[Приєднана картинка] Три дні. Пройшло три дні після того як він повернувся з дачі. Три дні він її не бачив... Ці три для мене текли наче вічні, така ж вічність як і з нею. Але та вічність була сповнена почуттів, бажання, все цілого злиття наших почуттів. Я боявся. Боявся що після всього що відбулося вона осмислить і більше не зустрінеться зі мною. І ось сьогодні роздався дзвінок... Це була вона. Я взяв трубку і почув тишу... те що я зробив я зрозумів через кілька хвилин... Я сказав...

Читати далі...

[Приєднана картинка] В неї затекли від мотузок руки, а в роті пересохло через кляп... Вона лежала вже більше години... для неї це були нові відчуття: страх змішаний, беззахисність і розуміння що з тобою можуть зробити що завгодно... ЇЇ зв'язав один знайомий з яким вона приїхала на дачу, а потім він вийшов з кімнати. Двері відкрилися. На порозі стояв чоловік на вид 30-35 років з приємним відкритим лицем. В неї не було ненависті, але були страх і цікавість - що буде далі.... Він підійшов до ...

Читати далі...

Темрява, блиск зірок і тиша І лиш спокійний вогник свічки Розсіює спокійну ніч Мерехтіння свічки відкидає тіні, Причудливі, дивні, І рухи спокійні і ніжні, Що створюють пристрасті світ. Там небо з землею, Там сад і пустеля, Там все це змішалось І втратило сенс Залишилось єдине, Неподільне і ціле, Що силою пристрасті Пов’язано навік. Та через мить все скінчиться І сонце розпалить світанок, Освітить Дзеркала Їх вічних, пов’язаних душ Та це лиш початок, Найменша...

Читати далі...

Я їду на море - аж на неділю, але ж як я не хочу покидати своїх своїх знайомих, дівчат, і особливо ДІВЧАТ!!!!!!! Я буду сумувати!!!!!! Буду дуже сумувати за вами дівчата, за всіма!!!! І тими кого знаю і тими кого ні..... Я міг би зробити список, сказати багато гарних слів..... та в мене не вистачить слів. Я краще заспіваю (Можна бити і бити сильно, бо я і сам слухав те що записав, але пісня дуже гарна і я хотів її поставити.) ДІВЧАТА я всіх вас і кожну окремо ЛЮБЛЮ!!!!!!!! &nbsp...

Читати далі...

Дві наші тіні на стіні - Я пристрасно тебе кохаю... Мов у гойдливому човні, Про все на світі забуваю. Зринає в золотім руні Чуття всевишнє, спалах раю... У тім немислимім вогні Мелодія іскриста грає. Вона живить і обпікає, Як цвіт жаріє на губах, І недвозначно натякає: Любіться впарі при свічках! У шибку бється ранок-птах - Зі свічки віск у ніч стікає...

Перед тобою тихо каюсь, Хоча у тім нема вини, Що я на тонкощах не знаюсь Любовних втіх... Мов зойк струни, Я в безнадії обриваюсь Стозвуччям вмерлої луни... Та знов бажанням наливаюсь Із висоти - до глибини... В напівуяві, напівсні Здіймаємось увись з тобою, Туди , де хмари навісні Живуть шаленою грозою... Захоплені любовью-грою Дві наші тіні на стіні...

Що я лечу й не повертаюсь, Це знає всяк - не новина. В дорогу довгу я збираюсь - Мене заждалася вона... І я у себе все питаю, Чому буває даль сумна? Лише з тобою розквітаю, Адже у мене ти одна. Я так журився день при дні, Чекав на тебе, ждав без міри... І на життєвій бистрині Не поспішав на поклик ліри. Тепер же я в любов повірив - Ув очі я дивлюсь ясні. В. Кулик, 2001

Все мариться отак мені, Що я несу тебе від моря, Й солоні краплі осяйні На персах тішаться прозорі... В твоїй мрійливій глибині - Небесна синь, в приємній зморі І дух вечірніх полинів На неосяжному просторі. Я радісний, я усміхаюсь... Тендітні пальчики твої Мене так люблять, сподіваюсь... Вони дзвінкі, як солов ї... Сни несподівані мої: Що я лечу й не повертаюсь... В. Кулик, 2001 рік

В тобі до краплі розчиняюсь, Вловляю музику садів, Мов до джерела нахиляюсь - Грудей твоїх спиваю спів. І в здогадках щемливих маюсь: Де той, що лиш тебе хотів? Беру твій цвіт, і не вагаюсь... І тут уже не треба слів. Не відаю, чи "так", чи "ні" Промовить погляд, вранці чистий - Ще зорі сяють в вишині - І шлях лежить в поля імлисті, І сяють доли променисті - Все мариться отак мені...

Змирився мабуть із судьбою. Прокляв, забув, сльозу не ллю. І розпрощавшися з тобою Не шепочу вночі - ЛЮБЛЮ! І не гремить вулканним гулом Ім`я твое в мени. - Прошло Усе забулося, заснуло, Немов нічого й небуло! Мабуть змирився із судьбою. Не ремствую, не ллю слозу, Але кивни лише бровою.... І на колінах приповзу. І оживу, і знов проснуся Як грім той ранньої весни. Й з судьбою знову поборюся! Лише поклич, лише кивни! Іван Немирович!