Головне розібратись в своїх почуттях. Коли в голові в тебе звучить правда, то не виникає жодних сумнівів. Ніяких похибок, відхилень, різних кромольних "але, напевно", правда вона гола: ніяких суконь,ошатностей, чи навпаки -лахміть. Тільки "Так" чи "НІ", а особливо коли це стосується кохання. Я все життя була як той мілкий човен, якого хитало в болоті сумнівів, коли я зустрічала чергового " кавалера". Всі ці "подобається/напевно/краще ніж щось/аби не так нудно як в минулий раз" сьогодні здаються мені жалюгідними і навіть огидними, хоч і не позбавлені якогось сенсу, хоч би взяти і досвід. Якщо чесно, я хотіла написати романтичне есе про моє кохане ,рідне, дуже серйозне, але трішки безпорадне(чи дуже хитре) диво,але знову перейшла на більш філософські роздуми на вічну тему " проблема людського вибору" , або "Правда життя без фарб і солі", або ще якась інша розумно названа дурня. Мене розтривожило питання правдивості зі своїм відображенням і не важливо чи то в люстерко, чи то в душі. Мені майже 22. Майже нічого , та водночас вже неймовірно багато. Я як те дерево , в якого з кожним роком крона розростається в все більш хитромудру картину. Я вже навіть відчуваю , як десь під лопаткою з мене проростає 22 гілка у вигляді сумнівів, комплексів, зайвої ваги(що тут приховувати:) ), проблем у визначенні свого подальшого шляху в цьому світі. Так хочеться знайти свою дорогу ВЖЦ, щоб на шляху зустрічались вірні друзі, яскраві пригоди і звичайно "Окей, хеппи энд " . та я не Еллі, і у мене немає Тотошки, тільки чорна кусюча кицька, яка хвилюється тільки за своє пузко, та я її не звинувачую, була б я кицькою мене б хвилювало б теж саме) Ну ось дивлюсь я в шкафне люстерко на повний ріст і аналізую , скоріш констатую.. 22, 5 курс, відсутність орієнтирів, трішки зайвої ваги ,яка абсолютно обернено пропорційно трансформуються в великі комплекси, не ідеальна шкіра, відсутність сили волі і цілеспрямованості(щось там накльовується, але лінь рубає всі прагнення на корінь), явне переоцінення своєї особи в інтелектуальному плані, таке враження , що я розвивалась тільки в школі, а ВУЗ добавив тільки самокопання, вино і 5 кг сала) Ненавиджу офісну роботу, і то не проста лінтяйна ненависть, я людей не люблю, звикла все робити в самотності. Взагалом я собі подобаюсь,мені не соромно говорити про свої не рівності . Я така як я є, а хто не сприймає мене- Бог з вами) Будьте щасливі і кучеряві. Я стараюсь адекватно просіювати свої можливості і якості. Я люблю слухати людей розумних , як нас і прозвали дядьки -антропологи, та таких меншість, на всіх інших мені начхати. Хоч в свому лексиконі я рідко вживаю нецензурщину, проте матюки в правильному контексті ,смачно і з інтонацією вжитті спричиняють в мені словесний оргазм. А ще я щаслива, і ні, у мене немає мільйонів бабла , чи якоїсь психічної ,або релігійної паталогії, просто якось йдучи по парку я проаналізувала: я здорова, молода. доволі симпатична, у мене є родина, житло ,їжа, друзі,почуття гумору і власної гідності.. то якого хріна мені ще потрібно. Я просто неймовірна везунка. І більшість українців теж такі, просто вони цього ще не розуміють, а деякі і не зрозуміють- се ля ві, і мать його так. І так хочеться вчитись....вчитись писати романтичні зізнання, випікати лимонний пиріг з меренгою, побачити Дніпро з висоти пташиного польоту.. читати, кохатись з неймовірними оргазмами,насолоджуватись смачною їжею, готувати смачну їжу. Слухати хорошу музику, помічати божих корівок на свому одязі і наївно дивитись на траєкторію польоту цього оракульного жука. знайомитись з людьми, дивитись хороше кіно, і погане кіно, щоб хороше ставало просто "Та це кіно мама родна", читати расистські анекдоти, дивитись на малих посміхнених беззубих малят-засранців і засранок, і говорити "Ні -ні-ні, я ще молода для ролі матері", а сама вже продумала алгоритм і методи виховання своїх чад. Вибирати покупки в маркетах"Хм, які огірки вибрати "Екстра", чи "Ультра" " ,хоч розумієм що в травні і те і те є екстро-ульра тепличне гівно) Але у нас є вибір. ми вправі ввжати себе Важними (тільки не пукайте панове від важності) . Життя прекрасна річ ,як не крути і сік тут ні до чого) Ви щасливі ,панове, ЩАСЛИВІ) тільки зізнайтесь . Все, почуття виконаного обов'язку присутнє..піду поїм) Просто захотілось виговоритись.

у  бактерій, на  відміну  "лікарів" є  Інтелект.

 Ми любимо вихвалятися своєю працелюбністю. І дійсно, ми працюємо часто зранку до ночі. А який толк з нашої праці? Погляньте на наші дороги! Вони нагадують воєнні події. А пошарпані будинки у наших містах? А чому навколо нас бруд і сміття? Чому на наших робочих місцях бардак, як і у нашій державі, між іншим? Чи може наші чорноземи родять краще, ніж піщані і кам'янисті грунти Західної Європи? Так, ми працюємо багато, але не раціонально. І це треба визнати, бо про це говорять результати нашої праці. А працюємо погано тому, як зазначає публіцист Арсен Паламар, бо так звикли, бо завжди працювали на когось, а не на себе, бо нам завжди платили погано і продовжують це робити й сьогодні. А до роботи, яка оцінюється як-небудь й відповідне відношення.

   Найкраще ми вміємо,  це пити горілку і співати. П'ємо, мабуть, через те, щоб втекти від себе, від власного «я», від реального життя, а співаємо, мабуть, від надмірної сентиментальності.

Ми пишаємося своєю релігійністю, і, як жодний європейський народ найчастіше відвідуємо християнські Храми, молимося. А запитаймо себе, чи дотримуємося християнських чеснот у повсякденному житті? Звичайно, що ні. Грішимо на кожному кроці: обманюємо, лукавимо, заздримо, пліткуємо, наговорюємо один на одного, ображаємо, кривдимо і т.д. Ззовні ніби християни, а у душі — часто поганці.

   Через те до нас немає довіри. Іноземні бізнесмени вкладають свій капітал у різні країни, навіть у комуністичний Китай, а у нашу економіку не хочуть. Чому? їхня відповідь в основному зводиться до слів: «бо ви дуже часто брешете і не дотримуєтеся слова».

   Отже, за своїми світоглядними принципами, ми нині є ближче до азійців, ніж до європейців. А стали такими під впливом дії декількох факторів. Через відсутність тривалий час власної Української держави, яка могла захищати національні інтереси. Вороги-зайди за час свого панування фізично винищили інтелектуальний генофонд нації, бо розумні і мислячі люди були небезпечними для їх владарювання та залишили нам пристосуванців і прислужників, які народжували і виховували подібних до себе. Внаслідок бідності. Перебуваючи у колоніальному ярмі, зазнаючи соціального гноблення і визуску, основна маса українців жила у злиднях. А без матеріальної незалежності немає і особистої. Таким чином, бідність відняла у людей їхню людську гідність, віру у себе і в свої можливості. Негативно вплинуло і радянське матеріалістичне виховання. Воно знищило у населення благородні ідеали, нав'язавши взамін низькі матеріальні потреби у ранг культу. І для багатьох нинішніх людей ковбаса, сало і корито є значно вищими цінностями, ніж совість, честь, гідність.

  У свій час Д. Донцов поділив український народ на дві частини: козаків-лицарів і «свинопасів», які постійно всього боялися і ховалися у нори. Такий поділ є характерним і для інших народів. Біда наша лише у тому, що у нас значно переважають «свинопаси», а не козаки. А треба, щоб було навпаки. А для цього потрібно в першу чергу змінити світогляд, усвідомивши, що насамперед треба покладатися на розум і на власні сили, і творити, а потім на ласку Божу. Творець дав усім нам голови, у яких розмістив мозок, щоб думати, дав руки, щоб працювати, наділив свобідною волею, щоб кожна людина могла робити вільний вибір і нести за нього відповідальність, а не чекати його змилування.

   Дехто із наших політиків вважає існування олігархів цілком нормальним і прогресивним явищем. Чи можна погодитися із такою точкою зору? Вважаю що ні, бо, по-нерше, вони виникли не на законній основі, а в результаті зловживань і різних махінацій, одержання пільг в оподаткуванні і приватизації об'єктів державної власності, виняткового доступу до кредитів І вигідних замовлень і т.п. По-друге, вони ,підпорядкувавши своїм інтересам найважливіші сфери української економіки не зацікавлені у її розвитку. Вони не створюють, а лише розподіляють між собою вже створений національний продукт, їх діяльність в основному зосереджена у спекулятивній сфері. По-третє, вони не хочуть жодного серйозного реформування країни, бо існуюча ситуація їм дуже вигідна, оскільки приносить надприбутки. Потрібно також відмовитись від аморального способу життя, бо саме аморальність приносить зло у суспільство і робить людину нещасною. Позбутися байдужості і зайняти активну громадянську позицію, бо само по собі ніщо не змінюється і не приходить.

   Якщо ми хочемо змінити своє суспільство, то в першу чергу мусимо змінитися самі, передусім перестати лукавити, брехати і красти та не дозволяти цього робити іншим.

   Якщо кращими і розумнішими станемо ми, то і кращим і розумнішим стане наше суспільство. Іншого шляху ще ніхто не придумав. Розум є основою прогресу інтелектуального, духовного і суспільного. Та тільки хто до нього прислухається. Розумних патріотів України просто напросто витісняють від сфери впливу всіма доступними і недоступними способами.

Всім привіт, цікаво, що ініціатива запису в цей блог, була швидше проханням. Так от, для розуміння, тут буде йтися про відносини між людьми, а саме між всіма людьми. Так як це досить широка тема, і над цим багато років всі собі б'ють голову тому вона і постійно розростається, адже кожна нова думка, це певне відгалуження від певного ідеалу, та за для розуміння, в певних ситуаціях буде ідеал, але не забуваємо що в світі все відносно і все може не тільки здаватися, а ним і бути! Так от, при розумінні, кожна людина, має знати, що будь-який контакт з іншими це вже відносини, вони можуть бути різними і не мати взагалі нічого спільними з іншими і навіть вами.

Маленька порада, за для покращення відносин вже завтра, сьогодні, ні кожен день Ви маєте знайомитися на вулиці, в метро, в транспорті, парках, театрах і таке інше, коротше кажучи в живу, принаймні з однією людиною. Чому завтра поясню, а ви спробуйте, адже деякі ваші вчинки не мають мети, принаймні та що вам відома...

нижче будуть написані, для когось зрозумілі, а для когось ні, мої власні думки, які не обов'язково сприймати як належне, але я вважаю, що кожен, хто хоч раз думав над своїми вчинками бачив в самому собі мінуси, яких на щастя чи на біду ніхто не помічали, але він їх виправляв і я кажу не про сумління як таке, а про ступінь розуміння самого себе... ))) Вам колись ставили питання:"Про що ти зараз думаєш?", і я можу з певністю сказати, що Ви не відповідали на нього, ви думали над тим, що відповісти, і тут немає нічого погано та доброго, просто такі Ви і я також...   +++я поважаю кожного хто це читає, і називає, обзиває, зневажає, коротше кажучи, має "власну думку" і надалі буду на "ти", нехай Ваш егоїзм просто не пропустить це цензурою)))+++  саме так звана "власна думка" - цікавий феномен, адже ти спочатку кажеш її, і в більшості ти її будуєш на протиріччі і просто протилежності, просто щоб показати себе і все, а коли тебе просять обґрунтувати, ти вже починаєш думати, і тут ти обламуєшся і ліпиш все в підряд, так ніби ти кинув на землю дах, а фундамент підсовуєш, тобі залишається тільки не погодитися, а хоча б зроби собі, так саме собі ласку і будь чесним перед собою!)) Одна з китайських філософій, а саме "Шоу-Дао", каже, що людині не можна говорити свою думку, адже ти ображаєш його правду! І до релігії - християнська віра також спростовує існування ображання чужої думки, "не суди сам, і не судимий будеш", чи щось таке... коротше кажучи, поважай чужу думку і май по-справжньому свою, та вмій визнавати її неправильність!  і хотілось сказати, як на мою думку потрібно осмислювати(аналізувати) ситуацію, в кожній ситуації в тебе має бути принаймні 3 думки, "щас")) поясню:  перша викликана природою(інстинктами), що перше реагує, так званий захисний рефлекс і тварина суть людини, та що за прикрістю чи то обставин, чи то виховання, чи то просто своєї свідомості є в більшості "людей" головною друга, куди більш знайома, це так звана "власна" думка, збагачена певними обставинами, причому, я не бачу сенсу в цьому(даному) наближенні, розрізняти на правильну і не дуже, вона є основною в більш розумних, чи навпаки людей( є тільки два погляди, МОЄ і неправильне), що навпаки ставить їх нижче за рівень інстинктів, адже в них думка виправдана біологічним фактором, а в них складається з власного егоїзму третя, яку називаю осмисленою істиною, це коли коректно зважені всі фактори, та "за" і "проти", і в ідеалі відповідає справжній істині, але вона розмита, в силу оціненої ситуації з сторони кожного, чи всіх аспектів, які за природою є суперечливі, але в силу порядку малості(важливості), і простої елементарної логіки, є істиною... отже в силу розвитку індивіда, він перетворюється на людину, і в силу занепаду людини вона перетворюється на індивід, а саме по мірі осмислення ситуації, або себе... і в ідеалі(правильна людина), має керуватися істиною, що цілком неможливо... не є адекватною людина, інколи смішні розуміння про оцінку людини стають цілком правильні і навпаки, ти не можеш бути впевнений в собі, отже ні в кому, є мораль надіятися на людину яка не грає в твоєму житті ніякої визначної ролі, о до речі, вона буде цілком адекватна, до певної межі, яка залежить не від неї))) "Знаєш, це дуже мило говорити, що все дуже добре закінчується, але коли людина не може стримати свою обіцянку, приділити на тебе трішки свого часу, і постійно все псує... то в кінців-кінці не залишається іншого вибору, як сказати:"іди НАХ@Й...", або щось подібне... " далі буде...  

,  

       Промайне зовсім небагато часу і мені прийдеться перебратися в  PAYS    RETRAITES. Що мене  чекає в цій країні?        Я згадую одну езотеричну картину,  котра мене дуже вразила  одного разу з цього приводу. Вразила тому , що в центрі тієї картини була дорога в голубу туманну далину. Дорога  в дві колії. А навколо розкинулося верескове поле, покрите де-не-де валунами, берізками і ялинками. Ліворуч,  трохи поодаль   від  дороги, росло велике  крислате і  могутнє дерево. А під ним розмістилася стара,  дещо зруйнована хатина. Споглядаючи ту картину, я тоді думала про художника,  який  поєднав в ній різні ландшафти і місцевості. Я добре знала, що в  природі  таке поєднання  нереальне. Що саме прагнув передати художник?

      Минув час. І я знову згадала ту картину. І зрозуміла: то художник зобразив людське життя, може  своє, а може просто класичне. І дорогу в дві колії.  Дорогу, якою йтимуть двоє.  І їм  так захочеться  заглянути в ту хатину, щоб зрозуміти, яке воно, чиєсь ЖИТТЯ.  І, може,тоді в них виникне бажання  зробити так,  щоб та хатина ожила. Відродилася як традиція. За звичай наповнилася  сміхом і життям.

      Я житиму в PAYS    RETRAITES.     Я мешкатиму  в будинку площею 72 квадрати. Він буде поруч з маркетом і зупинкою «SINE LILE» на вулиці SIPRUZE. По проспекту курсуватимуть автобуси  з повітряною подушкою і керуватися вони будуть при допомозі GPS. А навколо буде верескове поле. І замість валунів на ньому  де-не-де височітимуть будинки-свічки, а поруч з ними зеленітимуть ялинки і  виставлятимуть свої світлі стовбури  берізки...  В будинках-свічках житимуть прекрасні люди, які берегтимуть традиції і звичаї. І кожного разу,  коли зупинятиметься авто, я буду очікувати гостей, шанувальників традицій  і звичаїв.  Я буду чекати на тих, для кого   мамина  хата  залишатиметься святою.

    Пандус - це слово іншомовного походження, що прийшло  в нашу мову з Франції. Означає воно пологу площину, яка іноді заміняє сходинки, наприклад, для в'їзду в гараж і виїзду звідти  автомашинам.
    Хм.. Прогулюючись вулицями рідного міста, ловлю себе на тому, що  починаю рахувати такі пристрої біля кожної торгової точки, установи, закладу і, навіть, біля казино...
    Подумки ставлю запитання: що це - поклик часу чи необхідність? Чи, може насмішка над суспільством - інвалідом?.. Невже  серед нас стільки інвалідів? А ще: скільки в інвалідів потреб, зокрема - в казино?
     Підсівідомо розумію, що пандус поторібен біля входу в державну установу, ліквальний заклад, маркет, універмаг, підземний перехід тощо. Та чи потрібен він, наприклад,біля бутіка з парфюмерією чи мобільними телефонами, чи бутіка з жіночою білизною або біля казино? Не розумію також, для чого потрібен пандус  в школі, де навчається до сотні дітей і всі, слава Богу, здорові.Серед дітей і працівників в цій школі  нема інвалідів-калясочників, та і в районі розміщення школи таких нема.
    ... Виклик часу. Так, господарів цих закладів заставляли бездумно спорудити пандус. І вийшло зовсім не погано: чим заможніший  господар - тим помпезніший пандус!  Приватні та юридичні особи, проявляючи свою  щирість і співчуття інвалідам, спорудили їх з дорогих матеріалів. Такі пандуси виблискують на сонці сріблястими поручнями як пам'ятники століття. А в школі?  На них витрачені  кошти з державного бюджету? Чи з батьківського фонду? Так, директор, щоб  виставитися перед владою, взяв їх з кишені своїх підлеглих.
        Так от, до чого приводить бездумність окремих посадовців,  які посилають циркуляри для виконання всім фіз- і юр- особам і горе- директорів, які бездумно вислуговуються перед владою.  Думаю, що краще ці кошти було б спрямувати на закупівлю обладнання, наприклад, для лікувальної установи, або ще для якоїсь акції, дуже  необхідної в нинішній нелегкий час.

  КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ…

Колись давно я читала книгу з такою назвою. Пам’ятаю, що книга була цікавою і захоплюючою. Тоді, давно, ми молоді, читали, співпереживали разом з головними персонажами, мріяли і прагнули побудувати своє життя  за  вибраними пріоритетами. 

Швидко майнули роки і от й не зогледілись, як і півстоліття на порозі. Пріоритети втрачені, а позаду  - поле-«мереживо»  двох особистостей. Добре, якщо трапляється так, що дві особистості  виявилися гармонійними, і їхнє життя-мереживо є прикладом для багатьох . Дуже приємно зустрічати двох  літніх людей із уже посрібленими головами, коли вони вже давно виростили дітей і як двоє голубів залишились вірними один одному. Від них віє спокоєм, благополуччям і красою. А їх діти, внуки і правнуки ще більше підсилюють це відчуття…

Але так трапляється дуже рідко.  В більшості випадків люди роблять помилки, які потім  в житті-мереживі віддають  чорним кольором.  Результат:  в когось розбите життя, в когось  невдячні діти, а в когось - і одинока старість. Думаю, що в основі кожної краплинки чорного кольору в житті лежать все-таки смертні гріхи: гонор, жадібність,  тиняння, гнів, ненажерливість, заздрощі, лінь. Люди, які в житті опинились поруч, з часом пізнають один одного. Кожний все більше і більше починає бачити смертні гріхи близької людини. Не проявляє толерантність і не прощає, бо не навчений чи не навчився, а, може просто, гонор. Й життя від того стає чорним. Разом з тим  з різних причин не бачить і не хоче бачити  своїх особистих гріхів. А це вже моральність.І якщо її не  дотримуватись, ігнорувати нею,  «бо мені так хочеться» -  це гріх, смертний гріх, який виражається поняттям ненажерливість або чревоугодіє. От він і  робить наше життя монотонним, таким , від якого страждають всі.   Коли ж розлучаються двоє – без цього теж не обходиться.  Кожний робить сам СВІЙ вибір, керуючись СВОЇМ  розумом і мудрістю.

Думаю, що в кожної молодої дітородної пари мав би бути НАЙПЕРШИМ -  пріоритет виховання  дітей, дітей які були б навчені  в корені розуміти смертні гріхи і якомога менше їх творити в житті. І тоді в  нашому житті-мереживі світлих і темних кольорів в гіршому випадку було б порівну.