує тільки внесення змін і доповнень, і тому, навпаки, не треба створювати робочу групу, а нехай працюють названі 5 комісій з метою покращення і оптимізації відповідних розділів Конституції. Петро Симоненко сказав, що до створення якихось робочих органів НКР необхідно обговорити концепцію змін до Конституції і запропонував почати це обговорення прямо зараз. Коротше кажучи, все це дуже нагадувало Верховну Раду. Микола Онищук пояснив, що робоча група і комісії мають працювати разом, передаючи свої напрацювання і уточнюючи концепцію і самі зміни. Президент перервав цю дискусію, сказав, що склад робочих органів ухвалений, вони починають свою роботу наступного вівторка і закрив перше засідання.

Декілька загальних міркувань

Прогнози щодо подальшої долі такої НКР і конституційного процесу в цілому доволі сумні. Але, з другого боку, розвалена в 2004 році Конституція стала джерелом системного процесу політичного протистояння і, як наслідок, поступової руйнації держави. Без зміни Конституції процес руйнації не зупинити. Отже, та частина політичної еліти, яка відчуває цей тягар відповідальності, просто приречена домагатися подовження конституційного процесу. Отже, хоча, на перший погляд, НКР у цьому складі непрацездатна, ситуація змушує шукати виходу. Має заявити про свою позицію і громадянське суспільство. Уявляється щось на кшталт громадської конституційної ради, яка може запропонувати свій проект Конституції і вимагати його обговорення і розгляду. Перші кроки – створення громадського конституційного комітету, який пропагує ідею створення спеціального представницького органу для ухвалення Конституції – вже зроблені.

Помаранчева революція була символічним прощанням України з посткомунізмом. Прийняття нової Конституції буде означати реальне прощання з ним і перезаснування Української держави за новими правилами. На мою думку, цей процес є невідворотним, оскільки невідворотним є встановлення демократичного ладу в цій країні, яка знаходиться в поле міцної загальносвітової тенденції вестернізації. Питання тільки в тому, коли це станеться, і які втрати нас чекають на цьому шляху.

Євген Захаров,
співголова Харківської правозахисної групи

*Hic et nunc (лат) - тут і тепер

Джерело: Майдан.

Оказывается минобразования Украины очень и очень нарушает 5 статью конституции

Почитайте и выскажитесь, кто прав

Михаил А, для «Главреда»
27.02.08 // 16:59

Мелкой буржуазии сейчас нужен порядок по типу гетьмана Скоропадского. Чтоб был гетман, была еда в Киеве и немецкие войска, которые бы поддерживали порядок. Отсюда это стремление в НАТО. Жажда порядка, который никак не навести своими силами.
 
Вводный комментарий Юрия Романенко: Данная статья, является развернутым комментарием на моем блоге на статью «Они доfuckались». Мне кажется, что этот материал содержит много справедливых и адекватных замечаний относительно политического момента, а также способен развить дискуссию, которую мы начали на «Главреде». Сохраняю стилистику автора, с минимальными правками.

Пролетариат интересуется политикой с целью развлечения, для него и создается шустер-шоу. Пролетариат не имеет собственного интереса, он продажен по своей сути, он покупается за гречку на выборах. Именно от него мы и слышим слово «Нужен порядок!». Именно пролетарий – жаждет порядка и ясности. Потому что он успел натерпеться за 17 лет от беспорядка. Именно с упорядоченность пролетарий связывает надежду на улучшение жизни.

Средний же класс интересуется политикой с прагматической точки зрения. Поскольку перемены в политике могут отразиться на его имущественном положении. И средний класс порядка не жаждет. Вернее жаждет, но несколько иного. Надеюсь, вы читали книгу «Ненасильственное сопротивление». Задумывались ли Вы, почему описанные технологии прошли в Украине и не прошли в Иране?

Мы видим, что устремления пролетариата и среднего класса диаметрально противоположны. Тогда как пролетариат жаждет упорядоченного структурированного общества, то средний класс жаждет продолжения кучмизма. Потому что средний класс зародился, поднялся в условиях кучмизма и он функционирует по правилам кучмизма.

Средний класс, кто он? Это авто владельцы (вы не задумывались, кто и почему назвал автобусы паровозами и быдловозами? Кто и кого хотел этим унизить?). Это чиновничество среднего звена всех мастей, которое сосет кровь из пролетариата. Наконец, это работодатели всех мастей. Я проанализировал много статей относительно проблематики отношений работодателя и наемного рабочего. Проблема оказалась проста. Просто работодатель в Украине воспринимает рабочего как раба, который должен пахать за копейки. Причем сам работодатель меняем машины и кутит в ресторанах. Он (работодатель) не сопоставляет даже эти две вещи в своем мозгу. Он считает рабочего существом низшего порядка. И ему нужен «кучмистский» порядок, который бы позволил прессовать невозбранно наемного рабочего, ему нужна жандармерия, которая бы принуждала рабочего вкалывать за копейки. Существует разница в психологии т.н. «среднего класса» и пролетария.

Вот вам простой факт: почему в Европе мне уступала дорогу любая машина на зебре, а в Украине меня не пропускают даже на зеленый свет? Неужели в этом виноват Кучма или Ющенко или подразделение «Кобра»? Нет. Виноват водила-хам, который не считает меня за ровню себе. Поэтому в принципе я не пойду бороться за эту страну. Потому что, в том числе, я не хочу бороться за благополучие этих хамов.

Еще простой пример: электронные карточки на бензин в Иране – чтоб не воровали бензин и не везли контрабандой в Пакистан. Вот тебе карточка, лимит 100 литров топлива в месяц. Вам нужен такой порядок? Или массовое переоборудование авто под газ в том же Иране – чтоб людей травили меньше. Вы же первый против этого запротестуете.

Вы сказали, что нужен Вождь. А быть вождем подразумевает личную скромность. Вспомните, серый френч и стоптаные ботинки Сталина. Или великого Аятоллу, который прожил до конца жизни в съемной квартире на окраине Тегерана. В то время, как в Украине, которая является исторически страной мелкобуржуазной, скромность или же откровенная незаинтересованность в приобретении бытовых благ считается признаком глупости и непрактичности. Для вождя, вставшего у кормила страны, необходимо самоотречение. А в Украине скромность и самоотречение считается синонимом глупости. Не может понять скромности человек, который кладет жизнь на покупку нового телевизора, мобилки или авто. Поэтому Вождь на Украине не появится. У нас принципиально антивождистское общество. Мелкобуржуазное.

Хотя такое общество в принципе может быть очень тоталитарным. Это будет тоталитария горизонтального типа. Жесточайший гнет мелкого работодателя, мелкого чиновника, врача, школьного учителя и завуча, профессора в вузе. У нас процветает тоталитарный гнет мелкой буржуазии. Ведь именно у нас возникла поговорка «мелкий начальник – страшней сатаны». И диктатура мелкобуржуазного мировоззрения не менее тоталитарна, чем фашистская. Это не кортеж Кучмы или Ющенко устраивает каждое утро пробки на трассе. Это мелкая буржуазия, которая самодовольно прет на своих авто, с удовольствием дыша выхлопными газами. Могу сказать, что, по моему мнению, именно мелкая буржуазия грабит бедняков. Вследствие этого, порядок как таковой на Украину приходил исключительно извне. Литовцы, поляки, русские войска, кайзеровские войска. Мелкой буржуазии сейчас нужен порядок по типу гетмана Скоропадского. Чтоб был гетман, была еда в Киеве и немецкие войска, которые бы поддерживали порядок. Отсюда это стремление в НАТО. Жажда порядка, который никак не навести своими силами. Вот когда будут ездить ночные патрули, и комендантский час, и продразверстка деревень и расправы над непокорным нерыночным быдлом – тогда наступит ожидаемый мелкой буржуазией порядок.

Мы видим, что собрать воедино пролетариат и средний класс невозможно из-за кардинально противоположных устремлений. И их собрали воедино на отрицании. Людям внушили, что Кучма у них отобрал. Проклятый, отобрал свободу выбора. Что это такое и зачем оно нужно, никто не понимал. Но отобрать у украинца что-либо невозможно! Все кинулись возвращать отобранное. Плюс всем пообещали, что всем станет лучше. Как? А станет и все! Под «лучше» каждый понимал свое: рабочие – социализм, работодатели – неолиберализм и возможность прессовать рабочих. Все вместе боролись, но каждый за свое.

И, возвращаясь, к борьбе. Борьба крупного масштаба также не возможна без жертвы и самоотречения. Кто пожертвует хоть гривну, не говоря о более весомо вкладе? Думаете вру? Читал в документах, что Киев с десятками тысяч офицеров дал около 2000 добровольцев в Белую армию. Это закономерный результат мелкобуржуазного украинского общества. И очевидно, здесь ответ на мой вопрос. Никому не нужна политическая мысль сегодня в Украине!

Каждый имеет в своей голове мысли о том, какая политика ему нужна. Мысли эти простые, житейские, больше похожие на набор программных лозунгов. Но только пока неудобно их озвучить в голос. Неудобно и опасно сказать владельцу крутого джипа «придет время и тебя раскулачим, буржуй!», зато владелец может сказать уже сейчас «Будете пахать на нас быдло, работяги и не пикнете!». Вот вам и вся политическая мысль.