Ніч під Волновахою
- 25.06.14, 01:28
- ВАРТА
«Плачет солдат, медаль на гимнастёрке, Сколько
ребят в полыни на пригорке...» – звучить з магнітоли Назара Хруща пісня
“Ляпіса Трубецкого”. «Ми назвали цю пісню гімном нашої роти», - каже
він. Заступник командира з озброєння дев’ятої роти 3-го батальйону 51-ої
механізованої бригади, 23-річний Назар повернувся на кілька днів на
рідну Тернопільщину після участі в АТО на Донбасі. Мобілізованих хлопців
з його роти розподілили охороняти різні блокпости під Волновахою. Назар
потрапив на дев'ятий. Близько 13 хлопців з його роти загинуло під час обстрілу 22 травня
десятого блокпоста. Загалом кількість загиблих там сягнула 20 осіб. На
розмову хлопець погодився одразу, хоча, каже, дехто з військового
керівництва не схвалював його попереднього спілкування з журналістами.
Ейфорії повернення додому не було, хоч з музикою і квітами його та ще п’ятьох мобілізованих з Тернопільщини зустрічали на вокзалі. З голови не виходить те, що потрібно повертатися. Буває, й шкодує, що не скористався свого часу порадами не з’являтися в військкомат. Не так через те, що два місяці далеко був від дому, а через те, що бачив... кров, вбитих друзів… З комком в горлі і не приховуючи чоловічої сльози, про все розповідав їхнім і своїм рідним. З іншого боку, хочеться туди. Чи так звик до постійного адреналіну, чи, скоріше, там залишилися хлопці, які стали як рідні. Найбільше обурюється, що «мають їх там за ніщо». В жодних документах не записано про участь в АТО. І ніхто не гарантує забезпечення їхніх родин, якщо вони загинуть.
Та ніч під Волновахою була особливо тривожна… До сутінок приїхало місцеве населення. Вони блокували колону техніки і заважали облаштувати блокпост. Називали нас сепаратистами і запевняли, що не потребують нашої оборони… Ми вирішили трохи зачекати і облаштувати свій дев’ятий блокпост з настанням сутінок. Так і зробили. Десятий був за кілометрів шість. Доїхати до місця дислокації моїм хлопцям також не давали місцеві. Вони вимагали, щоб військові повернулися назад, але наказ «вищого керівництва» – облаштувати блокпост до ранку. Близько першої ночі була спроба нападу на наш блокпост – сигнальні розтяжки спрацьовували разів десять. Ми не стріляли, бо, бувало, місцеві понапиваються і приходять розказувати «політику партії». Вистрілити мені взагалі дуже складно, а особливо, цілитися в людину.
На 10 блокпост напад почався о 4:05. Лише коротко по телефону командир того батальйону сказав: «В нас стріляють». І зв’язок обірвався. Потім його знайшли з простреленою головою. Тих, хто ще був живий після стрілянини, добивали, по-звірячому розстрілюючи впритул. Троє хлопців згоріли в палатці. Вони якраз здали зміну і лягли перепочити. Навіть не мали чим відстрілюватись, бо начальник штабу зібрав всю зброю, мовляв, щоб люди не лякалися, що всі ходять з автоматами.
Після розстрілу під Волновахою у нас вбили бойовий дух. Нас обманювали від самого початку. Від призову в Володимир-Волинському. Нас не готували для блокпостів! Ми мали стояти на кордоні.
Вікторія Матола
Ейфорії повернення додому не було, хоч з музикою і квітами його та ще п’ятьох мобілізованих з Тернопільщини зустрічали на вокзалі. З голови не виходить те, що потрібно повертатися. Буває, й шкодує, що не скористався свого часу порадами не з’являтися в військкомат. Не так через те, що два місяці далеко був від дому, а через те, що бачив... кров, вбитих друзів… З комком в горлі і не приховуючи чоловічої сльози, про все розповідав їхнім і своїм рідним. З іншого боку, хочеться туди. Чи так звик до постійного адреналіну, чи, скоріше, там залишилися хлопці, які стали як рідні. Найбільше обурюється, що «мають їх там за ніщо». В жодних документах не записано про участь в АТО. І ніхто не гарантує забезпечення їхніх родин, якщо вони загинуть.
Та ніч під Волновахою була особливо тривожна… До сутінок приїхало місцеве населення. Вони блокували колону техніки і заважали облаштувати блокпост. Називали нас сепаратистами і запевняли, що не потребують нашої оборони… Ми вирішили трохи зачекати і облаштувати свій дев’ятий блокпост з настанням сутінок. Так і зробили. Десятий був за кілометрів шість. Доїхати до місця дислокації моїм хлопцям також не давали місцеві. Вони вимагали, щоб військові повернулися назад, але наказ «вищого керівництва» – облаштувати блокпост до ранку. Близько першої ночі була спроба нападу на наш блокпост – сигнальні розтяжки спрацьовували разів десять. Ми не стріляли, бо, бувало, місцеві понапиваються і приходять розказувати «політику партії». Вистрілити мені взагалі дуже складно, а особливо, цілитися в людину.
На 10 блокпост напад почався о 4:05. Лише коротко по телефону командир того батальйону сказав: «В нас стріляють». І зв’язок обірвався. Потім його знайшли з простреленою головою. Тих, хто ще був живий після стрілянини, добивали, по-звірячому розстрілюючи впритул. Троє хлопців згоріли в палатці. Вони якраз здали зміну і лягли перепочити. Навіть не мали чим відстрілюватись, бо начальник штабу зібрав всю зброю, мовляв, щоб люди не лякалися, що всі ходять з автоматами.
А ми в цей час чекали наказу… Це затягнулося на 1,5 години. Якби на
хвилин 15 раніше виїхали – розстріляли би «тих» на дорозі. То були
чеченці. Хлопці, що залишилися живі, розказують, що бачили в них бороди
як в дідів-морозів. І стріляли вони так, ніби все життя цим і
займаються. У кожного був лазерний приціл і не тільки, пристрої нічного
бачення, але й тепловізори. Вони бачили всіх, навіть мишей на полі могли
порахувати. Наші ж – нікого.
А все – непрофесійне і незлагоджене командування. Ми не мали зв’язку між блокпостами. Могли лише кількома словами по мобільному перекинутися. Вже після цього «місива» (розстрілу під Волновахою – ред.) нам привезли станції зв’язку і навіть супутникові антени встановили.
На тому блокпості мав бути і я. Навіть деякі речі згоріли в одній з БМП, не встиг забрати. Лише через нестачу людей командир батальйону сказав залишатися. Кажуть, я вродився в бронежилеті.Після розстрілу під Волновахою у нас вбили бойовий дух. Нас обманювали від самого початку. Від призову в Володимир-Волинському. Нас не готували для блокпостів! Ми мали стояти на кордоні.
Вікторія Матола
11
Коментарі
Dzhabb
126.06.14, 02:02
Их туда никто не звал.Они пришли с оружием. Они получили свое. Но кто остался жив так и не поняли урок - не ходи галичанин на Донбасс, ТАМ ТВОЯ СМЕРТЬ! Вам было мало Киева?! Вы захотели диктовать всем. Сейчас вы, как стадо обдолбаных, все еще претесь воевать. НИКОГДА вам не победить. Да и может ли быть победа в гражданской войне? Ничего не говорит слово "Осетия"? Теперь его синонимом будет Славянск, Донецк, Луганск, Волноваха.. Не притесь сюда. Уходите. И будете жить. Иначе... Здесь места много. Алюдей, которые УЖЕ вас ненавидят становится с каждым днем больше. Ты веришь украинским телеканалам? Они лгут. Это не новости, это пропаганда. Такая же, как и эта заметка. Вот только вреядли смогут замалчивать, что потери не сотни, а тысячи... Долго не смогут. А скоро прибавяться новые..
utenok12
226.06.14, 12:10Відповідь на 1 від Dzhabb
Це типовий месидж зрадника. І я не дивуюсь, що вони з"являються у співтоваристві "Варта".
Dzhabb
34.07.14, 00:17Відповідь на 2 від utenok12
И кого ж это я предал то,а? Тебя, зверье небитое? Пока не битое.. Может, вашего полудурка Порошенко? Не выбирал и считаю его амерлвским ничтожеством. Украину я предал? Брешешь, зверье, это ты ее предало. Когда перед европейцами привыкло на коленях ползать. Когда дедов- победителей предав, поменял на продажных националистов. Ты и есть предатель. И земля украинская вам этого не простит - сметет, снесет, вышвырнет. Вот это и будет твой путь. И другого предателям не дано. С чем вы пришли - тем вас и уничтожим. На месть вы уже заработали....отребье.
utenok12
44.07.14, 01:44Відповідь на 3 від Dzhabb
У вас уродов кишка тонка!
Dzhabb
55.07.14, 18:27Відповідь на 4 від utenok12
Настолько тонка, что доблестные укровояки города и поселки минами да бомбами с землей ровняют. От большой храбрости. Мо про "Айдар" напомнить? А сколько еще в землю за дело Пети Шоколадки пойдет? Думаешь вам проститься? Угу. В твоем городе школы не взрывали, детсады не разваливали? А че го ж так? Жди. Партизанская война веселая. Вот тогда посмотрим какая у тебя кишка. Или кишки...
Что тварь посеешь - то и жрать будешь. А посеяли вы смерть и месть. Вот такой мой ответ тебе.