ЗМІ розкопали таємницю Рабіновича: у 1980-х політик отримав срок за обман легендарної льотчиці

Нардеп Вадим Рабінович, який зараз намагається робити політичну кар'єру, розкручуючи проект "За життя", приховує деякі факти зі своєї біографії. Про це йдеться в розслідуванні, опублікованому виданням "Известия в Украине".
"Зараз 64-річний депутат Вадим Рабінович з екранів підконтрольних йому телеканалів часто звинувачує своїх колег по Верховній Раді в корупції і організації злочинних схем. Однак в Харкові, звідки він родом, ще багато хто пам'ятає, що гроші на життя "борець з корупцією" отримував обкрадаючи людей і країну", - пише видання. За даними "Известий ..." майбутній політик у тюрмі сидів кілька разів, загалом близько 10 років, частину цього терміну намагаючись симулювати божевілля.

За даними журналістів, Рабінович був заарештований за обман відомої в Харкові і в усьому СРСР людини - легендарної льотчиці-героїні Валентини Гризодубової, дочки також відомого льотчика Степана Гризодубова.

Вадим Рабінович дізнався, що на одному з підприємств почався випуск дефіцитного лінолеуму підвищеної якості. Втершись в довіру до своєї землячки (Рабінович також з Харкова) - Гризодубової, він переконав її в тому, що хоче реконструювати будинок-музей сім'ї Гризодубових в Харкові. Зворушена жінка похилого віку вибила під це безкоштовне виділення будматеріалів, включаючи лінолеум, на мільйони рублів. Практично вся партія зникла. А точніше - була продана Рабіновичем на чорному ринку.

Дізнавшись про це, Валентина Гризодубова написала заяву в міліцію і Рабіновича, за інформацією видання, заарештували. Щоправда, через деякий час випустили. За однією з версій - після втручання КДБ. Але Рабінович незабаром попався на спекуляціях товарами. Після чого, за активної участі Гризодубової, справа щодо його мільйонних розкрадань будматеріалів, відпущених на музей сім'ї льотчиці, нарешті дійшла до суду. Рабінович отримав 14 років в'язниці. Хоча весь термін він не відсидів, а вийшов в 1990 році.

Путин считает, что Высшая школа КГБ СССР, которую он закончил, и школа по дзюдо дают ему право считать себя умнее западных «дурачков». Он, конечно, не понимает, что означает образование, полученное в Гарвардском университете. И никогда не поймёт.

(С.Рабинович, российский финансист. Из интервью)  

Стук в дверь:

— здесь живет Рабинович?

голос из-за двери:

— разве это жизнь?

Рабинович впервые приезжает в Одессу и хочет вечером пойти в оперу.

— Двести гривен, — говорит девица в кассе. Рабинович отшатывается.

— Ну да, — продолжает девица, — если вы хотите попасть на нашу приму, то это стоит именно двести гривен.

— Не городите чепуху, — покраснев, говорит Рабинович. — Я же хочу её только послушать!

Роздавав листівки. “Обізнаність” наших громадян зашкалює. Таке враження, що вони не одриваються від путінських телеекранів. Радянський Союз в уяві багатьох є раєм на землі. А я жив у тому раю. Там законів дотримувалися лише в тюрмах, і то, не всіх, а для рецидивістів. І заслуга в тому була не керівництва а націоналістів та рецидівістів. В колгоспних магазинах на прилавках була лише крупа пшенична, і та з червячками. Візьмеш пучок тої крупи, а за тим пучком піднімаються ще пару “зв’язані адной цеп’ю”.

У Токмаці ще недавно бачив живих свідків сталінського “добробуту”. Вони розповідали, що працюючи в колгоспі, хліба наїлися вволю, лише під час окупації, при німцях. У Сересерії часів Сталіна було лише дві проблеми:

• нестача хліба;

• надлишок трупів.

Радянські “фабрики смерті” безперервно і ударно працювали постійно. Досить прочитати книжку якогось кацапика “Червоний терор в Росії”. У Світі не існували такі тортури над людьми, які б не застосовувалися в Сересерії. Особливо ударно фабрики смерті працювали у 1937-1938 роках. Якщо з тілами закатованих ще якось давали раду на території, де не було мерзлоти, то зовсім інша була ситуація в зонах, де копати яму було досить великою проблемою. Десятки мільйонів трупів. Через все те, українці пройшли, а багато хто, особливо ті хохли, що надійно замаскувалися додавши в прізвищі до букви “о”, букву “в”, та зрадили дідівську мову хочуть повторити. Можливо і справді, путін розумний і створив з китайцями ринок людських органів та пересувні крематорії, що були помічені на окупованих територіях. Тоді найбільшу проблему радянського часу буде вирішено.

Токмак. Залишки військового заводу. 200 кілометрів від фронту.

За Жукова. Коли у війні з Японією, його любов до розстрілів ще стримував відомий кат Єжов, бо навіть цього ката обурювала їх кількість, то в подальшому ця кровожерливість вже не знала меж. Війна, форсування Дніпра, все його прихильники можуть пояснити, навіть наказ про виселення всіх українців в “разниє мєста” Сересерії. Пояснять, що українці на то заслужили, або, що такого не було. Але навіщо було по війні влаштовувати військові навчання за участі радянської армії з застосуванням ядерної зброї, що привело до багатьох смертей?

Кількість закатованих голодом і іншими засобами цих “героїв” перевищує десятки мільйонів.

Аби вшанувати ці безневинні жертви, я б порадив Верховній Раді прийняти закон про декомунізацію. Оскільки, ті, хто зберігають пам'ятники катам України, агітують за Сталіна і Жукова заслуговують на повагу, бо ж громадяни, а за Сталіна пенсій не було, то і цих агітаторів варто залишити без права на пенсію, пожиттєво, і без права брати участь у голосуваннях. Має ж бути справедливість на Світі!