Мій ідеал...
Мій п'ятий елемент
Очима зирить
Синіми-пресиніми...
Така напруга
Варта лиш планет,
І сипле іскрами
До болю -
Прогресивними...
І струмом в мозок:
Рухи вольові,
Свободи духу
втілена реакція...
Чуття - навиліт!
Пружні і живі.
Дзвінкої сили
Невгамовна грація.
Ти - досконалий
Елемент світил,
Вітраж із мрії,
З щастя візерунок.
В твоєму всесвіті
Я - лиш зірковий пил,
На тлі небес
Розхристаний малюнок...

Горить свіча...
І пусто у душі.
Тепла печать
Лежить на пам'яті моїй.
Рахую дні.
Рахую ночі...
Один, два...п'ять -
Ось і загорнуто в сувій
Останній місяць.
Відмічу
Скалкою я знак
На тілі днів холодних.
Печаль відмічу...
Дивно так -
Знов серце я калічу.
Я вигризу моє табу
На тлі останньої розлуки.
На тілі болю,
І на стінах муки
Поставлю знак,
Якому - і не буть.
Рабою я була -
Та більш не стану!
І не введу
Я душу у оману,
Не прокладу
Дорогу заповітну
Аж до небес -
Намріяних і вітхих.
Собою буду.
Навіть і тоді,
Коли печаль в повітрі
Схлипи студить.
Зірву перуки -
Чорні, білі і руді -
Й мовчання
Вже мої вуста остудить.

Перелицюю лінію обличчя -
І усміх перекривлю на образу,
І все разом, і все отак - відразу
Знесу під дах старезно-черепичний.
Я зберігаю там свої відрази,
Там тиша стереже мої личини,
Там час-святий повільно-сумноплинний
Хитає з павутиння довгу рясу.
Немов молитву, таємницю зронить
І щось мені шепоче, і зітхає,
І тихо на чолі моїм лишає
Із зір нічних припилену корону...

А знаєш, моя
незбагненна Фантазія,
Тобою до болю
сьогодні я вражена!
Це треба ж було
так тобі розгулятись,
Щоб щезли раптово
і горе, і радість.
Щоб зникло усе,
чим жила й дорожила,
Що бачила й чула,
Чим дихала, снила -
Усі відчуття,
й усвідомлення щастя...
Я навіть не встигла
як слід попрощатись.
Ти - Каїне мій,
Ти - облудлива думка,
Пестлива й зрадлива,
в блискучих лаштунках.
Ти - Пікова дама,
обманщиця серця,
Легка, граціозно
танцююча скерццо.
Ти - вовче жорстокий
і лисе хитрючий,
Пустеля жадлива
і лісе дрімучий.
Тобою убита -
й тобою воскрешена,
Тобою потоптана -
й знову охрещена,
Тобою до болю,
до стогону вражена,
Моя лицемірна
дикунка Фантазія!

Чомусь ні радість, ні печаль
Не йдуть у хвору душу.
І очі - лід. І нерви - сталь.
Все витримати мушу!
Іду "на ви"! Й мої слова -
Гартовані, мов криця.
Геть з серця сонячні дива!
Мені ніщо не сниться!
Затерла ніч, затерла день
В єдиний колір - чорний...
Всі жмутки віршів і пісень
В тугий сувій загорну -
І кину геть, в глуху пітьму,
В глибоку чорну яму...
Я оголошую війну -
Ось від сьогодні прямо! -
Своїй душі, своїм очам,
І жестам, й рухам, й слову.
Ударить болем по рукам
ПисАння нездорове!
Замружитись - й перехрестить
Усе своє минуле.
Нехай згорить, в вогні згорить...
Я все...усе! - забула.

Згасає день, зростає тінь,                                                                                                     Лягає втома й тіла лінь.                                                                                                       Душа впадає у дрімоту,                                                                                                       В нічної тиші входиш гроту.                                                                                                   Із дня кінця і темноти,                                                                                                         Навшпиньки просто входиш Ти.... 

Ти зазвичай в гарній одежі,                                                                                                   Для тебе не існують межі.                                                                                                     Залишиш мрії по кутах,                                                                                                         Хоч можеш принести і страх...                                                                                               Даруєш бажаний дарунок,                                                                                                     Ти щедрий на палкий цілунок.

До мене йдеш ти опівночі,                                                                                                     Тебе жадають мої очі.                                                                                                            Люблю мораль твоїх ідей,                                                                                                     Бо ти король моїх ночей.                                                                                                       У тебе тихий, ніжний тон....                                                                                                   Привіт, це я. А ти мій Сон  !..    

                                                                                                     

---

---

Шукаючи надію в непроглядній млі, Повзу, не щадячи колін, По грішній та гіркотній як полинь Землі. І крізь урочий шепіт ночі: «Не вір щасливому кінцю». Дивлячись сміливо долі в очі, Чоло несу терновому вінцю.

Я дякую Тобі за скарб

Любові й ласки пізнання щоденне

Для тебе я не просто "раб"

Дитя єдине і смиренне.

Ти завжди будеш при мені

У день в думках моїх витаєш.

Вночі приходиш в мої сни,

Під ранок з них крадьком тікаєш.

Коли ти поруч у очах

Свободи підняті вітрила.

Душі політ неначе птах

Рве до небес могучі крила.

Якщо зникаєш-лише сум

До мене потайком приходить

І присмерковий холод дум

До небосхилу сонце клонить.

Ти наче янгол серед хмар

Ніжніший аромат весною,

Ти наймиліший із примар...

Спасибі за політ з тобою!

За те, що дав пізнати рай

Серед людей, у днях буденних

Й намалював устами край  

край кольорів й вітрів південних.

Тобі я вдячна і за те

Що ти зробив мене такою.

І дав пізнати саме те,

Що люди звуть душі красою...

И лето убежит, наступят холода....

С тобой расстались мы возможно навсегда.

Забыть тебя навек никак я не смогу

Ты тоже вспоминай меня хоть иногда...

Ты улетаешь прочь оставив в небе след

Я на земле одна. Тебя ведь рядом нет.

Как мог любовь мою ты в шутку превратить,

А чувства наши и мечты в полнейший бред......

В сердце моем осталась боль на долгий строк

Ты не судьба моя, а ценный мне урок.

Себя я вылечю, тебе сказать хочу:

Что б счастье и любовь в дали найти ты смог.

***

Я забываю иногда, зачем живу,

Зачем я радуюсь или страдаю,

И мне так нелегко тогда понять,

К чему стремлюсь я и чего желаю.

Я все пытаюсь для себя понять 

И осознать - зачем нам чувства, страсти,

Когда все может разум одолеть 

Холодной мыслью - и в твоей все власти.

Да, разум может победить все страсти,

И так, наверно, даже легче жить.

Но лишь от сердца мы желаем счастья,

И только сердцем можно полюбить,

И только сердцем можно ненавидеть,

Хоть говорят, что это страшный грех...

По воле чувств могу я и обидеть.

Но я ж не ангел, я лишь человек