« … Він дзвонив мені вранці, вдень, інколи навіть вночі і говорив збудженим, нетерплячим голосом: «Слухай, мені потрібно терміново розповісти тобі одну річ». І я знала, що однією цією пропозицією він ставить мене вище всіх. Навіть своєї дружини. Тому що це я, а не хтось інший, повинна була вислухати розповіді про його успіх, поразку, хвилювання, план або помилку. Перша. Абсолютно перша. І це було для мене правдивим доказом (проявом) любові. За шість років він жодного разу не сказав, що любить мене, але незважаючи на це я все вислуховувала першою. Для мене вже до кінця життя жодне «я люблю тебе» не замінить цього «слухай, мені потрібно терміново розповісти тобі одну річ». Я зрозуміла, як це важливо для нього, коли випадково за келихом вина в барі стала свідком його суперечки з одним із колег про те, в який момент розпочинається зрада. Я з подивом слухала, як він говорив, що зрада – це тоді, коли «хочеться негайно розповісти щось важливе іншій жінці замість дружини», і «щоб зрадити, не треба взагалі виходити з дому, тому що для цього досить мати телефон або вихід в інтернет … » (с) Я.Л. Вишневський «Коханка»

 На цей уривок із твору  Я.Л. Вишневського я натрапила у щоденнику однієї дівчини.  І підхід до питання зради, що висвітлюється в ньому, мене зацікавив. А тому і розмістила його у себе також.