Без чувства, без души, без воли! Ты пустышка, каких много вокруг! Ты причиняешь людям слишком много боли! И мне казалось, в жизни всё замкнется в круг. Ты тоже пострадаешь и поплачешь, И в сердце (если есть оно в твоей груди) Боль прожжет всё. Да, я верила, что ты за всё заплатишь! Так справедливо, ведь пути твои лихи… Но… трудно давить на то, чего нет на самом деле, И не всё так справедливо… очень жаль… Ты робот! Манекен! Игрушка в робком теле! Как плохо, что люди редко видят сквозь ...

Читати далі...

Бывает, что глаза не плачут, Но море слёз бурлит внутри… Что же я для мира значу, Если мой мир – это только ты? Ты – единственный на свете белом, Единственный, кого люблю. Я жизнь свою отдать готова, стать мышкой серой, Но лишь тебе и только одному… Да я плачу, если больно, Мне слёзы не под силу удержать, Но они чисты, поверь мне Я очень сильно боюсь тебя потерять… Твои же слёзы – золотые, Они – души знак о любви, Они дороже всех сокровищ в мире Бесценны для меня они… Но не хочу ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]О зливо, змий мої тривоги,Сльози страждань і тяготи.Розмий, прошу, усі дороги,Які ведуть до самоти.О вітер, вільний, без домівки,Даруй порив душі зімлілій,Що ніби кадр старої плівкиЗавжди у фарбі чорно-білій.Лиш ти, о місяце прекрасний,Блідий принц ночі, темноти,Даруєш спокій й погляд яснийІз висоти небес краси.Ви, зорі, ніжні, сизокриліЦарівни по заходу дня,Такі жадані ви і милі,Лиш споглядаєте здаля...Даруйте неба ви блакиті,Свободи й радості ковток.Даруйте лиш любові...

Читати далі...

Заскиглить небо: "...пропустіть невдаху!" Розкрилю руки - І осіннім птахом Заб'юся у твоє вікно. Я вже не чула так давно Ні слів твоїх, ні сміху... І невелику втіху Приносить відчуття, Що цю безглузду, здиблену Любов мого життя Присипле першим снігом...

До тополі втомленоОсінь прихилилась.Сумно так і болісноВ очі задивилась...Плакала... й спитала - Що тобі болить?Листом з гілки впала,Зойкнувши на мить...

Клітка. Чотири стіни - і вікна. У життя - із ролетами. У самотність - екранами. Інтернетними ранами, Венами всесвітньої пастки... Не захлинутись у ній, не впасти! І шугають слова кометами, І застигає на тлі монітору - вічність. Дротами обплутано час і простір. Сірими - вхід у життя, Вихід - чорними. Картинками-моніторами, Сюжетами телевізора По кадру життя визбирати. У ногу з прогресом крокує буття. Все так зрозуміло. До байту - просто. А пальці вистукують музику буднів...

Читати далі...

О, не мовчи! І не ходи повз мене, Неначе я - уже не є. Моєї виснаги знамена Тріпочуть. А чуття - кує Дзвінкі невлучні миті скону. Й довіку - знов мені мовчать... Палати, тліти чи холонуть Й квітчать ту провесінь, стрічать Величну згубу в серці тихім, Хандру сезонну у душі. А ти - мовчиш. Мовчиш, на лихо! Й твоє мовчання заглушить Я не порадна... Так буває. Величних змін душа зазнає - І знову в плетиво думок. Заграє десь, десь - заспіває, Й постане ясно, мов пророк.

Безумство моє, о безумство! Лечу я у вир бездумно! Я падаю в прірву незнану, Й мені наплювати на рани, Які я собі здобуду - Безумна я є - і буду! Останнє мигтіння спокути... Лише - не згубить, не забути Дорогу оту до раю... А там - хай мене карає, За все те, що в серці зростила, Велика гаряча сила. Схопити палкі обійми - Підступно отак, розбійно! Свідомість затьмарити жаром, Себе віддавати товаром... Й натомість - ніщо не просити. І - жити! Безумно жити...

За кермо. Дорога - наче сповідь. Пролітають Спогади і дати. Щось - забути назавжди. А щось - згадати. Й мозок струмом Хвилі щастя ловить. Ніжно й нетерпляче, Наче жінку - БАжану і трохи Недоступну - Повести авто... А пам'ять-ступор Знов і знов Закручує платівку... Розпочати щось - Давно забуте. Розбудити знов Жагу дороги. Й відпустити Спогади й тривоги. Й відшукати... Пристрасть непочуту.

Не ніжний. Не люб'язний. Не ласкавий...Холодний і байдужий. Геть чужий...І лиш з ковтком холодної вже кавиНатужно пригадаєш образ мій.Якісь нитки протягнуть у свідомістьІз спогадів задавнене кліше...Й від чогось пам'ять ніжно так судомить,Й від когось утекти б тобі іще...