йти мені вздовж твоїх берегіваж до півночі льодовитої,щоб з очей, для душі дорогих,кришталеві солоні витерти.ти ж текла серед скель кам'яних,ти ж так довго була в оточенні.я до тебе іду, л'єшся ти у менісинім небом, як заохочення.хіба можна було стільки бруду чобітв чисту воду? невже поснулибілокрилі? тебе десь саму по собізалишали в морозі минулого.Сонна північ під зоряним сяйвом молитв,і молитви розносяться простором - хай ніколи ніколи вже не заболить,що лишилось примарою, Господи!
5