В Европе хорошо жить.
В Америке - делать карьеру.
По Африке - хорошо путешествовать.
По России - тосковать...
                        /Ярмарка кроссвордов №7 2005/

Хотите быть счастливым?

Тогда не плюйте на родину.

Или проходите мимо.

Не мешайте благородной очереди за манной.

Стреляйте перепелов.

И ешьте свое мясо.

Но все-равно - не плюйте на отечество.

И помните - страна всегда помнит своих героев.

Это хорошо знала когда-то баба Параска.

Берите с нее пример.

Носите на грудях разные цацки.

С гордостью и шовинистической радостью одновременно.

Если, конечно, они у вас есть.

А если нет, то вы никогда не любили родину.

Ну, и поделом вам.

Идите, сперва научитесь это делать красиво и всенародно.

А уже потом говорите, ЧТО ВЫ НИКОГДА НЕ БЫЛИ СЧАСТЛИВЫ.

Вот. Как-то так.

(Занавес. Умиление. Слезы, ручьем текущие по небритым щекам)

  Я люблю кожну квіточку в полі

  Там клубника со вкусом клубники, молоко с вкусом  молока,  курица с вкусом курицы. Билеты в Лувр 45 евро три часа в очередь и 90 сразу заходи.  

Я подивився новий відеофільм, за тематикою схожий на Zeitgeist (Дух Времени), схоже на розповіді Трєхлєбова, Петрова, Левашова, але все-ж по-іншому.. Зовсім по-нашому. Для слав'ян, для русічів.

дивіться, думайте, робить висновки.

Ум и сердце человека, так же как и его речь, хранят отпечаток страны, в которой он родился. (Ф. де Ларошфуко)

                       Жизнь не щадил свою,
                       Не раз спасал товарища,
                       В смертельном он бою.


                       Он мощь являл и мужество,
                       Свой защищал народ,
                       И проявлял содружество,
                       В час бед и злых невзгод.


                       Но пасть опять разинута,
                       И змей летит войны,
                       Считать давно ведь принято,
                       То демон Сатаны!


                       Как щит для человечества,
                       Чтоб в мире жить могли,-
                       Защитник есть Отечества,
                       Оплот родной земли

Так боляче спостерігати... бачити.. чути... відчувати...

Так боляче...

Так боляче, коли найрідніші тобі люди, а саме тато з мамою сваряться на твоїх очах... І все через дрібниці.. просто через не суттеві дрібниці... Запитуєш себе "чому?", "навіщо?", "кому це потрібно?". А відповідей не знаходиш... Їх просто немає... Їх не існує.

Ти починаєш картати за все себе... але ж ти тут майже ні до чого... Але хто ж тоді винен?
Ти думаєш: "Батьки дорослі. вони дорослі розумні люди, вони мають розібратися самі..." Але, чомусь цього не вдбувається, і коли буря начебто вщухла все починається знову...

І знову питання...
Чому?
Навіщо?...

*
Людині завжди краще хочеться жити,
Улюблену справу щоденно робити.
Та хоч є надії на краще життя,
Вже не дочекаюсь - піду в небуття.

Завжди почував я себе патріотом,
Хоч циніки кажуть: Не будь ідіотом.
Мовляв,там де гроші, то там й треба жити.-
Мені ж на чужині нема що робити.

Не хочу нікуди від дому тікати.
Лише тільки тут буду щастя шукати.
Де сонце і море, дерева і квіти,
Повітря і небо найкращі на світі.

У рідній країні зустрілась кохана,
Моя наймиліша, єдина,жадана.
Мене народили мої тут батьки,
І тут народились мої діточки.

Навіщо ж мені це на гроші міняти?
Що серцю так мило навіщо кидати?
Потрібно удома нам всім працювати,
І щастя в країні своїй будувати.

Щоб стала багата і вільна країна,
Від всіх незалежна, моя Україна.
Щоб легко і весело в ній було жити.
Давайте всі разом усе це робити.

5 березня 2007р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.