У житті українців святкування Дня Валентина з’явилось у 90-х роках минулого століття. Воно міцно вкорінюється, набуває статус традиції, відзначається, дискутується. І це – невипадково. 
    День закоханих надолужує те, чого часто бракує людині у повсякденній реальності, а саме: чуйності до іншого, уваги, доброго ставлення, якоїсь спільності, навіть – спільнотності, ще раз зауважує на тому, що людина – істота одухотворена.
     Мабуть тому й згадують принагідно "святого" Валентина, святість якого, за легендою, полягала лише у допомозі закоханим поєднати свої серця, долі, душі.
     День святого Валентина не є церковним святом. Більше того, клірики майже одноголосно твердять про його світське походження, відсутність зв’язку з канонічними святими.
     Однак в українського народу існує давнє повір’я, що цього дня птахи починають літати парами. Людина завжди потребувала традиції – того, що передається із покоління у покоління, єдності особистісних прагнень, якi повиннi бути вищiми за будь-яку комерціалізацію, меркантильність, спробу наживи, тощо. Саме таким стає для пересічного українця Свято закоханих – День святого Валентина.
(Ганна Кулагiна-Стадниченко)