Рішення Трампа поставило великий знак запитання над майбутніми міжнародними амбіціями США

Вихід США з Паризької кліматичної угоди не став неочікуваним кроком з боку президента Трампа. Якщо говорити відверто, про це було вже зрозуміло наприкінці саміту G-7 минулої суботи в Італії, коли через відмову США лідери "сімки" так і не змогли узгодити спільну позицію по реагуванню на зміни клімату. Трамп тоді не наважився прямо говорити про це іншим главам держав, але взяв паузу на кілька днів та зробив заяву у себе вдома, в Рожевому саду Білого дому, в оточенні лише обраних прихильників його політики. Й попри те, що це не було несподіванкою, важливо те, ЯК пояснив своє рішення американський президент і ЩО отримав у відповідь від тих, хто також входить до клубу світових лідерів.

ВРЯТУВАТИСЯ ВІД ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ

Для початку, варто пригадати, що являє собою Паризька угода, і чому її називають "історичною". Документ набув чинності в листопаді 2016 року як частина Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. На відміну від попереднього акту – Кіотського протоколу, Паризька угода передбачає, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу беруть на себе всі держави, не залежно від їхнього економічного розвитку. Нова ініціатива спрямована на припинення зростання середньої температури на Землі на рівні значно нижчому, ніж два градуси за Цельсієм в середній перспективі.

За результатами наукових досліджень, індустріальна діяльність людини є одним із чинників, що призводить до збільшення викидів парникових газів та як наслідок – до підвищення глобальної температури. До речі, з 1906 року до 2012-го показник середньої температури на Землі зріс на 0,85 градуса за Цельсієм, і очікується, що до 2020 року він досягне позначки одного градуса.

Тим часом, навіть коливання в межах одного градуса здатні спричинити танення льодовиків у полюсових зонах планети, що створює серйозний ризик підвищення рівня світового океану з усіма супутніми катаклізмами. Крім того, цим пояснюються небувалі спеки в літній період, інтенсивні урагани, нетрадиційно теплі чи навпаки – засніжені зими в південних регіонах.

Крім зменшення викидів, Паризька угода також передбачає "гармонізацію фінансових потоків" для протидії змінам клімату та зменшенню кількості парникових газів. Це означає, що провідні економіки світу робитимуть більші внески для того, щоб реагувати на виклики на всій планеті. Іншими словами, якщо не втрутитися в історію людства зараз, вона може повторитися, наприклад, новим Льодовиковим періодом.

МИ НЕ ХОЧЕМО, ЩОБ ІЗ НАС СМІЯЛИСЯ...

Натомість, Паризька угода в розумінні Дональда Трампа є "катастрофою" для США, утім – як і багато інших досягнень адміністрації Барака Обами. Підхід Трампа-бізнесмена ще на етапі виборчих перегонів разюче відрізнявся від політичної концепції світового лідерства США часів Обами. Трамп у всьому бачить економічну вигоду, а не важливість залишатися провідною світовою державою, і вочевидь, саме ця якість уже не зміниться в його нинішній кар'єрі президента.

На підтвердження, кілька свіжих цитат із останньої заяви Трампа в Рожевому саду: 

"Виконання умов Паризької угоди й обтяжливі обмеження в енергетиці, які вона накладає на Сполучені Штати, можуть коштувати Америці цілих 2,7 млн втрачених робочих місць до 2025 року", – заявив Трамп під оплески щасливої аудиторії в ділових костюмах і краватках під спекотним сонцем.

Дональд Трамп / Фото: АА

Паризька угода є завадою для економіки Сполучених Штатів, продовжив президент, і все заради того, "щоб заслужити похвалу численних зарубіжних столиць та активістів, які вже давно прагнуть отримати вигоду за рахунок нашої країни". 

Це не виглядало жартом: президент наполягав на тому, що ця домовленість була укладена зовсім не для розв'язання кліматичних проблем, а лише для того, щоб послабити економіку США й за рахунок цього – дозволити іншим країнам вирватися вперед. "Ми хочемо справедливого ставлення до наших громадян, ми хочемо справедливого ставлення до наших платників податків. Ми не хочемо більше, щоб інші лідери та інші країни сміялися з нас. Вони й не будуть", – цілком серйозно продовжував глава Білого дому, відчуваючи підтримку аудиторії, яка на оплески не скупилася. 

Але на цьому Трамп не зупинився. "Угода включає в себе ще один план для перерозподілу багатства зі США через так званий "Зелений кліматичний фонд" – гарна назва – який закликає розвинені країни надати 100 млрд доларів для країн, що розвиваються, на додаток до вже існуючих великих виплат іноземної допомоги Америкою", – наголосив американський президент.

Він ще раз обурено підкреслив, що Америка платитиме "мільярди і мільярди, і мільярди доларів", а багато інших країн "не витрачають нічого, й багато хто з них ніколи не заплатить навіть гривеника".

ЄВРОПА І КАНАДА ОБУРЕНІ

За інформацією Білого дому, Дональд Трамп у четвер говорив по телефону з лідерами Німеччини, Франції, Канади й Великої Британії. Він пояснив своє рішення про вихід з Паризької угоди та подякував керівництву за "відверті, предметні дискусії". Цікаво, як останньою фразою прес-служба Білого дому описала обурення інших лідерів.

Й попри запевнення, що адміністрація США продовжить розробки екологічно чистої енергії та скорочення викидів, решта лідерів була категоричною. Пізніше із окремих заяв стало відомо, що ніхто не підтримав ініціативу Трампа переглянути існуючу домовленість. Але цього, в принципі, не так уже домагається й сам президент США. 

Тим не менше, формулювання у відповідь на позицію Трампа були різними від кожної держави. Наприклад, Ангела Меркель висловила стриману позицію, схожу більше на невтішний діагноз. "Я жалкую про рішення президента США. Будемо далі докладати всі сили для глобальної кліматичної політики, яка зберігає нашу планету", – зазначила Меркель. Хоча її колеги в уряді з Соціал-демократичної партії не посоромилися в оцінках: "Сполучені Штати шкодять самі собі, нам європейцям, і всім іншим народам світу".

Трюдо, Трамп, Туск, Макрон / Фото: АА

Розчарування висловив також прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо. За його словами, Оттава має намір продовжувати працювати зі США як на державному, так і на інших рівнях з питань зміни клімату. "Позиція Канади в боротьбі зі змінами клімату, як і раніше, незмінна... вона залишається однаковою разом з усіма іншими сторонами, які підтримують цю угоду", – заявив канадський лідер. 

Свою позицію висловив також італійський прем'єр-міністр Паоло Джентілоні, приєднавшись до заклику інших європейських країн "зміцнити зусилля" в реагуванні на глобальну зміну клімату. 

МАКРОН ВІДПОВІВ ТРАМПУ ЙОГО Ж ГАСЛОМ

Відмінною від усіх була промова президента Франції Еммануеля Макрона. Він не став обмежуватись поширенням текстової заяви, натомість виступив у прямому відеозверненні – англійською мовою й одразу після промови Трампа в Рожевому саду.

Еммануель Макрон

"Сьогодні я хочу сказати Сполученим Штатам, що Франція вірить у вас. Світ вірить у вас. Я знаю, ви великий народ. Я знаю вашу історію – нашу спільну історію", – наголосив Макрон.

На відміну від американського президента, який не вірить висновкам учених про всю серйозність кліматичних змін, Макрон чітко описав, яких саме загроз можна очікувати.

"Якщо ми нічого не робитимемо, наші діти пізнають світ міграцій, воєн і дефіциту. Небезпечний світ. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для нас. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для наших дітей. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для нашого світу", – заявив французький президент.

З телеекрану це виглядало як пряма відповідь в очі президенту США, у якій французький (а не американський) лідер намагався підтримати й об'єднати американців. "Для всіх учених, інженерів, підприємців, відповідальних громадян, які були розчаровані рішенням президента Сполучених Штатів, я хочу сказати, що вони знайдуть у Франції другу батьківщину", – додав він.

Після "боротьби на руках" у Брюсселі між огрядним Трампом та молодим і енергійним Макроном, новий президент Франції таким чином, здавалося, знову порушив питання про те, кому все ж має належати світове лідерство. 

Наприкінці промови Макрон навіть іронічно перефразував улюблене гасло Трампа: "Де б ми не жили, ким би ми не були, ми всі поділяємо одні й ті самі обов'язки. Зробимо нашу планету великою знову!"

З виходом США з Паризької угоди Дональду Трампу стає все складніше знайти спільну мову з іншими міжнародними лідерами, які ще вчора тримали курс на позицію Сполучених Штатів. Недаремно новий глава Білого дому уникав оголошення цієї заяви перед іншими лідерами в італійській Таорміні. Адже це рішення поставило великий знак запитання над майбутніми міжнародними амбіціями США. 

Трампу зараз як ніколи необхідні перемоги на всіх фронтах – від результатів розслідування по Росії до внутрішньої політики та міжнародної солідарності. Однак для цього потрібна послідовність, виважена політика й стратегічне мислення, які цінував і шанував світ довгий час за попередніх президентів Сполучених Штатів.

Ярослав Довгопол, Вашингтон

Визит президента Франции Эммануэля Макрона в США стал бездонным источником шуток. Во время государственных визитов, особенно если они проходят в непростой международной обстановке, пресса скрупулезно следит, что говорят встречающиеся лидеры. Визит президента Франции в Вашингтон стал исключением. Обнимашки и поцелуи – все новости только об этом.

Смешки в зале вполне объяснимы – еще никого из своих зарубежных гостей президент США там много не целовал перед телекамерами. Их особым отношениям телеканалы посвятили отдельные сюжеты. И даже газета The Washington Post выложила в электронной версии Видеоролик, наложив романтическую музыку.

Президенты целуются. Снова целуются. Дональд Трамп трогательно похлопывает Эммануэля Макрона по руке. А тот – Трампа по коленке. Крупным планом взгляды и подмигивания. И, конечно, знаменитая уже на весь мир реплика Трампа об "особых отношениях" с Эммануэлем: "У нас очень особые отношения. На самом деле я даже уберу этот маленький кусочек перхоти. Мы должны сделать его совершенным, он идеален".

Журналистка The Washington Post Эшли Паркер решила обратиться к экспертам по языку тела, чтобы те помогли ей правильно интерпретировать поведение двух президентов. Выводы в статье под названием "Игривое доминирование: сюси-муси-отношения между Трампом и Макроном".

Президент Франции Эммануэль Макрон несколько дней провел в Вашингтоне в плотных, если не сказать душноватых объятиях президента Трампа.

• Источник полностью с фотографиями

Президентская кампания в США набирает обороты и каждый старается, как может.

На днях ведущие мировые (и большинство украинских) СМИ разразились новостью: во время ежегодного съезда консерваторов в столичном округе Колумбия очевидный претендент на кресло американского президента Дональд Трамп снова заявил, что мог бы закончить войну в Украине за… 24 часа. Мол, он знает, как это сделать, у него есть свой план. Но, этот план Трамп не обнародовал, сославшись на то, что преждевременное раскрытие деталей может, по его мнению, только навредить. Такая себе аргументация.

Существует ли вообще у Трампа план? Почему тогда он его не огласил хотя бы концептуально? «План Трампа» – капитуляция Киева, Москвы или безоговорочная победа кого-то над кем-то? Есть ли у 45–го президента шанс снова вернуться в Oval Office и, согласно президентской ротации, отчетливо просматривающейся в США с 1989-го года, может ли в этот раз демократа Байдена сменить республиканец Х (и совсем не обязательно, чтобы им стал именно Трамп)?

По опыту работы и по поведению этого персонажа – и как президента, и как бизнесмена, и как публичной фигуры (у Трампа это было «3 в 1»), я могу сказать, что у него лично нет какого-то глубокого плана. Возможно, вообще нет никакого плана. Может, у кого-то какой-то план и есть. Но, он точно написан кем-то другим, а Трампу его просто предложили, и он ему, видимо, понравился. Я бы дал 20%, что вообще существует соответствующий план. Скорее всего, у самого Трампа плана нет. Он просто хочет этим моментом заинтриговать, привлечь к себе больше внимания.

Трамп – такой человек. С этим нужно было или смириться, или нет. Американское общество не смогло смириться с его характером. Когда Трамп был президентом США, многие вещи в его деятельности выглядели, скажу откровенно, не совсем и плохо. Но, главная его проблема была в том, что он своим поведением так оскорблял элиту нашего общества, что наше общество с этим просто не смогло смириться. Только возрастало социальное напряжение. Но, все знали, каким он есть. Его избрали. Все понимали, что он – именно такой. Это можно было предвидеть.

Понятно, что такого типа вызовы, как «план» и так далее, это все – понты. На 80% это именно так. Вот почему Трамп ничего конкретного и не огласил. Вот какой его план? Позвонить и накричать на обоих президентов или что это за «план»? Это уже – не план, это просто абы что-то делать.

Если речь идет о капитуляции, думаю, что в любом варианте плана этого не было бы. Трамп такой человек, который хочет, чтобы все договорились. Чтобы все стороны типа выиграли, но главное тут – чтобы точно выиграл он. На базе этого, я думаю, у него такая идея, чтобы все свое получили. Эта идея у него базируется не на принципах справедливости, а на принципах какой-то выгоды, где ты или меньше теряешь, или больше находишь. Это если все же допустить, что кто-то ему некий план таки предложил, а он его принял, как собственный.

Президентская гонка в США уже сильно ощущается. Не уверен, что очередность «демократ – республиканец» будет строго соблюдена. Так часто происходит потому, что кандидат от другой партии критикует предшественника в контексте, мол, нужно круто менять те или иные вещи, есть кардинально другой подход к решению тех или иных вопросов и так далее. Все зависит от того, насколько такая риторика воспримется избирателями, нередко независимо от их партийной направленности. За Трампа, например, тоже же голосовали демократы – простые рабочие, члены профсоюзов и так далее. Иногда республиканцу, чтобы выиграть, также нужно привлечь на свою сторону демократов. Иногда даже не с целью, чтобы они прямо голосовали за него, а чтобы, например, они не голосовали за оппонента.

За Трампа также голосовали демократы. И главная причина тут в том, что он – популист. Шанс избраться, конечно, у него какой-то и сейчас есть. Но, этот шанс крайне маленький. Он намного меньше, чем был раньше. Трампа поддерживает незначительное меньшинство. Я думаю, что многие уже смотрят на него, как на шаг назад. Поэтому, думаю, Трамп отвалится очень быстро, а на арене появятся другие. 

Самый большой шанс среди республиканцев у губернатора Флориды Рона Десантиса. Он – молодой, у него очень хорошее образование и достаточно популизма для того, чтобы избраться. К тому же, у него полно денег. Он – идеальный кандидат от республиканцев.

Если Джозеф Байден снова не станет кандидатом от демократов, то, думаю, им станет губернатор Калифорнии Гэвин Ньюсом. Он – очень популярный и хочет стать президентом США, насколько я знаю.

Еще будет баллотироваться Майк Помпео. Он был бы очень хорошим, очевидно, самым лучшим в роли президента. Но, я думаю, его не изберут. Он – очень умный и совсем не популист. Таких президентами не избирают. Помпео – не для демократии. Это – наивысшего уровня политик, очень выверенный и точный. Даже будучи при Трампе Госсекретарем и директором ЦРУ, Помпео не был испачкан всем этим «трампизмом». Майк Помпео – достойный человек, готовится серьезно к выборам и, думаю, получит очень высокую должность, если к власти придет республиканец.

Поэтому, допускаю, что главная борьба развернется между губернаторами Калифорнии и Флориды.

Президент США Рон Десантис и вице-президент США Майк Помпео – такой вариант вполне возможен. Это было бы идеально, на мой взгляд. Я считаю, что это, как говорят, была бы «бомба»!

Далі невеличка фантасмагорія:

Американська перекладачка Дональда Трампа знаходиться досі в трансі, оскільки не знайшла відповідного перекладу першим висловлюванням Путіна: - Ну, здраствуй-здраствуй, Исаев. Вот мы и встретились, наконец. На него, родного, и присаживайся...

Дикий вираз обличчя Меланії після вітання з Путіним пояснюється шоковою ситуацією, бо начебто чоловік їй лишився вірним, оскільки мав інтимні стосунки не з іншою жінкою, а також не він, а його мали. І то не як окремого коханця, а як цілу країну... Звідси і вираз "муміфікації" обличчя Меланії після привітання від бой-френда її чоловіка.

До речі, на цій світлині дуже чітко видно, до кого нахилився Трамп.

Чому Дональд Трамп?

            «Разом ми знову зробимо Америку величною» - сказав у своїй інагураціонній промові 45 президент Сполучених штатів Америки Дональд Трамп. Це сильні і правильні для Америки слова, це слова надії для людей всього світу, що пов’язують з світовим лідерством цієї держави свої сподівання на краще життя і справедливіший світ. Перемога Сполучених штатів у холодній війні і саме існування цієї економічної і політичної надпотуги зробили можливим існування незалежної Української держави ось уже протягом чверті століття. Ми, як ніхто інший в світі, зацікавлені, щоб і надалі Америка нікому не поступилась своїм лідерством. Тим паче, що альтернативних варіантів зовсім небагато: Китай – другий за військовими витратами після Сполучених штатів, який навіть за дуже великого бажання не можна назвати демократичною державою, та Московія – третя за військовими витратами країна, що була пострахом всього цивілізованого світу протягом двадцятого сторіччя і залишається таким і надалі. Але чому Дональд Трамп відніс можливу велич Америки до майбутнього? А тепер, що, Америка вже не є величною державою? Більшість пересічних людей абсолютно переконана, що Америка не тільки була але і сьогодні є такою. 

Для того, щоб зрозуміти слова Трампа давайте порівняємо річні внутрішні валові продукти (ВВП), тобто кількості матеріальних благ, створених за рік, у  Сполучених штатів і, наприклад, у Китаї. ВВП США у 2016 році склав 17 трильйонів 419 мільярдів доларів (22.37% світового ВВП), а у Китаї лише 10 трильйонів 355 мільярдів доларів (13% світового ВВП). Здається, що в Америки немає підстав для великого неспокою. Але давайте подивимось на структуру ВВП у США у 2016 році: промисловість 15% ВВП, сільське господарство - 1% ВВП. У Китаї доля промисловості у ВВП приблизно втричі більша, а в сільському господарстві вдев’ятеро більша за відповідні показники в США. Тобто вже сьогодні вартість виробленої промислової продукції Китаю більше як у півтора рази, а сільськогосподарської продукції більше як у п’ять разів перевищують відповідні показники для США. Але перевага США порівняно з Китаєм у загальному обсязі ВВП також ілюзорна.

Розглянемо приклад. Вартість проїзду в Київському метро – 4 гривні, в Московському метро 55 рублів, в Лондонському метро на максимальну відстань - 6 фунтів.  Обмінявши рублі на гривні, ми отримаємо 22 гривні, що рівноцінно чотирьом з половиною поїздкам на метро в Києві. Обмінявши фунти на гривні  ми отримаємо 200 гривень або 50 поїздок на метро в Києві. Отже, одна і та сама послуга або товар коштує по різному в різних країнах. Тому за загальними величинами ВВП ще не видно конкретного обсягу послуг або товарів, які цим числам відповідають. Об’єктивнішим показником економічної діяльності країни є не ВВП, а ВВП (ПКЗ) – це ВВП, перерахований за паритетом купівельної здатності різних валют щодо долара. Починаючи з 2014 року ВВП (ПКЗ) Китаю почав перевищувати ВВП (ПКЗ) Сполучених штатів. За даними МВФ у 2014 році ВВП (ПКЗ) Китаю склав 18 трильйонів 228 мільярдів доларів, а США лише 17 трильйонів 393 мільярдів доларів, у 2015 році – 19 трильйонів 696 мільярдів і 18 трильйонів 37 мільярдів відповідно. Якщо перерахувати ці показники у фізичний обсяг промислової і сільськогосподарської продукції, то розрив між Китаєм і США збільшиться ще більше на користь Китаю.  Так, президент Трамп правий: Сполучені штати сьогодні вже не є промисловим лідером світу.

Знову слово Дональду Трампу: «Американці бажають якісних шкіл для своїх дітей, безпечних районів для своїх родин і пристойної роботи для себе. Але для надто великої кількості наших громадян реальність зовсім не така. В наших містах матері і діти животіють у злиднях, розкидані по країні заводи нагадують надгробки на цвинтарях, а система освіти, хоча і переповнена грошима, не дає нашій молоді належних знань. Злочинність, банди, наркотики зіпсували багато життів і вкрали у нашої країни великий нереалізований потенціал». (Нібито це і про Україну сказано). І ще: «Одна за одною зачинялись фабрики і пливли за океан. І ніхто навіть не думав про мільйони американських робітників, їх просто забули. Наш середній клас розорили, відібравши його багатства і роздавши їх всьому світу» . (І це майже про Україну, правда наші заводи і фабрики різались на брухт.)

Вам ця картина нічого не нагадує? Мені нагадує. Велику депресію початку тридцятих років. З моєї точки зору справжньою причиною тої депресії була фантастично швидка модернізація (індустріалізація) економіки Радянського Союзу. Тоді американські заводи також знімались з підмурків і вивозились до Радянського Союзу, Тоді також американський середній клас скоротився до мінімуму і багато фахових робітників, інженерів, представників творчої інтелігенції стояли в черзі за безкоштовною юшкою. Хто це зробив? Той, хто мав владу в Америці, не формальну владу, пов’язану з виборними державними посадами, і не фабриканти, для яких ця депресія мала катастрофічні наслідки, а ті, хто отримав владу разом з грошима. Чи назвав цих людей Дональд Трамп? Назвав, але досить невиразно: «Надто довго невелика купка людей у столиці насолоджувалась лаврами влади, а народ за це платив». Навіть в Америці складно називати речі своїми іменами.

 Для чого була сплачена така ціна? Для того, на мою думку, щоб створити на Сході Європи озброєний до зубів осередок агресії, спрямований проти Європи Західної. І створили. На момент початку Другої світової війни кількість сучасного озброєння у Радянського Союзу в рази перевищувала кількість озброєння решти світу.  Чому ж перебіг війни був таким трагічним для Радянського Союзу? Лідери країни, що мали лише початкову освіту інакше воювати не вміли, а народ, який цих лідерів переважно ненавидів, помирати за них не хотів. (Сталін мав лише незавершену середню духовну освіту: чотири роки  духовної семінарії, перед тим шість років вчився у чотирирічному духовному училищі. Предметами там були: закон божий і священа історія, читання за книгами громадянської і церковної печаті, письмо, перші чотири дії арифметики, церковний спів. Думаю, що дій з дробами він не знав. Його улюбленець-маршал Жуков мав лише три класи церковно-приходської школи, близький соратник-маршал Будьоний до школи не ходив, близький соратник і член політбюро, перший маршал Радянського Союзу Ворошилов мав два класи церковно-приходської школи. Цей перелік можна продовжувати довго. Спадкоємець Сталіна на посаді генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу – Микита Сергійович Хрущов до школи не ходив. Слова партійного гімну: «Кто был никем – тот станет всем» не були просто словами.

Тоді цивілізований світ дорого заплатив за модернізацію Радянського Союзу. Ті сили, що модернізували і озброїли Радянський Союз перед Другою світовою війною, років через тридцять після неї вдруге здійснили ту саму акцію, але вже щодо Китаю. Модернізація Китаю в принципі не змогла б відбутись без максимального сприяння хазяїв світових грошей, без експорту в Китай цих грошей і сучасних західних технологій. На цей раз індустріалізація Китаю нібито не мала таких катастрофічних наслідків для Західного світу. Просто ту лихоманку, що стрясала Європу і США на початку тридцятих років розтягнули на пів століття. ВВП США і інших провідних держав Заходу весь цей час нібито зростав. Але, як тільки почалась модернізація Китаю у семидесяті роки минулого сторіччя, це зростання стало символічним в межах одного двох відсотків. І чи було воно взагалі реальним? Але це нібито зростання мало приховати від громадськості той простий факт, що реальне виробництво у США і деяких європейських країнах всі ці роки швидко скорочувалось. Американські і європейські  заводи масово перекочовували в Китай. На підтвердження знову слова Дональда Трампа: «Десятиліттями ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американській». Ми витрачали трильйони доларів за океаном, поки американська інфраструктура приходила у занепад. Ми робили інших багатими, в той час як наше власне багатство, сила і впевненість випаровувались.»

Чому це було зроблено? Один з варіантів відповіді – для стримування Радянського Союзу, який після Другої світової війни не збавив своєї агресивності, перенісши її на весь світ. Спочатку була модернізована Японія, думаю з цією ж метою. Але вперте небажання Японії ставати військовою потугою Азії, мабуть, змусило розглянути інші варіанти. Китаю, здається, роль військової потуги вже не тільки Азії, а й цілого світу, подобається і він швидко нарощує свій військовий потенціал. Причому темпи зростання військових витрат навіть за офіційними даними значно перевищують темпи зростання ВВП. Китайська армія тепер є найчисельнішою в світі і добре оснащеною. Формально військові витрати Китаю в декілька разів менші за військові витрати Сполучених штатів, хоча і значно перевищують російські, але в які це часи яка-небуть комуністична країна світу повідомляла про свої реальні військові витрати? Краще було б сказати, що ми не знаємо військових витрат Китаю. Якщо ВВП Китаю десь уп’ятеро перевищує ВВП Московії, армія вдвічі, мобілізаційний потенціал вдесятеро, то про який баланс сили між Китаєм і Московією може йти мова? До того ж області Московії, прилеглі до території Китаю є переважно економічно депресивними. Як і чим їх захищати? Як би цього не хотіла уникнути Московія, але остаточно її доля вирішуватиметься саме на Сході і навряд на її користь.

Чи сучасна Московія є загрозою для Сполучних штатів? Безумовно є, і не тільки для них, а для будь-якої країни світу, що становить для Московії хоча б який-небуть інтерес або складає конкуренцію. Але чи Московія є найбільшим в світі викликом для Сполучених штатів? Про це не прийнято говорити, але найбільшим викликом для США безумовно є Китай. Саме він може позбавити Америку ролі світового лідера, забравши у неї друкарський верстат для світових грошей і залишивши її наодинці із залишками, колись колосального власного матеріального виробництва.

У цьому зв’язку зрозуміле бажання Дональда Трампа домовитись з Московією. Правда не тільки американський президент але і більшість провідних західних політичних діячів, не розуміють, що домовитись з Московією неможливо. Це країна, де слово традиційно нічого не варте ні на рівні державних діячів, ні на рівні пересічних громадян. Якщо до розпаду Радянського Союзу Сполучені штати намагались його стримати за допомогою Китаю, то тепер є сенс спробувати стримати Китай за допомогою Московії. Оскільки ліки (Китай) виявились небезпечнішими за хворобу (Московію), то доцільно їх поміняти місцями. Тому США однозначно не зацікавлені у подальшому демонтажу Московії на етнічно однорідні нові незалежні держави. Крім того, надто багато матеріальних і політичних ресурсів вони інвестували в цю країну протягом двадцятого сторіччя, щоб легко погодитись на її політичне банкрутство. Я б ще додав, що, на мою думку, сьогодні саме Сполучені штати є головним гарантом територіальної цілісності і державної незалежності Московії. Налагодження стосунків з Кремлем це не відкриття Дональда Трампа. Попередня адміністрація Білого дому виступала не проти Московії, або за її демонтаж, а проти конкретного лідера цієї країни і її правлячої еліти, в основі якої спецслужби і силові структури. Саме така структура влади була характерна для Орди, з якої вийшла Московія. Тепер, на мою думку, Московія просто повернулась до свого природного стану. 

Чи вплине позиція США на долю Московії? А чи вплинула позиція США у 1991 році на долю України? Адже 41 президент Сполучених штатів Джордж Герберт Вокер Буш у своєму виступі перед українським парламентом у 1991 році закликав українську правлячу еліту і український народ не йти на розрив з Московією, не проголошувати незалежність України. Але ми відчували свою силу і не послухались порад. Україна стала незалежною і тепер саме Сполучені штати надають Україні найбільшу економічну, політичну і військову підтримку на цьому шляху. Правда, після закінчення Першої світової війни, коли країни Антанти на чолі зі Сполученими штатами вирішували долю післявоєнної Європи, точніше на чолі з американським президентом Вудро Вільсоном, і створили низку нових незалежних держав за принципом один народ – одна держава, незалежній Українській державі не знайшлось місця на політичній мапі Європи. Думаю, що не знайшлось би місця і для незалежної Польської держави, але поляки зуміли відстояти себе у війні з Московією, а українці ні. Власна сила є вирішальним аргументом у всіх політичних колізіях, решта ж відіграє лише допоміжну роль. Україна і Польща були економічно і культурно найрозвиненішими частинами Російської імперії. Перша світова війна знищила Німецьку, Австроугорську і Османську імперії. Легко було поставити крапку і в існуванні Російської імперії. Для цього достатньо було утворити ще і такі незалежні держави як Україна, Білорусь, надати незалежність народам Кавказу і Середньої Азії. І ми б назавжди забули про імперію, яка з приходом в ній до влади більшовиків перетворилась в імперію світового зла, за висловом американського президента Рональда Рейгана, в прокляття людства – це вже мої слова. Саме для того, щоб зберегти економічну потугу цієї імперії, їй зберегли її економічне серце – Україну. Так я думаю. А щоб зрозуміти таке ставлення до збільшовиченої Російської імперії наведу таку цитату непересічного представника ділових кіл Америки і цілком типового у своїх поглядах на Московію. «Шановний пане президенте, я симпатизую радянській формі правління, як найбільш підходящій для російського народу» - З листа президенту США Вудро Вільсону від 17 жовтня 1918 року, тобто напередодні післявоєнного облаштування Європи, від Вільяма Лоренса Саундерса, президента корпорації «Інгерсолл-Рендл», директора корпорації «Америкен Інтернейшен» і віце-голови правління Федерального резервного банка Нью-Йорка. Банку, без якого індустріалізація Радянського Союзу, на мою думку, була б неможливою.

Другою можливістю сприяти переродженню Радянського Союзу у нормальну державу була б неучасть Західного світу в індустріалізації Радянського Союзу. Остання була б   неможливою у тих нелюдських формах, у яких вона відбувалась, без сприяння фінансового капіталу Західного світу, без інформаційного прикриття Радянського Союзу західними засобами масової інформації (за виключенням засобів масової інформації Німеччини). Зокрема саме західні засоби масової інформації приховували від світової громадськості правду про голодомор в Україні і масовий терор по всьому Радянському Союзу. Зауважу, що ці засоби непідконтрольні державі у жодній державі Західного світу. І тому не на держави слід покладати відповідальність за таку інформаційну політику..

Четвертою можливістю прискорити розвал Радянського Союзу могло б бути ненадання Сполученими штатами продовольчої допомоги Радянському Союзу у вигляді продажу зерна за вкрай низькими цінами. Причому, це відбувалось і тоді, коли йшла в’єтнамська війна і Радянський Союз був головною діючою силою, що протистояла США, у тій війні. Я пам’ятаю ті часи, коли в Радянському Союзі при випічці хліба до пшеничної муки почали додавати горох. Радянське сільське господарство на той час повністю збанкрутувало і годувати власний народ у Радянському Союзі вже було нічим. Так що стосовно Радянського Союзу з боку Сполучених штатів ми стикаємось з системним підходом, що не пов’язаний з конкретною адміністрацією у Білому домі.

Дональд Трамп  у своїй промові сказав: «Ми нікому не бажаємо нав’язувати свій спосіб життя. Нехай краще наш приклад стане для всіх сяючим маяком. Ми засяємо провідною зіркою і нехай інші йдуть за нами». Досконалі слова правого лідера правої сили і у якому контрасті вони з діями іншого лідера сусідньої держави, який намагається просувати кордони «руського міра» за допомогою танків і установок залпового вогню і при цьому клянеться в любові до братнього народу. У Дональда Трампа не прозвучало жодного загравання з етнічними меншинами Америки. Замість цього прості і впевнені слова: «Неважливо, який у нас колір шкіри, чорний чи білий, у наших жилах тече однакова червона кров патріотів. Ми усі маємо ті самі свободи і ми шануємо той самий великий прапор Америки. І коли народжуються діти, чи в Детройті, чи в Небрасці, вони дивляться на одні й ті самі зорі у небі, вони мріють про одне й те саме. І в них вирує життя одного й того всевишнього творця.»

А наступні його слова могли б прозвучати і вустами нашого президента, як програма його дій, як дороговказ для України: «Я буду боротись за Вас кожним своїм подихом, і я ніколи не підведу Вас. Америка (Україна) знову почне перемагати, причому так, як ніколи раніше. Ми повернемо робочі місця, повернемо наші кордони, повернемо наше багатство і наші мрії. Ми побудуємо нові дороги, шосе, мости, аеропорти, тунелі і залізничні шляхи через всю нашу прекрасну країну. Ми заново відбудуємо нашу країну руками американців (українців) і американською (українською) працею.» «20 січня 2017 року ввійде в історію як день, коли народ знову стане правителем нашої нації.  Сьогодні ми передаємо владу від Вашингтона Вам – народу.» 

Чи може такий президент зрадити Україну? Моя відповідь – ні, бо Московія не зупиниться на кордонах України ні на східних, ні на західних. А це вже і буде Третя світова війна. Путін і Московія – це війна, що не омине нікого.

Валерій Швець