хочу сюда!
 

Тетяна

46 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-53 лет

Заметки с меткой «єресь»

Агентам

світової інформаційної змови присвячується.



Втаємничений це дехто, хто знає щось про дещо.
Нескінченність це дещо, що ніде не починається, ніде не закінчується.
Тому Нескінченність одночасно мала б мати синонім Непочатковість.
Буття це те, що невідворотно Є.
Тому Буття одночасно мало б мати синонім Незникненність.
Всесвіт є, і він нескінченний, але більшості людей це чомусь важко уявити, тож їм кортить знати, де (і коли) початок тої Нескінченності.
Тому дехто з них, замість полювання на мамонтів, проголошує у своїх міфах Слово про Початок.
Хтось інший, замість будівництва акведука, ускладнює байку тим, що проголошує Слово про Кінець.
Дійсність потребує аби хоча б хтось її поважав.
Тому вона часом породжує тих, кому цікаве те від нескінченності, що не вмістилося в рамки Слова.
То вогнем святої інквізиції, то вогнем людського відсторонення вони освітлюють морок Невідомого.
Вони виголошують слово, таке ж непевне, як тіні, що маячать у мороці, таке ж мінливе, як примари калейдоскопічного розмаїття явищ.
Це слово відрізняється від Слова тим же, чим процес відрізняється від речі, чим зміна відрізняється від усталеності, чим вода у двох стулених долонях відрізняється від гранітної скелі.
Тим-то це слово неповне і неточне, майже нічого не пояснює, майже ні до чого не зобов'язує.
Це слово часто є насінням, з якого проростає людська недовіра, а підживлювана перегноєм традицій, стереотипів, послідом забобонів, остання дає плоди зневаги або й гніву, однак...
Це слово навчає жити без надії, дає духовні опори і духовну свободу, цінне тим, що воно містить крихти істини, відтак воно є про щось дійсне, справжнє.
Люди поділяються на тих, що:
                                                     почули і зрозуміли,
                                                     почули і не зрозуміли,
                                                     не чули.
Відповідно, перші - втаємничені, другі - нещасні, треті - щасливі.
Для перших всі поняття знецінюються на тлі пізнаного - вони замовкають, позбуваються пристрастей і просто... Просто знають.
Літературний приклад перших - Сіддхартха наприкінці життя.
Другі приречені на пожиттєвий пошук та духовні блукання, або - скотитися до релігії. Тому серед цих другом істини є той, хто йде до неї, а не той, хто прийшов, як йому здається.
Треті приречені на марнотне, бездумне але... щасливе існування. Так. Щасливе у своїй системі відліку.

пс
Якщо комусь вбачаються цитати авіценн, марків авреліїв чи інших великих розумників, то визнаю, вони справді могли бути вихідним матеріалом для якихось тез. Але через недосконалу пам'ять точно не знаю, в яких місцях цього "бульйону" ставити значок (С)


І нікому не вдасться уникнути...

Добре відомо, що існує потреба в безсмертній душі, бажання жити вічно, прагнення, щоб існування особистості в часі було безкінечним, наперекір змінам і розпаду всього іншого природі. Це бажання настільки випалює людину, що мимоволі напрошується питання: а чому б не вдовольнити це бажання?
Станіслав Лем «Безсмертна душа» 

    Кожна людина хоча б раз ставила собі питання «Чи існує життя після смерті?» Сама ця фраза звучить парадоксально – смерть  це і є закінчення життя. Християнство стверджує, що людина має безсмертну душу, і пропонує два варіанти гаяння вічності після смерті в залежності від  якості земного життя. Праведниками – рай, грішникам – пекло. 
    Що ж таке рай? Це те чудесне місце, з якого вигнали колись перших людей. Там всім добре і спокійно – ходять голяка, живуть (чи що вони там роблять) мирно. Але я не хочу жити в таких умовах: просто неба, без ванної і бальзаму для волосся, без кухні з газовою плитою, без продуктів у супермаркеті, без книг у спальні, без чорних нейлонових футболок і мереживних трусів… Загалом, без всіх тих благ, якими нас порадувала цивілізація з часів написання Старого Заповіту.  А ще досить печально те, що в християнському раю немає алкоголю і сексу, бо це грішні сороміцькі задоволення.  Біблію треба терміново реформувати, а то церква втратить вірян через застарілість концепції раю.
   Що ж стосується пекла, то тут чесні вірячи в ауті – що не роби, як не живи, та «всі ми грішні», більше того – зачаті в гріху і народжуємось грішними (первородний гріх), горіти нам  в пеклі. В жахливому-прежахливому місці глибоко під землею, де грішників виварюють в смолі цілу вічність (загрозливо звучить? Не рік, на десять і не сто – ВІЧНІСТЬ!), за незгоди зі своєю совістю в земному житті.  Про ще колись Данте красиво написав у своїй «Божественній комедії», яку час від часу перечитую з поросячим захопленням – ох і жорстокі ж милосердні і добрі  християни! І для більшості християн це не просто захоплива казка, а безвідмовна істина. 
     Річард Докінз у своїй славнозвісній книзі «Бог як ілюзія» писав про людей, яким ця казочка добряче поламала психіку. Зараз у діток в молодших класах є факультатив під назвою «Християнська етика», де їм і розповідають про страшні потойбічні муки грішників в найяскравіших барвах. А діти, вони ж всьому вірять, їхня свідомість не має бар’єрів для непотрібної чи навіть шкідливої інформації, немає детектора херні в голові, який би не пропускав в юний розум інформаційний вірус, який змінить все подальше життя. 
    А потім діткам сняться кошмари, а подорослішавши, вони ходять до психіатрів лікувати всякі психопатичні стани. Дядько Фройд же ж сказав, що всі розлади психіки в дорослому віці – причини травм в дитинстві. Але загалом метод дієвий, адже навіть застарілий рай – непогана  альтернатива садистському пеклу. 
    Не зважаючи на те, що церква досі тримає в тугих лещатах страху мільйони вірян, все більше людей припускають, що пекла і раю нема. Зараз в просторах інтернету витає цікава теорія життя після смерті – не існує раю і пекла в такому вигляді, як стверджує християнство. Коли людина помирає, розриває всі контакти зі світом, втративши фізичне тіло, то залишається на одинці зі своєю свідомістю. Оскільки ми пізнаємо світ з допомогою п’яти всім відомих чуттів, то без них наш інтелект цілу вічність залишатиметься на тому рівні, який був у момент смерті. Уявляєте собі? Цілу вічність «кваситись у своєму соку»! 
     Ця теорія не менш страшна, ніж байка про пекло. А концепція християнського раю надто романтична і наївна, щоб бути правдою.
Хочу померти остаточно  в момент смерті. В цьому немає нічого страшного, адже це природно. Мільйони років до дня мого народження мене не було, так же як після смерті не буде. І це анітрохи не засмучує. 

Московская “церковь” и ее “отец”. Кто-то верит московским попам?

4 сентября 1943 г. по инициативе Сталина состоялась его встреча с группой священнослужителей, окончившаяся созданием “Русской Православной Церкви Московского Патриархата”. Группу иерархов, удостоившихся аудиенции у “вождя народов”, возглавлял митрополит Сергий (Старгородский), который еще в 1927 году издал знаменитую “Декларацию”, провозглашавшую полную лояльность по отношению к советской власти (напомню, в те годы власть жидобольшевиков активно уничтожала церкви и священнослужителей). «Декларация» послужила началом административного разрыва между Церковью в Отечестве и ее заграничной частью.  Подписание это декларации стало своеобразным “благословением” для сотрудников ОГПУ-НКВД усилить физическое уничтожение православных священников, монахов и верующих мирян. В 2006 г патриарх Алексий так охарактеризовал роль прислужника безбожного режима Сергия «Насколько успешной была попытка митрополита Сергия? Впоследствии репрессированы были как те, кто сочувственно принял это послание, так и те, кто его отверг, поскольку власть ставила перед собой цель уничтожить Церковь».

Митрополит Сергий  всегда был готов оправдывать большевиков перед всем миром заявлениями о том, что в Советском Союзе нет преследований Церкви. К 1937 году карательные органы советской власти уничтожили столько архиереев, священников, монахов и верующих, что православная Церковь в России фактически перестала существовать открыто и почти полностью ушла в катакомбы - случился так называемый "катакомбный раскол".

Как известно, в первые месяцы войны в 1941 г. русские люди в советской форме отказались защищать "советскую родину" (читай политбюро и жидобольшевиков) и не только сдавались немцам сотнями тысяч, но и просили у немцев оружие, чтобы идти бить коммунистов-жидобольшевиков. Сталин лихорадочно стал искать выход из положения. Именно тогда, вследствие отказа народа защищать советский режим, было принято решение сделать ставку на русский патриотизм. Марксистские жидобольшевистские лозунги были временно упрятаны в архив и вместо них были вытащены лозунги русские.

1 января 1943 г. в армии были введены погоны, для офицеров и генералов – золотые, те самые, которые вырезались на коже у офицеров всего лишь 20 лет до этого, во время гражданской войны. 1 сентября 1943 г. началось раздельное обучение мальчиков и девочек; были учреждены ордена Суворова, Кутузова, Дмитрия Донского и пр.; полкам и дивизиям начали присваиваться имена царских гвардейских и других полков, а жидобольшевистская пропаганда дружно трубила о священных вековых, овеянных славой традициях таких полков. Война с Германией начала преподноситься как “отечественная”, т.е., борьба русского народа с иностранными захватчиками. О коммунизме никто больше не говорил.

Налаживая пропаганду, Сталин не забывал и о духовной стороне вопроса. Первым проявлением показного изменения отношения к церкви со стороны властей была отмена комендантского часа на Пасху, 5 апреля 1942 г. По радио было передано распоряжение коменданта Москвы: разрешается беспрепятственное движение по городу на всю пасхальную ночь, "согласно традиции". Толпы народа повалили к заутрене. А 8 сентября 1943 г. малиновый колокольный звон оповестил жителей столицы об избрании “Патриарха всея Руси”.

Это “избрание” было целиком и полностью организовано Сталиным в ходе упомянутой встречи 4 сентября. Тогда же Сталин приказал начать издание "Журнала Московской Патриархии", открыть некоторые семинарии и духовные академии. На этой же встрече на шею новоиспеченному “патриарху” посадили "Совет по делам Русской Православной Церкви", возглавленный, по указанию Сталина, Георгием Григорьевичем Карповым в недалёком прошлом начальником отдела НКВД по борьбе с религией. При этом назначении Сталин успокоил митрополитов, сказав, что тов. Карпов - человек исполнительный: когда ему приказывали уничтожать священников - он их уничтожал; а теперь, когда приказывают их охранять - он их будет охранять.

Как вспоминал сам Карпов, беседа Сталина с митрополитами продолжалась 1 час 55 минут. Создателя советской “церкви” интересовали три основных вопроса: как будет называться новый “патриарх”, когда может быть собран архиерейский Собор и нужна ли какая-либо помощь со стороны советского правительства. Митрополит Сергий ответил, что было бы желательным и правильным, если бы правительство разрешило принять для патриарха титул "патриарха Московского и всея Руси". На второй вопрос митрополит Сергий ответил, что архиерейский Собор можно будет собрать через месяц. В ответ на что Сталин поинтересовался: "А нельзя ли проявить большевистские темпы?".

После короткого обмена мнениями договорились, что архиерейский Собор соберется в Москве 8 сентября, т.е. через 4 дня. На третий вопрос Сталина митрополит Сергий ответил, что в качестве помещений для патриархии и для патриарха он просил бы предоставить бывший игуменский корпус в Новодевичьем монастыре, и помочь, если можно, выделением машины. В заключение приема митрополит Сергий выступил с кратким благодарственным словом к советскому правительству и лично к товарищу Сталину.

Сергий-Старогородский, посвятивший себя духовному служению жидоольшевизму, величал Сталина "богохронимым Вождем" и велел поминать его имя на ектиньях.  12 сентября 1943 г. состоялась интронизация Сергия в Московском кафедральном Богоявленском соборе. 15 мая 1944 г. - в 6 ч. 50 м. скончался якобы от кровоизлияния в мозг (понятное дело что его отравили).

Белая (катакомбная) православная церковь называет неканоническую церковь созданную тираном Сталиным "сергианской ересью", "ересью сергианства" и характеризует ее "аки не бывшую".

Таким образом, не только повседневная деятельность РПЦ МП, но и история ее возникновения демонстрирует несостоятельность утверждений о Московской Патриархии, как “наследнице и правопреемнице тысячелетней Русской Церкви”. На деле ее история  насчитывает не тысячу лет, но лишь 63 года. А ее основателями стали не святые отцы, действовавшие в соответствии с канонами Православной Церкви, а "святые от КГБ" - группа отступников, выполнявших волю циничного безбожника.

--------------------

Мне интересно, неужели народ ходит в эту московскую псевдоцерковь и ничего не знает о ее настоящей истории, о многомиллиардном бизнесе сатаниста Гундяева, о финансовых махинации с участием иерархов, (не говорю уже об их дорогих часах, мобильных телефонах, иномарках, о распутной жизни, прелюбодеянии, повальном гомосексуализме,  и проч). О методах этих деятелей, по-моему,  знает каждый - достаточно открыть газеты или включить телевизор.  Я не могу понять, почему люди продолжают посещать эту безблагодатную псевдоцерковь - ведь из нее ведет прямая дорога в ад? Эта сатанинкая секта приносит несчастья, обратите внимание: там где расположены их парафии - везде господствует нищета, пьянство, наркомания, ложь, безверие, проституция, криминал, матерщина, вражда...