хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «рпц»

Капля желчи (2-я).Чаплин против Набокова и Маркеса...

В начале скажем так ,отправная точка данной темы - собственно сама новость... Председатель Синодального отдела Московского патриархата по взаимоотношениям Церкви и общества Всеволод Чаплин предложил проверить на пропаганду педофилии произведений Владимира Набокова и Габриэля Гарсиа Маркеса. Об этом протоиерей заявил "Русской службе новостей".  По его мнению, следует серьезно изучить романы "Лолита" и "Сто лет одиночества"... ...и так дале. Ознакомиться с полным содержанием данной новости можно практически на любом российском новостном (и не только) ресурсе. Теперь позволю немного отсебятины. Да! Прошу заметить я лишь высказываю (хотя и не без доли сарказма) свою точку зрения, и уж тем паче не претендую на то, что эта самая точка является истиной в последней инстанции... Итак... Можно до бесконечности спорить о моральных принципах, этических нормах как в искусстве целом так и в отдельных произведениях (той-же Набоковской "Лолите") в частности... Вопрос в другом... Является ли (бесспорно неоднозначная в этом плане) "Лолита" пропагандой педофилии? Ведь тогда можно задаться вопросом - являются ли (к примеру) "Одесские рассказы"

Бабеля пропагандой грабежа? "Мертвые души" или "12 стульев"- пропагандой мошенничества? "Преступление и наказание" - пропагандой убийства? Анна Каренина - пропагандой самоубийства, Моби Дик – пропагандой браконьерства… "Мастер и Маргарита" - пропагандой поклонения сатане... Наконец - Ветхий Завет - пропагандой массовых экзекуций? И так дале... А не замахнуться ли тогда господам из РПЦ на Уильяма нашего (так сказать) Шекспира? Сколько там лет было Джульетте?

И вот само собой возникает вопрос - а что дальше? Точнее даже - как? То-бишь по каким критериям сии пастыри будут оценивать что есть пропаганда, а что нет... Какие произведения соответствуют доктрине, а какие есть ересь? Я ведь не зря несколько выше озвучил список произведений к которым при желании придраться разумеется тоже можно. И список сей разумеется можно продолжать бесконечно долго...

Тем паче что определенный (увы горький) опыт уже есть. История с тем же (позапрошлогодним) запретом в ряде театров России "Сказа о попе и работнике его Балде" который по мнению клириков видите-ли порочил образ священнослужителя. Нападки на ряд других произведений. Склоки с Российской Академией Наук ведущие ученые которой, выступили против введения в школе "закона Божия"... И тому подобное...

И снова возникает вопрос - что дальше? Куда дальше предлагает вести общество Церковь призвание которой (если мне не изменяет память) быть неким духовным авангардом социума, нести мир и согласие и тэдэ, а не заниматься Бог знает чем...

Украина не является канонической территорией РПЦ (КГБ)

Патриархи четырех старейших Церквей мира и Предстоятель автокефальной Церкви Кипра призвали Русскую Православную Церковь придерживаться своей канонической территории

"Из-за событий, которые недавно имели место в Православной Церкви" Собор подчеркнул необходимость для всех православных Церквей уважать и строго соблюдать географические границы своих юрисдикций "в том виде, как они определены священными канонами и Томосами об учреждении этих Церквей".

Как сообщает risu.org.ua, этими словами пентархия намекнула на непризнание канонического статуса УПЦ (МП) в качестве "неотъемлемой части" Московского Патриархата, поскольку в Томосе об автокефалии Православной Церкви в Польше, изданном в 1924 г., Константинопольский Патриархат констатировал, что никогда законным образом не отказывался от своей юрисдикции над Киевской митрополией. Что касается всей Московской Патриархии и ее канонических границ Константинопольский Собор придерживается Томоса 1589 г., согласно которому территория нынешней Украины не входит в состав Московского Патриархата.

В контексте вышесказанного следует упомянуть комментарий УПЦ КП, который говорит, что пентархия – это способ Константинопольского Патриархата дать понять РПЦ "кто в доме хозяин".

Православні патріархати: Україна не є канонічною територією РПЦ.

Глави п’яти найдавніших православних церков наголосили на необхідності дотримуватись тих канонічних кордонів, які були установлені при заснуванні національних православних церков

1-3 вересня у Фанарі, резиденції Вселенського Константинопольського патріарху, відбувся Собор (Синаксис) п’яти найдавніших православних церков. Окрім іншого, на соборі були прийняті рішення, які напряму стосуються українського православ’я.

На Собор у Константинополь (Стамбул) до Вселенського патріарха Варфоломія прибули представники Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів та архієпископ Кіпру. Деякі оглядачі до цієї зустрічі відзначали, що таким чином, Вселенський Патріарх ініціює відновлення давнього інституту, що називався «Пентархія» — Синод п’яти найдавніших Апостольських кафедр православної Церкви.

На цьому соборі дійсно були присутні уповноважені представники  глав перших п’яти історичних православних церков світу. На зустрічі було обговорено ряд проблем загальноправославного характеру і питання, пов’язані з усуненням перепон до скликання запланованого Всеправославного Собору.

Як повідомляє офіційний сайт Православної церкви Кіпру, за результатами цієї зустрічі були прийняті: «Послання Предстоятелів Найдавніших Церков» та «Комюніке про підсумки роботи Собору Предстоятелів Найдавніших престолів на Фанарі». У документах сказано про необхідність подальшої діяльності з підготовки скликання Великого Собору Святої Православної Церкви. Також піднімаються питання щодо діяльності православних церков на Близькому Сході, необхідності зусиль політичних та релігійних лідерів світу для встановлення миру в цьому регіоні.

Окремо слід відзначити, що у підсумковому комюніке Собору сказано:  "крім того, зважаючи на останні події, що мали місце в Православній Церкві, Собор наголошує на необхідності для всіх православних Церков поважати і суворо дотримуватися географічних кордонів своїх юрисдикцій, в тому вигляді, як вони встановлені священними канонами та Томосами про створення цих Церков".

Таким чином Собор п’яти найдавніших Апостольських православних церков підтвердив неодноразові заяви Константинопольського патріархату, щодо неканонічності твердження Російської православної церкви про свої претензії на Україну. Нагадаємо, що у Томосі від 13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх Константинополя Григорій VII заявляв: "вiддiлення вiд Нашого Престолу Київської Митрополiї й залежних вiд неї Православних Митрополiй Литви та Польщi, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонiчних правил, а також не дотримано всього того, що було установленно вiдносно повної церковної автономiї Київського митрополита, який носив титул Єкзарха Вселенського Престолу".

Детальніше читайте у статті Павла Береста Найдавніші православні патріархати підтвердили неканонічність претензій РПЦ на Україну

Олєґ Калуґін: РПЦ замість КПРС.

Зараз Росія тримається на органах держбезпеки, православній церкві, що є їхньою складовою, і тамтешньому бізнесі, який багато в чому керований цими органами. Таку думку в інтерв’ю Українському тижню висловив професор американського Центру з вивчення проблем розвідки і контррозвідки, екс-генерал-майор КДБ Олєґ Калуґін.

«Великий бізнес, ділові люди Росії вже добре засвоїли: якщо вони не дружитимуть із представниками останніх, то їм можуть зірвати контракт, звинуватити в хабарництві, а то й узагалі вбити. Окремий аспект – гроші від ділків керівникам країни. Вони дають їм змогу, м’яко кажучи, безбідно існувати й, отримуючи додаткові доходи, жити не на зарплату», - відзначив Калуґін.

За його словами, одним із основних об’єктів російської розвідки є російська еміграція, яка істотно зросла у кількісному, та й у якісному плані.

«Робота з нею за Путіна суттєво посилилася і, думаю, ведеться в не менших масштабах, ніж за СРСР», - зауважив Калуґін, додавши при цьому, що це один із найзручніших способів грати на патріотичних почуттях, а також використовувати якісь невдачі колишніх російських громадян у їхній новій кар’єрі, новому житті.

«Щодо РПЦ, яка впевнено зайняла нішу, що належала в радянські часи Компартії. Не потрібно забувати, що Російська православна церква і будівництво «Русского міра» – це одне з прикриттів, які використовує нині російська розвідка. Через свої парафії у всьому світі вона маніпулює свідомістю вірян, нібито надаючи духовну і моральну підтримку, а насправді впроваджуючи те, що інспіровано органами безпеки РФ», - відзначив Калуґін.

Більше читайте у матеріалі «Путін – це тимчасовий поворот в історії» у № 36 Тижня.

Російська православна церква володіє мільярдами доларів.

Такого висновку дійшли експерти Бременського університету.

Втім точні цифри отримати складно, оскільки РПЦ тримає свою статистику за сімома замками.

"Звідки вони беруть гроші залишається великою таємницею. Думаю, що це пожертви від псевдодержавних організацій типу "Газпрому" та, можливо, частково пряме державне фінансування," - зазначає Микола Митрохін, науковий співробітник Центру вивчення Східної Європи Бременського університету.

Московська патріархія стверджує, що, окрім пожертв, отримує кошти здебільшого із двох підприємств: фабрики церковного начиння "Софріно" та готелю "Данилівського" при Свято-Даниловому монастирі у Мосві.

Втім, патріархат бере учась щонайменше у двох банках - "Софріно" та "Пересвіт". Тісно співпрацював із церквою Міжнародний Банк Храму Христа Спасителя. У 2008 році його перейменували у Bankhaus Erbe. Тепер цю співпрацю банк не афішує, проте його керівництво не змінилось.

«Тролі» в рясах і погонах

Різке зростання кількості дописів та коментарів, які пропагують міжнаціональну нетерпимість, ворожнечу між різними регіонами України може означати, що за цю роботу взялись й представники спецслужб інших держав, які зацікавлені в радикальних сценаріях розвитку в нашій державі.

Стрічки коментарів загальноукраїнських та регіональних сайтів, створюють враження, нібито середній відвідувач інтернету – це людина, фанатично віддана Радянському Союзу, офіційній московській версії історії та політики, кровно ненавидить УПА, вірить в те, що Голодомор – це міф, нав’язаний «америкосами», а Бандера та Шухевич – його персональні вороги.

Особливості спілкування в світовій мережі дозволяють здійснювати значний вплив на настрої громадян іншої країни цілковито безпечно, таємно, не викриваючи себе, чи сам факт такого впливу.

Стосовно інтересів інших держав, то Тарас Березовець відзначає, що, на його думку, в українському інтернет-просторі найбільш активно працюють російські спецслужби та російська православна церква. «Ці дві структури найбільш активно працюють в Україні. Те, що це відбувається – абсолютно доведений факт. Існує достатньо багато підтверджень, що російські спецслужби причетні до таких провокацій», – переконаний Тарас Березовець.

Загрозу зі сторони таких «невидимих» агентів політтехнолог вважає достатньо серйозною, адже інтернет-простір – це частина інформаційної безпеки держави. «Варто лише згадати, наскільки активно ця інтернет-спільнота коментувала події під час газової кризи, дезорієнтуючи українських громадян. Такі приклади можна навести і для будь-якої іншої країни. Уряди деяких країн приділяють велику увагу цьому аспекту інформаційної політики. Наприклад, американські спецслужби уже давно активно супроводжують процеси контртерористичних операцій в Іраку, Афганістані активними інформаційними діями в інтернеті. Грузія також активно використовувала інтернет під час грузино-російської війни в 2008 році, і, навіть, переграла Росію на інформаційному полі», – коментує Тарас Березовець.

На думку Тараса Березовця, в першу чергу, захист від впливу закордонних чинників – це функції держави. «Зрештою, в Україні є підрозділи, які створені для боротьби з, так званими, кіберзлочинами. Вони існують в складі СБУ. Створена державна служба захисту інформації. Але здебільшого, вони опікуються питаннями боротьби з, приміром, дитячою порнографією, економічними злочинами, скоєними в інтернеті. А от проблемі маніпуляції настроями українських користувачів інтернеті вони уваги не приділяють», – відмічає Тарас Березовець.

Коментуючи таке явище, як нагнітання емоційного напруження в інтернеті навколо потенційно дражливих для українських користувачів тем, Олег Романчук висловив переконання, що це є відображенням загального становища в нашій державі. «Україна давно перетворилась на поле війни ідентичностей. Війна йде несамовита. Починаючи з минулого року вона набирає все загрозливіших форм та масштабів. Тому тоді, коли така тема піднімається в інтернеті, треба дуже уважно дивитись, чи не є це провокацією з боку зацікавлених сторін. Адже сьогодні ведеться повномасштабна війна за Україну, за її світогляд, за ідентичність», – підсумовує Олег Романчук.
*  *  *
Захиститись від активного впливу таких інтернет-провокаторів можна лише шляхом спільних дій користувачів українського сегменту інтернету. «Українська спільнота в мережі має бути згуртована, повинні бути вибудувані єдині принципи діяльності в світовій павутині. Повинна бути якась самоорганізація», – переконаний Березовець.

http://uvo.cv.ua/trol-v-rjasakh-pogonakh-135.html#cut

Николай Левашов. О пророках, лжепророках и вообще [Видео-статья]

Экранизированная статья академика Николая Левашова «О пророках, лжепророках и вообще…»...



Осенью прошлого, 2007 года в Интернет-газете «Православие на Русском Севере» появились две анонимные статьи, главным «героем» которых выбрали меня. Вообще-то, когда автор анонимен, это всегда знак того, что человек явно нечистоплотный, подлый. Анонимка – всегда, как удар ножом из-за угла, рассчитанный на то, что тот, на кого напали, растеряется и будет насмерть сражён! Но … автор статеек несколько просчитался, меня его фантазии и фальшивки не «сразили на смерть», как он рассчитывал, а, откровенно говоря … рассмешили! Да, именно рассмешили, потому что автор в этих небольших статьях показал себя полным невеждой, к тому же, никогда не читавшим ни одной моей книги или статьи! Поэтому я написал в ответ свою статью, которую назвал «Блаженны нищие духом…». Желающие могут прочитать её целиком на моём сайте. Скорее всего, анонимный автор прочитал мой ответ на его литературные изыскания. Несколько месяцев он молчал и только в марте месяце 2008 года вновь показался из своей «норы»... Сайт автора

© Николай Левашов, 2008 г.

[ Читать дальше ]

Николай Левашов. Блаженны нищие духом - 2 [2011, Видео-статья]

Экранизированная статья академика Николая Левашова «Блаженны нищие духом - 2»...



Воистину, блаженны нищие духом! В этом я очередной раз убедился, когда прочитал статью «Дожили до золотого века…»! На этот раз автор «рискнул» поставить своё настоящее имя! Это уже большой «прогресс», по сравнению с остальными статьями, авторы которых или вообще не посмели поставить своё имя, или прикрылись фальшивым. Так что, автора этой статьи можно уважать за то, что он выступает с «открытым забралом». Но, к сожалению, на этом его благородство заканчивается. Во всём остальном автор статьи – протоиерей Евгений Соколов – мало чем отличается от всех анонимных авторов предыдущих статей... руководитель миссионерского отдела Архангельской и Холмогорской епархий ни моих книг, ни моих статей не читал, а написал свою статью с чьих-то слов. Только в этом случае он мог написать эти строки, совершенно не зная о содержании моих книг! Невежество никогда никого не украшало! А если допустить, что «святой» отец всё-таки хотя бы пролистал мои книги и статьи, то тогда дело обстоит куда более плачевно! Плачевно потому, что человек, говорящий о том, что он несёт людям высокую духовность, лгать вообще и, тем более, клеветать на других, НЕ ДОЛЖЕН!.. Сайт автора

© Николай Левашов, 2008 г.

[ Читать дальше ]

Николай Левашов. Блаженны нищие духом - 1 [2011, Видео-статья]

Экранизированная статья академика Николая Левашова «Блаженны нищие духом - 1»...



Воистину, высшей степени духовной нищеты стремится достичь автор двух статей, помещённых в Интернет-газете «Православие на Северной земле». Видно очень ему хочется попасть в Царствие Небесное, ибо сказано в Евангелие от Матфея: «Блаженны нищие духом, ибо их есть Царство Небесное…» И старается он вовсю достичь этого, столь желанного состояния, чтобы наверняка туда попасть. Видно он НЕВЕЖЕСТВО, в данном случае, своё, возводит в степень высшей благодати. Наши предки разделяли два таких понятия, как НЕЗНАНИЕ и НЕВЕЖЕСТВО. Ибо незнание говорит об отсутствии у человека информации о чём-то, что совершенно нормально и поправимо, чего нельзя сказать о НЕВЕЖЕСТВЕ, которое характеризует нежелание человека принимать те или иные факты по тем или иным причинам. И именно своё НЕВЕЖЕСТВО и демонстрирует в своих статьях автор публикаций обо мне в интернет-газете «Православие на Северной земле». Дело в том, что автор этих статей никогда НЕ читал ни одной моей книги, на которые он так активно опирается... Сайт автора

© Николай Левашов, 2008 г.

[ Читать дальше ]

Ілюзія «Третього Риму».

1 серпня, 2011    Олександр Крамар  

26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.

  Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.

«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ»   Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.

Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».

  

[ Читати далі ]