Білі мухи,
Холодні, відкриті,
Що не мають жалю,
Що не мають почуттів....
Б’ють у лице,
Засліплюють очі,
Скривають дорогу,
По якій я іду...
До тебе....
Яскравий ліхтар,
І пар від сніжинок,
І ясність того,
Що не всесильні вони.
І біла земля,
Що робить шляхи,
Однаковими,
Що готує сюрпризи,
За кожним кутом....
І не вистачає тепла,
Вогню душі,
Що сяє давно,
Давніше ніж Сонце,
Що прекрасніше зірок,
Що яскравіше за все,
Що бачили очі,
Що відчувала душа...
Та стежинки закриті,
Білим снігом питань,
І чи зможу побачити ту,
Що відкриє нам очі
І зруйнує буття,
Що б в прекрасному танці,
Злились наші душі?


Марішка - цей віршик я написав тільки для тебе!!!!!!!

Очі закриті,
Бо хмари навколо,
Важкі, непроглядні
І туман, наче важке густе молоко.
А на обличчі посмішка,
Та чи весело мені,
Чи є в мене щастя?
Скоріш за все ні!
Я проґавив свій шанс,
Свій сонячний зайчик,
Не зрозумів, злякався,
Не протягнув на зустріч руки.
А може так треба?
Адже я егоїст,
Я хочу щастя,
Та що я можу дати взамін??
Так я злякався,
Але чого:
Правди про щастя?
Чи того що в мені???....

Сьогодні я вирішив виїхати на природу, але вона про це ще не знає...
Вона подзвонила в двері. Відкривши їх я побачив шикарну картину: зелений топік, коротка світла юбка, прозорі колготки і І босоніжки на високому каблуку...
Я запросив її до квартири, як тільки двері були замкнені вона опинилася лицем до стіни з заведеними назад руками, по її реакції я зрозумів що їй подобається... Зв'язавши її руки я зав'язав їй очі і вставив в рот кільце - воно не дозволяло закрити рот, а ремінці надійно його тримали.
Я сказав їй нахилитися вперед і розвести ноги... Я любувався нею... Почекавши декілька хвилин, я дістав свій старий мобільний телефон, він був без різких кутів, засунув його до презервативу і зав'язав. Спустивши колготки і трусики я обережно почав вводити їй в дирочку мобільний. Рефлекторно вона напружилася імені довелося трохи допомогти їй пальчиками, здається вона була вже дуже збуджена. Я одягнув її назад і повів на вулицю. Моя машина знаходилася дуже близько біля підїзду, а двір був завжди мало людним - нас ніхно не помітив. Вікна були тоновані і я посадив її на заднє сидіння - її не могли б побачити. Йшов ши до машини я добре бачив що їй заважає моя іграшка, але доставляє цим ще більше задоволення. Зв'язавши вже в машині її ноги ми поїхали за місто....

Мобільний в її печерці стояв на вібровизові, тому сівши в машину зі свого мобільного поставив автодозвін... її трясло, вона вигиналася, її крутило дугою. але в голосі чулося задоволення. Вона отримала мабуть 5 чи 6 оргазмів доки доїхали до місця.
Вимкнувши мобільний я взяв її на руки. Посадив на траву притуливши спиною до дерева і розвязав мотузки на ногах. Вона була повнстю мокра. Було видно що вона виснажені, з її роту зтікала струйка слюни і темне пятно прикрашало її топ. Я дістав мобільний. Дав їй приблизно двадцять хвилин - вона була виснажена.
Я поставив її на коліна біля двох дерев які росли поруч - вони утворювали ніби вилку. Опустивши її так щоб голова була між дерев я прив'язав її плечі до них - тепер вона не зможе підвестися. Прив'язавши ще одну мотузку до рук я їх підняв вверх - вона трохи при піднялась, щоб було зручніше...
Я став перед нею на коліна, розщіпнув штани і член, він вже давно затвердів і рвався в бій. Взявши її за волосся я засунув його їй в рот - кільце легко його пропускала, зробивши декілька разів я зупинився і дістав його так що вона могла дістати його лише язичком - це було неймовірно!!!! Я кінчив, але відпочинок на природі продовжувався і мені було мало. Знявши колготки до кінця я війшов в її вологу печерку. Вона отримувала оргазми.... 2... 3... вона намагалася рухатися, але дерева дряпали її шию, тому вона робила це повільно і обережно, а я нарощував швидкість... сильніше, глибше... ми обидва кричали...
Ласкаючи один одного в машині ми ще час простояли в лісі...
Повернувшись додому я з гумором подумав "не вистачало шашличків, але ми це виправимо..... наступного разу...."

© Дина Динамо
Уже йде 2 доба, як Тебе нема... Без Тебе невтямки, що треба спати.
Я пішла до нашого саду, де росли троянди, осяяні брюхатим місяцем... наші троянди...
Я зламувала квітки, не переймаючись тим, що руки стали кольору ружі... нехай... Біль від шипів на мить приніс забуття. Лише на мить...
Я спам"яталася тільки тоді, як лишилась одна квіточка, вкрита росою, чи, мо, моїми слізьми...
Зранку віднесу їх Тобі, розсиплю побіля Твого останнього прихистку, ні,ні, упорядочу, бо ж Ти любив порядок, а я, нехлюйка, хаос... Я розкажу Тобі, що я, як сновида, блукаю нічним подвір"ям і згадую нас, а ще те, що мені ніколи не відболить наше кохання і буде щороку розквітати трояндовим кущем у саду...

 

Зима – Літо. (Диптих)

Птаства спів

Крижинка - небо. Зимно. Січень.

Обійми вітру владні, хижі.

Моя долоня – у твоїй.

Весняний птаства спів,

Квітучих яблунь подих..

23.02.2010

 

Очима, серцем

Мовчазно, поглядом одним, звертаюсь.

Очима, серцем – чуєш - промовляю?

Крізь мене дивлячись, мовчиш.

Занадто красномовно!..

Серпневий присмерк місто огортає…

15.03.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Темрява, блиск зірок і тиша
І лиш спокійний вогник свічки
Розсіює спокійну ніч

Мерехтіння свічки відкидає тіні,
Причудливі, дивні,
І рухи спокійні і ніжні,
Що створюють пристрасті світ.

Там небо з землею,
Там сад і пустеля,
Там все це змішалось
І втратило сенс

Залишилось єдине,
Неподільне і ціле,
Що силою пристрасті
Пов’язано навік.

Та через мить все скінчиться
І сонце розпалить світанок,
Освітить Дзеркала
Їх вічних, пов’язаних душ

Та це лиш початок,
Найменша частинка Світу
Що створили почуттям
Для себе ВОНИ.

Ключовий момент..... передача то фігня )) найцікавіше коли це відбувається насправді, причому незалежно, бажаємо ми того чи ні, планували чи дізналися за 10 хвилин....... часто, дуже часто не хочеться щоб таке ставалося - нехочеться змінювати звичний стиль життя, виходити з за маминої юбки, казати що я вже дорослий..... ой як не хочеться приймати рішення, але як приємно коли ти хочеш прийняти саме таке рішення, коли знаєш що від цього тобі стане краще, що ти комусь допоможеш, що ти зробиш ще один крок в майбутнє....... я тілець - консерватор, але останім часом я зрозумів що мені скучно!!!! я довше сиджу на роботі, додому я майже з'являюся щоб поспати (пару годин за компютером не враховую ;) ) і я розумію що я досі не можу вибратися з під опіки батьків.....
Якщо вийде як планується, як хочеться, то в недалекому майбутньому в моєму житті буде ключовий момент - крок до дорослості, відповідальності.... але я цього хочу, дуже!!!!!!! ))))
Я дорослішаю..... можливо ))) але я хочу за щось відповідати, розуміти що від мене щось залежить...... не знаю до чого це, але вже декілька разів я бачив у вісні свою дитину ))) неймовірно приємно!!!!!!!!
Хочу щоб життя змінювалося ))))))

PS: сонечко, якщо думаєш що кожен твій жест чи дію я буду тлумачити по своєму - ти помиляєшся ;) я надто зравомисляча людина (іноді за це себе ненавиджу ))))))

(с)

Я  ЦIЛУЮ  ТВIЙ  ПОГЛЯД, ЦIЛУЮ!

**********************************

Я цiлую  твiй  погляд, цiлую!

Обережнi  такi  твоi  дотики?!

Ось, смiливо твiй образ малюю.

Розумiешь, чекатиму, поки ти:

 

Серце  свое  розкриешь  коханню.

Свiтлом Чашу заповниш до краю.

Почуття  у  життi, як  в  останне....

Не остання  ця  зустрiч! – Я знаю.

 

Я  засмучуюсь  трохи  й  радiю:

Твоiм   дотикам  нiжним   душi!

Ти  розгледiв  мене. – Розумiю!

Тож, вiдверто  про все  напиши!

 

То Природа, Життя! То – весна!

Розумiю: то е  не  навмисно….

Бачу я, що  квiтучiсть  рясна

Почуттiв! Цьому рада я, звiсно!

 Я цiлую твiй погляд, цiлую!

*******   / 14.03.2011 р. / 

(c)

Мало слів,
А сказано багато-
І чьортенятами в очах
І почуттями в голосу.

Хочеться зробити все на світі,
Щоб торкнутися промінчика,
До теплого соняного зайчика,
Щоб зберегти і зігріти,
Підтримати і захистити
Від усіх насвіті!!!!

Але її неспіймати,
Вільну, швидку і веселу..
І невтримати нікому-
Можна тільки насолодитися митю:
Коротшою за життя,
Коли вона поруч,
Коли тепло її гріє душу
І змушує повірити в казку...

Це найприємніше У світі-
Розуміти що ти потрібен,
Не на все життя,
Але трохи довше ніж мить!!!