Осень 2008-го стала для Виктора Ющенко тяжким испытанием. Альянс парламентских тяжеловесов поставил украинского президента на грань политического выживания. Ностальгия заставляет вспомнить легендарное время, когда нынешний гарант находился на пике популярности.

Осенью 2004-го все было ясно и понятно - Добро боролось со Злом, демократическая общественность дружно ругала Виктора Федоровича (по большей части – заслуженно) и расхваливала Виктора Андреевича (по большей части – незаслуженно).

Именно тогда в "Украинской правде" была опубликована статья "Тому що… Ющенко" , растиражированная штабами оппозиционного кандидата. Известный украинский журналист перечислял все достоинства Виктора Андреевича.

Конечно, автор восторженной апологии давно разочаровался в своем герое, но дело не в этом. Просматривая давний список "Тому що…" в пользу кандидата Ющенко, с удивлением обнаруживаешь, что за четыре года ВАЮ не растерял своих замечательных качеств!

"Собирает коллекцию раритетов Триполья", "каждый год поднимается на самую высокую вершину украинской земли – Говерлу", "всегда будет помнить о  Голодоморе", "слушает Тараса Петриненко", "знает, кто такой Васыль Стус", "никогда не осквернит уста матом и феней", "уважает древние обычаи своего народа", "ходит в церковь по велению души" - все перечисленные добродетели на месте, они никуда не исчезли.

Не потерял актуальности и этот пассаж: "Он любит пчел, а трудяги-пчелы любят только людей добрых сердцем".

Да, в 2004-м пристрастие Ющенко к насекомым из семейства Apoidea казалось трогательной и бесспорно положительной чертой. Сторонники оппозиционного кандидата не представляли, сколько презрения можно вложить в емкое прозвище "Пасечник"…

Четыре года назад ярко выраженный традиционализм Виктора Ющенко действительно импонировал. На фоне гитары, мата и тюремных ходок от Кучмы и Януковича патриархальный банкир с коллекцией икон и походами на Говерлу выглядел идеальным кандидатом в президенты.

Его духовность и религиозность воспринимались как лучший предохранитель от коррупции и беззакония, любовь к истории обеспечивала ему имидж интеллектуала, а увлечение казацкими древностями приводило в неописуемый восторг украинских патриотов.

Мы еще не знали, что такое убежденный традиционалист во главе государства.

А Виктор Андреевич исповедует традиционалистскую философию в чистом виде. Сохранение традиций – культурных, исторических, религиозных – является него большей ценностью, нежели развитие.

Он черпает вдохновение в прошлом, он верит в духовную силу обрядов и ритуалов, он твердо знает, что возвращение к корням – это залог национального процветания и приоритетная задача. Остальное приложится!

Все заметные свершения Виктора Ющенко на посту президента так или иначе связаны с традицией – Голодомор, Шухевич, Батурин, украинский язык etc.

Как только дело касается развития, мы наблюдаем один провал за другим. Качественные преобразования в экономике, судебная, налоговая и территориально-административная реформы, энергетическая безопасность, европейская интеграция – на всех направлениях наше государство терпит фиаско.

Примечательная деталь: хотя половина украинцев безоговорочно поддерживает гуманитарные инициативы президента, эта поддержка не трансформируется в рейтинг самого Ющенко.

Виктора Андреевича считают политическим лузером и на Востоке, и на Западе. Тем самым наши граждане признают: развитие для Украины важнее традиций. Да иначе и быть не может в XXI веке, в эпоху инновационных обществ и глобализации.

Традиционалистское правление Ющенко заставило нас взглянуть на многие вещи по-новому. Несомненные достоинства ВАЮ на проверку оказались недостатками.

Виктора Андреевича хвалили за приверженность патриархальным ценностям – таким, как Вера и Семья. А потом возмущались неподобающим поведением гаранта во время скандалов с нечистоплотными кумовьями и сыном-мажором. Между тем это было вполне закономерно.

Для истинного традиционалиста семья или сакральная связь с кумом значат несравнимо больше, чем бездуховные ценности современного общества – равенство граждан перед законом, свобода прессы и т. п.

Украинцы ценили в Ющенко моральность и патриотизм. У Виктора Андреевича действительно есть моральные принципы, чем он выгодно отличается от Януковича и Тимошенко.

Гарант всем сердцем любит Украину и считает своей миссией возрождение страны. Но за три с лишним года украинцы смогли не раз убедиться: когда президент руководствуется не Конституцией и законами, а субъективными представлениями о морали и своей уникальной миссии, – хорошего в этом мало.

Патриархальный управленческий стиль ВАЮ ошеломил грамотных экспертов уже в первые месяцы 2005 года. Украина не дождалась от нового президента ничего системного: ни отлаженных антикоррупционных механизмов, ни эффективной законодательной базы, ни рациональной экономической политики.

Вместо этого Виктор Андреевич давал бесчисленные поручения чиновникам, брал под "личный контроль" то одно, то другое дело и выслушивал многочисленных жалобщиков, осаждавших здание на Банковой.

Добрый и справедливый правитель лично принимает своих подданных, вникает в проблемы простых людей, приказывает расторопным помощникам навести порядок – если вдуматься, это оптимальная модель государственного управления! Для княжества Липпе-Детмольд или герцогства Мекленбург-Стрелиц в середине XIX столетия, но не для современной страны с 46-миллионным населением…

В принципе, Виктор Ющенко обладает неплохими задатками государственного лидера. Вот только стран, которыми он мог бы эффективно рулить, на карте мира уже не осталось – они перекочевали в учебники истории. А для нынешней Украины политическая философия гаранта губительна. Традиционализм, положенный в основу государственной политики, приносит уродливые, карикатурные плоды.

Да, трипольские древности и прочие памятники старины нужно беречь. Но когда археологические коллекции и взносы на реконструкцию Батурина превращаются в индульгенцию для профессиональных рейдеров и  воротил теневого бизнеса – это не лезет ни в какие ворота.

Тот же Батурин – хорошее место для музейного комплекса. Однако нелепая идея создать в далеком поселке военный лицей – из цикла "No comments".

Безусловно, архивариус – достойная и нужная профессия, но это не повод превращать СБУ в архивное управление, неспособное решать задачи государственной безопасности

Живописная вышиванка хороша на фольклорном фестивале. Но когда она становится дресс-кодом для "настоящих патриотов" – мэра-коррупционера и его ловкого помощника – это и смешно, и грустно…

Виктора Ющенко принято считать слабовольным, безынициативным политиком, легко поддающимся чужому влиянию. Думается, эта характеристика не совсем справедлива. Когда дело касается Голодомора или примирения ветеранов войны, ВАЮ демонстрирует целеустремленность и упорство, достойные царя Сизифа. Главное, чтобы вопрос не выходил за определенные хронологические рамки (примерно середина прошлого века) – и тогда президент чувствует себя в родной стихии.

Традиционалист Ющенко живет в ином историческом времени, он не приспособлен к изнуряющему ритму третьего тысячелетия, не поспевает за динамикой событий, его энергии и внимания катастрофически не хватает на острые проблемы, порожденные новой эпохой.

К сожалению, от жестокой современности никуда не денешься: насущные вопросы требуют решения. В итоге все заботы, связанные с вызовами ХХI века, будь то газовые переговоры или политический менеджмент, берет на себя окружение Виктора Андреевича.

Так было во время президентской кампании-2004. Так продолжалось в 2005-м, в эпоху "любих друзів". Так обстоят дела и сегодня, в разгар балогианской эры.

И президент Ющенко искреннее благодарен отзывчивым соратникам, которые позволяют ему жить в комфортном патриархальном мире.

Нынешний микроскопический рейтинг ВАЮ – не просто личное поражение Виктора Ющенко как политика. Это банкротство традиционалистской философии в глобальном обществе.

Виктор Андреевич мечтал стать отцом всех украинцев, но современное государство – это не уже семья, а скорее гигантская корпорация. И нуждается оно не в строгом и справедливом отце, а в энергичном и эффективном менеджере.

Украинский президент здорово переживает из-за попыток наделить его полномочиями английской королевы.

Но, возможно, эта роль – декоративный и безобидный реликт седой старины – подходит Виктору Ющенко как нельзя лучше? Церемониальные функции – пожалуй, единственное, с чем может справиться политик-традиционалист в современном мире.


Михаил Дубинянский, УП

  

15 вересня 2013 року з 12.00 - 17.00 год. 

                     у Національному Музеї народної архітектури та побуту України за підтримки   

                  Европейської Економічної Палати Торгівля, Комерції та Промисловості

 проводиться свято “Осінь весільна”. 

У виконанні фольклорних колективів з Черкащини, Кіровоградщини,  Сумщини,  Київщини та Чернігівщини буде показано різні весільні обряди. Родзинкою цьогорічного заходу  стане буковинське весілля у виконанні фольклорно-етнографічного колективу із м. Чернівці.  Тут можна почути обрядові пісні, навчитися весільним танцям та придбати все необхідне до весілля.

www.denvyshyvanky.org

 День вишиванки – свято національної єдності, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу та об'єднати українців. Основна мета заходу – збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення держави загалом. Вишиванка – символ, який єднає українців незалежно від мови, якою вони спілкуються, віросповідання чи політичиних поглядів.

 Цьогоріч випадає на 21 травня. Чому саме ця дата?  З кількох причин. Головна – аби свято відбувалося в будень, як і зародилося в будень. Адже воно проводиться не заради параду чи вихідного, не свято заради свята, а акція, яка доводить, що вишиванка – органічна частина повсякденного життя українців, і її можна одягати на роботу, пари чи до школи. Окрім того, на третій четвер травня вже не може припасти Великодній піст (час умиротворення і відмови від веселощів) і звісно, сам Великдень. Крім того, на цей день не випадають ніколи вихідні 1,2,8,9 травня, і вже встановлюється тепла весняна погода, коли вишиванку можна носити без верхнього одягу.

Київ

Акція ­«Масове групове фото у вишиванках­»­ o 18.30 збір на Майдані Незалежності (позаду стели). Очікується кількасот учасників акції. Потім роздруковані фотопанно передадуть до музею історії Києва і до Національного центру народної культури музею Івана Гончара. За деталями звертатися за телефоном 095 607 47 20 (Олександр Ткачук)

21 травня усі кондуктори підприємства КП "Київпастранс" прийдуть на роботу у вишиванках. Проводитиметься розіграш проїзних. Аби взяти участь треба також одягнути вишиванку і 21 травня сфотографуватися з убраним у вишиванку кондуктором у трамваї, тролейбусі чи автобусі.

Якось за останні роки склалася традиція на 1-2 травня садити картоплю   та їсти шашлики , а на 9-10 відкривати нові горизонти, тобто відвідувати різні природні та архітектурні дива на території України...

Минулі 2 роки це був крайній дикий захід:

 у 2007-му Долина нарцисів у Хусті

 у 2008 - Ужгород

та Невіцький замок (тут звіт про подорож)

Цього року плануємо перевірити гостинність крайнього півдня: Ялта, Алупка, Місхор, Симеїз, Лівадія, Нікітський сад.

Квитки на потяг вже купили. Номер в готелі зарезервували. У програмі подорожі проживання в готелі в Ялті, пізнавальні екскурсії у Нікітський сад, Воронцовський, Лівадійський, Масандровські палаци, катання на канатній дорозі та дегустація Массандрівських вин, а також подихати морським повітрям, змінити обстановку і розвіятися!

Рахую дні до початку відпустки!

Чи чули ви, друзі, про маленьких колядників?

Невже не чули?

Колись давно в Україні їх було дуже багато. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, піймавши, чарівним неводом найяснішу зірку і викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку:

По всьому світу стала новина: Діва Марія Сина родила. Сіном притрусила, В яслах положила Господнього Сина...

Срібні дзвіночки дзвеніли під вікнами, і люди тішилися, що до них ідуть аж три празники в гості. "...Ой перший же празник - та Різдво Христове, радуйся!" І все, що бажали у цей святковий день маленькі колядники, неодмінно збувалося, бо слова у поколяді також були чарівні: А за сими словами в дзвіночки дзвоним, В дзвіночки дзвоним, а всім ся клоним, Щастям, здоров'ям, ще й віком довгим, Ще й віком довгим, прибутком добрим, Й самі собою, і з дружиною, І з усім чадом, і з святим Ладом, Святим Божеством, Божим рождеством! Щасливі люди пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами.

За Різдвом наступав другий празник - Новий рік. А ще він зветься празником святого Василя. Василь приходив не сам, а. з дівчинкою Маланкою. Всі рядилися в чудернацький одяг. Було дуже весело, навіть трішечки страшно, бо раптом, мов з-під землі, з'являлися волохаті ведмеді, бородаті цапи, рогаті чортики, князі із булатними мечами, старезна відьма і навіть Котигорошко з велетенською булавою. Але не треба боятися, бо це наші колядники, перевдягнені в казкових героїв. Разом з Маланкою вони вели танок і співали: Ой черчику Васильчику, Посію тебе в городчику. Буду тебе шанувати, Сім раз на день поливати.

Вранці наступного дня колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, в якому були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи: Сійся, родися, жито, пшениця, Жито, пшениця, всяка пашниця, Коноплі по стелю, льон по коліна, Щоб вас, хрещених, Голівка не боліла. Оскільки і зерна, і слова були чарівними, кімната відразу ставала широким полем, на якому сходила зелена пшениця, починали співати пташки, розцвітали волошки і польові маки. Надворі гула хуртовина, та тут усі раділи, бо маленькі колядники приносили до кожної хати жменьку веселої весни. Третій празник був найщедрішим, бо колядники цілий день щедрували:

Ой сивая та і зозуленька, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я!

А наступного дня, зранку, люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці і берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. І свято називалося Святе Водохреще, або Йордан. Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці і всі співали: Йордан, Йордан, вода студененька, Пречиста Діва воду брала, Своє дитя напувала. Священик ходив по селу і скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла. А наші маленькі колядники бігли попереду, гукаючи: Роди, Боже, жито, пшеницю, Кірилейса! Вони добре знали, що давньогрецькі слова "Кіріє, елейсон" означають "Господи, помилуй". Про це їм говорила бабуся. І знову колядники заходили до кожної хати. Вони нікого не забували - ні старої самотньої бабусі, що жила на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядники приносили самотній бабусі радість, а дівчинці - здоров'я. І ви, друзі, навчіться чарівних колядок та щедрівок. Змайструйте різдвяну зірку, знайдіть срібний дзвіночок... Тоді ви також станете колядниками, які приносять людям добру вістку, щастя і радість.

ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ! СЛАВІТЕ ЙОГО!

КАК ВОЗНИКАЮТ ТРАДИЦИИ?
"Традиции, как люди - обычно рождаются
здоровыми, а с возрастом впадают в маразм"
Скилеф

  Клетка. В ней 5 обезьян. К потолку подвязана связка бананов.Под ними лестница. Проголодавшись, одна из обезьян подошла к лестнице с явными намерениями достать банан. Как только она дотронулась до лестницы, вы открываете кран и со шланга поливаете ВСЕХ обезьян очень холодной водой.
 Проходит немного времени, и другая обезьяна пытается полакомится бананом. Те же действия с вашей стороны.
 ОТКЛЮЧИТЕ ВОДУ.
 Третья обезьяна, одурев от голода пытается достать банан, но остальные хватают ее, не желая холодного душа.А теперь, уберите одну обезьяну из клетки и замените ее новой обезьяной. Она сразу же, заметив бананы, пытается их достать.К своему ужасу, она увидела злые морды остальных обезьян атакующих ее. После третьей попытки она поняла, что достать банан ей не удастся.
 Теперь уберите из клетки еще одну из первоначальных пяти обезьян и запустите туда новенькую. Как только она попыталась достать банан, все обезьяны дружно атаковали ее, причем и та, которую заменили первой (да еще с энтузиазмом).
 И так, постепенно заменяя всех обезьян, вы придете к ситуации, когда в клетке окажутся 5 обезьян, которых водой вообще не поливали, но которые не позволят никому достать банан.
 
Почему?.. ПОТОМУ, ЧТО ТАК ТУТ ЗАВЕДЕНО.

    У житті українців святкування Дня Валентина з’явилось у 90-х роках минулого століття. Воно міцно вкорінюється, набуває статус традиції, відзначається, дискутується. І це – невипадково. 
    День закоханих надолужує те, чого часто бракує людині у повсякденній реальності, а саме: чуйності до іншого, уваги, доброго ставлення, якоїсь спільності, навіть – спільнотності, ще раз зауважує на тому, що людина – істота одухотворена.
     Мабуть тому й згадують принагідно "святого" Валентина, святість якого, за легендою, полягала лише у допомозі закоханим поєднати свої серця, долі, душі.
     День святого Валентина не є церковним святом. Більше того, клірики майже одноголосно твердять про його світське походження, відсутність зв’язку з канонічними святими.
     Однак в українського народу існує давнє повір’я, що цього дня птахи починають літати парами. Людина завжди потребувала традиції – того, що передається із покоління у покоління, єдності особистісних прагнень, якi повиннi бути вищiми за будь-яку комерціалізацію, меркантильність, спробу наживи, тощо. Саме таким стає для пересічного українця Свято закоханих – День святого Валентина.
(Ганна Кулагiна-Стадниченко)

Скільки цікавого і незвіданого приховують традиції різних народів нашої планети. А загадкова, часом навіть заборонена тема сексу не могла залишитися осторонь і, відповідно, знайшла своє відображення в різних обрядах і звичаях, деколи вельми незвичайних.

Отже, вирушаємо в подорож.

1. У жителів Тробріанських островів однією з найбільш сексуальних ласк вважається обгризання вій партнера. 

[ Читати далі ]