Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...
написано 09.11.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170
Ідуть літа, та я ще й досі нашу зустріч пам’ятаю,
Той блиск в очах, що осявав весь світ навколо нас.
І той останній вечір, як з коханням ми прощались,
Холодний вітер відносив у ніч уривки пустих фраз.
Я у чужих очах даремно погляд твій шукаю.
І не лікує час, це все лише оманливі слова.
А в серці – пустота…Печалі вже немає…
Немає там й вогню…Тебе в ньому нема…
Навіщо знову я з тобою в снах стрічаюсь?
І у чужих обіймах не знаходжу я тепла.
Болить душа .Та навіть їй я не признаюсь,
Що до сих пір я все іще тебе кохаю …
- Не озираючись, іду.
- Тобі услід дивлюсь і
Посміхаюсь. Плачу серцем…
- Скінчаться мандри – повернусь я.
Чекай.
-Чекатиму. Як скажеш, серце…
29.10.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.
Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…
Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….
наиисано 26.10.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290
1
Плач, без схлипувань і сліз, душив мене. Він, здавалось, підіймався з самісінького серця, а воно розривалося від нестерпного болю. Здавалось, ще трохи, і я вмру від цього. «Немає!... Тебе немає!... І ніколи не буде!... Господи, допоможи мені це пережити! Як мені бути???!!!!.....»
2
Я прокинулася від невимовного, щемного почуття втрати. Сльози були на моїх щоках, а на серці туга…..туга….
Ти солодко спав поруч, і тепло твого тіла та подих привели мене до тями.
«Це лише сон! Яке щастя, що ти поруч мене, коханий!»
Нахилившись, і легко торкнувшись своїми вустами твоїх, я прошепотіла:
-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
3
Я спав без сновидінь. Які можуть бути сновидіння після цілоденної біганини та виснажливої роботи напередодні? Я просто впав у ліжко, витративши залишки сил на миття рук та вмивання, навіть не повечерявши.
Пробудило мене відчуття чиєїсь присутності в кімнаті. Ніби хтось доторкнувся до моїх вуст і я почув ніжний голос:
-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
Розплющив очі. Порожньо.
«Дивно…», - зринула спантеличено думка. Наступна думка, в’їдлива та сердита, не забарилась: «Нічого дивного! Кого ти сподівався побачити в своїй парубоцькій кімнаті?!»
26.10.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Два маленьких лискучих каштанчики…
Трохи спідлоба, лукавими своїми оченятами доня подивилась на мене і задзвеніла сміхом.
О, цей сміх! Як я люблю його!!! Він – струмочок чистий, що дзюрчить, співає лагідно; срібні ноти переливаються , ніжно бринять і наздоганяють одна одну. Перлинка коштовна, люба доня, сміється, і моє серце радіє, і пролітає думка: «Яке щастя - чути цей сміх!»
Губенята, пелюсточки рожеві, розтуляються, щічки, персики кругленькі, стають ще круглішими – доня посміхається, зазирає мені просто в очі і промовляє так щиро, з такою пристрастю: «Мамо, я тебе люблю! Ти – моя радість!»
- Я люблю тебе, моє сонечко! Ти - мій найдорожчий скарб! - кажу я у відповідь…
22.10.2009
Не питай про кохання. Не варто…
Не випитуй про вірність навіки.
Я з тобою в цю хвильку, я поруч.
Тіла шал, вуст вогонь так відверто
Промовляють без слів – «Я кохаю!»
21.10.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Ти тілу любий, серцю милий,
Я не любить не маю сили.
До тебе - всі думки птахами.
Що відстань їм, яка між нами!
Мед на вустах, крізь мряку промінь,
В мені - бажання, спалах, пломінь!..
Як розлюбити?! О, мій милий!
Лише кохати маю силу.
16.10.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Каприччіо пристрасне, примхливе -
Смичок і струни, таїнство єднання.
Крик, стогін, плач і сміх бурхливий -
Жагучі ноти вічного кохання.
[ Читать дальше ]
