Молчание Киева по поводу уничтоженного блокпоста вызывает, скажем так — некоторое недоумение.  На третьем месте застенчиво идет новость о том, что «силы АТО уничтожили танк сепаратистов». Умалчивая о том, что танк этот чуть ранее уничтожил сам блокпост.
     Блокпост, который стоял на одном месте два месяца, а затем был полностью уничтожен — это капец.
Это говорит о том, что украинская армия воевать так и не научилось, что она не понимает, что и как надо делать со своими блокпостами, что она не понимает, для чего предназначены блокпосты, каковы их сильные и слабые стороны, каковы их задачи и что как минимум тактика установки блокпостов должна быть пересмотрена.
     Блокпост на Рыбхозе — очень хреновый блокпост. Пожалуй, самый хреновый. С наихудшим расположением из всех. Я был там пару раз. Очень неудачное место. С одной стороны — вода, с другой — склон холма, между ними дорога. На этих пятидесяти метрах обочины дороги блокпост и стоял. Как в трубе. Да еще и в низине. А дальше по дороге, уже поселок Мирный, район Славянска, контролируемый противником. До многоэтажек меньше километра.
     О том, что блокпосты украинская армия ставит совершенно глупо и это обязательно приведет к потерям, я писал еще два месяца назад. Еще в своем самом первом репортаже.  Сначала от такого блокпоста еще был какой-то смысл — проверять багажники машин, чтобы выловить одинокого противника с подствольником. Но теперь? Когда у противника уже появились танки? Как вообще можно было проворонить танк?  Его ночью за десять километров слышно. 
     В общем, основная задача блокпоста в изменившейся ситуации — контролировать пространство — здесь не была выполнена и не могла быть выполнена изначально. Пространство контролировать там совершенно невозможно. А за два месяца никаких изменений в тактике использования блокпостов  Украина так и не сделала.
     По словам Тымчука погибших четверо и полностью снесенный пост. 
Тактика использования блокпостов Чечней изучена уже до такой степени, что дальше некуда, но Украина упорно желает пройтись все по тем же старым граблям.
     Аркадий Бабченко

Заступник командира з озброєння дев’ятої роти 3-го батальйону 51-ої механізованої бригади, 23-річний Назар повернувся на кілька днів на рідну Тернопільщину після участі в АТО на Донбасі.  Мобілізованих хлопців з його роти розподілили охороняти різні блокпости під Волновахою. Назар потрапив на дев'ятий. Близько 13 хлопців з його роти загинуло під час обстрілу 22 травня десятого блокпоста. Загалом кількість загиблих там сягнула 20 осіб. 

До мобілізації працював електромонтером в «Тернопільобленерго». Два роки провчився на військовій кафедрі. Мене викликали в військомат, навіть не попереджуючи, що можуть мобілізувати. З собою не було навіть особистих речей. Дали 15 хвилин для купівлі «мильно-рильного»… Ніхто особливо не перевіряв ні стан здоров’я, ні сімейні обставини. З 5000 хлопців, який вишикували на плацу, десятеро впало від нападу епілепсії.

Тиждень військових навчань в Володимир-Волинському. Поставили заступником командира роти з озброєння. Займалися переважно ремонтом техніки, з 17 БМП своїм ходом їздило лише дві. Потім – неповні два тижні на полігон в Рівне, де тренували на оборону кордону. Казали, що поїдемо на білоруський кордон або в Полтавську область. В кінцевому результаті – поїхали в Дніпропетровську, а потім на Донбас. В Новоукраїнці залишилась наша польова кухня, резервна рота і артилерія. А нас відправили на блокпости.

Після Волновахи в Новоукраїнку прилетів генерал (не пам’ятаю його прізвище, бо не був там) для розмови з військовими. Хлопці запитали, що буде з сім’ями тих, хто загинув, хто годуватиме їхніх дітей. Один з наших лишив вдома четверо дітей – найменшій – два місяці, а найстаршому – сім років. І знаєте, що він їм відповів? Засміявся і сказав, що «по сусідах дітей пороздаєте». Один пацан тоді взяв РПГ і каже: «Ти звідси не злетиш до тих пір, поки не даш команду зняти блокпости!» І тоді нам сказали забиратися з блокпостів.

Правда, вибратися звідти було також непросто. Нас двічі місцеві попереджали про засаду. Тоді допоміг один з працівників шахти «Южнодонбасская №3». Він вивіз нас іншою дорогою. Та й в Новоукраїнці, де наші чекали, ми знайшли за 400 метрів в посадці 30 «льожок» снайперів. Тобто вибралися як з підводного човна. Останнім часом вже були в Миколаєві, щоб реабілітуватися. 

Місцеві нас часто годували, допомагали з посилками з дому. На харчування жалітися не буду, видавали і американські сухпайки раз на чотири дні.  Хоча періодично на блокпости приходила одна й та сама група людей, серед яких солдати запам’ятали жінку в червоному платті, котра все знімала на камеру. А потім в інтернеті хлопці бачили відео, де було написано – «ети ребята должны умереть». Це було незадовго до Волновахи.  Вони (місцеві – ред.) там обмануті. Не знають, хто правий, а хто ні. І бояться… Після Волновахи, правда, приїжджала до нас одна жінка, впала на коліна і просила вибачення, казала, що не сподівалася, що таке станеться, думала, що ми сепаратисти. 

До мене дзвонили батьки побратима, який загинув, питалися, як він помер, бо жодної згадки про те, де ми були за ці два місяці, немає. Збираємо зараз всі відео і фотоматеріали, щоб добитися задокументування факту перебування на блокпостах на Сході. А то у військових квитках значиться лише, що призвані в Володимир-Волинський.

Я не кажу про те, що спали ми лише по черзі і лише вдень. Не кажу про те, що з 48 людей бронежилети мало лише 10 і то вони могли захистити хіба від ножових поранень. З Волині нам відправили 20 бронежилетів, розгрузки, все обмундирування… До нас це не дійшло. Хто на цьому заробляє? Я хочу офіційного документу, хто і де перебував чи перебуває.

Вочевидь зовсім скоро доведеться знову туди повертатися. Найбільший страх вже пережили, але інстинкт самозбереження дає про себе знати. За себе не страшно, хотілося би лишити дітей після себе, щоб вони жили в мирній державі. Є в мене якесь передчуття, що перемога буде за нами! 

26-річний Андрій Олексюк з Луцька останніми подіями в АТО запам'ятав напад під Волновахою. В ту ніч він вартував в наряді на десятому блокпості. Отримав травму ноги і очей. Пережив п’ять операцій і практично нічого не бачить на одне око, лише світло. Жодної фотографії з АТО також не збереглося. Хлопець неохоче спілкується і не розповідає деталей тієї ночі.

«Близько о пів на п’яту ранку приїхали і нас обстріляли… От і все, що сталося. Ми діяли відповідно до наказу. А не облаштували блокпост, бо такого наказу не було. В ту ніч я стояв в наряді і від початку й до кінця все бачив (пауза – ред.). Але розказувати не буду, не маю права розголошувати (інформацію – ред.), бо зараз проводиться розслідування.

Мені пощастило. Так склалась ситуація. Багато залежало від того, де стоїш. Я отримав осколкову травму ноги і ока. Переніс вже п’ять операцій і напевно ще не кінець. Бачу лише світло одним оком. А мені – 26, і сім’єю ще не встиг обзавестись.

Що було найважчим? Не знаю, що було найлегшим… Найважче – дивитись на людей, які помирають. А ми встигли подружитися… Я не шкодую, що пішов в армію, але ще хочу добре бачити.

Вікторія Матола

«Плачет солдат, медаль на гимнастёрке, Сколько ребят в полыни на пригорке...» – звучить з магнітоли Назара Хруща пісня “Ляпіса Трубецкого”. «Ми назвали цю пісню гімном нашої роти», - каже він. Заступник командира з озброєння дев’ятої роти 3-го батальйону 51-ої механізованої бригади, 23-річний Назар повернувся на кілька днів на рідну Тернопільщину після участі в АТО на Донбасі. Мобілізованих хлопців з його роти розподілили охороняти різні блокпости під Волновахою. Назар потрапив на дев'ятий. Близько 13 хлопців з його роти загинуло під час обстрілу 22 травня десятого блокпоста. Загалом кількість загиблих там сягнула 20 осіб. На розмову хлопець погодився одразу, хоча, каже, дехто з військового керівництва не схвалював його попереднього спілкування з журналістами.
      Ейфорії повернення додому не було, хоч з музикою і квітами його та ще п’ятьох мобілізованих з Тернопільщини зустрічали на вокзалі. З голови не виходить те, що потрібно повертатися. Буває, й шкодує, що не скористався свого часу порадами не з’являтися в військкомат. Не так через те, що два місяці далеко був від дому, а через те, що бачив... кров, вбитих друзів… З комком в горлі і не приховуючи чоловічої сльози, про все розповідав їхнім і своїм рідним. З іншого боку, хочеться туди. Чи так звик до постійного адреналіну, чи, скоріше, там залишилися хлопці, які стали як рідні.   Найбільше обурюється, що «мають їх там за ніщо». В жодних документах не записано про участь в АТО. І ніхто не гарантує забезпечення їхніх родин, якщо вони загинуть.
     Та ніч під Волновахою була особливо тривожна… До сутінок приїхало місцеве населення. Вони блокували колону техніки і заважали облаштувати блокпост. Називали нас сепаратистами і запевняли, що не потребують нашої оборони… Ми вирішили трохи зачекати і облаштувати свій дев’ятий блокпост з настанням сутінок. Так і зробили. Десятий був за кілометрів шість. Доїхати до місця дислокації моїм хлопцям також не давали місцеві. Вони вимагали, щоб військові повернулися назад, але наказ «вищого керівництва» – облаштувати блокпост до ранку. Близько першої ночі була спроба нападу на наш блокпост – сигнальні розтяжки спрацьовували разів десять. Ми не стріляли, бо, бувало, місцеві понапиваються і приходять розказувати «політику партії». Вистрілити мені взагалі дуже складно, а особливо, цілитися в людину.
   На 10 блокпост напад почався о 4:05. Лише коротко по телефону командир того батальйону сказав: «В нас стріляють». І зв’язок обірвався. Потім його знайшли з простреленою головою. Тих, хто ще був живий після стрілянини, добивали, по-звірячому розстрілюючи впритул. Троє хлопців згоріли в палатці. Вони якраз здали зміну і лягли перепочити. Навіть не мали чим відстрілюватись, бо начальник штабу зібрав всю зброю, мовляв, щоб люди не лякалися, що всі ходять з автоматами.

     А ми в цей час чекали наказу… Це затягнулося на 1,5 години. Якби на хвилин 15 раніше виїхали – розстріляли би «тих» на дорозі. То були чеченці. Хлопці, що залишилися живі, розказують, що бачили в них бороди як в дідів-морозів. І стріляли вони так, ніби все життя цим і займаються. У кожного був лазерний приціл і не тільки, пристрої нічного бачення, але й тепловізори. Вони бачили всіх, навіть мишей на полі могли порахувати. Наші ж – нікого.

А все – непрофесійне і незлагоджене командування. Ми не мали зв’язку між блокпостами. Могли лише кількома словами по мобільному перекинутися. Вже після цього «місива» (розстрілу під Волновахою – ред.) нам привезли станції зв’язку і навіть супутникові антени встановили.

На тому блокпості мав бути і я. Навіть деякі речі згоріли в одній з БМП, не встиг забрати. Лише через нестачу людей командир батальйону сказав залишатися. Кажуть, я вродився в бронежилеті. 
      Після розстрілу під Волновахою у нас вбили бойовий дух. Нас обманювали від самого початку. Від призову в Володимир-Волинському. Нас не готували для блокпостів! Ми мали стояти на кордоні.
    
Вікторія Матола

Перепост. Ярослава Перминова:
"МЫСЛИ ИЗ АДА. Выворачиваю душу перед Вами....
Мысли в слух... ЕТМ... вот единственное, что хочется написать...позавчера вернулись из ада. Позвонили друзья, попросили забрать малого из Славянска. Просто позвонили и спросили, не будет ли какая то возможность передать мальчика, малыша, 4 года. И так сказали... что просто все перевернулось внутри. Взяли машину, долго никто ехать не соглашался. Понятно. Спасибо нашему шефу, оплатил. Рванули, без запасок . но с пару канистрами на всякий случай. Спасибо водителю, бывший военный. Рванули, спешили аж гай шумел.. они на окраине, и дом разнесло не куски. Туда доехали быстро, проверки были, но я так психовала, что мужики на блок посту думали, что мама идиотка едет... а я реально психовала, живу в Киеве, еду за ребенком, куда не хер еду... после майдана не стреляют... ( живу в самом центре). кого встречу, что сейчас там происходит. Страшно, война там. Пишу Вам Всем, кто это слава богу еще не почувствовал и не понял , что там происходит
. В Киеве -кафешки, вечером посиделки с друзьями и обсуждения.
А тут выбора нет. Скажу, что проверять нас выходили прямо на дороге, с железкой в лоб, кто, зачем, что там в машине,какого хера едешь... когда ехала, даже еще не представляла, что может быть, "тихая мирная". Страх был на обратном пути, когда на заднем сиденье сидело несколько козявок, которым пить, есть, какать и всем одновременно ... и мамы нет. и плачут. Были в городе пол часа, не больше, пока погрузили нашего, и соседских козявок...... В Киеве встретят... взяла воду (из под крана) другой нет, один батон просто маслом... и бегом.. Проехали пост. Никто слова не сказал, еще бутылку воды всучили и сказали как проехать , что бы без проблем... поехали, гнали, просто летели по трассе, скорее бы...эти канючат, нервы и так на пределе, дала по конфете вроде пять минут покоя... и тут, сука из кустов люди с железом.... проверили все... думала, что оружие искать и между ног будут... а малые испугались, плач, а у меня сердце не то, что в пятках... я деньги на бензин малым в трусы сунула, найдут - ВСЕ... бензин не купим...пешком по лесу...с чужими детьми... оружия никакого нет, еды нет.....
..Злость появилась, когда ОНИ отобрали эти бутерброды... с маслом, ДЕТСКИЕ!!!! единственное , что было для малышни.
Сказала все , что думала, ожидала получить по лицу....промолчали . Оставили пачку печенья и бутылку воды. Все... Отьехали мы медленно.. мы поверить не могли, что свободны... на следующем поселке мы не остановились, да и никто особо не тормозил нас, только мелькнули на обочине, мы притормозили, а когда в след услышали треск... поняли что стреляют. ПО НАМ, А малышня только спать легла!!! Мы мы втопили с перепугу... Машина с украинскими номерами, Б...ть мы на свей земле!!! Вот тогда и пригодились канистры с бензином, в багажнике... как мы не влетели и не загорелись, не взорвались!! ЕТМ!!! Ну есть бог на свете!!! Это было бы в новостях на первых полосах, что спалили детей..... Так и доползли, доставая деньги у малых из трусов, и заправляя пол бака ( дырка в в ерху) и немного из канистр... подьезжая к Киеву зашли в какую то кафешку, и просто попросили дать немного еды козявам... просто с собой... быстрее... и вот тут я просто заплакала, я выла в кустах, что бы никто не слышал, и от обиды, и от злости, БЛЯДЬ! Я прожила в этой стране всю жизнь, Да, яговорю на родном украинском и на русском! Всю жизнь ка и все за границей говорю на двухЯЗЫКАХ!!!! КАК ЖИТЬ ДАЛЬШЕ???? Я УКРАИНКА!!!!! ЕТМ!!!!!
Наши хозяева ресторанчика ( Спасибо им) накрыли стол, всякую еду, супчик, фрукты... а малышня голодная и сонная...но больше голодная... Наелись, и просто за столом уснули, тащили их в машину.
Ребята! Довезли мы, раздали, кого где...наревелась.... и все. Как отрезало. Что то произошло. ЧТО У МЕНЯ В ДУШЕ!!!! Я! Которая пол жизни занималась пулевой стрельбой, кандидат в мастера спорта по пулевой стрельбе, Я, которая никогда не думала, что мне очень важен этот вид спорта, но любила это оружие, как спортсмен, Я после всего, что пережила ...видела, думала и поняла.... Я ГОТОВА ЗАЩИТИТЬ ЭТИХ ДЕТЕЙ И ВСЕХ КТО РЯДОМ С НИМИ И СО МНОЙ. Вы, которые знаете меня, Вы, которые только что познакомились... Я Художник. Я уже знаю, что хочу написать. Я знаю какая выставка будет осенью в галерее и как она будет называться. Мы закончим каталог и проведем САМУЮ БОЛЬШУЮ ВЫСТВКУ! ДА НА ЗЛО ВСЕМ! ДЛЯ ВСЕХ!!!
ГОТОВЬТЕ РАБОТЫ! Я готова ответить всем.
ПРОШУ ПЕРЕПОСТ ВСЕМ!!!!!
Ярослава Перминова.
Каталог " К- Галерая" Г.Киев. УКРАИНА
ОЧЕНЬ ОЧЕНЬ ЗЛА!!!!!!!!!!!!!!"

Люди з власною зброєю, починаючи бітами і закінчуючи автоматами сьогодні масово заполонили в'їзди до Дніпропетровська, де облаштовані блок-пости.

Не оминула ця участь і свободівську самооборону, збудували найміцніший блок-пост в місті - з плитами, бліндажем, колючим дротом та навіть власним наметовим містечком. Оскільки мєнти не дуже рвалися до нас допомогати, вирішили без них обшукувати всі проїзджаючі авто. Доволі вдало - затримали бракон'єрів, на котрих звісно міліція не хотіла приймати заяви.

Велика дяка місцевим жителям - нанесли стільки їжі, що вже навіть розвозимо її на інші блокпости. Чекаємо на "зелених чоловічків", в кінці-кінців можна непогано підзаробити на них;)