Це такий вік, коли позаду вже було достатньо часу, щоб стати КИМОСЬ.

А ще в 30 років нормальна людина вже точно встигає визначитись із своїми бажаннями та пріоритетами. До консерватизму мабуть ще далеко, але завзятій впевненості та твердим позиціям якраз самий час.

Минулого року більш за все мене лякало, що до 30 я так і не досягну хоча б того мінімуму, за який міг би сам себе поважати. Напевно, саме цей страх бути нікчемою, нездарою, пустим місцем, змусив мене вийти зі сплячки, залишити позаду всі свої нудотні проблеми, розворушитись, зайнятись пошуком нових можливостей реалізуватись та обов'язково отримати успіх в цих справах.

Як у студентів - доки сесія не настане, не думаєш про час, не готуєшся наперед... а потім наче підсмажений - стрибаєш, бігаєш з панікою: "Ай-яй-яй, Ой-йой-йой! Що ж тепер робити?!". Цього разу мені пощастило - отримав чесний "залік". Отримані зауваження мають вже бути перероблені в життєвий досвід, і врешті втілені в життя у вигляді нових корисних звичок, які допоможуть запобігти повторення такої ситуації (-:

Наступна межа - 40. До того часу хочеться виправити всі старі помилки і досягти нового рівня, надбати соціальну та персональну цілісну гармонію, прийти до духовної рівноваги, заснувати "твердий ґрунт під ногами" - забезпечити надійне джерело прибутку, збудувати власну оселю, створити міцну сім'ю, сповнену взаємним коханням та порозумінням. Можна і конкретніше. Мінімально достатнім рівнем заробітку хай буде 10 тисяч доларів на рік, оселею - власний будинок зі шматом землі ~1Га за межами міста, але неподалік цивілізації, для сім'ї - дружину і ще якнайменше одну дитину. В духовному та соціальному напрямку - стати людиною, що своїми вчинками та засобом життя викликає повагу серед знайомих і у самого себе.

Плани - далекі-далекі, планка - висока-висока. Чому я впевнений, що тепер за 10 років я зможу зробити те, що не вдалось зробити попередні 30, і навіть більше? Тому що тепер у мене є багатий життєвий досвід, визначеність з метою, розуміння куди я хочу потрапити і навіщо це мені. Завдяки цьому я не стану витрачати час на зайві блукання в пошуках найкращого шляху, мені потрібно буде витрачати менше зусиль для досягання навіть більших, ніж раніше, результатів. Хмм... я так чудово собі все це уявляю, що можу навіть оформити у вигляді математичної теореми разом з доведенням (-:

Для того, щоб в мене закохалась Богиня, потрібно самому стати таким як Бог. І є у мене впевненість, що спроба досягти цього - варта тієї нагороди. Тому, наступні 10 років із радістю присвячу саме цій справі (-:

--------------------------

Всім вдачі та здоров'я!

Ваш, Миколка-що-постійно-впадає-у-крайнощі (-:

Де моя сила волі?...

Нестерпно хочеться їсти. Постійно, навіть коли вже шлунок переповнений... Такого ніколи раніше за собою не помічав, хіба що коли кинув пити і палити... але ж тепер я нічого не кидаю...

Який сенс качати прес, та робити ранкові пробіжки, якщо м'язи ховаються за прошарком жиру? )-: Який сенс прагнути здорового життя, якщо я все-одно дозволяю собі надмірності в їжі? Це ж все перекреслює... Я сам себе обманюю, дозволяючи собі "слабкості" в таких кількостях, що це вже стає просто нормою життя )-:

Сьогодні в обід дав собі обіцянку триматись. До цього теж багато разів давав різні обіцянкі, але знав, що вони не серйозні, і що це ненадовго. Проходило пару днів, і обіцянка забувалась, а її дія сама собою непомітно зникала... Тепер же, коли вирішив стати серйознішим, та вимогливішим сам від себе - починається паніка. Всі думки зводяться до їжі, очі вихоплюють з простору будь-що, схоже на їстівне, вухи особливо реагують на слова, що стосуються кулінарії, слина тече.

Розум мені підказує, що це не фізичний голод. Мені нема потреби багато їсти. Це щось із психікою..

І я не знаю, як із цим боротись... і навіть не впевнений, що у мене це вийде... мені не вистачає якогось розуміння, щоб припинити цей гастрономічний хаос...

Пригадую, що схожі думки у мене були рік тому, коли зав'язував із шкідливими звичками. Може, зараз теж щось таке вийде? Знайду, протримаюсь... а потім, через пару тижнів стане простіше? Чи не стане, і я знову здамся, зламаюсь та повернусь до прожерства? НІІІІІ!!!!! НЕ ХОЧУ!!!!!!

У мене негаразди в особистому житті.. У мене негаразди в спілкуванні з рідними, близькими та друзями... У мене невизначеність в майбутньому, я ні в чому не впевнений твердо, окрім того, що ДУЖЕ НЕ ХОЧУ ЗДАВАТИСЬ!!!

Можливо, я намагаюсь їжою заповнити якусь внутрішню духовну порожнечу??? Звідки вона? )-: 

Вибачаюсь за слині-соплі... я мав висказатись. Це вже неможливо тримати в собі.

Я знову самотній. 

Може то я не виправдав сподівань, чи десь був неуважний до неї, а може вона щось наплутала в своїх вигадках про мене. Її причини хай залишаються при ній.

Мені було добре з нею, і я вже розмріявся, що нарешті знайшов майбутню маму для своїх дітей,  почав планувати наше спільне життя. Все складалось чудово. Не було сварок, не було образ, всі питання вирішувались швидко.

Але, напевно всього цього недостатньо, щоб бути щасливою парою, потрібно щось ще, щось значно більше та важливіше. І все частіше я помічав сум на її обличчі, особливо в ті моменти, коли розповідав їй свої мрії, або запитував про її власні. Відчував в її дотиках, погляді, словах все менше почуттів з кожним днем. Потім відбулась бесіда, після якої стало остаточно зрозуміло - у нас не може бути спільного майбутнього.

Можливо залишимось друзями, а може вона захоче скоріше забути про мене як про помилку, чи невдалу пригоду. В будь-якому разі, я радію кожній миті, проведеній разом з нею, вдячний її ніжності, турботі, піклуванню, тому що вона намагалась зрозуміти мене у будь-яких ситуаціях... ще довго пам'ятатиму наше палке кохання.

Зараз я переїхав назад у свою квартиру. Спробую якскоріше відновитись від розлучення і знову бути відкритим життю, щоб врешті зустріти ту саму - дівчину своєї долі.

Мабуть у мене дійсно забагато вільного часу, яке я замість пошуку нових можливостей заробітка грошей витрачаю на колупання в дрібницях та деталях свого життя... А може і не тільки свого. Правда, до чужої долі ставлюсь тепер більш делікатно. Намагаюсь не втручатись в чужі справи, або принаймні робити це делікатно, щоб не зашкодити.

Ось, звідси і всі мої "заморочи" та "експеременти". Не виходить без них. Раніше покладався на досвід людей, яких вважав авторитетами... але до чого це призвело - мені не дуже подобається. Єдине, чому навчає сучасна система виховання - пристосування до всіх незручностей. Навчає бути універсальним, тихим, безконфліктним, смиренним... Прожити своє життя не висовуючи носа туди, де по ньому можуть щалбанів надавати (і не тільки можуть, а відразу і намагаються надавати кожному незнайомому носові якнайбільше щалбанів). Вчать тому, що тільки якщо сам навчишся давати щалбанів сильніших та більніших за інші, тоді і просунешся десь вище... А щалбани все-одно будуть завжди. Вище всіх вибратись неможливо.

Можна продовжувати думку далі... намалювати собі образ такої пірамідки в якій люди стоять на людях, багато хто намагається залізти нагору, для цього підминаючи під себе інших... Стільки інших, скільки необхідно для тієї вишини, на яку він зібрався. Хтось бореться - залишається на своєму місці, тримається за нього міцно... Хтось зкидає "верхолазів", і сам починає йти в гору.. а хтось здається та падає вниз, підставляє свою спину під усіх, і в такий позі загинається до смерті... Піраміда - динамічна, але дуже міцна та стійка форма. І мабуть щось там таке цікаве на горі знаходиться, раз всі в ній хочуть барахтатись... А може просто за компанію? Ну, не вірю я, що поруч з пірамідою нема вільного місця, на якому не потрібно лізти вгору, або тримати на собі тих, хто туди лізе, а можна просто займатись своїми справами... 

Різні думки... але зараз не про це хотів... З цього можу тільки сказати, що я більше не хочу карабкатись вгору... Подивився туди, замислився, що звідти мені б хотілось мати собі, і нічого не зміг вибрати. Нічого мене не кличе на верхівку цієї піраміди...

Сусідні піраміди такі самі... Російська трішки більша, Білоруська трішки менша... кучками по всій планеті повиростали пірамідки різних мастей, кольорів, розмірів, плотності населення... тільки суть однакова в них - на горі нічого чікавого для мене нема... може, з часом знайдеться якась нова мотивація, щоб знов прагнути гори, а зараз і дивитись в тому напрямку бридко

І ось, коли перестав витрачати весь свій час, всі свої сили, та всю свою думку на рух та боротьбу, так і почали нові думки з'являтись... Правда тепер життя пішло "в зворотньому напрямку"... Причини плутаються з наслідками... Теорія з практикою... Добре з поганим... 

Особливо дивно те, що зпочатку я щось нове починаю розуміти, потім відкриваю це в собі, далі починаю бачити складові, і лише тоді знаходжу людей, або літературу, які б могли мені пояснити, що це взагалі таке, звідки береться, як називається (чи колись давно називалось, доки не забулось), і що з цим можна робити...

А раніше все було навпаки - хтось про щось розкаже, потім це починає обростати подробицями та взаємо зв'язками з іншими темами, потім я починав розуміти як працює ця система, і лише тоді намагався роздивитись себе в ній...

Раніше я багато про що знав, але мало про що з цього думав, і ще менше про що мріяв... А зараз навпаки - багато про що думаю, але мало про що з цього знаю... І не намагаюсь вивчати все як в минулому, а навпаки - більше покладаюсь на випадок та інтуіцію... на власні здогадки... і з часом або впевнююсь в своїй правоті на практиці, або на мене починають сипатись з усіх боків уточнення, опроверження, різноманітні варіанти того, як цим можна "уткнутись в щось глобальне".

Якось не виходить написати так, щоб було більш зрозуміло, але на мою думку, і так вже достатньо.. далі тільки плутанину посилювати можна уточненнями.

Чому я взагалі про це пишу?

Да просто мене хвилює, що я втрачаю розуміння людей, з якими раніше рухався в одному напрямку... Тепер не можу пояснити ані причину зміни напрямку, ані мету... Чи слів мені не вистачає... чи сміливості... чи сам ще досі не все так чітко розумію...

Тільки відчуття... все моє нутро каже, що я все роблю вірно... Можливо, вперше за довгі роки - відчуваю, що роблю все вірно. Не знаю точно, для чого, і не бачу, куди прийду... Але там точно буде саме моє місце. Комфортне, зручне, благодійне. Там я зможу не тільки зручно існувати, а ще і творити майбутнє собі та своїм дітям...

---

Довго думав, чи потрібні коментари до цього запису? Хто мені може щось порадити, якщо тут нічого не зрозуміло взагалі? А потім вирішив залишити можливість коментувати... А може хтось щось і зрозуміє... А може комусь і близько? Або хтось таке питання задасть, що я у пошуках відповіді, і сам щось зрозумію в собі краще... Хай буде можливість спілкування... Завжди вона була, і хай так далі буде.

---

Всім добра, мої любі друзі!

Ваш, Миколка.

Спочатку за життя:

Я став зразковим сім'янином - дуже люблю свою дружину, дарую їй квіти декілька разів на місяць, даю гроші на сукні та інші жіночі потреби... і отримую від цього величезне задоволення, коли бачу, як вона радіє :)

Збираємось заводити дитину. Зараз ми на стадії лікування всіх можливих хвороб, щоб дитинку зачинати будучи якомога більш здоровими. Додатково міркуємо над тим, де та як будемо жити із дитиною, щоб нам це було зручно, бо жити з родичами, як показує практика - далеко не кращий варіант. Скоріш за все, будемо орендувати якусь квартиру, доки не купимо, чи не побудуємо собі власний дім.

Робочі питання:

Як я не чіплявся за вільне життя, але прийшов до того, що знову працюю в офісі... Займаюсь розробкою сайтів, та сервісами, що з ними пов'язані. Хоч цього разу я вже є директор, але суть не сильно міняється - з 10 до 17 практично весь час за робочим місцем. Іноді дозволяю собі байдикувати, користуючись тим, що ніхто не може мені цим докорити, але частіше за все - працюю, бо дійсно маю багато замовлень, які необхідно обробити.

Перестав братись за будь-яку роботу, став більше цінувати власний час. Деякі замовлення передаю іншим, часто без грошової вигоди для себе. Нещодавно втратив двох клієнтів після 2 років обслуговування, але замість того, щоб засмутитись, відчув полегшення, наче гора з плеч...

Продовжую займатись комп'ютерним сервісом в Дніпропетровську, але все більше міркую над тим, щоб перекласти всі замовлення на плечі найманих робітників, забезпечити їх гідним заробітком, а собі мати комісію з замовлень, проте - я буду вільний в часі та просторі... мені цієї свободи зараз дуже не вистачає.

Стан здоров'я:

Хотів би похвастати, але нема чим. Зуби руйнуються, вже втретє за рік буду звертатись до стоматологів. Набрав ще більше ваги, і ніяк не візьмусь за себе, щоб привести себе в гарну форму. В цьому році навіть гострим бронхітом захворів, чого від себе ніяк не очікував. З плюсів в цьому плані мабуть тільки те, що я став знову регулярно їздити на велосипеді по справах й просто в своє задоволення. Буває - кілометрів по 20-30 на день :) Треба тепер додати до фізичних вправ ранкову пробіжку з зарядкою і зайняття йогою. Напевно ще й про харчування слід подумати, але це питання я відкладаю взагалі на останню чергу (їжа - моя слабкість)

Планування майбутнього:

Завів собі правило щонайменше раз на місяць робити підсумки того, що відбулось і планувати наступний період. Виходить дуже цікаво. Ніколи не думав, що плани можуть так швидко і легко здійснюватись. Навіть такі, які більш походили на мрії, ніж на плани ))) Щоразу ставлю собі планку досягнень вище й вище, і практично завжди виходить досягти зазначеної мети.

Напевно, варто додати, що тепер у мене з'явилась ще одна звичка, що допомагає дбати про майбутнє: я став щомісяця частину заробітку вкладати в різні інвестиційні проекти. І хоч спочатку це здавалось чимось несерйозним, то зараз, коли сума інвестицій в різних проектах сягає більше 15000 доларів, а на дивіденди можна гідно жити сім'єю не працюючи, тепер я дуже радий, що півтора роки тому завів таку звичку :)

Духовний розвиток:

Маю зізнатись, що той я, яким я був півтора роки тому, не зрозумів би в більшості питань того мене, яким я став зараз. Я маю на увазі світогляд та життєві принципи, за якими я жив тоді і живу зараз. Стало менше егоїзму, більше дивлюсь на інших людей, вражаюсь їх неповторній природі, вчусь сприйняттю та розумінню тих, хто викликає неприємні відчуття. Як показує практика - це нескінченно багате джерело досвіду та мудрості.

Став набагато спокійнішим та рішучим. Добре чую інтуїцію (раніше взагалі вважав, що це або вигадка, або притаманно тільки жінкам). Хочеться більше знати Бога, жити з ним в серці. На жаль, розумію, що для мене це дуже-дуже довгий шлях, і... ще багато чого треба буде в собі змінити, навчитись, прийняти... Простіше кажучи, вдосконалюватись мені ще й вдосконалюватись... Але, напевно, цей шлях нескінченний, і остаточної мети я ніколи не досягну, як би мені цього не хотілось.

Дякую всім хто дочитав за увагу. Сподіваюсь, вам сподобалось. Буду радий, якщо цей запис піде комусь на користь, якщо когось сягне цікава думка, чи ідея. Це буде мені найкращою радістю :)

Дякую всім друзям і приятелям за привітання, поштівки й теплі гарні слова. Нехай вам усім завжди щастить, як говорили в давні часи - і в битві, і вдома.
Щастя й добробуту. Ноло)

Ось і дожив... не хочеться м'яса... ані м'яса, ані молока, ані риби... піст триває... чи що...?

Запросили сьогодні разом з другом Сергієм і його приятелями (ну, можна сказати, що вже і із моїми приятелями), посвяткувати разом день 1 травня (раніше він називався днем солідарності трудящих, а тепер можна назвати його днем дозвілля, шашликів і пива з горілкою).

Все добре - і погода тепла, і компанія весела..

Але засмучувало мене те, що з самого початку при уявленні собі всього що буде відбуватись, ніяк не уявлялись шашлики.. Ось все нормально - двір, садочок, лави, деревца... салатики, пиво, горілка в руках друзів... Тости, сміх, жарти... а ось м'ясо не йшло...

Почали готувати - розвели вогнище, розтопили жар... Поставили м'ясо...

Раніше б слиною захлинувся... а тепер якось байдуже було...

Коли все наготували - надкусив шматочок, і більше не полізло. Не хочу більше їсти м'яса...

Може, це тимчасово, і скоро мине?

Навіть не знаю... раніше я собі життя без м'яса не уявляв... а тепер вже не знаю...

За минулий тиждень:

- Зробив афішу з анонсом на наступні три тиждні та рекламні буклети і флаєри для свого проекту "Клуб Бізнес-Кіно"

- Знайшов та почав розробляти ще три місця для майбутніх філіалів мого Клуба

- Підтримав свого партнера словом та справою. Передивились нашу спільну стратегію подальшої співпраці. Він передивився окремо для себе, а я - окремо для себе. Результатами, нажаль, не поділились один з одним. Маємо виправитись. Правда, як не намагався, всеж не вберіг його від того стресу, через який він захворів та втратив можливість активно працювати... Хех, Дмитрик, тримайся, я в тебе вірю, ти обов'язково швиденько одужаєш... Точніше, у тебе є час похворіти лише до понеділка, а далі я будь-яким чином витягну тебе з ліжка!

- Телефонував подругам... у них нема на мене часу... Що-ж, я маю куди витрачати свій час, окрім як на очикування невідомо чого та навіщо (-:

- Налагоджую тісні стосунки приятелями, які зараз зайнялись активним розвитком їх новопридбаного проекту - піцерії... Якщо я вірно їх оцінюю, то найближчим часом вони будуть розширюватись до мережі піцерій. І у мене є можливість мати якусь частку прибутку на правах спів-засновника...

- Двічи вдалось побачитись із мамою!!! Велике досягнення... справді! Моя мама, як завжди - неперевершена та найкраща в світі! Я дуже її люблю!

- Домовився за поїздки в лютому до Київа, Мінська, Коломиї та Кривого Рогу. В кожному з цих міст маю цікаві плани із користю на майбутнє.

- Спав не більше 5 годин кожної ночі. Піздно лягаю, рано прокидаюсь... Хех... після звільнення з роботи моє безтурботне життя зкінчилось! Слава Богу!

- Багато спілкував з братом про життя... Зараз чомусь здається, що я просто змарнував свій час на пусті балачки із ним, бо ніяких змін з його боку не бачу. Взяв собі на замітку, що більше не стану ні про що серйозне із ним спілкуватись, коли він випивший, або під травкою... навіть, якщо він мені казатиме, що вже протверезів, і все сприймає серйозно... Наркоманам вірити - себе дурити.

- Прочитав більше 3000 сторінок тексту. Переважно - статті з інтернета. Навчився читати швидше. Декілька разів поривався шукати матеріали для тренування швидкочитання.... але щось так і не зробив цього.

- Взагалі, весь цей тиждень я більше слухав та розмірковував, ніж виражав свої думки. Освідомлено замкнувся в собі і працював на прийом. До речі, дуже й дуже ефективно! Мабуть, раз на місяць потрібно приділяти хоч один тиждень на "чистий прийом"

- Кожного дня зі мною траплялось безліч цікавих подій (деякі з них можна навіть назвати пригодами). Але писати про них тут і зараз я не стану. Кому цікаво - ті знають, як запитати (-:

---

відтепер і на майбутнє я робитиму підпис до кожного запису в своєму блозі , який має виглядати приблизно так:

---

 

---

Залишається привітати всіх вас з початком другого місяця року, і мабуть на цьому завершу запис.

Бажаю вам всього найкращого, любі друзі, приятелі та шановні читачи!

Бережіть себе. До скорих зустрічів!